Постанова

від 19.11.2020 по справі 909/1351/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2020 р. Справа №909/1351/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Желіка М.Б.

Скрипчук О.С.,

секретар судового засідання Федорів Н.В.,

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-ІФ»

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2020 (повний текст рішення складено 20.07.2020 суддя Фанда О.М.)

у справі № 909/1351/19

за позовом Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-ІФ", м. Івано-Франківськ

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 116531,51 грн.

за участю представників:

від позивача - Мигович І.В.,

від відповідача - не з`явились

18 грудня 2019 року до Господарського суду Івано-Франківської області звернулася Івано-Франківська міська рада із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Імперія-ІФ" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 116531,51 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у період з 12.06.2018 до 22.07.2019 відповідач був фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності, на якій розміщені об`єкти нерухомості (адміністративно-складські приміщення, картоплесховища та овочесховища за адресою вул. Кобилянська, 22, 22г, 24 у м. Івано-Франківську), належні відповідачу. Користування земельною ділянкою у спірний період відповідач здійснював за відсутності договору оренди землі та без сплати орендних платежів. Оформлення договору оренди між сторонами було здійснено лише 25.04.2019, який був зареєстрований у встановленому порядку 23.07.2019. Внаслідок ситуації, що склалася, позивач недоотримав дохід у розмірі 116531,51 грн. орендної плати, які і просив стягнути на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2020 позов у даній справі задоволено.

Вказане рішення обґрунтовано наступним:

1) з матеріалів справи вбачається, що відповідач набув право власності на об`єкти нерухомого майна, які знаходяться на спірній земельній ділянці, однак не оформив право користування земельною ділянкою і здійснював користування нею, не сплачуючи орендну плату. При цьому, враховуючи дати набуття відповідачем права власності на окремі об`єкти нерухомості, позивач обґрунтував наступний розмір орендної плати, яка підлягала до сплати: 15287,59 грн. за період з 12.06.2018 до 31.12.2018 та в розмірі та 101243,56 грн. за період з 04.12.2018 до 22.07.2019;

2) відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Тому відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, з огляду на неповне встановлення судом обставин справи, ненадання оцінки наявним у справі доказам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 73631,04 грн., а в решті позовних вимог - відмовити .

У своїй апеляційній скарзі скаржник послався на наступне:

1) державна реєстрація земельної ділянки загальною площею 0,3371 га, яка знаходиться на вул. О. Кобилянської, 22, кадастровий номер 2610100000:03:002:0376, проведена 07.11.2018, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-2607557112019 від 09.08.2019. Саме з цієї дати земельна ділянка є сформованою та може вважатись об`єктом цивільних прав. Відповідно, починаючи з 07.11.2018 земельна ділянка могла бути передана відповідачу в оренду і з цієї дати земельна ділянка є об`єктом плати за землю. Таким чином, на думку відповідача, у позивача немає підстав для стягнення сум безпідставно збережених коштів за період з дати набуття відповідачем права власності на майно до 07.11.2018 (дата державної реєстрації земельної ділянки).

2) відповідач погоджується з необхідністю сплати ним безпідставно збережених коштів за період з 07.11.2018 (дата державної реєстрації земельної ділянки) до 25.04.2019 (дата укладення договору оренди землі) в розмірі 73 631,04 грн.;

3) щодо стягнення коштів за період з 25.04.2019 по 22.07.2019, то позов в цій частині є безпідставним, оскільки позивач, незважаючи на наявність укладеного договору оренди земельної ділянки, не наділений повноваженнями на стягнення коштів (орендної плати) за вказаний період; такий спір, на думку відповідача, належить розглядати в порядку адміністративного судочинства за позовом органу Державної податкової служби про стягнення податкового боргу. Окрім того, зважаючи на наявність укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди землі, стягнення коштів (орендної плати) за вказаний період не може здійснюватися в порядку кондикції на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки спір в цій частині не має позадоговірного характеру;

4) про порушення судом норм процесуального права свідчить те, що спір у даній справі був розглянутий без участі представника відповідача та за відсутності даних про повідомлення його про час та дату судового розгляду. Крім того, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 238 ГПК України, зокрема у рішенні не зазначено: докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необгрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне:

1) згідно даних Державного реєстру земель, земельна ділянка (кадастровий номер 2610100000:03:002:0376, розташована за адресою вул. Кобилянської, 22 у м. Івано-Франківську) перебувала у користуванні ЗАТ Зірниця на підставі зареєстрованого договору оренди землі №040929400300 від 10.07.2009, який, в свою чергу, був укладений на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 25.02.2009 про надання цієї ділянки в оренду ЗАТ Зірниця терміном на 3 роки для обслуговування виробничих будівель і споруд. Дана інформація підтверджується листом Відділу у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 0-9-0.31-293/106-18 від 20.09.2018. Також відповідна інформація підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2604100972018 від 08.11.2018, в якому зазначено дату державної реєстрації речового права - 06.04.2009. Таким чином, земельна ділянка за кадастровим номером 2610100000:03:002:0376, розташована за адресою вул. Кобилянської, 22 у м. Івано-Франківську, є сформованим об`єктом цивільних прав з 06.04.2009;

2) твердження апелянта про відсутність підстав для нарахування суми безпідставно збережених коштів після 25.04.2019 (дати укладення договору оренди земельної ділянки) є безпідставними. Відповідний договір оренди було зареєстровано 23.07.2019, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 17546345 від 29.07.2019 та листом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 668/9/09-19-55 04-19 від 16.10.20019, в якому вказано, що ТзОВ Імперія-ІФ декларує та сплачує орендну плату за земельну ділянку з 23.07.2019.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21 серпня 2020 року було відкрито апеляційне провадження у даній справі (головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А. та Желік М.Б.), а ухвалою від 07.09.2020 - розгляд справи призначено на 24.09.2020.

В судовому засіданні, яке відбулося 24.09.2020, судом було оголошено перерву до 29.09.2020.

Однак, із врахуванням відпустки та подальшої тимчасової непрацездатності головуючої судді Орищин Г.В. та судді - члена колегії Галушко Н.А. розгляд даної справи у вказану дату не відбувся, а нове засідання було призначено на 19.11.2020.

17.11.2020, у зв`язку із подальшою тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Галушко Н.А., було проведено повторний автоматизований розподіл справи, яким визначено нового суддю - члена колегії Скрипчук О.С.

В судове засідання, призначене на 19.11.2020, відповідач не забезпечив явку повноважного представника. Водночас, судова колегія встановила, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судових засідань у даній справі, а усні пояснення по суті спору були надані відповідачем в судовому засіданні 24.09.2020.

Зважаючи на наведене, з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №183202096 від 02.10.2019, №183204239 від 02.10.2019, №183205092 від 02.10.2019 (а.с. 23-28, т.1) вбачається, що ТзОВ "Імперія-ІФ" володіє наступними об`єктами нерухомого майна:

1) адміністративно-складськими приміщеннями літ. Ж на вул. Кобилянської, 24 у м. Івано-Франківську загальною площею 1179,3 кв.м (номер об`єкта в РПВН 17462473), дата державної реєстрації права власності - 12.06.2018 ;

2) картоплесховищем літ. З на вул. Кобилянської, 22 Г у м. Івано-Франківську загальною площею 589,5 кв.м (номер об`єкта в РПВН 27059019), дата державної реєстрації права власності - 04.12.2018 ;

3) овочесховищем літ. Є на вул. Кобилянської, 22 у м. Івано-Франківську загальною площею 627,7 кв.м (номер об`єкта в РПВН 2370900), дата державної реєстрації права власності - 04.12.2018 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №181806817 від 20.09.2017 (а.с. 22, т.1) вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером №2610100000:03:002:0376 площею 0,3371 га належить до комунальної власності Івано-Франківської міської ради.

22 квітня 2019 року посадовою особою управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради було проведено обстеження земельної ділянки за адресою вул. Кобилянської, 22, 22г, 24 у м. Івано-Франківськ (кадастровий номер 2610100000:03:002:0376) на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, про що складено відповідний акт обстеження №22 від 22.04.2019 (а.с. 15-16, т.1).

Підставами такого обстеження зазначено ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, затверджене рішенням Івано-Франківської міської ради №375-22 від 14.12.2018, Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Івано-Франківську, затверджене рішенням сесії Івано-Франківської міської ради № 1508-47 від 28.08.2014 (зі змінами № 1508-47 від 07.06.2019).

В акті обстеження земельної ділянки встановлено наступні обставини:

- обстежувана земельна ділянка знаходиться в північно-східній частині місті, їй присвоєно кадастровий номер 2610100000:03:002:0376;

- земельна ділянка знаходиться на території колишнього ТзОВ "Кагат", якому був виданий державний акт на право постійного користування землею серія І-ІФ №001299 від 14.04.1998. Рішенням виконавчого комітету міської ради №489 від 10.12.2002 вказаний державний акт був анульований;

- земельна ділянка станом на час обстеження використовується для обслуговування адміністративно-складських приміщень, картоплесховища та овочесховища власником яких є ТзОВ "Імперія-ІФ". Право власності на вказані приміщення підтверджується наступними документами: свідоцтвом №569 від 06.06.2018 (на адміністративно-складські приміщення); договором купівлі-продажу №1798 від 04.12.2018 (на картоплесховище); договором купівлі-продажу № 1796 від 04.12.2018 (на овочесховище);

- відповідно до даних, отриманих від ДФС України в області (лист №176/9/09-19-55-12-19 від 04.10.2018), ТзОВ "Імперія-ІФ" до 22.07.2019 не декларувала та не сплачувала плати за земельну ділянку на вул. Кобилянської, 22, 22г, 24.

Про заплановане обстеження ТзОВ "Імперія-ІФ" було повідомлене листом від 02.04.2019 №254/34,3-02/18в (а.с. 14, т.1), однак не брало участі у цьому обстеженні та не підписувало відповідного акта обстеження.

Листом №310/34.3-02/18в від 10.05.2019 позивач звертався до відповідача з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки на вул. Кобилянської, 22, 22г, 24, сплативши кошти за користування земельною ділянкою за минулий період (а.с. 18, т.1).

09 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією №816/01-18/18в про сплату в добровільному порядку безпідставно збережених коштів у сумі 77523,86 грн. за користування земельною ділянкою з кадастровим номером №2610100000:03:002:0376 (а.с. 19-20, т.1).

До даної претензії було додано акт обстеження спірної земельної ділянки №232 від 22.04.2019 та розрахунок суми безпідставно збережених коштів за користування земельних ділянок комунальної форми власності на території м. Івано-Франківська (а.с. 21, т.1). Згідно вказаного розрахунку, розмір орендної плати, нарахованої за володіння і користування земельною ділянкою становив: 1) в період з 12.06.2018 до 03.12.2018 за площу під забудовою 0,06719 га - 15287,59 грн; 2) в період з 04.12.2018 до 24.04.2019 за площу під забудовою 0,3371 га - 62 236,27 грн.

Факт наявності на земельній ділянці, належній позивачу, нерухомого майна відповідача та обставина про фактичне користування відповідачем вказаної земельної ділянки визнається обома сторонами та випливає, зокрема, із документів, долучених відповідачем до матеріалів справи (а.с. 96-103, 112, т.1).

Спір у даній справі, натомість, стосується періоду, за який відповідач вважає за можливе сплачувати орендну плату за фактичне користування відповідною земельною ділянкою.

Незважаючи на те, що на земельній ділянці позивача, про яку йдеться, розташоване нерухоме майно відповідача, правовідносини з приводу користування вказаною земельною ділянкою між сторонами було оформлено лише в 2019 році.

З матеріалів справи вбачається, що у 2018 році стосовно земельної ділянки не було зареєстровано за жодною особою речових прав на користування нею. Так, відповідно до листа ГУ Держгеокадастру в Івано-Фракнівській області №0-9-0.31-293/106-18 від 20.05.2018 (а.с. 30, т.1), земельна ділянка з кадастровим номером №2610100000:03:002:0376 загальною площею 0,3371га, яка розташована в м.Івано-Франківську на вул. О. Кобилянської, 22, на підставі договору оренди землі №040929400300 від 10.07.2009 перебувала у користуванні ЗАТ Зірниця , який було укладено терміном на 3 роки на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 25.02.2009; станом на день підписання цього листа речові права користування чи оренди на вказану земельну ділянку не зареєстровано.

Зі згаданої вище інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №181806817 від 20.09.2017 вбачається, що 23.07.2019 було здійснено державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки за ТзОВ "Імперія-ІФ" на підставі договору оренди від 25.04.2019 між Івано-Франківською міською радою та вказаним товариством. В матеріалах справи наявна копія вказаного договору (а.с. 47-48, т.1).

Відповідно до листів ГУ ДПС в Івано-Франківській області (а.с. 42-43, т.1), ТзОВ Імперія-ІФ не декларувало податкових зобов`язань за користування земельною ділянкою з кадастровим номером №2610100000:03:002:0376 у 2017-2018 роках та розпочало декларувати такі з 23.07.2019.

З огляду на фактичне користування відповідачем земельною ділянкою у 2018 та 2019 роках, позивач здійснив розрахунок неотриманих міською радою коштів за таке користування, виходячи з нормативної грошової оцінки, площі земельної ділянки, дат набуття відповідачем права власності на окремі об`єкти нерухомості та ставки річної орендної плати в розмірі 3% від вартості земельної ділянки (а.с. 46, т.1).

В матеріалах даної справи наявні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Кобилянської, 22 у м. Івано-Франківськ з кадастровим номером 2610100000:03:002:0376 за 2018 та 2019 роки, відповідно до яких вартість земельної ділянки становить 5332453,01 грн (а.с. 44, 85, т.1).

Визначаючи площу фактичного користування земельною ділянкою, позивач виходив з того що в період з 12.06.2018 (дата реєстрації права власності на адміністративно-складські приміщення літ. Ж) до 03.12.2018 відповідач використовував лише частину земельної ділянки площею 0,06719 кв.м. Вказана площа випливає із листа Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації №633/01-21 від 28.09.2018 (а.с. 31, т.1), відповідно до якого площа забудови під адміністративно-складськими приміщеннями літ.Ж на вул. О.Кобилянської, 24 у м.Івано-Франківську, становить 671,9 кв.м.

Після державної реєстрації за відповідачем права власності на картоплесховище літ. З та овочесховище літ. Є, яка відбулася 04.12.2018, нарахування орендної плати позивач здійснював виходячи із площі всієї земельної ділянки.

Період нарахування орендної плати за фактичне користування позивач завершив 22.07.2019, оскільки 23.07.2019 було проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за відповідачем.

На думку позивача, разом за весь період бездоговірного фактичного користування земельною ділянкою комунальної власності, з відповідача підлягає стягненню 116 531,15 грн. безпідставно збережених коштів.

В той же час, як було зазначено вище, відповідач визнає обґрунтованою суму, що нарахована за період з 07.11.2018 (дата державної реєстрації земельної ділянки, а.с. 109-111, т.1) до 25.04.2019 (дата укладення договору оренди землі) та становить 73 631,04 грн.

Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтями 122, 123, 124 ЗК України передбачено, що органи місцевого самоврядування передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом глави 15 ЗК України, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в ч.1 ст. 96 ЗК України). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким, за положенням частини першої статті 21 Закону України Про оренду землі , визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 ст. 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д ч.1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (ч.2 ст. 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

З метою надання правової оцінки характеру спірних відносин між сторонами, колегія суддів враховує наступне:

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу).

Частиною 1 ст. 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За змістом ч.3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Отже, за змістом вказаних приписів, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи ч.2 ст.120 ЗК України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

У випадку, коли до нового власника нерухомого майна не перейшло право оренди земельної ділянки, на якій розміщене це нерухоме майно, у зв`язку з тим, що земельна ділянка не була відведена в оренду попередньому власнику нерухомого майна, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Вказані висновки щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та підлягають застосуванню до спірних правовідносин у даній справі з огляду на ч.4 ст. 236 ГПК України.

Як було зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці комунальної власності. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником нерухомого майна права користування земельною ділянкою (укладення договорів оренди з органом місцевого самоврядування та державної реєстрації таких прав) у спірний період.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ТзОВ Імперія-ІФ як фактичний користувач земельної ділянки комунальної власності, на якій розташовані будівлі, належні вказаному товариству на праві приватної власності, без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок - Івано-Франківської міської ради, зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, у зв`язку з чим зобов`язане повернути ці кошти власнику на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за фактичне користування земельної ділянки комунальної власності. Щодо періоду нарахування вказаної суми та, відповідно, її розміру, колегія суддів зазначає таке:

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю").

Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі", об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

З матеріалів даної справи вбачається, що земельна ділянка, про яку ідеться у спірних правовідносинах, була сформованим об`єктом цивільних прав станом на момент набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться на цій земельній ділянці.

Так, з відомостей з Державного реєстру земель, на які покликалося ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області у згаданому вище листі №0-9-0.31-293/106-18 від 20.05.2018, вбачається, що ще у липні 2009 року земельну ділянку з кадастровим номером №2610100000:03:002:0376 загальною площею 0,3371га, яка розташована в м.Івано-Франківську на вул. О. Кобилянської, 22, було надано Івано-Франківською міською радою в оренду суб`єкту господарювання для обслуговування виробничих будівель і споруд.

Відповідач, стверджуючи в своїй апеляційній скарзі, що земельна ділянка позивача не була оформлена як об`єкт цивільних прав до 07.11.2018, покликається на відомості з Державного земельного кадастру. Однак, до початку функціонування Державного земельного кадастру, реєстрація земель здійснювалася у Державному реєстрі земель, про що свідчать відповідні редакції ст. 202 Земельного кодексу України.

Таким чином, твердження відповідача про те, що земельна ділянка була сформована позивачем лише 07.11.2018 є необґрунтованими та не можуть бути покладені в основу судового рішення. Крім того, колегія суддів наголошує й на тому, що відповідач не заперечує обставини фактичного користування ним земельною ділянкою внаслідок придбання об`єктів нерухомості, що розташовані на ній. При цьому, як було зазначено вище, розрахунок позивача здійснений із врахуванням дат державної реєстрації права власності відповідача на кожен окремий об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці.

Суд також зазначає про те, що позивач обґрунтовано визначив кінцеву дату нарахування безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати із врахуванням дати державної реєстрації за відповідачем права користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди.

З матеріалів даної справи вбачається, що дата підписання договору оренди (25.04.2019) та дата його державної реєстрації (23.07.2019) відрізняються.

Статтею 210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про оренду землі , право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтями 17 та 19 вказаного Закону встановлено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом, а право оренди земельної ділянки - виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Таким чином, колегія суддів відхиляє покликання скаржника про те, що нарахування безпідставно збережених коштів повинно здійснюватися лише до 25.04.2019, а також про те, що спір у цій частині належить розглядати в порядку адміністративного судочинства за позовом органу Державної податкової служби про стягнення податкового боргу.

За нормами ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель", для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Відповідно до частин 1 - 2 статті 15, частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду земель", підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Відповідно до пункту 288.5.1 статті 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території (не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, про що зазначено як у пункті 288.5.1 статті 288, так і у пункті 274.1 статті 274 ПК України) і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Як зазначалося вище, із витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером №2610100000:03:002:0376 вбачається, що нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки у 2018-2019 роках становила 5332453,01 грн.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що позивач належним чином обґрунтував власний розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів у сумі 116531,51 грн., який базується на нормативній грошовій оцінці земельної ділянки та розмірі орендної плати за землю (земельного податку), що встановлений у ст. 274 та 288 Податкового кодексу України.

Твердження скаржника про порушення судом норм процесуального права безпідставні, оскільки з матеріалів справи вбачається факт обізнаності відповідача із існуванням даного судового спору та факт поінформованості про дати судових засідань. Крім того, позиція відповідача під час розгляду даної справи судом першої інстанції ґрунтовно викладена у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2020 у справі №909/1351/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-ІФ» - без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складений 26.11.2020.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя М.Б. Желік

суддя О.С. Скрипчук