Рішення

від 25.11.2020 по справі 235/6246/20

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 235/6246/20

Провадження №2/235/2027/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі головуючого судді Бородавки К.П. за участю секретаря судового засідання Григор`євої С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Покровська в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська , третя особа - Мирноградське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю на виробництві, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з ДП Вугільна компанія Краснолиманська (далі - відповідач) на свою користь 500 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю на виробництві її чоловіка - ОСОБА_2 при виконанні ним своїх трудових обов`язків.

В обґрунтування позову зазначено, що її чоловік ОСОБА_2 з 05.04.2004 по день своєї смерті - 19.07.2004 працював машиністом гірничих виймальних машин на ДП Вугільна компанія Краснолиманська . 19.07.2004 о 19 годині 55 хвилин на підприємстві відповідача в результаті вибуху метано-повітряної суміші стався груповий нещасний випадок, внаслідок якого в числі інших гірників загинув ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 . Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві позивачу як вдові загиблого шахтаря були призначені такі виплати: - одноразова допомога сім`ї загиблого в розмірі п`ятирічного заробітку чоловіка в сумі 156110,40 грн, щомісячні страхові виплати на доньку ОСОБА_3 в розмірі 867,28 грн, пенсія в разі втрати годувальника доньці ОСОБА_3 в розмірі 150 грн щомісячно. Інших виплат призначено не було. Позивач вказує, що актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 встановлена беззаперечна винуватість відповідача у настанні смерті чоловіка позивача.

Посилаючись на приписи ст.153 КЗпП України, ст.ст.1167, 1168 ЦК України, позивач стверджує, що спричинена їй смертю чоловіка шкода полягає у важких переживаннях, пов`язаних з усвідомленням того, що вона залишилась самотньою жінкою, назавжди без своєї коханої людини, ніколи не зможе більше побачити чоловіка, обійняти його, поговорити з ним, поділитись з ним своїми думками, попросити його про поміч. Позивач назавжди позбавлена як спілкування із чоловіком, так і можливості отримання від нього допомоги, що потребує від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач зазначає, що відчуває гострий душевний біль від смерті чоловіка, почуття втрати, безпорадності та самотності; її постійними супутниками стали почуття покинутості, непотрібності нікому, туги та відчаю; посилює її горе той факт, що чоловік помер страшною смертю, його тіло було сильно знівечене, роздавлене, він перед смертю відчував непереносимий фізичний біль, і це є для позивача джерелом додаткових психічних страждань. Моральні страждання позивача згодом призвели до виникнення у неї хронічних захворювань з боку ендокринної системи, гінекологічних та серцево-судинних захворювань. На теперішній час позивач є інвалідом III групи від загального захворювання, що змушує її постійно відвідувати лікарів, проходити амбулаторне та санаторно-курортне лікування, переогляди на МСЕК.

Враховуючи характер, тривалість, обсяг душевних страждань позивача та страждань її дитини у зв`язку зі смертю самої близької людини, та зміни в житті, викликані смертю чоловіка і батька, виходячи з вимог розумності, виваженості і справедливості, позивач оцінює розмір спричиненої смертю чоловіка ОСОБА_2 моральної шкоди у 500 000 грн.

Ухвалою суду від 30.09.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.49).

09.10.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, за яким відповідач просить відмовити в позові, оскільки позов пред`явлено не до тієї особи, яка в силу закону має відповідати за позовом. Відповідач наголошує, що оскільки смерть чоловіка позивача настала під час виконання трудових обов`язків внаслідок нещасного випадку на виробництві в липні 2004 року, то спірні правовідносини, які виникли між сторонами щодо відшкодування моральної шкоди, регулюються Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , в редакції, яка була чинна на час страхового випадку. Законом встановлений обов`язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду, що є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (ст.3 Закону).

Відповідач зауважує, що право на звернення до суду виникло у позивача у липні 2004 року, зміни до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці набрали чинності 01.01.2015, тобто страховий випадок стався до набрання чинності нормативними актами, та набрання чинності нової редакції з 01.01.2015.

За викладених обставин, на думку відповідача, у разі, коли право на відшкодування моральної шкоди виникало у позивача до набрання чинності як Законом України Про державний бюджет України на 2006 рік , так і Законом України Про державний бюджет України на 2007 рік , якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Законом України № 717-У, потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху, незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення.

Моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю її чоловіка (липень 2004 року) в результаті нещасного випадку на виробництві, відшкодовується на підставі ст.21 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , який є спеціальним законом, що регулює правовідносини між позивачем та Мирноградським міським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області у той період, коли був складений акт № 28 за формою Н-1 від 29.07.2004.

Посилаючись на приписи статей 1167, 1168 ЦК України, відповідач вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до ДП ВК Краснолиманська , а відповідальність за завдану позивачу моральну шкоду повинно нести Мирноградське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (а.с.56-58).

09.10.2020 від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - третя особа) надійшли письмові пояснення, за якими третя особа вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Посилається на те, що позивач не перебувала на обліку у Мирноградському міському відділенні управління ВДФСС, на обліку знаходилася її дочка - ОСОБА_3 , яка отримувала щомісячні страхові виплати у зв`язку з втратою годувальника з 01.12.2005 по 30.06.2015 та була знята з обліку у зв`язку з закінченням навчання. Вказує на те, що Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності поширювався на померлого чоловіка позивача, так як він працював на умовах трудового договору у відповідача та був застрахований від нещасного випадку на виробництві, проте на дружину (позивача) та дочку померлого дія вказаного Закону не поширюється, так як відповідач не сплачував за них страхові внески та вони не були застрахованими особами у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (а.с.64-65).

Позивач, представник відповідача та представник третьої особи надали заяви про розгляд справи без їх участі. Позивач в заяві, яка надійшла на адресу суду засобами електронного зв`язку, зазначає, що відзив на позов нею отриманий, на позовних вимогах наполягає в повному обсязі (а.с.63, 84, 87).

В силу приписів ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе здійснити розгляд справи по суті за відсутністю учасників справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Встановлені судом фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин .

23.11.1991 позивач (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 (а.с.8); ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась дочка ОСОБА_3 (а.с.9); ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, причина смерті - множинні переломи кісток скелету з розтрощенням внутрішніх органів (а.с.10).

Учасниками справи визнається, що чоловік позивача помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 19.07.2004 на підприємстві відповідача, з яким ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах, та про що складений відповідний акт за формою Н-1 №28 від 29.07.2004 та акт форми Н-5 спеціального розслідування аварії 1 категорії з груповим нещасним випадком та свідоцтвом про його смерть, за змістом якого причиною утворення вибухової суміші виявилось відключення газовідсмоктуючої вентиляційної установки ВМЦГ-7М, а причиною нещасного випадку став вибух повітряної суміші в очисній виробці (а.с.11-36). Відповідно до акту №28 ОСОБА_2 19.07.2004 під час виконання своїх трудових обов`язків попав під вплив вибуху метано-повітряної суміші, внаслідок чого був смертельно травмований.

За змістом протоколу засідання Урядової комісії із розслідування аварії з груповим нещасним випадком, що сталася 19.07.2004 на ДП ВК Краснолиманська , по прийому родини загиблого від 23.07.2004 Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві призначені такі страхові виплати: одноразова допомога сім`ї загиблого в розмірі п`ятирічного заробітку чоловіка в сумі 156110,40 грн, одноразова допомога в розмірі однорічного заробітку матері ОСОБА_6 в розмірі 31222,08 грн; одноразова страхова виплата в розмірі однорічного заробітку доньці ОСОБА_3 в розмірі 3122,08 грн; щомісячні страхові виплати в сумі: - доньці ОСОБА_3 - 867,28 грн; - матері ОСОБА_6 - 867,28 грн безстроково; пенсія у зв`язку з втратою годувальника доньці ОСОБА_3 в сумі 150 грн. Комісією також вирішено, що відповідач має здійснити виплату розрахункової суми позивачу у розмірі 2286,39 грн (а.с.37-38).

У вказаному протоколі засідання визначено, що ОСОБА_2 проживав в АДРЕСА_1 , до родини загиблого відносяться дружина - позивач та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.37).

З довідки від 18.02.2005 вбачається, що станом на 19.07.2004 за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані позивач, її чоловік - ОСОБА_2 , дочка, а також свекор та свекруха (а.с.45).

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 22.05.2019 позивач є пенсіонером; вид пенсії - у разі втрати годувальника, 3 гр., загальне захворювання (а.с.43).

Вирішуючи спір, суд враховує такі норми права .

Як встановлено судом, нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого загинув чоловік позивача, стався 19.07.2004.

З 01.01.2004 набрав чинності ЦК України, за змістом ст.16 якого відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом, визначеним в ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Отже, відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч.2 ст.1168 ЦК України).

Суд зазначає, що право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці встановлено ч.4 ст.43 Конституції України.

Положеннями ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці; роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Аналіз наведених законодавчих приписів дозволяє констатувати, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві.

Матеріалами справи підтверджено, що чоловік позивача працював у відповідача та під час виконання трудових обов`язків 19.07.2004 з ним з вини роботодавця-відповідача стався нещасний випадок, внаслідок якого він був смертельно травмований.

Враховуючи викладені норми закону та встановлені обставини справи, суд доходить висновку про наявність у позивача права вимагати від відповідача як від роботодавця чоловіка відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю останнього, адже втрата чоловіка апріорі завдає позивачу фізичного болю та душевних страждань.

Доводи відповідача з приводу того, що підприємство не є належним відповідачем, а належним відповідачем має бути відповідне управління Фонду соціального страхування, не заслуговують на увагу та є помилковими. За приписами Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страху вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , зокрема статей 21 та 33 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі смерті потерпілого члени його сім`ї мають право на отримання від Фонду таких страхових виплат - одноразової допомоги, пенсії у зв`язку з втратою годувальника та послуг пов`язаних з похованням померлого; вказаний Закон передбачає виключний перелік страхових виплат, які повинні здійснюватися Фондом членам сім`ї померлого потерпілого, виплата сум на відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна членам сім`ї застрахованого смертю останнього, Законом не передбачена.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст.23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа Станков проти Болгарії , № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статей 1167, 1168 ЦК України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, має бути визначений судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Одночасно суд враховує, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях ( Шевченко проти України , Харук та інші проти України , Скордіно проти Італії ), а також в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28.03.2007, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

За приписами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В своїй постанові від 29.11.2019 Верховний Суд у справі № 213/4098/18 (провадження № 61-14398св19) констатував, що встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Беручи до уваги обставини загибелі та вік (33 роки) чоловіка позивача, тривалість моральних страждань позивача, на вихованні якої залишилась малолітня дитина - дочка померлого, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, яка назавжди втратила турботу та підтримку близької людини - чоловіка, невідворотність наслідків, що наступили, суд доходить висновку, що справедливою компенсацією перенесених позивачем моральних страждань, пов`язаних із втратою чоловіка та зміною звичного ритму життя, буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи приписи ст.141 ЦПК України, часткове задоволення позову та майновий характер заявлених позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2000 грн.

Керуючись статтями 13, 19, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська , третя особа - Мирноградське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю на виробництві, задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю на виробництві її чоловіка ОСОБА_2 , 200 000 (двісті тисяч) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська на користь держави судовий збір в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Державне підприємство Вугільна компанія Краснолиманська , місцезнаходження - Донецька область, м.Родинське, вул.Перемоги, 9, ЄДРПОУ 31599557.

Третя особа - Мирноградське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, місцезнаходження - Донецька область, м.Мирноград, вул.Центральна, 9а, ЄДРПОУ 41422269.

Суддя