Постанова

від 26.11.2020 по справі 520/6802/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 р. Справа № 520/6802/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.08.20 року по справі № 520/6802/2020

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю" МЕ Україна"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕ Україна", в якому просив суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕ Україна" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 25361,11 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено порушення положень Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", оскільки працевлаштування інвалідів не забезпечено, суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 25361,11 грн. не сплачено, що є підставою для стягнення спірної заборгованості в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено, якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів. Отже, на підприємство покладено обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Позивач вважає, що підприємством не дотримано норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених в ст. 20 вказаного закону.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно форми № 10-ПІ Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 25.02.2020 (дата надходження до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 25.02.2020 р.) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2019 році становила 9 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність, - 0 осіб, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа . Середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 50722,22 грн. (а.с. 7).

Як вбачається зі штатного розпису ТОВ "МЕ Україна" за 2019 рік, на підприємстві створено 1 робоче місце (вакантна посада) для працівника з інвалідністю за посадою токар (а.с. 18-22).

Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕ Україна" на адресу Харківського міського центру зайнятості направлялись звіти за Формою № 3-ПН про наявність вакансії за посадою оператор верстатів з програмним керуванням (а.с. 23-30).

Директором Харківського міського центру зайнятості на адресу директора Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів направлено лист, в якому повідомлено, що протягом 2019 року до ТОВ "МЕ Україна" не працевлаштовано жодної людини з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості. Відмовлено з боку підприємства у працевлаштуванні 1 людини з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості ОСОБА_1 , так як він не відповідає вакансії по медичному обстеженню (а.с. 42).

Не погоджуючись з несплатою відповідачем в добровільному порядку суми адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, спірні правовідносини врегульовано Законом України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон № 875-XII).

Згідно ст. 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII, сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ст. 18-1 Закону № 875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2007 № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Отже, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов вірного висновку, що обов`язок суб`єкта господарювання щодо створення робочих місць для інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, не супроводжується його обов`язком підбирати осіб з ознаками інвалідності на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на державну службу зайнятості.

Згідно ч. 1 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI Про зайнятість населення , роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" , форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно п. 4 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" , актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Вказана правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 у справі № 440/2008/19.

З наявного в матеріалах справи відзиву відповідача вбачається, що інваліди, які направлялися до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕ Україна протягом 2019 року для працевлаштування державною службою зайнятості не відповідали вимогам, зазначеним у Звітах № 3-ПН, через відсутність необхідної кваліфікації, стажу роботи та через захворювання, які не дозволяють виконувати роботу, передбачену вакансієй для інваліда. Самостійно особи з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві не зверталися, хоча Товариство неодноразово розміщувало інформацію про наявність вакансій на сайті rabota.ua.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, а незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини відповідача.

За результатами повного та всебічного дослідження матеріалів адміністративної справи судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні обґрунтовано встановлено відсутність доказів, які б свідчили про те, що відповідачем безпідставно відмовлено у працевлаштуванні інвалідам, які безпосередньо зверталися до нього або які направлялись центром зайнятості, а також те, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочого місця для інвалідів та надано в повному обсязі інформацію про попит на вакансію для інваліда до Харківського міського центру зайнятості, відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 по справі №520/6802/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова