Постанова

від 25.11.2020 по справі 620/1507/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1507/20 Суддя першої інстанції: Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Степанюка А.Г.,

суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Світанок" на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського фермерського господарства "Світанок" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2020 року Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося (далі - Позивач, Чернігівське ОВ ФСЗІ) до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Селянського фермерського господарства Світанок (далі - Відповідач, СФГ Світанок ) про стягнення з Відповідача в дохід Державного бюджету України адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 60 692,68 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Селянського фермерського господарства Світанок (р/р НОМЕР_1 , АТ Райффайзен Банк Аваль у м. Києві, МФО 380805, код ЄДРПОУ 14249861) в дохід Державного бюджету України (отримувач: Прилуцьке УК/Прилуцький р-н/50070000, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA248999980313161230000025379, код ЄДРПОУ 37984681) 60 475,00 грн адміністративно-господарських санкцій та 217,68 грн пені.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не було виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та не вчинено всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів на вакантні місця.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, СФГ Світанок подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Відповідач протягом 2019 року створив робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та інформував державну службу зайнятості про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування особи з інвалідністю, про що надав звіти за формою 3 - ПН про наявність вакансії до центру зайнятості.

Відповідач зазначає, що жодних доказів щодо того, що ним не виділено та не створено робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю Позивачем не надано, як і не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні особі з інвалідністю з боку підприємства.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Відповідач не подав до служби зайнятості замовлень на професійне навчання або підготовку осіб з інвалідністю, що свідчить про те, що особа з інвалідністю сприймається Відповідачем як некваліфікований працівник, який до того ж потребує значних зусиль для забезпечення його належних умов праці. Позивач зазначає, що у разі подання Відповідачем до служби зайнятості звіту за формою 3 - ПН не можна вважати, що роботодавець вжив всіх необхідних заходів для працевлаштування особи з інвалідністю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що СФГ Світанок подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 16 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875 Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа (а.с.5).

Листом від 25.02.2020 року № 03-197/304 Позивач повідомив СФГ Світанок про необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 60 475,00 грн. (а.с. 6).

У зв`язку з несплатою Відповідачем адміністративно-господарських санкцій, останньому нарахована пеня в розмірі 217,68 грн. (а.с. 4).

Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу норм Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Закону України від 05.07.2012 № 5067 "Про зайнятість населення", Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки Відповідачем не були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема, не поінформовано центр зайнятості про наявність вільного робочого місця для особи з інвалідністю.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи ч. 2 ст. 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Судовою колегією враховується, що діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

Зі змісту положень ст. 18-1 Закону вбачається, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, на чому безпідставно наголосило Чернігівське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів у відзиві на апеляційну скаргу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № П/811/696/17, від 06.02.2018 року у справі № П/811/693/17, від 08.05.2018 року у справі № 805/2275/17-а, від 24.04.2019 року у справі №817/1188/18, від 28.05.2019 року у справі № 807/554/17.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 затверджено форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок її подання.

Приписи пп. пп. 1.3 та 2.1 Порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) визначають, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Колегія суддів звертає увагу, що Відповідачем до апеляційної скарги було додано документи, які підтверджують, що підприємство інформувало державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю (підсобний робітник), подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій щомісяця протягом 2019 року, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, відмітками центру зайнятості підтверджується факт їх прийняття відповідальною особою.

При цьому, колегія суддів зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємства подавати звіт форми 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.

Крім вищезазначеного, колегія суддів звертає увагу на лист Чернігівського обласного центру зайнятості Прилуцької міськрайонної філії від 13.07.2020 року № 17.4/807, з якого вбачається, що центром зайнятості направлення для працевлаштування не видавалися, оскільки особи з інвалідністю, які відповідали б потребі Відповідача для працевлаштування за послугами до центру зайнятості не зверталися і на обліку не перебувають.

Для підтвердження актуальності даної вакансії підприємством були подані звіти з інформацією про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН. Представник підприємства брав участь у семінарах для роботодавців. 26.11.2019 року на замовлення роботодавця проведено ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю з метою підбору кандидатів на вільне робоче місце.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які зверталися та/або направлялися до Відповідача з метою працевлаштування.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, судова колегія приходить до висновку про те, що Відповідачем було виконано у повному обсязі обов`язок з інформування щодо утворення робочих місць та наявності вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Оскільки предметом позову є стягнення з Відповідача адміністративно-господарських санкцій саме за невиконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, оскільки Відповідач ужив усіх залежних від нього та обов`язкових в силу законодавства заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, отже на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Окремо судова колегія вважає за необхідне зауважити, що провадження у справі №620/1507/20 було відкрито судом першої інстанції 04.05.2020 року, рішення суду постановлене 18.06.2020 року. Разом з тим, в указаний період були чинними положення п. 3 Прикінцевих положень КАС України у редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020 року, за яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями, зокрема, 162, цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для врахування наданих до апеляційної скарги СФГ Світанок доказів, оскільки з урахуванням наведених вище положень процесуального закону рішення суду першої інстанції було прийнято до моменту спливу встановленого ухвалою від 04.05.2020 року 15-денного строку для подання відзиву на позовну заяву та всіх письмових доказів на підтвердження своєї позиції.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, наведені Позивачем доводи не дають підстав для висновку про наявність у Відповідача обов`язку сплати адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік та відповідно пені за несвоєчасну їх сплату.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції- скасувати.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Світанок" - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства "Світанок" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (14017, м. Чернігів, вул. В. Радченка, 14, код ЄДРПОУ 14220194) на користь Селянського фермерського господарства Світанок (17560, Чернігівська обл., Прилуцький р-н., с. Погреби, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 14249861) витрати, пов`язані із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.Г. Степанюк

Судді: Л.В. Губська

О.В. Епель