Постанова

від 26.11.2020 по справі 810/4429/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/4429/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Лапій С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика бакалейних продуктів до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2018 року, Товариство з обмеженою відповідальністю Фабрика бакалейних продуктів (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.07.2018: № 0022111411, № 0022121411, № 0020881411 та № 002261406.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є безпідставними, оскільки господарські відносини між ТОВ Фабрика бакалейних продуктів і ТОВ Вігол Агро мали реальний характер - товари поставлені контрагентом та оплачені позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Також позивач вважає необґрунтованими висновки податкового органу щодо порушення підприємством вимог закону щодо термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнати протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 18.07.2018: № 0022111411, № 0022121411, № 0020881411 та № 002261406.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Головним управлінням ДПС у Київській області у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою від 11 лютого 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року відмовлено.

На обґрунтування свого судового рішення апеляційний суд зазначив, що апеляційна скарга, подана відповідачем до суду 24 грудня 2019 року, надійшла до Шостого апеляційного адміністративного суду 6 лютого 2020 року, тобто з пропуском річного строку, передбаченого нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із цією ухвалою, Головне управління ДПС у Київській області (як правонаступник Головного управління ДФС у Київській області) подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просить її скасувати й направити справу до цього суду для продовження розгляду.

Постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року скасовано, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року відкрито та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 26 листопада 2020 року.

17 листопада 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду позивачем подано відзив на апеляційну скаргу.

У зазначеному відзиві викладено клопотання про розгляд справи №810/4429/18 за участю Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика бакалейних продуктів або його представника.

Надаючи оцінку зазначеному вище клопотанню колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу та подане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про проведення розгляду апеляційної за участю представника відповідача у відкритому судовому засіданні та апеляційний розгляд проводити в порядку письмово провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Фабрика бакалейних продуктів з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01.04.2016 по 30.09.2017.

За наслідками перевірки складено Акт від 25.06.2018 № 538/10-36-14-11/34514827, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2017 року на загальну суму 583 324 грн.;

п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у перевіряємий період на загальну суму 648 137 грн., у т.ч.: лютий 2017 року - 436 175 грн., березень 2017 року - 211 962 грн.;

ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті при здійсненні розрахунків по контракту № 16-01-2017 від 16.01.2017;

п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637, а саме - несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів у касі підприємства на загальну суму 101 009,52 грн.

На підставі висновків Акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.07.2018:

- № 0022111411, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 729 155,00 грн. 00 коп., у т.ч. штрафні санкції - 145 831,00грн.;

- № 0022121411, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 972 206,00 грн., у т.ч. штрафні санкції - 324 069,00 грн.;

- № 0020881411, яким застосовано штрафні санкції/пеню у сумі 260 034,28 грн. за платежем пеня за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язань та ШС за порушення вимог валютного законодавства ;

- № 002261406, яким накладено штраф за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у сумі 505 047,60 грн.

За наслідками адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Так, зі змісту Акту перевірки та письмового відзиву відповідача на позов слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону, які призвели до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість ґрунтуються на відсутності реальності вчинення господарських операцій між ТОВ Фабрика бакалейних продуктів і ТОВ Вігол Агро .

Колегія суддів зазначає, що податковий орган посилається на аналіз даних ЄРПН та баз даних ІС Податковий блок , на підставі якого неможливо встановити походження сої, придбаної позивачем у ТОВ Вігол Агро у січні, лютому 2017 року. Також відповідач посилається на неможливість придбання та подальшої реалізації сої по ланцюгу постачання, що свідчить про відсутність у ТОВ Вігол Агро у січні, лютому можливості поставки сої. Тому, на думку відповідача, операції за угодою між позивачем і ТОВ Вігол Агро є нереальними, а документи, складені ТОВ Вігол Агро , не підтверджують факт проведення відповідних господарських операцій (придбання сої).

Проте, колегія суддів вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв`язку з наступним.

Так, з матеріалів справи слідує, що між ТОВ Вігол Агро (Продавець) і ТОВ Фабрика бакалейних продуктів (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу від 28.11.2016 № 20 (а.с. 119 - 123), предметом якого була є поставка сої.

Відповідно до умов Договору Продавець зобов`язується передати у власність, а Покупець - прийняти і оплатити товар.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс (в редакції 2010 року), які викладені у Специфікації до Договору та застосовується з урахуванням особливостей, що випливають із умов цього договору.

На підставі Договору сторонами були підписані Специфікація № 1 від 28.11.2016 Специфікація № 2 від 17.01.2017, якими погоджено вид товару, кількість, ціну та вимоги до товару (а.с. 124, 125)

Також сторонами було підписано видаткові накладні:

- від 30.11.2016 № 149 на кількість товару - 141,509 т. загальною вартістю 1 500 000,00 грн. (а.с. 126);

- від 30.01.2017 № 13 на кількість товару - 55 т. загальною вартістю 583 000,00 грн. (а.с. 128);

- від 16.02.2017 № 15 на кількість товару - 300 т. загальною вартістю 3 180 000,00 грн.;

- від 16.02.2017 № 16 на кількість товару - 11,891 т. загальною вартістю 126 044,60 грн.

До вказаних видаткових накладних було додано відповідні рахунки на оплату: від 30.11.2016 № 37 (а.с. 127), від 30.01.2017 № 13 (а.с. 129), від 16.02.2017 № 14 (а.с. 132).

За наслідком виконання умов даного Договору ТОВ Вігол Агро виписано податкові накладні: від 30.11.2016 № 60, від 30.01.2017 № 10, від 16.02.2017 № 8, від 16.02.2017 № 9 (а.с. 133 - 136).

Оплата за поставлений товар згідно Договору здійснена позивачем у повному обсязі, що не заперечувалось відповідачем.

Також встановлено, що придбаний у ТОВ Вігол Агро товар (соя) був у подальшому реалізований позивачем згідно зовнішньоекономічного контракту від 16.01.2017 №16-01-2017 компанії PREMIUM VERTEX GENERAL TRADING LLC (а.с. 137 - 145).

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, згідно ч. 1 ст. 234 ЦК України є фіктивним.

Згідно ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦКУ. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судом, Договір, укладений між позивачем і ТОВ Вігол Агро , не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину, а також наявність взаємних прав та обов`язків за такою угодою.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки відповідно цією особою, а тому несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про відсутність відповідних господарських операцій.

Поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань

Оскільки наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (надання послуг) входить до предмету доказування у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що реальність виконання договору підтверджується належними первинними документами.

При цьому, законом не передбачено обов`язку суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагентів.

Податковим органом не надано суду будь-яких доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються його контрагентом, або що самостійною діловою метою здійснення господарської операції було одержання позивачем підприємством податкової вигоди.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) Європейський суд чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Отже, позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

У Акті перевірки зроблено висновок про те, що господарські взаємовідносини між позивачем і ТОВ Вігол Агро не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Проте, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені вище висновки податкового органу є необґрунтованими у зв`язку з наступним.

При укладенні Договору позивач обґрунтовано керувався економічною доцільністю та метою одержання прибутку. Так, придбання товару відбувалося у межах статутної діяльності позивача та з метою використання таких товарів, робіт (послуг) у подальшій господарській діяльності, що підтверджується наступною реалізацію товару іншим суб`єктам господарської діяльності.

Тобто, під час укладання правочину з підприємством-контрагентом у Товариства була наявна розумна економічна мета - отримати вигоду безпосередньо від продажу придбаних товарів або від продажу продукції, виробленої з використанням такого товару.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Згідно ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1, 2 ст. 9 даного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідачем не заперечується наявність у позивача усіх необхідних, у т.ч. податкових, бухгалтерських, банківських документів.

Згідно пп. а п. 198.1. ст. 191 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, нормами ПК України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що відсутність таких документів у позивача перевіркою не встановлено. Навпаки, на час перевірки були надані податкові накладні, які у повній мірі відповідають вимогам закону.

При цьому, позивач і ТОВ Вігол Агро були зареєстровані як платники податку на додану вартість на час укладання та виконання правочину, мали статус платників податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Оскільки зазначений вище Договір не був оскаржений у судовому порядку, він є дійсним, і на його підставі виникли права та обов`язки сторін Договору.

Згідно ст. 3 ГК України господарська діяльність - діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.ст. 626 - 628 ЦК України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Власне ж оцінка доцільності укладання того чи іншого правочину перебуває поза компетенцією податкового органу, позаяк стосуються діяльності позивача, як самостійного суб`єкта господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оскільки зазначений Договір укладено і виконано, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, він є дійсним та не був оскаржений у судовому порядку, суд зазначає про відсутність правових підстав вважати його нікчемним, та, відповідно, збільшувати позивачу грошові зобов`язанні по сплаті податків і застосовувати штрафні санкції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 18.07.2018 № 0022111411 та № 0022121411.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог закону стосовно термінів розрахунку у сфері ЗЕД, які покладені в основу податкового повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 0020881411, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Отже, проведення розрахунків у іноземній валюті підлягає зарахуванню на валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені у контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення.

Як встановлено, між ТОВ Фабрика бакалейних продуктів і компанією Premium Vertex LLC було укладено Контракт від 16.01.2017 № 16-01-2017.

Відповідно до п. 1.1 Контракту, позивач, як Продавець зобов`язується продати та поставити, а Premium Vertex LLC, як Покупець, прийняти та купити товари за цінами та на умовах визначених Контрактом, специфікацією.

Згідно умов специфікації від 16.01.2017 № 1, оформленої до Контракту, Покупець оплачує 100% вартості товару протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання супровідних документів (оригіналів чи копій): вантажно-митна декларація, рахунок-фактура (Інвойс), реєстр розвантажених транспортних засобів, ветеринарне свідоцтво, лист експедитора на місці поставки яким підтверджується отримання повного пакету документів, необхідних для митного оформлення експорту товару та у разі необхідності інші документи визначені в інструкціях Покупця.

Відповідно до п. 4.3. Контракту загальна ціна контракту складається з суми всіх інвойсів, виставлених у відповідності до специфікації, які визначають фактичну вартість Товару, оформлену в період дії Контракту.

Інвойсом від 17.02.2017 № 021717 визначена загальна вартість Товару 188 108,00 дол. США,

Також 04.08.2017 підписано Договір № 04-08, згідно якого компанія Premium Vertex LLC передає, а компанія Ahieve Hight International L.P. приймає на себе заборгованість у вигляді грошового зобов`язання у сумі 188 108,00 дол. США, яка виникла на підставі Контракту від 16.01.2017 № 16-01-2017.

Відповідно до п. 2.2. Договору № 04-08 новий боржник (компанія Ahieve Hight International L.P.) зобов`язана виконати на користь ТОВ Фабрика бакалейних продуктів грошове зобов`язання у сумі 188 108,00 дол. США протягом 10 календарних днів з моменту підписання Договору.

Між ТОВ Фабрика бакалейних продуктів і компанією Ahieve Hight International L.P. 23.08.2017 укладено додаткову угоду від 23.08.2017 № 1 до Договору № 04-08, відповідно до якої сторони погодили змінити валюту по Договору № 04-08 про переведення суми боргу з Долара США на Євро у співвідношенні валютного курсу НБУ на день підписання Додаткової угоди і складає 1,17 одиниці ціни Договору - долара США.

Отже, сума заборгованості Ahieve Hight International L.P. перед ТОВ Фабрика бакалейних продуктів становить 160 776,06 Євро.

Колегія суддів зазначає, що податковий орган при розрахунку строку та нарахування пені згідно ст. 4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті не взяв до уваги переведення суми боргу з компанії Premium Vertex LLC на компанію Ahieve Hight International L.P. та зміну валюти розрахунку, що вплинуло на строки валютних розрахунків.

Так, встановлено, що Компанією Ahieve Hight International проведено часткові оплати на користь позивача:

- 04.09.2017 - 10 000 євро,

- 20.09.2017 - 52 500 євро.

Також 20.02.2017 складено попередню митну декларацію № 508040001/2017/843 згідно Контракту, а 09.03.2017 складено додаткову митну декларацію №508120/2017/001262 згідно Контракту на загальну суму 188 108,00 дол. США.

Щодо посилання відповідача на те, що дата складання митної декларації 09.03.2017 є датою початку перебігу 180-денного строку для зарахування валютної виручки, колегія суддів зазначає наступне.

Так, положення ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті пов`язують початок обчислення такого строку з моментом митного оформлення (виписки митної декларації).

Водночас, абз. 10 ст. 1 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність встановлено, що експорт - це продаж товарів українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб`єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою у не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.

При цьому, моментом здійснення імпорту/експорту відповідно до абз. 38 ст. 1 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Згідно п. 30 Положення про митні декларації, затвердженого постановою КМ України від 21.05.2012 № 450, вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту підтверджується: митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, чи додатковою декларацією, а також повідомленням про фактичне вивезення товарів за межі митної території України.

Отже, дата оформлення вантажної митної декларації не обов`язково збігається з датою фактичного перетину митного кордону України, оскільки сама вантажна митна декларація є документом, що підтверджує права особи на розміщення товарів у заявленому митному режимі і права та обов`язки зазначених у ній осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

Верховний Суд у постанові від 04.09.2018 у справі № 810/2937/17 зазначив, що моментом вчинення імпортної (експортної) операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для застосування Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, є момент фактичного перетину товаром митного кордону України.

Так, в наявному у матеріалах справи електронному повідомленні Херсонської митниці ДФС від 30.10.2018 зазначено інформацію про підтвердження перетину митного кордону України згідно ПМД від 20.02.2017 № 508040001/2017/843 та вказано дату перетину кордону - 02.03.2017.

Отже, помилкове встановлення податковим органом дати відраховування 180-денного строку згідно ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті впливає на розрахунок пені згідно ст. 4 даного Закону у частині курсової різниці суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, яка перераховується у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Також відповідачем при становленні строку згідно ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті та розрахунку пені згідно ст. 4 даного Закону не враховано п. 26 Положення про митні декларації, згідно якого до 15 числа місяця, що настає за кожним календарним місяцем переміщення товарів через митний кордон України за періодичною митною декларацією, декларант або уповноважена ним особа зобов`язані:

- подати додаткову декларацію (додаткові декларації) із зазначенням точних відомостей про товари, переміщені через митний кордон України за періодичною митною декларацією відповідно до заявленого митного режиму протягом відповідного календарного місяця;

- подати передбачені законодавством документи, необхідні для здійснення митного оформлення товарів, крім документів, поданих разом з періодичною митною декларацією;

- сплатити митні платежі, що справляються під час переміщення або у зв`язку з переміщенням товарів через митний кордон України.

У разі вивезення товарів (крім переміщуваних стаціонарними засобами транспортування) за межі митної території України за періодичною митною декларацією календарним місяцем переміщення товарів через митний кордон України є місяць, у якому митницею здійснено пропуск товарів за межі митної території України.

Враховуючи викладене, декларант або уповноважена ним особа зобов`язані подати додаткову декларацію до 15 числа місяця, що настає за кожним календарним місяцем переміщення товарів через митний кордон України.

Окрім зазначеного встановлено, що у даному випадку було складено додаткову митну декларацію №508120/2017/001262 від 09.03.2017 у якій також зазначається як попередній документ ПМД №508040001/2017/843 від 20.02.2017 (графа 40).

Отже, відрахування 180-денного строку встановленого ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від дати складання додаткової накладної є невірним, оскільки декларант або уповноважена ним особа зобов`язані подати її до 15 числа за кожним календарним місяцем переміщення товарів через митний кордон України.

Тому при подачі декларантом додаткової митної декларації № 508120/2017/001262 від 09.03.2017 в інший дозволений строк виключається порушення строків ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті та нарахування пені за їх порушення згідно ст. 4 даного Закону.

Наступний день за відповідними граничними датами зарахування валютної виручки є першим днем (початком) перебігу строку нарахування пені, передбаченої Законом України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Також у зв`язку з простроченням строку сплати заборгованості згідно Контракту позивачем 21.09.2017 було подано до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення заборгованості з нерезидента Ahieve Hight International у сумі 98 276,00 Євро.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2017 порушено провадження у справі № 911/2827/17.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені ст.ст. 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до ст. 1 і 2 цього Закону, зупиняються, і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені ст.ст. 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до ст.ст. 1 і 2 цього Закону, поновлюються, і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

Відповідачем при встановленні порушення ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті при здійсненні розрахунків по Контракту та нарахуванні пені згідно ст. 4 даного Закону не встановлювалась та не враховувалась дата перетину митного кордону України згідно ПМД № 508040001/2017/843 від 20.02.2017 та МД № 508120/2017/001262 від 09.03.2017 згідно Контракту, що стало підставою для невірного встановлення дати початку нарахування та розрахунку пені.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 0020881411 є протиправним, оскільки містить невірний розрахунок.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів, які стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 17.07.2017 № 002261406, колегія суддів зазначає наступне.

Так, податковий орган вказує на факт порушення позивачем п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 № 637 (далі - Положення), а саме - несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів у касі підприємства на загальну суму 101 009,52 грн.

Вказане порушення ґрунтується на несвоєчасному оприбуткуванні готівкових коштів у касі підприємства у сумі 101 009,52 грн. у зв`язку із засвідченням підписами головного бухгалтера Мазур О.В. прибуткових касових ордерів та аркушів касової книги, яка в період з 04.05.2016 по 06.05.2016 перебувала у відпустці.

Проте, вважає такі висновки відповідача протиправними у зв`язку з наступним.

Згідно абз. 3 п. 2.6 Положення у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , п. 1.2 Положення книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Абз. 3 ст. 1 Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у п`ятикратному розмірі не оприбуткованої суми.

Між Верховною Радою України та Президентом України 08.06.1995 прийнятий Конституційний Договір № 1к/95-ВР про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 цього Конституційного Договору Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Президентом України видано Указ від 12.06.1995 № 436/95, яким, зокрема, врегульовано питання відповідальності суб`єктів господарювання за не оприбуткування у касах готівки.

Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг передбачено, зокрема, відповідальність суб`єктів господарювання за порушення вимог цього Закону.

Так, розділом V Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції, у якому відсутнє таке порушення, як неоприбуткування у касах готівки, а отже й не встановлена відповідальність за це.

Водночас, зазначене питання прямо врегульоване в Указі Президента України від 12.06.1995 № 436/95.

Зокрема, абз. 3 ст. 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у п`ятикратному розмірі не оприбуткованої суми за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки.

Таким чином, предмети правового регулювання Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 та Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг є різними.

Слід зазначити також, що попри зміни, які вносилися до Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95, правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за не оприбуткування готівки не змінилися.

Отже, відносини щодо відповідальності суб`єктів господарювання за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , прийнятим пізніше, ніж видано Указ Президента України від 12.06.1995 № 436/95.

Окрім цього, на час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких охоплювала б такі відносини.

Такий же правовий висновок викладено у постановах Верховного суду України від 10.09.2013 у справі № 21-190а13, від 02.04.2013 у справі № 21-77а13 в частині неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють дані спірні відносини.

Щодо посилання податкового органу на те, що бухгалтер ОСОБА_1 у період з 04.05.2016 по 06.05.2016 не відзивалась з відпустки, колегія суддів зазначає наступне.

Проте, такі доводи спростовуються наявною в матеріалах справи копією наказу від 04.05.2016 № 104/1-КВ, яким старшого бухгалтера ОСОБА_1 було відкликано з відпустки з 05.05.2016, про що також свідчить заява ОСОБА_1 від 04.05.2016, якою підтверджується згода на відзив з відпустки.

Враховуючи викладене, висновок податкового органу, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 002261406, є помилковим.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

М.І. Кобаль