Рішення

від 25.11.2020 по справі 910/8539/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2020Справа № 910/8539/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Керівника Слов`янської місцевої прокуратури (84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Центральна, буд. 3-В) в інтересах держави в особі Слов`янської міської ради (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 2, код ЄДРПОУ 04052821)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія "Українські продукти" (03115, м. Київ, вулиця Федора Кричевського, 19, код ЄДРПОУ 32061174)

про стягнення 419 850, 94 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Татаренко Г.Г.

Від позивача: не з`явилися

Від відповідача: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Керівника Слов`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Слов`янської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія "Українські продукти" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.05.2017 по 31.03.2020 у сумі 419 850, 94 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач внаслідок неукладення договору оренди землі та сплати орендної плати за весь період користування земельною ділянкою за адресою: вул. Конєва, 1А, м. Слов`янськ, безпідставно зберіг за рахунок Слов`янської міської ради кошти, що складають суму орендної плати, яку мало б сплатити товариство у розмірі 419 850, 94 грн.

Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія "Українські продукти", а саме: нежитлові будівлі та споруди дитячого садку-яслей за адресою: м. Слов`янськ, вул. Конева, 1А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у задоволенні заяви Керівника Слов`янської місцевої прокуратури про забезпечення позову відмовлено.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.06.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

07.07.2020 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 справу № 910/8539/20 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначити на 07.10.2020.

Сторони участь своїх представників у підготовче засідання 07.10.2020 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 відкладено підготовче засідання на 04.11.2020.

Через загальний відділ діловодства 02.11.2020 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Слов`янської міської ради.

У підготовчому судовому засіданні 04.11.2020, розглянувши дане клопотання суд на місці ухвалив задовольнити клопотання про розгляд справи без участі представника Слов`янської міської ради, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні 04.11.2020 присутнім прокурором надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2020.

Прокурор у судовому засіданні 25.11.2020 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 25.11.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

25.11.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Слов`янської міської ради № 37-ХХХ-6 від 31.08.2012 Товариству з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія "Українські продукти" надано в оренду земельну ділянку за адресою: м. Слов`янськ, вул. Конєва, 1А.

Вказаним рішенням, зокрема:

- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ТОВ КК Українські продукти для обслуговування нежитлових будівель та споруд дитячого садку-яслей за адресою: вул. Конєва, 1 А, м. Слов`янськ;

- передати ТОВ КК Українські продукти в оренду терміном на 10 (десять) років земельну ділянку площею 0,4181 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0013) для обслуговування нежитлових будівель та споруд дитячого садку-яслей за адресою: вул. Конєва, 1 А, м. Слов`янська із земель промисловості Слов`янської міської ради;

- виконувати обов`язки землекористувача згідно ст. 96 Земельного кодексу України;

- в місячний термін оформити договір оренди землі у встановленому законодавством порядку.

На підставі вказаного рішення Слов`янською міською радою було підготовлено проект договору оренди землі та розрахунок розміру орендної плати, який 06.12.2012 року було надано орендарю для підписання та державної реєстрації у встановленому законом порядку та здійснено запис в книзі реєстрації оформлення договорів за номером 774.

Як зазначає позивач, до теперішнього часу даний договір оренди земельної ділянки відповідачем не підписано та згідно з вимогами чинного законодавства не зареєстровано.

В рамках самоврядного контролю спеціалістами Слов`янської міської ради 28.03.2019 року проведено обстеження земельної ділянки за кадастровим номером 1414100000:01:008:0013 загальною площею 0,4181 га по вул. Конєва, 1 А м. Слов`янська та складено акт обстеження земельної ділянки без номеру від 28.03.2019.

Під час обстеження оглянуто земельну ділянку комунальної власності за адресою: м. Слов`янськ, вул. Конєва, 1 А, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти та встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.03.2019 ТОВ КК Українські продукти з 15.04.2011 року належать на праві приватної власності нежитлові будівлі та споруди дитячого садку-яслей за вищевказаною адресою. Площа земельної ділянки складає 0,4181 га, за кадастровим номером 1414100000:01:008:0013, на підставі рішення Слов`янської міської ради №37-ХХХ-6 від 31.08.2012 передано в оренду вказаному підприємству, однак договір оренди землі до теперішнього часу не укладено.

При обстеженні земельної ділянки встановлено, що до теперішнього часу договір оренди землі не зареєстрований, на вказані земельній ділянці розташовані напівзруйновані будівлі та споруди, територія занедбана, ознак ведення будь-якої діяльності не зафіксовано.

Також, за листом Слов`янської місцевої прокуратури від 15.01.2020 № 40-326 вих 20 комісією у складі посадових осіб Слов`янської міської ради 21.01.2020 року повторно проведено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Слов`янськ, вул. Конєва, 1А та складено акт обстеження без номеру від 21.01.2020, в якому повторно зафіксовано факт використання ТОВ КК Українські продукти земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Крім того, Слов`янською міською радою неодноразово спрямовувались на адресу ТОВ КК Українські продукти листи щодо необхідності реєстрації договору оренди земельної ділянки та надання до Слов`янської міської ради копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та обтяжень, а саме листи № 01.01.-12/937 від 08.06.2017, 01.01.-12/281 від 16.02.2018, 01.01.-12/1529 від 03.10.2017, 01.01-12/241 від 12.02.2019, однак до теперішнього часу договір оренди землі у встановленому законодавством порядку не зареєстрований, будь яких заходів спрямованих на усунення порушень вимог земельного законодавства та оформлення правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою площею 0,4181 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0013) за адресою: м. Слов`янськ, вул. Конева, 1А, ТОВ КК Українські продукти не вжито.

Позивач у позовній заяві зазначає, що Слов`янською міською радою неодноразово спрямовувалось на адресу ТОВ Керуюча компанія Українські продукти листи про необхідність приведення вказаних взаємовідносин у земельній сфері відповідно до вимог чинного законодавства, проте ТОВ КК Українські продукти ухиляється від укладення договору.

З огляду на те, що відповідач ухиляється від укладення договору оренди землі, в результаті використання земельної ділянки за адресою: вул. Конєва, 1 А, м. Слов`янськ, без правовстановлюючих документів, Слов`янською міською радою складено розрахунок розміру недоотриманого власником землі доходу у вигляді орендної плати за період з 01.04.2017 по 31.03.2020 та становить 431 846,68 грн.

Втім, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, Слов`янською місцевою прокуратурою, в межах строків позовної давності, встановлено період в межах якого можливо звернутися з вимогою про захист інтересів Слов`янської міської ради, а саме з 01.05.2017 по 31.03.2020.

Прокуратура звертаючись з позовом до суду зазначає, що відповідач користуючись земельною ділянкою площею 0,4181 га по вул. Конєва, 1 А, м. Слов`янськ не укладав договір оренди землі, а також не сплачував орендну плату за землю за весь період користування, внаслідок чого безпідставно зберіг за рахунок Слов`янської міської ради кошти, що складають суму орендної плати, яку мало б сплатити підприємство в період з 01.05.2017 по 31.03.2020.

Таким чином, за доводами прокуратури, з відповідача підлягає стягненню на підставі ст. 1212-1214 ЦК України сума безпідставно збережених коштів у розмірі 419 850,94 грн.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України Про прокуратуру на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 1 ст. 18 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ , ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

За ч. 1 ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Таким чином, державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, свідчить про порушення державних інтересів.

Обґрунтовуючи наявність правових підстав для звернення з даним позовом до суду, прокурор у позовній заяві зазначив, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає у несплаті відповідачем коштів за користування земельною ділянкою під належними позивачу об`єктами нерухомості, що позбавляє територіальну громаду права отримувати стабільний та своєчасний дохід у вигляді орендної плати (одного з основних джерел наповнення бюджету), що ослаблює фінансову основу місцевого самоврядування, позбавляє можливості своєчасно проводити виплату заробітної плати працівникам соціальної сфери, здійснювати благоустрій, використовувати кошти та інші необхідні потреби регіону, що в свою чергу порушує економічні інтереси держави, підриває її економічне благополуччя.

Тобто, в даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Саме позивач у даній справі (Слов`янська міська рада) є уповноваженим державою органом на здійснення функцій власника земельної ділянки, яка використовувалась відповідачем більше 6-ти років без належного оформлення прав на неї, а тому саме міська рада визначена прокурором позивачем у даному спорі.

Судом встановлено, що позивачем протягом 2013-2018 років вживались заходи, спрямовані на оформлення договору оренди спірної земельної ділянки, зокрема, на адресу відповідача було направлено листи (№ 01.01.-12/937 від 08.06.2017, 01.01.-12/281 від 16.02.2018, 01.01.-12/1529 від 03.10.2017, 01.01-12/241 від 12.02.2019), в яких наголошувалось про необхідність укладення відповідного договору оренди.

Однак на жоден з листів відповідач відповіді не надав, уникнувши таким чином виконання зобов`язання оформити у встановленому законом порядку договір оренди спірної земельної ділянки.

При цьому, позивачем до цих пір не вжито цивільно-правових заходів щодо відновлення порушених прав та інтересів територіальної громаді, що свідчить про бездіяльність Слов`янської міської ради.

Суд зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяви самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносин.

Якщо підстави для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачено абзацами 3-м і 4-м частини четвертої статті 23-ї закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави здійснює або не належним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Керівником Слов`янської місцевої прокуратури обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру подано позовну заяву в інтересах держави в особі Слов`янської міської ради області.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ч.ч. 1 ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Суд зазначає, що предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України).

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

Водночас за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Як встановлено судом, відповідач 15.04.2011 набув право власності на нерухоме майно (комплекс), яке знаходиться за адресою: м. Словянськ, вул. Конєва, буд. 1А, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Трубінкова І.О. (зареєстрований в реєстрі за №450).

При цьому, Рішенням Слов`янської міської ради № 37-ХХХ-6 від 31.08.2012 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ТОВ КК Українські продукти для обслуговування нежитлових будівель та споруд дитячого садку-яслей за адресою: вул. Конєва, 1 А, м. Слов`янськ; передано ТОВ КК Українські продукти в оренду терміном на 10 (десять) років земельну ділянку площею 0,4181 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0013) для обслуговування нежитлових будівель та споруд дитячого садку-яслей за адресою: вул. Конєва, 1 А, м. Слов`янськ із земель промисловості Слов`янської міської ради

Однак, як встановлено судом, до теперішнього часу договір оренди землі у встановленому законодавством порядку не зареєстрований, будь яких заходів спрямованих на усунення порушень вимог земельного законодавства та оформлення правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою площею 0,4181 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0013) за адресою: м. Слов`янськ, вул. Конева, 1А, відповідачем не вжито.

Докази належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою відповідачем, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Словянською міською радою та державної реєстрації такого права, в матеріалах справи відсутні.

Відтак, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15, №922/5468/14.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №922/96/19, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі. Позивач (прокурор) у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 1414100000:01:008:0013 загальною площею 0,4181 га по вул. Конєва, 1 А м. Слов`янська здійснена 15.04.2011.

Таким чином, вказана земельна ділянка у період з 01.05.2017 по 31.01.2020 (спірний період) існувала як об`єкт цивільних правовідносин та могла бути передана в оренду відповідачу відповідно до Закону України Про оренду землі у зазначений період.

Крім того, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п.288.5.1 ст.288 Податкового кодексу України.

Ааналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17.

Відповідно до листа міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янськ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 271/116-20 від 17.03.2020 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки по вул. Конєва, 1А у м. Слов`янськ, площею 0,4181 га за кадастровим номером 1414100000:01:008:0013 за 2017-2020 роки складає 4 798 296, 62 грн.

Розрахунок коштів, які б відповідач мав заплатити, здійснено у відповідності до Рішення Слов`янської міської ради № 6-LXXVIII-6 від 27.05.2015 Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки на території Слов`янської міської ради у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та нормативної грошової оцінки земельної ділянки, наданої Міськрайонним управлінням у Слов`янському районі та м. Слов`янськ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Перевіривши розрахунок неотриманої позивачем орендної плати за користування відповідачем спірною земельною ділянкою за період з 01.05.2017 по 31.03.2020 (у період відсутності договору оренди), суд дійшов висновку в його обґрунтованості - у сумі 419 850,94 грн.

Таким чином, враховуючи положення ст. 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України Про оцінку земель , беручи до уваги встановлені судом обставини щодо наявності доказів формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та наявність доказів проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у спірному періоді (з 01.05.2017 по 31.03.2020) та зважаючи на ненадання відповідачем доказів сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у вказаний період, суд дійшов висновку про задоволення позову Керівника Слов`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Слов`янської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія "Українські продукти" про стягнення безпідставно збереженої орендної плати у розмірі 419 850,94 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія "Українські продукти" (03115, м. Київ, вулиця Федора Кричевського, 19, код ЄДРПОУ 32061174) на користь Слов`янської міської ради (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 2, код ЄДРПОУ 04052821) на розрахунковий рахунок UA348999980314060544000005075, отримувач управління Державної казначейської служби України у м. Слов`янську Донецької області, код ЄДРПОУ 37803368, ККДБ 24060300 Інші надходження безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 419 850 (чотириста дев`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) грн 94 коп. в дохід місцевого бюджету та судовий збір в розмірі 6 297 (шість тисяч двісті дев`яносто сім) грн 76 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.11.2020

Суддя І.О. Андреїшина