Рішення

від 26.11.2020 по справі 910/14279/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2020Справа № 910/14279/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРШИЛ КОНСТРАКШН (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, 3 , оф.35, код ЄДРПОУ 42968240)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗАЙН ХАБ ІНТЕРНЕШНЛ (04201, м. Київ, вул. Кульженків сім`ї, буд. 35, код ЄДРПОУ 40050649)

про стягнення 36 626,86 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КОМЕРШИЛ КОНСТРАКШН звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗАЙН ХАБ ІНТЕРНЕШНЛ про стягнення заборгованості в розмірі 36 626,86 грн за договором на виконання проектних робіт № 12-08-3 від 12.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 25.09.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 08.10.2020.

Поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 10.11.2020 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "адресат відсутній за вказаною адресою".

12.10.2020 на електрону адресу суду від відповідача надійшло клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву.

Дослідивши клопотання, подане відповідачем, суд зазначає, що подане клопотання не містить відомостей, які вимагаються ГПК України, а саме підпису ЕЦП.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте ДИЗАЙН ХАБ ІНТЕРНЕШНЛ у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.08.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КОМЕРШИЛ КОНСТРАКШН (далі -позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДИЗАЙН ХАБ ІНТЕРНЕШНЛ (далі - відповідач) укладено договір на виконання проектних робіт № 12-08-3, відповідно до якого позивач (проектувальник за договором) зобов`язується виконати проектні роботи по виготовленню та розробці проектної документації згідно з розділами, вказаними у Додатку № 1 на підставі застереженого сторонами кошторису, що є невід`ємною частиною цього договору, для поточного ремонту та улаштування внутрішніх систем на об`єкті на підставі наданого замовником (відповідачем) технічного завдання для розробки проекту з метою забезпечення ведення господарської діяльності замовником, а замовник зобов`язується прийняти роботи та оплатити їх вартість в порядку, встановленому договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до договору об`єктом є приміщення за адресою: м.Київ, Столичне шосе 103, 16-й поверх.

Згідно з п. 2.1. договору загальна ціна договору визначається протоколом узгодження договірної ціни, що х моменту його підписання стає невід`ємною частиною договору (Додаток №1), та включає в себе вартість виконання робіт, використаних ресурсів для виконання робіт, інші витрати проектувальника, пов`язані з виконанням робіт.

Відповідно до п.2.2. договору ціна договору на момент його підписання складає 48 305,88 грн, в тому числі ПДВ (20%) 8 050, 98 грн.

Оплата вартості робіт здійснюється в наступному порядку:

-авансовий платіє в розмірі 33 813,50 грн в тому числі ПДВ 5 635,58 грн, від загальної вартості робіт, визначеної в додатку № 1до даного договору протягом 3 робочих днів з дня підписання даного договору.;

- останній платіж 14 492, 38 грн в тому числі ПДВ 2 415, 40 грн, від загальної вартості робіт, зазначеної в додатку № 1 до даного договору, який здійснюється згідно акту виконаних робіт (п.2.4. договору).

Згідно з п.4.1. договору загальний строк виконання робіт складатиме 23 робочих днів з дати підписання Технічного завдання та затвердження кошторису (Додаток №1).

Відповідно до п. 6.1. договору передача виконаних робіт проектувальником та прийняття їх замовником оформляється актами прийому-передачі виконаних проектних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Згідно з п. 6.2. договору акти прийому-передачі виконаних робіт готує проектувальник і передає замовнику, а замовник протягом 3 днів перевіряв достовірність інформації, вказаної в такому акті і при відсутності явних чи приховуваних недоліків у виконаних роботах підписує його і передає один підписаний екземпляр проектувальнику.

Позивач у позовній заяві зазначає, що керівниками замовника та проектувальника був підписаний акт приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за 2019 рік в приміщенні, що знаходиться за адресою м. Київ, Столичне шосе, 103, 16й поверх на суму 60 779,80 грн, в якому зазначаються проектні роботи та їх перелік, що є підтвердженням виконання зобов`язань проектувальника на суму 60 779,80 грн.

На виконання умов договору 13.08.2019 позивач виставив відповідачу рахунок № 16 на суму 48 305, 88 грн, копія якого долучено до матеріалів позовної заяви.

14.08.2019 відповідач здійснив часткову оплату позивачу в розмірі 24 152,94 грн, що підтверджується карткою рахунку 361 за 2019, копія якої долучена до матеріалів позовної заяви.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, проте відповідачем вартість робіт сплачена у сумі 24 152,94 грн, а тому у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 36 626, 86 грн.

20.08.2020 позивачем на поштову адресу відповідача направлено вимогу про сплату заборгованості за договором проектних робіт № 12-08-3 від 12.08.2019 на суму 36 626, 86 грн, в якій просить сплатити заборгованість за виконані роботи на суму 36 626, 86 грн у семиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги. Докази надіслання вказаної вимоги містяться в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідно до умов договору та підписаного акту приймання виконаних ремонтно- будівельних робіт проектні роботи були виконані позивачем на суму 60 779,80 грн, а відповідачем сплачені на суму 24 152, 94 грн, то станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 36 626,86 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч. 2 ст. 317 Господарського кодексу України, загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.1. договору передача виконаних робіт проектувальником та прийняття їх замовником оформляється актами прийому-передачі виконаних проектних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Згідно з п. 6.2. договору акти прийому-передачі виконаних робіт готує проектувальник і передає замовнику, а замовник протягом 3 днів перевіряв достовірність інформації, вказаної в такому акті і при відсутності явних чи приховуваних недоліків у виконаних роботах підписує його і передає один підписаний екземпляр проектувальнику.

Судом встановлено, що керівниками замовника та проектувальника був підписаний акт приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за 2019 рік в приміщенні, що знаходиться за адресою м. Київ, Столичне шосе, 103, 16й поверх на суму 60 779,80 грн, в якому зазначаються проектні роботи та їх перелік, що є підтвердженням виконання зобов`язань проектувальника на суму 60 779,80 грн.

Отже, подальше погодження збільшення ціни виконаних робіт за договором до суми 60 779,80 грн було схвалено шляхом підписання керівниками сторін акту приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за 2019 рік в приміщенні, що знаходиться за адресою: м. Київ, Столичне шосе 103, 16й поверх.

На підставі виставленого позивачем рахунку № 16 від 13.08.2019 на суму 48 305, 88 грн з ПДВ, відповідач здійснив часткову оплату позивачу в розмірі 24 152, 94 грн, що підтверджується карткою рахунку 361 за 2019.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов`язання щодо повної оплати за виконані ремонтно-будівельні роботи не виконав, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 36 626,86 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2020 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів суду не надав.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки вимоги позивача є обґрунтованими, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРШИЛ КОНСТРАКШН про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗАЙН ХАБ ІНТЕРНЕШНЛ заборгованості в розмірі 36 626,86 грн за договором на виконання проектних робіт № 12-08-3 від 12.08.2019.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗАЙН ХАБ ІНТЕРНЕШНЛ (04201, м. Київ, вул. Кульженків сім`ї, буд. 35, код ЄДРПОУ 40050649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРШИЛ КОНСТРАКШН (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, 3 , оф.35, код ЄДРПОУ 42968240) 36 626 (тридцять шість тисяч шістсот двадцять шість) грн 86 коп. заборгованості та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.11.2020

Суддя І.О. Андреїшина