Рішення

від 26.11.2020 по справі 911/2462/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2020 р. Справа № 911/2462/20

За позовом Фізичної особи-підприємця Зайцевої Наталії Василівни, АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айватрейд", 08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Героїв Небесної Сотні, будинок 32, офіс 5

про стягнення 89 001,96 грн за договором поставки № 1 від 18.02.2020

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику сторін

суть спору:

Фізична особа-підприємець Зайцева Наталія Василівна звернулась до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айватрейд", з урахуванням зменшення позовних вимог, про стягнення заборгованості за договором поставки № 1 від 18.02.2020 в розмірі 89 001,96 грн, з яких 80 307,20 грн основна заборгованість, 6 139,57 грн пеня, 1 258,11 грн 3% річних та 1 297,08 грн інфляційні збитки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.08.2020 позовну заяву було залишено без руху, 14.09.2020 від Фізичної особи-підприємця Зайцевої Наталії Василівни надійшов супровідний лист на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, до якої додано позовну заяву про стягнення заборгованості в новій редакції. Відповідно до нової редакції позовної заяви ціну позову було зменшено із заявленої у позовній заяві у розмірі 92 366,24 грн до 89 001,96 грн, визначеної у новій редакції позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за укладеним між сторонами договором позивач передав, а відповідач прийняв товар, проте у визначений договором строк відповідач в повному обсязі не розрахувався, допустивши прострочення оплати його вартості, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначними справами.

Частиною першою статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що ціна даного позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву з вимогами додержання положень статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач відзиву на позов не подав, про наявність заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявив. Відповідного клопотання про поновлення/продовження процесуального строку для вчинення відповідної дії, подання якого (клопотання) передбачено пунктом 4 Розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України в редакції Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від відповідача до матеріалів справи не надходило.

Відповідно до частини третьої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у справі, яке було направлено відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відділенням Укрпошти було повернуто на адресу суду з відміткою підприємства: "за закінченням терміну зберігання".

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості також ознайомитись з ухвалою суду від 17.09.2020 про відкриття провадження у справі № 911/2462/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, судом було вжито всіх належних способів в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, для повідомлення учасників справи про розгляд справи.

Згідно із частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

18 лютого 2020 року між Фізичною особою-підприємцем Зайцевою Наталією Василівною (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айватрейд" (Покупець) було укладено договір поставки № 1, згідно умов якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю в порядку та на умовах, визначених дійсним Договором, передати у власність останнього товар, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та на умовах, визначених у дійсному Договорі (пункт 1.1).

Найменування, асортимент, кількість, ціна товару відображається у накладній на відповідну поставку товару (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.2 Договору у разі виявлення Покупцем прихованих дефектів товару Покупець на протязі одного робочого дня з моменту виявлення такого факту, повідомляє про це Постачальника. Постачальник протягом двох робочих днів перевіряє та підтверджує обґрунтованість претензії шляхом складання двостороннього акта.

Згідно з пунктом 3.1 Договору датою поставки партії товару є дата, визначена у накладній на партію товару.

Пунктами 4.2 та 4.3 Договору передбачено, що оплата за товар здійснюється Покупцем на протязі 7 днів після поставки товару; оплата товару проводиться Покупцем в національній валюті України - гривнях, в готівковій або безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.

Дійсний Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині зобов`язань за Договором, які є невиконаними на зазначену дату, - до повного виконання сторонами цих зобов`язань (пункт 7.1 Договору).

Матеріали справи не містять доказів дострокового розірвання договору, отже Договір поставки № 1 від 18.02.2020 є діючим.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем у період з 18.02.2020 по 26.02.2020 здійснено на користь відповідача поставки товару на загальну суму 160 807,20 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних: № РН-0000001 від 18.02.2020 поставка пекінської капусти, моркви, буряка на загальну суму 69 103,20 грн; № РН-0000002 від 22.02.2020 поставка капусти білоголової (молодої) на загальну суму 22 000,00 грн та № РН-0000003 від 26.02.2020 поставка капусти білоголової, цибулі ріпчастої, цибулі Марс на загальну суму 69 704,00 грн. Видаткові накладних підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Позивач зазначає, що за поставлений товар відповідач здійснив лише часткову оплату на загальну суму 80 500,00 грн, на підтвердження чого надав виписки по рахунку за період з 01.02.2020 по 20.08.2020.

З метою мирного врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензію №1 від 06.07.2020 з вимогою здійснити оплату заборгованості в повному обсязі за поставлений товар, однак претензія залишена відповідачем без відповіді, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позивач стверджує, що в порушення умов Договору відповідач свої зобов`язання з повної оплати поставленого товару не виконав, а тому станом на день звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 80 307,20 грн.

За змістом статей 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та статті 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з договорів та правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

На підтвердження наявності заборгованості у відповідача перед позивачем останнім долучено до матеріалів справи первинні документи - видаткові накладні, з яких вбачається, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції непроведеною або недійсною, а тому сприймаються судом належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару, визначеного цими накладними, та на суму, що в них зазначено.

Отже, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

Судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних та пункту 4.2 Договору строк оплати поставленого товару є таким, що настав.

В матеріалах даної справи не містяться та відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання своїх зобов`язань за договором щодо сплати коштів за поставлений товар у повному обсязі, доводів позивача про наявність у відповідача заборгованості не спростовано, не надано і доказів пред`явлення позивачу претензій чи зауважень щодо кількості, якості та вартості товару або повідомлень про виявлені дефекти товару відповідно до умов пункт 2.2 Договору поставки.

Враховуючи вищевикладене суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 80 307,20 грн, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою - третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки позивачем на підставі Положення про постачання продукції № 888 від 25.07.1988, затвердженого Радою Міністрів СРСР, заявлено до стягнення 6 139,57 грн пені, нарахованої за сукупний період з 26.02.2020 по 19.08.2020 на суми заборгованості по видаткових накладних з урахуванням часткових оплат, здійснених відповідачем.

У частині першій статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 230 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові, наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною першою статті 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 548 цього Кодексу виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що розділом 6 Договору поставки визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань, передбачених дійсним Договором, винна сторона несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (пункт 6.1).

При цьому випадків настання відповідальності покупця (відповідача), в тому числі і за несвоєчасне невиконання зобов`язання з оплати товару, в розділі 6 даного Договору, який визначає майнову відповідальність, сторонами передбачено не було.

В позовній заяві позивач також зазначає, що умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату товару, однак посилаючись на пункт 10.7 Договору вважає, що правомірним є стягнення з відповідача суми пені, нарахованої на підставі Положення про постачання продукції № 888 від 25.07.1988, затвердженого Радою Міністрів СРСР, яким регулюються відносини щодо поставок.

Пунктом 10.7 Договору передбачено, що усі правовідносини, які виникають у зв`язку з виконанням умов дійсного Договору та не врегульовані ним, регламентуються діючим законодавством України.

Позивач зазначає, що відповідно до абзацу 2 пункту 66 Положення про постачання продукції № 888 від 25.07.1988 у разі несвоєчасної оплати поставленої продукції покупець (платник) сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Обгрунтовуючи цю вимогу позивач послався на постанову Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 910/4450/19, в якій Верховний Суд дійшов висновків про правомірність нарахування суми пені на підставі Положення про постачання продукції № 888 від 25.07.1988.

Господарський суд, проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені в зазначеній постанові, дійшов висновку, що позивачем хибно трактовано положення постанови від 18.06.2020 та помилково застосовано до правовідносин, що склалися на підставі Договору поставки № 1 від 18.02.2020, умов Положення про постачання продукції № 888 від 25.07.1988 в частині права нарахування пені у разі несвоєчасної оплати поставленої продукції.

Так, у своїй постанові від 18.06.2020 у справі № 910/4450/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про правомірне стягнення пені, нарахованої на підставі Положення про постачання продукції № 888 від 25.07.1988, оскільки умовами укладених між сторонами правочинів у справі № 910/4450/19 було передбачено, що відносини сторін регулюються нормами Цивільного, Господарського, Господарського процесуального кодексів, Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" (у редакції 2010 року), Положенням про постачання продукції виробничо-технічного призначення (далі - Положення про постачання продукції), затвердженого постановою Ради міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888.

Тоді як, умовами укладеного між сторонами у справі № 911/2462/20 Договору поставки № 1 від 18.02.2020 не передбачено регулювання відносин між сторонами на підставі Положення № 888 від 25.07.1988.

У зв`язку з викладеним суд приходить до висновку, що у позивача відсутнє право на нарахування суми пені на суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання відповідачем згідно з умовами Договору поставки № 1 від 18.02.2020, оскільки вказаний правочин не містить в собі умов забезпечення виконання зобов`язань, а тому в задоволенні вимог позивача про стягнення 6 139,57 грн пені слід відмовити.

Також позивачем заявлено до стягнення 1 258,11 грн 3% річних та 1 297,08 грн інфляційні втрат, нарахованих за сукупний період з 26.02.2020 по 19.08.2020.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом за допомогою програми "Ліга Закон" здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що розрахунок 3% є арифметично правильним, періоди прострочення визначено з урахуванням часткових оплат вірно, а відтак вимога про стягнення з відповідача 1 258,11 грн 3% річних підлягає задоволенню.

Щодо розрахунку інфляційних втрат: позивачем нараховано інфляційне збільшення за період з 03.03.2020 по 29.03.2020 на суму 176,00 грн; за період з 08.04.2020 по 19.08.2020 на суму 73,88 грн та за період з 05.03.2020 по 19.08.2020 на суму 1 047,20 грн.

Однак судом встановлено, що останній виконано арифметично невірно за визначені позивачем періоди з 08.04.2020 по 19.08.2020 на частково сплачену заборгованість (10 603,20 грн) за видатковою накладною № РН-0000002 від 22.02.2020 та з 05.03.2020 по 19.08.2020 на суму заборгованості (69 704,00 грн) за видатковою накладною № РН-0000003 від 26.02.2020.

Суд зазначає, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

У зв`язку з викладеним судом за допомогою калькулятора штрафів системи "Ліга Закон" було здійснено власний розрахунок інфляційних втрат в межах визначених позивачем періодів, згідно якого:

- за видатковою накладною № РН-0000002 від 22.02.2020:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 08.04.2020 - 19.08.2020 10603.20 1.005 52.53 10655.73

- за видатковою накладною № РН-0000003 від 26.02.2020:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 05.03.2020 - 19.08.2020 69704.00 1.013 905.70 70609.70

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат за Договором поставки № 1 від 18.02.2020 складає 1 134,23 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 80 307,20 грн сума основної заборгованості, 1 258,11 грн 3% річних та 1 134,23 грн інфляційні збитки. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат суд виходив з наступного.

В попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат позивачем визначено судові витрати, котрі останній поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи: судовий збір у розмірі 2 102,00 грн та 2 000,00 грн сума гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої (правової) допомоги.

Згідно квитанції № 0.0.1809314198.1 від 20.08.2020 позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 102,00 грн, що відповідно до Закону України "Про судовий збір" становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що спір виник з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо заявленої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої (правової) допомоги суд зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина третя статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

У відповідності до положень статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем до матеріалів позовної заяви додано договір про надання правничої (правової) допомоги № 28 від 19.08.2020 разом з додатком до договору, укладені між Фізичною особою-підприємцем Зайцевою Н.В. (Клієнт) та адвокатом Маєвською І.М., що діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 001814 від 19.06.2020, та ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ №1020471 від 20.08.2020.

Відповідно до пункту 1 договору про надання правничої (правової) допомоги № 28 від 19.08.2020 Адвокат надає правничу (правову) допомогу (складення процесуальних документів, представнитво), а Клієнт зобов`язується оплатити надані йому послуги. Безпосередній зміст правничої (правової) допомоги Адвоката за цим договором полягає в тому, що Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання, яке надалі іменується Доручення, під час строку дії цього договору здійснити представництво (представити) Клієнта в господарському суді у справі за позовною заявою Клієнта про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айватрейд" за договором поставки № 1 від 18.02.2020.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору за надання Адвокатом правничої (правової) допомоги за цим договором, що вказана в пункті 1 договору, Клієнт зобов`язаний виплатити Адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору, в розмірі та на умовах, визначених в Додатку до цього договору.

Згідно Додатку до договору № 28 про надання правничої (правової) допомоги від 19.08.2020 сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом правничої допомоги, вказаної в договорі і визначеної Дорученням, у розмірі 2 000,00 грн (пункт 1 Додатку).

В пункті 3 Додатку до договору сторонами погоджено, що виплата гонорару (винагороди) здійснюється в розмірі 2 000,00 після відкриття провадження по справі.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України № 5076-VI .

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 19.11.2019 у справі № 5023/5587/12).

Отже, з огляду на наведені положення чинного законодавства, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності, співмірності, необхідності та розумності судових витрат, враховуючи що умовами Договору про надання правничої (правової) допомоги № 28 від 19.08.2020 та Додатку до цього ж Договору визначено його ціну, а саме встановлено фіксований розмір адвокатського гонорару, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у вигляді гонорару адвоката в сумі 2 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айватрейд" (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Героїв Небесної Сотні, будинок 32, офіс 5, код 40315552) на користь Фізичної особи-підприємця Зайцевої Наталії Василівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 82 699 (вісімдесят дві тисячі шістсот дев`яносто дев`ять) грн 54 коп. (з яких 80 307,20 грн основна заборгованості, 1 258,11 грн 3% річних, 1 134,23 грн інфляційні збитки), а також 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору та 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп. сума гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої (правової) допомоги.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись із змістом судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 26.11.2020