Рішення

від 16.11.2020 по справі 914/1980/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2020 справа № 914/1980/20

місто Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Реборн-Ін , с.Куликів Радехівського району Львівської області

до відповідача: Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м.Львів

про стягнення 524236,79грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники сторін:

від позивача: Колішенко Л.С. - адвокат

від відповідача: Пришляк Ю.В. - представник за довіреністю

Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу Акорд .

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю Реборн-Ін , с.Куликів Радехівського району Львівської області звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м.Львів про стягнення 524236,79грн., з яких 495719,17грн. основного боргу, 4191,05грн. 3% річних, 3956,35грн. інфляційних збитків та 20370,22грн. пені.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2020 позовну заяву передано на розгляд судді Щигельській О.І.

Ухвалою суду від 10.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання на 16.09.2020.

01.09.2020 в системі документообігу суду за вх.№25525/20 зареєстровано відзив ЛКЕПЗПіП на позовну заяву.

16.09.2020 підготовче засідання відкладено на 05.10.2020 у зв`язку з неявкою сторін та беручи до уваги подані ними клопотання.

В судовому засіданні 05.10.2020 ухвалено закрити підготовче провадження у справі та призначити її до судового розгляду по суті в засіданні 26.10.2020.

Оскільки 26.10.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Щигельської О.І., суд ухвалою від 30.10.2020 призначив дату наступного судового засіданні - 16.11.2020.

Представник позивача в судове засідання 16.11.2020 з`явився, позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві, водночас зазначила, що на стягненні пені не наполягає, залишаючи вирішення питання про застосування штрафних санкцій на розсуд суду. Позовні вимоги про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат просила суд задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.11.2020 проти задоволення позову заперечила з мотивів, наведених у раніше поданому відзиві, просила суд не застосувати штрафні санкції.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

В січні 2020 року між ТОВ Реборн-Ін та відповідачем - ЛКЕПЗПіП укладено договір купівлі-продажу, на виконання умов якого позивачем поставлено відповідачу протягом січгя-травня 2020 року товар на загальну суму 660719,17грн., який відповідачем оплачено лише частково, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 495719,71грн. Оскільки пред`явлені з метою досудового врегулювання спору претензії залишено ЛКЕПЗПіП без відповіді та задоволення, ТОВ Реборн-Ін звернулось до суду із позовною заявою, в якій окрім суми основного боргу до стягення також заявлено 4191,05грн. 3% річних, 3956,35грн. інфляційних збитків та 20370,22грн. пені.

Аргументи відповідача

Відповідач звертає увагу на непряму вину у виникненні заборгованості зважаючи на несвоєчасне фінансування казенного підприємства, його низьку рентабельність, значну кредиторську заборгованість та заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам, арешт рахунків у 2018-2019 роках в межах кількох виконавчих проваджень та запровадження на території країни карантину.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Реборн-Ін (позивач по справі; продавець за договором) та Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування (відповідач по справі; покупець за договором) укладено договір №19 купівлі-продажу товарів від 15.01.2020, за яким продавець зобов`язався систематично постачати у власність покупця товар (шкіру), а покупець - приймати його та своєчасно здійснювати оплату на умовах даного Договору (п.1.1 Договору).

У відповідності до п.п. 4.1, 4.2 Договору, товар продається окремими партіями на протязі дії даного Договору. Підставою для продажу є заявка Покупця, яка може бути надана Продавцю в письмовій, електронній або факсимільній формі.

Згідно з п.п. 4.10, 5.3 Договору, товар вважається поставленим належним чином, а Продавець таким, що виконав свої зобов`язання повністю з моменту передачі товару перевізнику. Покупець, не пізніше наступного дня після отримання товару від перевізника, повинен відправити продавцю поштою рекомендованим листом належним чином оформлені документі, що підтверджують факт одержання товару довіреною особою та оригінал доручення на право одержання товару від продавця.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 660719,17грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками видатковими накладними, а саме: №РН-0000008 від 16.01.2020 на суму 355486,88грн., №РН-0000009 від 28.01.2020 на суму 17496,80грн., №РН-0000012 від 14.02.2020 на суму 22918,00грн., №РН-0000017 від 27.02.2020 на суму 29857,78грн., №РН-0000030 від 17.03.2020 на суму 28458,77грн., №РН-0000049 від 07.05.2020 на суму 89996,71грн. та №РН-0000055 від 18.05.2020 на суму 116504,23грн.

У п.п. 6.1, 6.2 Договору встановлено, що ціна товару, встановлюється згідно виставленого рахунку або видаткової накладної. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства в національній валюті (українська гривня) не пізніше 30-ти календарних днів, з моменту відвантаження товару.

Проте, отриманий товар оплачено відповідачем оплачено лише частково: 16.03.2020 на суму 50000,00грн., 15.04.2020 - 15000,00грн. та 14.05.2020 - 100000,00грн., що відображено в підписаному сторонами та скріпленому їх печатками акті звірки взаємних розрахунків, копію якого долучено до матеріалів справи. Внаслідок цього утворилась заборгованість в розмірі 495719,17грн.

Зазначені обставини відповідачем не спростовано.

ТОВ Реборн-Ін зверталось до ЛКЕПЗПіП із претензіями від 28.06.2020 та 10.07.2020 про сплату зазначеної заборгованості, які, однак, залишено без задоволення. У відповідь, ЛКЕПЗПіП листом від 04.08.2020 №1349/13 просило розглянути можливість відтермінування сплати боргу впродовж 2020 року.

Згідно з п.п. 7.1, 7.2 Договору, за неналежне виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність згідно законодавства України та умов цього Договору. У випадку порушення строків оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такої прострочки. Під ухиленням від оплати слід вважати невиконання покупцем повної або часткової оплати товару.

Беручи до уваги вищенаведене, зважаючи на неналежне виконання контрагентом взятих на себе за договором зобов`язань із оплати за отриманий товар, ТОВ Реборн-Ін звернулось до суду із позовом до ЛКЕПЗПіП, в якому окрім суми основного боргу, до стягнення заявлено 20370,22грн. пені, нарахованих згідно п.7.1 Договору, а також 4191,05грн. 3% річних та 3956,35грн. інфляційних збитків, нарахованих у відповідності до ст.625 ЦК України.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір №19 купівлі-продажу товарів від 15.01.2020 є договором поставки.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст.692, ч.1 ст.693 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так, за ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Беручи до уваги передбачений у п.6.2 Договору порядок розрахунків, суд, з врахуванням загальних положень цивільного законодавства про порядок обчислення строків, вихідних та святкових днів, приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання із оплати за товар, отриманий згідно видаткової накладної №РН-0000008 з 18.02.2020, №РН-0000009 - з 28.02.2020, №РН-0000012 - з 17.03.2020, №РН-0000017 - з 31.03.2020, №РН-0000030 - 17.04.2020, №РН-0000049 - з 10.06.2020 та №РН-0000055 - 18.06.2020.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором. Відтак, позовна вимога про стягнення 495719,17грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Водночас, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч.2 ст.218 ГК України).

Згідно із ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано, і такі підстави судом не встановлено.

Водночас, у поданому відзиві ЛКЕПЗПіП стверджує, що заборгованість перед позивачем виникла із-за непрямої вини підприємства.

Так, у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Проаналізувавши доводи відповідача, зокрема про те, що несвоєчасне виконання зобов`язання із оплати зумовлено несвоєчасним фінансуванням казенного підприємства, його низькою рентабельністю, значною кредиторською та заборгованістю з виплати заробітної плати працівникам, арештом рахунків у 2018-2019 роках в межах кількох виконавчих проваджень, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 Постанови №14 від 17.12.2013 роз`яснено, що у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов`язань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, про що, зокрема, зазначено у Постанові Верховного суду від 15.05.2012 по справі № 11/446. Також в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання. Зазначене кореспондує правовій позиції та висновкам Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 13.02.2018 по справі №927/345/17, від 08.07.2019 по справі №910/4375/18.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що передбачені ст.614 ЦК України підстави для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання відсутні.

Щодо посилання відповідача на запровадження на території України карантину у зв`язку з поширенням респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд звертає увагу на те, що 17.03.2020 Верховна Рада України ухвалила Закон №530-IX, яким внесено зміни до ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні та включено карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, до списку форс-мажорних обставин.

Водночас, варто зазначити, що просто існування такої обставини не є форс-мажором. Вона стане такою лише у випадку, якщо особа доведе неможливість виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, саме через неї. Щоб засвідчити форс-мажорні обставини, потрібно звернутися до Торгово-промислової палати. Для того щоб отримати сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Обов`язок доказування настання форс-мажорних обставин покладено на заявника, який несе відповідальність за повне та належне оформлення заяви, достовірність викладених фактів, наданих документів, відомостей та доказів. І вже за результатами розгляду таких документів Торгово-промислова палата видає сертифікат про форс-мажорні обставини в порядку, встановленому ч.1 ст.14-1 вищезгаданого Закону та р.6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).

Відповідні докази до матеріалів справи відповідачем не долучено.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Договором №19 купівлі-продажу товарів від 15.01.2020 передбачено, що за неналежне виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність згідно законодавства України та умов цього Договору. У випадку порушення строків оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такої прострочки (п.7.1 Договору).

Згідно з ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням ЛКЕПЗПіП зобов`язань із оплати за товар, поставлений протягом січня-травня 2020 року, позивачем, відповідно до п.7.1 Договору, нараховано відповідачу та заявлено до стягнення пеню у розмірі 20370,22грн.

Перевіривши підстави, строки та правильність нарахування пені, суд дійшов висновку, що така вимога є обґрунтованою та підлягає до задоволення, оскільки фактичний розмір пені за відповідний період перевищує суму, заявлену позивачем до стягнення.

Водночас, в судовому засіданні 16.11.2020 відповідач просив не застосовувати штрафні санкції за порушення виконання зобов`язання, а позивач не наполягав на їх стягненні.

У відповідності до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналогічне положення міститься й у ч.3 ст.551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Беручи до уваги майнові та інші інтереси сторін, зокрема позицію позивача щодо можливості зменшення штрафних санкцій, місце, яке займає ЛКЕПЗПіП у реабілітації осіб з інвалідністю, в тому числі й учасників бойових дій на сході України, обмеження в роботі підприємства, зумовлені поширенням респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, часткове виконання зобов`язань із оплати за отриманий товар, участь в досудовому врегулюванні спору, суд вважає за можливе зменшити розмір пені. Таким чином до стягнення підлягає 203,72грн. пені.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням ЛКЕПЗПіП зобов`язань із оплати за поставлений товар, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення 4191,05грн. 3% річних та 3956,35грн. інфляційних збитків.

Так, відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд звертає увагу на те, що такі нарахування не є штрафними санкціями.

Перевіривши підстави, строки та правильність відповідних нарахувань, суд дійшов висновку, що така вимога є обґрунтованою та підлягає до задоволення, оскільки фактичний розмір 3% річних та інфляційних збитків за відповідний період перевищує суму, заявлену позивачем до стягнення.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Реборн-Ін до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування підлягають, зважаючи на зменшення штрафних санкцій судом, частковому задоволенню в розмірі 495719,17грн. основного боргу, 4191,05грн. 3% річних, 3956,35грн. інфляційних втрат та 203,72грн. пені.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до ч.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки часткове задоволення позовних вимог зумовлено зменшенням штрафних санкцій судом, судовий збір в розмірі 7863,55грн. покладається на відповідача в повному обсязі. Зважаючи на те, що при поданні позовної заяви ТОВ Реборн-Ін сплачено лише 7724,07грн. судового збору, то 139,48грн. судового збору слід стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України.

Вирішення питання розподілу інших судових витрат, понесених сторонами, буде вирішено судом після прийняття рішення в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 130, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (79052, м. Львів, вул. Рудненська, буд. 10; ідентифікаційний код 03187714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Реборн-Ін (80224, Львівська обл., Радехівський р-н, с. Куликів, вул. Лугова, буд. 3; ідентифікаційний код 43066363) 495719,17грн. основного боргу, 4191,05грн. 3% річних, 3956,35грн. інфляційних втрат, 203,72грн. пені та 7724,07грн. судового збору.

3. Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (79052, м. Львів, вул. Рудненська, буд. 10; ідентифікаційний код 03187714) 139,48грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

6. Призначити на 23.11.2020 року о 14:30 год. судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Реборн-Ін . Судове засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою місто Львів, вулиця Личаківська, будинок 128 (2-й поверх).

7. Товариству з обмеженою відповідальністю Реборн-Ін до 27.11.2020 подати до суду докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 26.11.2020.

Суддя О.І. Щигельська