Постанова

від 25.11.2020 по справі 914/1557/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1557/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Дашо Т.Ю., Гусак Л.Ф.,

відповідачів - 1 - не з`явився,

- 2 - Сороки А.В.,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні позивача - Числовської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Первинної профспілкової організації ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України,

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Мирутенко О.Л., судді - Кордюк Г.Т., Скрипчук О.С.)

від 28.09.2020,

за позовом Первинної профспілкової організації ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України,

до Львівської обласної організації профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України, Приватного акціонерного товариства Миколаївцемент ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Миколаївська обласна організація профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України, Профспілка працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України

про розірвання договору

В С Т А Н О В И В:

у липні 2019 року первинна профспілкова організація приватного акціонерного товариства Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України звернулась до суду з позовом про розірвання договору, укладеного 22.05.2001 між Відкритим акціонерним товариством Миколаївцемент (наразі Приватне акціонерне товариство Миколаївцемент ), Львівським обласним комітетом профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України (наразі Львівська обласна організація профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України) та профспілковим комітетом ВАТ Миколаївцемент (наразі первинна профспілкова організація ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом строку перебування первинної профспілкової організації ПрАТ Миколаївцемент в складі Львівської обласної організації профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України, останньою належним чином не надавалась первинній профспілковій організації передбачена Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та Статутом підтримка. Стверджує, що згідно з рішенням загальних зборів, оформленим протоколом № 1 від 25.03.2016, первинна профспілкова організація ПрАТ Миколаївцемент вийшла зі складу Львівської обласної організації профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України. Зазначає, що первинна профспілкова організація ПрАТ Миколаївцемент належним чином припинила правовідносини з Львівською обласною організацією профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України, а тому відсутні підстави для подальшої дії та виконання договору від 22.05.2001, за яким ВАТ (наразі ПрАТ) Миколаївцемент зобов`язувалось безоплатно забезпечити безготівкову систему збору членських внесків до профспілки в розмірі одного відсотку заробітної плати працівників, які є членами профспілки, та перерахувати членські внески у розмірі 70 відсотків від загальної суми на розрахунковий рахунок профкому підприємства і 30 відсотків від загальної суми внесків - на розрахунковий рахунок обкому профспілки. З урахуванням вказаного, а також через відмову сторін від розірвання договору за взаємною згодою, з метою відновлення порушених прав позивача, просить задовольнити позов.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.01.2020 позов задоволено.

Розірвано договір від 22.05.2001, укладений між ВАТ Миколаївцемент (наразі ПрАТ Миколаївцемент ), Львівським обласним комітетом профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України (наразі Львівська обласна організація профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України) та профспілковим комітетом ВАТ Миколаївцемент (наразі первинна профспілкова організація ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 03.01.2020 скасовано, а провадження у справі № 914/1557/19 закрито.

19.10.2020 первинна профспілкова організація ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України подала касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 03.01.2020 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначає, що апеляційним господарським судом не було враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/12676/17, від 21.11.2018 у справі № 243/5078/17, від 12.12.2018 у справі № 490/9823/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 761/33069/16-ц (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Також, в обґрунтування підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах в частині порушення норм процесуального права при закритті провадження з мотивів непідсудності відсутній. Вважає помилковим визначення апеляційним господарським судом цього спору як трудового, адже профспілка не виступає від імені працівників та не є представником трудового колективу, а звернулась до суду за захистом свого права в сфері збору та перерахування встановлених ст. 42 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , ст. 249 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) відрахувань, які спрямовані на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування профспілки як негосподарюючого суб`єкта. На думку позивача, суб`єктний склад сторін спору відповідає вимогам ч. 1 ст. 20 ГПК України. Вважає, що закриття апеляційним господарським судом провадження у справі з огляду на попереднє закриття загальним судом провадження між тими ж сторонами щодо того ж предмету позову (правовідносини за договором від 22.05.2001) породило юрисдикційний конфлікт, на недопустимість якого вказав Верховний Суд. Вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув позов та розірвав укладений між сторонами договір від 22.05.2001.

У відзиві на касаційну скаргу Львівська обласна організація профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову суду апеляційної інстанції в силі. Вказує, що суб`єктами цього спору є первинна профспілкова організація, Львівська обласна організація профспілки (як ланка професійної спілки працівників промисловості та будівельних матеріалів України), ПрАТ Миколаївцемент (роботодавець), а предметом спору - розірвання договору від 22.05.2001, яким визначається порядок перерахування та розподілу членських профспілкових внесків. Стверджує, що апеляційний господарський суд дійшов правильно висновку про те, що цей спір не можна визнати таким, що випливає зі здійснення господарської діяльності згідно з ст. 3 ГК України. Посилається на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 916/912/19. Зазначає про безпідставність посилання позивача на постанову Львівського апеляційного суду від 07.02.2019 у справі № 447/2568/16-ц, адже предметом спору у ній було визнання неправомірними дій, утримання від вчинення дій та повернення недоотриманих коштів. Вважає абсурдним довід касаційної скарги про те, що профспілка не виступає від імені працівників та не є представником трудового колективу з огляду на вимоги ст. 2 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .

ПрАТ Миколаївцемент у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з наведених у відзиві підстав. Зазначає, що у постанові Львівського апеляційного суду від 07.02.2019 у справі № 447/2568/16-ц вказано про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що розгляд таких спорів віднесено до повноважень Національної служби посередництва та примирення (примирно-третейська процедура розгляду). Вважає, що ніхто не перешкоджає первинній профспілковій організації звернутись за захистом своїх прав в порядку, передбаченому Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) , Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності . З урахуванням викладеного, вважає, що закриття апеляційним господарським судом провадження у справі № 914/1557/19 не створює юрисдикційного конфлікту. Стверджує, що первинна профспілкова організація утворена в інтересах працівників товариства, є неприбутковою, керується вказаними вище Законами України і не є належним суб`єктом подання позову в порядку господарського судочинства. Також посилається на безпідставність позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, третьої особи, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, а касаційну скаргу, подану з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - залишити без задоволення з огляду на таке.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з виходом первинної профспілкової організації ПАТ Миколаївцемент зі складу Львівської обласної організації профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України припинилися підстави для виконання договору від 22.05.2001, за яким роботодавець зобов`язувався відрахувати і перерахувати членські внески до профкому підприємства та обкому профспілки у встановленому в договорі розмірі. З огляду на те, що умови Статуту профспілки не містять заборони зміни підпорядкування профспілки і те, що визначальним у даному випадку є волевиявлення саме членів профспілки, як платників членських внесків, та, враховуючи припинення існування підстав для виконання договору від 22.05.2001, що є істотною зміною обставин, суд дійшов висновку про розірвання договору від 22.05.2001.

Також, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача - 2 про закриття провадження у справі № 914/1557/19, послався на постанову Львівського апеляційного суду від 07.02.2019 у справі № 447/2568/16-ц за позовом первинної профспілкової організації ПАТ Миколаївцемент до ПАТ Миколаївцемент , голови правління ПАТ Миколаївцемент , Львівської обласної організації профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України про визнання неправомірними дій, утримання від вчинення дій та повернення недоотриманих коштів, в якій апеляційний суду дійшов висновку про неможливість вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства та закрив провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. На думку господарського суду першої інстанції, з огляду на те, що Львівський апеляційний суд у справі № 447/2568/16-ц відмовив позивачу у розгляді його справи (спір виник на підставі договору, що є предметом розгляду цієї справи) за правилами цивільного судочинства, закриття провадження у господарській справі з тих підстав, що спір необхідно розглядати за правилами цивільного, а не господарського судочинства (юрисдикційний конфлікт) поставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, апеляційний господарський суд, зазначив, що сторонами цього спору є первинна та обласна профспілкові організації та, що цей спір не є таким, що випливає зі здійснення господарської діяльності сторін, адже порядок збору та перерахування членських профспілкових внесків відноситься до виключно внутрішньої діяльності профспілкової організації. При цьому зазначив про поверхневе дослідження судом першої інстанції обставин справи, адже, посилаючись на постанову Львівського апеляційного суду від 07.02.2019 у справі № 447/2568/16-ц, місцевий господарський суд не взяв до уваги, що предметом спору у цивільній справі № 447/2568/16-ц було визнання неправомірними дій, утримання від вчинення дій та повернення недоотриманих коштів; Львівський апеляційний суд дійшов висновку, що суть спору спрямована на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) (а.с. 110-121, т. 1), а вирішення трудових спорів не віднесено до юрисдикції господарських судів.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ч. 1 ст. 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , КЗпП України.

Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси; здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового уповноваженого представника, який діє в межах прав, наданих Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та статутом професійної спілки (ч. 1 ст. 37 цього Закону, ч. 2 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 246 КЗпП України).

Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, вказаним вище Законом, КЗпП України, іншими нормативно-правовими актами (ст. 244 зазначеного Кодексу).

За змістом ст. ст. 1, 2 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності професійна спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти. Метою створення професійної спілки є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів її членів.

Приписами ст. 10 КЗпП України, ст. 1 Закону України Про колективні договори і угоди визначено, що колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Цей договір укладають роботодавець з однієї сторони і один або кілька профспілкових органів, а у разі відсутності таких органів - представники працівників, обрані і уповноважені трудовим колективом, з іншої сторони (ст. 3 Закону України Про колективні договори і угоди ).

Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено ст. 7 Закону України Про колективні договори і угоди , ст. 13 КЗпП України. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

У свою чергу правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), взаємодію сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) .

Установлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання (ст. 1 цього ж Закону).

Колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю. Сторонами такого спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (ст.ст. 2, 3 вказаного Закону).

Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.

Зокрема, ст. 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень здійснюється трудовим арбітражем.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, первинна профспілкова організація ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України звернулась до Львівської обласної організації профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України, ПрАТ Миколаївцемент з позовом про розірвання договору, укладеного 22.05.2001 між ВАТ Миколаївцемент (наразі ПрАТ Миколаївцемент ), Львівським обласним комітетом профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України (наразі Львівська обласна організація профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України) та профспілковим комітетом ВАТ Миколаївцемент (наразі первинна профспілкова організація ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України), за п. 1.1 якого ВАТ (наразі ПрАТ) Миколаївцемент відповідно до ст. 42 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , п. 2.25 галузевої угоди зобов`язувалось безоплатно забезпечити безготівкову систему збору членських внесків до профспілки в розмірі одного відсотку заробітної плати працівників, які є членами профспілки, та перерахувати членські внески у розмірі 70 відсотків від загальної суми на розрахунковий рахунок профкому підприємства і 30 відсотків від загальної суми внесків - на розрахунковий рахунок обкому профспілки.

Отже, сторонами цього спору є, зокрема первинна та обласна профспілкові організації, а предметом спору розірвання договору, яким встановлений порядок збору та перерахування членських профспілкових внесків.

Водночас, порядок збору та перерахування членських профспілкових внесків відноситься до виключно внутрішньої діяльності профспілкової організації та не є господарською діяльністю позивача чи відповідачів у розумінні ст. 3 ГК України (діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність).

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

ГПК України не передбачено положень, які б віднесли спір у цій справі до таких, що відносяться до юрисдикції господарського суду.

З урахуванням вказано, апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Отже, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги первинної профспілкової організації ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України і скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У касаційній скарзі первинна профспілкова організація ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий правовий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, то необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (така правова позиція викладена в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

Скаржник, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/12676/17, від 21.11.2018 у справі № 243/5078/17, від 12.12.2018 у справі № 490/9823/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 761/33069/16-ц.

У наданій для порівняння постанові від 12.12.2018 у справі № 761/12676/17 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Михайлівський Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - ТОВ Інвестиційно-розрахунковий центр , про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого ч . 1 ст . 26 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Зазначила, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вже звертався з аналогічними вимогами до Рівненського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 03.01.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, відмовлено у відкритті провадження в справі, оскільки спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд дійшла висновку за можливе залишити в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій, які розглянули справу за правилами цивільного судочинства.

У справі № 243/5078/17 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27.09.2017 та передаючи справу до Донецького апеляційного суду для продовження розгляду, виходила з того, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду (у межах встановленого граничного розміру), та щодо затвердження реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення гарантованих державою виплат, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду. Вказала, що у позовній заяві та в касаційній скарзі позивач зазначав, що звертався до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, однак 29.08.2018 Донецький окружний адміністративний суд постановив ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі № 805/224/16-а, оскільки вважав, що заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

Також, зазначила, що 21.12.2016 Господарський суд м. Києва постановив ухвалу, якою припинив провадження у справі № 905/3018/16 за аналогічним позовом з огляду на те, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

У п. 47 постанови від 21.11.2018 у справі № 243/5078/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на висновок про наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору, закриття проваджень за правилами адміністративного та господарського судочинства за аналогічними вимогами позивача поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Отже, у справі № 243/5078/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист, а тому з огляду на наведену аргументацію вирішила, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

У справі № 490/9823/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Міжрайонної медико-соціальної експертної комісії № 1 Обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання дій і бездіяльності неправомірними, зобов`язання вчинити дії, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.10.2016 й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25.01.2017 та, направляючи справу до Центрального районного суду м. Миколаєва для продовження розгляду, дійшла висновку, що оскільки адміністративний суд відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом, поданим до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в справі № 490/9823/16-ц, то з огляду на припис ч. 5 ст. 170 КАС України позивач не зможе реалізувати своє право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 490/9823/16-ц вважає, що постановлення 10.10.2016 Центральним районним судом м. Миколаєва оскарженої ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, яку апеляційний суд залишив без змін, через те, що спір необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства, а також постановлення 08.09.2016 Миколаївським окружним адміністративним судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі № 814/1752/16, поставили під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис ч. 5 ст. 170 КАС України Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справа № 490/9823/16-ц має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

На відміну від справ № 761/12676/17, № 243/5078/17, № 490/9823/16-ц, на які скаржник посилається, як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у справі, що переглядається, закриття проваджень за правилами господарського судочинства не ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Адже у справі № 447/2568/16-ц, на яку послався місцевий господарський суд (суд першої інстанції відмовив у закритті провадження у господарській справі з огляду на наявність постанови Львівського апеляційного суду від 07.02.2019, якою було закрито провадження у справі № 447/2568/16-ц згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України), предметом спору є не розірвання договору від 22.05.2001, за яким у підприємства був обов`язок відрахувати і перерахувати членські внески у встановленому договорі розмірі, а визнання неправомірними дій, утримання від вчинення дій та повернення недоотриманих коштів. За таких обставин, позивач не позбавлений у встановленому законом порядку здійснити захист своїх прав у випадку доведення їх порушення.

Безпідставними є посилання скаржника і на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 761/33069/16-ц, адже у цій справі предметом оскарження, на відміну від справи, яка переглядається, була генеральна угода з підстави невключення до спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок, що є фактично спором між об`єднаннями профспілок з приводу формувань спільного представницького органу.

Отже, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, які формують зміст правовідносин.

З урахуванням вказаного, Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник та у справі, що переглядається, не є подібними.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Отже, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 914/1557/19 за касаційною скаргою первинної профспілкової організації ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України у частині підстави, передбаченої у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

закрити касаційне провадження у справі № 914/1557/19 за касаційною скаргою Первинної профспілкової організації ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації ПрАТ Миколаївцемент професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2020 року у справі № 914/1557/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

О. Кролевець