Ухвала

від 25.11.2020 по справі 469/1379/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.11.20

22-ц/812/1713/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 469/1379/16-ц

Провадження № 22-ц/812/1713/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Крамаренко Т.В., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі - прокурора Цвікілевич Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Альтаір на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Гапоненко Н.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконними і скасування рішення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зобов`язання повернути земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2016 року прокурор звернувся до Березанського районного суду з зазначеним позовом, у якому просив : визнати незаконними та скасувати пункти 1,2 рішення Коблівської сільської ради № 6 від 01 липня 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою та відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га (забудовані землі, землі кемпінгів, будинків для відпочинку або проведення відпусток), із земель, не наданих у власність та постійне користування в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, для індивідуального дачного будівництва;

- визнати недійсним та скасувати видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області Мірзоєву Р.С. свідоцтво №23921843 від 07.07.2014 року про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,1 га із кадастровим № 4820982200:12:042:0035;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді с. Коблеве Березанського району земельну ділянку площею 0,1 га, нормативною грошовою оцінкою 89034,60 грн., кадастровий № 4820982200:12:042:0035.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою №1 виявлені порушення вимог законодавства при прийнятті Коблівською сільською радою рішення із земельних питань, а саме : п.п. 1, 2 рішення Коблівської сільської ради №6 від 01.07.2014 затверджено проект із землеустрою та відведено у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га (забудовані землі, землі кемпінгів, будинків для відпочинку або проведення відпусток) із земель, не наданих у власність та користування в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, для індивідуального дачного будівництва.

На підставі вказаного рішення реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 07.07.2014р. видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га із кадастровим номером 4820982200:12:042:0035. Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку надано в додатку.

Посилаючись на ст.59, 60-62,84 ЗК України, ст. 1, 85, 88-90 ВК України, позивач вважав, що зазначене рішення Коблівської сільської ради прийнято з порушеннями вимог законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

За даними Національної кадастрової системи надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі Чорного моря, відстань від південного краю земельної ділянки до урізу води Чорного моря складає 557 - 562 м, від північного - 580 - 585 м (копія інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 31.08.2016 додається).

Отже, надання у власність відповідачу спірної ділянки для індивідуального дачного будівництва в цій місцевості суперечить вимогам земельного та водного законодавства.

За інформацією Управління екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації від 22.09.2016 проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 до управління не надходив, висновок про погодження (відмову) не надавався.

При прийнятті Коблівською сільською радою рішення про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва допущено також порушення законодавства у сфері містобудування.

Відповідно до інформації управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 09.09.2016 надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в зоні рекреації.

У межах вказаної зони відповідно до Проекту планування дозволяється розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників пам`яток культури.

При цьому, згідно підрозділу 4 розділу V Проекту установлено, що в трикілометровій зоні Чорноморського узбережжя відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР №272 від 22.04.1969 будівництво інших об`єктів, у т.ч. дачне будівництво, не дозволяється.

Аналогічна заборона встановлена пунктом 10.17 ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища №44 від 17.04.1992, та пунктом 7 Постанови Ради Міністрів УРСР №238 від 1986 року Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнування .

Згідно з Генеральним планом с. Коблеве, затвердженим рішенням Коблівської сільської ради №28 від 16.12.2014, спірна земельна ділянка також розташована в зоні рекреації.

З урахуванням інформації управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 09.09.2016 надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва не відповідають містобудівній документації на момент прийняття відповідних рішення Коблівською сільською радою і на даний час.

Отже, індивідуальне дачне будівництво в трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря суперечить містобудівній документації - Проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області та чинному містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Таким чином, в порушення зазначених вище вимог законодавства Коблівською сільською радою надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку прибережної захисної смуги Чорного моря.

За інформацією Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у області від 13.09.2016 документи дозвільного та декларативного характеру на проведення будівельних робіт ОСОБА_1 не видавалися та не реєструвалися.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності будівлі, споруди за ОСОБА_1 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області не зареєстровано.

Згідно з інформацією Коблівської сільської ради від 09.09.2016 спірна земельна ділянка вільна від будівельних матеріалів споруд, нерухомих об`єктів.

Оскільки оскаржуване рішення Коблівської сільської ради прийнято з численними порушеннями чинного законодавства та підлягає визнанню незаконним та скасуванню, видане на його підставі свідоцтво також підлягає визнанню недійсним та скасуванню, правові підстави збереження цього майна за ОСОБА_1 - відсутні. Тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником майна і його володільцем, підлягає застосуванню положення статті 1212 ЦК України.

За змістом ст.ст. 80, 83 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Діючи від імені територіальної громади с. Коблеве, Коблівська сільська рада, приймаючи рішення щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог Законів України Про місцеве самоврядування в Україні діяла не в інтересах відповідної територіальної громади, тож спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Реалізуючи право власності територіальної громади орган місцевого самоврядування діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, тож належного волевиявлення власника на передачу земельної ділянки не було.

Таким чином, ОСОБА_1 згідно вимог ст.ст. 16, 1212 ЦК України, зобов`язаний повернути отриману ним земельну ділянку територіальній громаді с. Коблеве.

Оскільки порушення інтересів територіальної громади відбулось внаслідок прийняття незаконного рішення органу місцевого самоврядування, який у справі виступає відповідачем, прокурор звертається із зазначеним позовом як самостійний позивач в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади с. Коблеве, яка є власником спірної земельної ділянки.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2017 року позов задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району № 6 від 01 липня 2014 року в частині затвердження проекту із землеустрою та відведення надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею до 0,1000 га (забудовані землі, землі кемпінгів, будинків для відпочинку або проведення відпусток) із земель, не наданих у власність та користування в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, для індивідуального дачного будівництва.

Визнано недійсним та скасовано видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області Мірзоєву Рахмону Садийовичу свідоцтво №23921843 від 07 липня 1014 року про право на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий № 4820982200:12:042:0035.

Витребувано від ОСОБА_1 у власність територіальної громади с. Коблеве Березанського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,1 га, нормативною грошовою оцінкою 89034,60 грн., кадастровий № 4820982200:12:042:0035. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

18 вересня 2020 року ТОВ Альтаір , яке не було учасником справи, звернулося до суду з апеляційною скаргою на вказане судове рішення, в якій вказує, що не може погодитися із рішенням Березанського районного суду Миколаївської області, оскільки при розгляді справи та ухваленні рішення суд без врахування їх правової позиції вирішив питання, які стосуються прав та законних інтересів товариства. Вважають, що судом неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та матеріального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що ТОВ Альтаір відповідно до рішення 21 сесії 21 скликання Миколаївської обласної ради народних депутатів від 18 березня 1994 року (без номеру), була надана у постійне користування земельна ділянка у зоні відпочинку Коблеве площею 1,4 га під будівництво бази відпочинку на 100 місць. Право постійного користування земельною ділянкою підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії МК №182, який був виданий Березанською районною радою Миколаївської області та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №21.

На виконання вимог законодавства України щодо необхідності внесення права користування земельною ділянкою до Державного реєстру прав, після отримання відповідного дозволу Коблівської сільської ради ТОВ Альтаір замовило виготовлення технічної документації з встановлення (відновлення) меж вищевказаної земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні товариства. Після виготовлення технічна документація була надана державному кадастровому реєстратору для внесення даних до земельного кадастру та отримання витягу з Державного земельного кадастру на вищевказану земельну ділянку. Але державним кадастровим реєстратором була надана відмова у внесенні відомостей про належну товариству на праві користування земельну ділянку до земельного кадастру. Наприкінці липня 2020 року товариству було роз`яснено в усному порядку розробником технічної документації та кадастровим реєстратором, що надана товариству в постійне користування земельна ділянка перетинається з іншими ділянками, зокрема, і з кадастровим номером 4820982200:12:042:0035.

Із отриманої усної інформації, а також з даних кадастрової карти України щодо місцезнаходження земельних ділянок, з якими перетинається надана в користування земельна ділянка, вбачається, що земельна ділянка 4820982200:12:042:0035 площею 0,1 га територіально входить до складу земельної ділянки, наданої в їх постійне користування у 1994 році. Тобто, ця земельна ділянка якимось чином Коблівською сільською радою була виділена та вилучені із загальної площі наданої товариству у постійне користування земельної ділянки і чомусь на даний час відноситься до комунальної власності. Цільове призначення земельних ділянок - для індивідуального дачного будівництва ( Е.07.03). Враховуючи те, що товариство нікому не надавало згоду на вилучення із постійного користування частини наданої у 1994 році земельної ділянки, наприкінці липня 2020 року вони звернулися за роз`ясненнями до теперішнього власника спірних земельних ділянок - Коблівської сільської ради. Під час розмови із посадовими особами місцевого самоврядування було роз`яснено, що ця земельна ділянка надавалася Коблівською сільською радою фізичній особі-громадянину України для індивідуального дачного будівництва, але була вилучена у цієї особи та передана у власність територіальної громади згідно рішень Березанського районного суду Миколаївської області.

ТОВ Альтаір вважає, що суд першої інстанції, приймаючи спірне заочне рішення, не з`ясував питання, у чиїй власності чи користуванні знаходилася земельна ділянка до прийняття Коблівською сільською радою спірного рішення № 6 від 01 липня 2014 року; не дав оцінку неправомірним діям органу місцевого самоврядування щодо незаконного вилучення із постійного користування їх товариства частини земельної ділянки та не повернув неправомірно вилучену земельну ділянку у користування товариства.

У рішенні суду першої інстанції зазначено, що позивачем є заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави, але не вказано конкретний орган державної влади, в інтересах якого діє позивач. Також із змісту судового рішення вбачається, що внаслідок розгляду справи земельна ділянка передана у власність Коблівської сільської ради, яка є відповідачем по даній справі та не відноситься до будь-якого органу державної влади, в інтересах якого був поданий позов.

Внаслідок того, що Коблівська сільська рада не повідомила суд про те, що спірна земельна ділянка, яка є предметом розгляду у даній справі, відноситься до земель постійного користування ТОВ Альтаір , товариство не було залучене до участі у розгляді справи, а тому не змогло скористатися правами, передбаченими ст.43 ЦПК України, внаслідок чого, рішення суду першої інстанції фактично підтвердило право Коблівської сільської ради на розпорядження земельними ділянками, які були неправомірно вилучені з постійного користування ТОВ Альтаір .

Посилаючись на викладене, ТОВ Альтаір просить скасувати заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, вирішивши питання щодо повернення земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:12:042:0035 у постійне користування ТОВ Альтаір .

Від прокурора у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою, скаржник вказував, що зазначене судове рішенням вплинуло на його права та обов`язки, проте ТОВ Альтаір не було залучене до участі справи, що позбавило його можливості скористатись правами, передбаченими ст. 43 ЦПК України. Однак вказані доводи заявника суперечать матеріалам справи, оскільки звертаючись до суду, прокурор зазначав, що за даними Національної кадастрової системи надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі Чорного моря, відстань від південного краю земельної ділянки до урізу води Чорного моря складає 557 - 562 м, від північного - 580 - 585 м, відтак відноситься до земель водного фонду і передана відповідачеві з порушенням норм земельного та водного законодавства.

Враховуючи викладене, прокурор просив скасувати рішення Коблівської сільської ради від 01.07.2014, визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку, видане ОСОБА_1 та зобов`язати повернути земельну ділянку до земель комунальної власності.

Рішення про затвердження проекту землеустрою за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване, незалежно від того, чи було воно визнане судом недійсним або скасоване. Тому

судове рішення про скасування рішення про затвердження проекту землеустрою є правовою оцінкою суду, сформульованою судом при розгляді цієї справи за участі відповідача, і така оцінка не є обов`язковою для судів при розгляді іншої справи, в тому числі за участі скаржника - особи, яка не брала участі у цій справі.

Таким чином, прокурор вважає, що судове рішення про задоволення позову в цій частині не вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у цій справі.

Щодо задоволення вимоги про визнання недійсним свідоцтва від 07.07.2014р. про право власності на спірну земельну ділянку, виданого на ім`я відповідача ОСОБА_1 , прокурор вказує, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння, зокрема у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16. Отже, аналогічно наведеним вище висновкам щодо вимоги про скасування розпорядження про затвердження проекту землеустрою, судове рішення про визнання недійсним державного акта є правовою оцінкою суду, сформульованою судом при розгляді цієї справи за участі відповідача, і така оцінка не є обов`язковою для судів при розгляді іншої справи, в тому числі за участі скаржника - особи, яка не брала участі у цій справі. Слід також мати на увазі, що державні акти на право власності або користування землею втратили значення документа, що посвідчує право власності або користування, оскільки речові права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому судове рішення про задоволення позову в цій частині також не вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у цій справі.

Стосовно задоволення вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, зазначає, що судове рішення про задоволення позову в цій частині стосується особи щодо якої ухвалено це рішення і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16. Водночас, такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Аналогічна позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду у справі № 504/2457/15.

З урахуванням викладеного, прокурор вказує, що судове рішення про задоволення позову в цій справі також не вирішує питання про права та обов`язки ТОВ Альтаір .

Щодо доводів ТОВ Альтаір про порушення оскаржуваним рішенням їх прав, оскільки відповідно до державного акту на право постійного користування серії МК №182 від 30.03.1994 їм належало право користування земельною ділянкою 1,4 га, при виготовленні технічної документації на яку у 2020 році з`ясувалось, що вона перетинається із земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 , то як вірно зазначено скаржником, з відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

На час видачі ТОВ Альтаір державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,4 га, остання відносилась до земель державної форми власності, тому рішення про надання її у користування приймалось обласною радою.

На даний час, відповідно до рішення Миколаївської обласної ради №2 від 23.09.2011 Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області та рішення Коблівської сільської ради №6 від 16.12.2011 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів по встановленню та зміні межі населеного пункту Коблеве , вказана ділянка включена в межі населеного пункту села Коблеве.

Отже, відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності земельна ділянка 1,4га на даний час є землями комунальної власності, що фактично не заперечується скаржником, оскільки дозвіл на виготовлення технічної документації відповідної земельної ділянки надано рішенням саме Коблівської сільської ради № 21 від 30.01.2017.

З урахуванням викладеного, оскільки на даний час, земельна ділянка площею 1,4 га, що належить ТОВ Альтаір на праві користування відповідно до державного акту серії МК №182 від 30.03.1994 та земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:042:0035, яка була повернута територіальній громаді с. Коблево на підставі рішення Березанського районного суду від 17.01.2017, перебувають у власності територіальної громади в особі Коблівської сільської ради, то спір стосовно накладення цих земельних ділянок жодним чином не стосується справи № 469/1379/16, а відповідно рішення у ній жодним чином не впливає на права на обов`язки ТОВ Альтаір .

Також вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо відсутності повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі.

З урахуванням викладеного та посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Альтаір на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2017 року.

В судовому засіданні прокурор не визнала доводи апеляційної скарги та просила закрити апеляційне провадження у справі, надавши пояснення аналогічні відзиву на апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Альтаір слід закрити з наступних підстав.

Ст.14 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді учасників справи та осіб, які не брали участі у справі.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У ст. 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі- Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У справі Беллет проти Франції Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підстави для не прийняття до розгляду і повернення апеляційної скарги, викладені в ст. 357 ЦПК України, а підстави для відмови у відкритті провадження передбачені ст. 358 ЦПК України і їх перелік є вичерпним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

При цьому колегія суддів враховує правові висновки, викладені в постановах Касаційного Цивільного Суду від 13 березня 2019 року у справі №2-681/2007, від 27 лютого 2019р. у справі № 360/1938/16, від 01 листопада 2018р. у справі №2-о-14/11.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ТОВ Альтаір посилалося на те, що оскаржуваним рішенням порушуються його права.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Альтаір та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено, що позов у даній справі було заявлено заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави, а відповідачами були визначені Коблівськоа сільська рада Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 .

ТОВ Альтаір до участі у справі у якості учасника справи залучено не було.

Отже, необхідною умовою для набуття ТОВ Альтаір , яке не брало участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків цієї особи.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є апелянт, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Таку правову позицію щодо застосування правил частини 1 статті 352 ЦПК містить постанова Верховного Суду (КЦС) від 29 жовтня 2020 року у справі №200/6831/18.

Це питання має вирішуватись апеляційним судом, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Так, з матеріалів данної цивільної справи вбачається, що предметом спору, заявленого прокурором, є законність/незаконність передачі земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду рекреаційного призначення, з комунальної власності у приватну власність для дачного будівництва громадянину ОСОБА_1 на підставі актів органу місцевого самоврядування, прийнятих у 2014 році.

Учасником цих правовідносин, тобто відносин з передачі права комунальної власності саме до приватної, ТОВ Альтаір не являється.

Згідно державного акту серії МК №183 від 30.03.1994р. земельна ділянка площею 1,4 га була передана ТОВ Альтаір Миколаївською обласною радою у постійне користування, а не у власність, оскільки на час видачі ТОВ Альтаір державного акту на право постійного користування даною земельною ділянкою, остання відносилась до земель державної форми власності. Зазначене свідчить, що власником землі залишалася держава.

В подальшому, як зазначено в відзиві на апеляційну скаргу, відповідно до рішення Миколаївської обласної ради №2 від 23.09.2011р. Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області та рішення Коблівської сільської ради №6 від 16.12.2011р. Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів по встановленню та зміні межі населеного пункту Коблеве , вказана ділянка була включена в межі населеного пункту села Коблеве.

Отже, відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності земельна ділянка 1,4га як на час розгляду справи судом, так і на даний час відноситься до земель комунальної власності, що підтверджується і тим, що саме Коблівська сільська рада рішенням № 21 від 30.01.2017р. надавала дозвіл ТОВ Альтаір на виготовлення технічної документації зазначеної земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (існуюча база відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Питання про наявність або відсутність прав на земельну ділянку, яку було передано у власність ОСОБА_1 , у інших осіб, судом першої інстанції в межах заявленого позову не досліджувалось. Не надавалась судом також правова оцінка правомірності діям органу місцевого самоврядування щодо законності вилучення цієї земельної ділянки із постійного користування інших осіб і, зокрема, ТОВ Альтаір . Висновків щодо цих обставин судове рішення не містить.

Більш того, рішення суду в частині визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі землі у приватну власність та визнання недійсним свідоцтва про право власності на землю ОСОБА_1 не тільки не порушує прав ТОВ Альтаір (у разі їх наявності), а навіть сприяє їх поновленню (у разі їх порушення).

Дійшовши висновку про незаконність передачі права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , суд відновив становище, яке існувало до порушень положень земельного та водного законодавства щодо розпорядження цією категорією земель у 2014 році, витребувавши земельну ділянку у власність громади.

Питання щодо права користування земельною ділянкою, яка була передана у власність ОСОБА_1 , чи в учасників справи, чи в інших осіб, суд не вирішував.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ТОВ Альтаір посилався на те, що повернута територіальній громаді с. Коблево на підставі рішення Березанського районного суду від 18.01.2017р. земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:042:0035, частково накладається на земельну ділянку площею 1,4 га, що перебуває у постійному користування ТОВ Альтаір відповідно до державного акту серії МК №182 від 30.03.1994р. (площа накладання становить 1,4193%). Проте дані обставини, у разі їх підтвердження належними доказами, можуть свідчити про наявність спору між Коблівською сільською радою та ТОВ Альтаір щодо порядку землекористування, який у даній справі в межах заявлених позовних вимог судом не вирішувався.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що оскаржуване рішення безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ТОВ Альтаір ; судом не вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом був апелянт; а рішення не містить судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах (у праві користування земельною ділянкою).

Крім того, правовий зв`язок між органом місцевого самоврядування, як стороною спору, та ТОВ Альтаір має ймовірний, а не очевидний та безумовний характер, що також свідчить про недоведеність апелянтом факту порушення судовим рішенням його прав.

Наявність судового рішення щодо витребування земельної ділянки (повернення земельної ділянки) на користь власника не перешкоджає апелянту захищати своє право постійного користувача земельної ділянки, на яке він посилається та яке вважає порушеним, в судовому порядку шляхом пред`явлення окремого позову.

Аналогічний підхід до вирішення питання щодо порушення судовим рішенням прав осіб, які не були залучені до справи, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі №504/2457/15ц.

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ Альтаір не може вважатись порушенням принципу доступу до правосуддя та права на судовий захист, що передбачено, поряд з процесуальними нормами, статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки ТОВ Альтаір не позбавлене права на судовий захист шляхом звернення до суду з самостійним позовом до власника землі про захист свого права постійного користувача земельної ділянки, якщо вважає, що його права порушені.

Скасування судового рішення, на чому наполягає апелянт, яким права та обов`язки апелянта не вирішувались, не є ефективним способом захисту його прав, а вимога щодо витребування ділянки на користь товариства не може бути розглянута апеляційним судом в межах заявленого в установленому законом порядку позову прокурора у даній справі.

Проаналізувавши зазначені вище обставини у справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ТОВ Альтаір слід закрити, так як оскаржуваним рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 362, 367, 368, 374, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Альтаір на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2017року - закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді

Повний текст ухвали складено 26 листопада 2020 року