Постанова

від 16.11.2020 по справі 542/991/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 542/991/19 Номер провадження 22-ц/814/2348/20Головуючий у 1-й інстанції Стрельченко Т. Г. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.

За участю секретаря Кальник А.М.

розглянула в спрощеному порядку в судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області в складі судді Стрельченко Т.Г. від 03 вересня 2020 року, дата складання повного тексту рішення 07 вересня 2020 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Лавіта" про визнання договору оренди землі недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просила визнати недійсним договір оренди землі б/н від 02.01.2010 року та додаткову угоду від 03.03.2016 року до договору оренди землі, укладені між нею та відповідачем, зобов`язати ПП Лавіта повернути земельну ділянку, яка є предметом договору оренди, площею 2,28 га, кадастровий номер 5323482800:00:003:0075, що розташована за межами населених пунктів на території Лелюхівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що між нею та товариством 02.01.2010 року був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки терміном на 10 років та підписаний акт прийому-передачі. Договір оренди землі зареєстровано у Новосанжарському відділі Держкомзему за № 532340004000632 від 15.02.2012 року.

Вказує, що 03.07.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна дізналася, що на підставі договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі від 03.03.2016 року, право оренди належної їй земельної ділянки зареєстровано державним реєстратором Камузом О.В. 09.08.2016 року строком на 10 років.

До вказаної дати вона не отримувала додаткову угоду, не була обізнана з її змістом, а відтак їй не було відомо про реєстрацію останньої в 2016 році з терміном дії договору оренди ще на 10 років.

На її звернення в липні 2019 року з пропозицією укладення додаткової угоди про розірвання договору оренди землі, листом від 30.07.2019 р. ПП Лавіта надіслала копію вищезазначеної додаткової угоди та повідомила про свою відмову в розірвані договору оренди за згодою сторін.

Вимогу про визнання спірного договору недійсним обґрунтовує тим, що на момент його укладення їй виповнилось лише 15 років, вона не мала повної цивільної дієздатності, а відтак договір оренди землі був укладений за межами її цивільної дієздатності, без нотаріально посвідченої згоди батьків та відповідного дозволу органу опіки та піклування.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду вмотивовано відсутністю підстав для визнання договору оренди землі недійсним, оскільки мати позивача була присутня при укладенні договору, претензій протягом встановленого ст. 221 ЦК України місячного строку щодо укладення донькою договору до підприємства не пред`являла, тривалий час умови договору діяли, позивач отримувала орендну плату.

Окрім того, суд обговорив питання про строки позовної давності і дійшов висновку про їх пропуск.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зокрема вказує на помилковість висновку суду щодо пропуску нею строку позовної давності, з огляду на те, що про порушення своїх прав вона дізналася лише в 2019 році.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення останньої.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.02.2010 року, позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,28 га, кадастровий номер 5323482800:00:003:0075, яка розташована на території Лелюхівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

02.10.2010 року між позивачем та ПП Лавіта в особі директора Клюшника В.А. укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки терміном на 10 років.

В цей же день, згідно акту прийому-передачі земельної ділянки, орендодавець передав, а ПП Лавіта прийняла в оренду вказану земельну ділянку.

Договір оренди землі був зареєстрований у Новосанжарському відділі Держкомзему, запис № 532340004000632 від 15.02.2012 року у Державному реєстрі земель.

В подальшому, 03.03.2016 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 02.01.2010 року, в якій внесли зміни до останнього, а саме: визначили, що договір укладений на 10 років з дня набрання чинності цієї додаткової угоди, а орендна плата встановлюється в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки землі.

Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, де також зазначено, що право оренди земельної ділянки зареєстровано за № 15889558 державним реєстратором Камузом О.В. 09.08.2016 року.

В липні 2019 року орендодавець звернулась до орендаря з вимогою надати копію додаткової угоди за 2016 рік та висловила свою пропозицію про досудове урегулювання спору шляхом укладення додаткової угоди про розірвання за згодою сторін договору оренди землі від 02.01.2010 р., запропонувавши свій проект такої угоди.

Листом від 30.07.2019 орендар відмовив в задоволенні пропозиції про розірвання договору оренди землі за згодою сторін та надав на вимогу позивача примірник додатковї угоди від 03.03.2016 року до договору оренди землі від 02.01.2010 р.

Вважаючи, що її права як орендодавця були порушені діями відповідача , ОСОБА_1 в серпні 2019 р. звернулась до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд, на підставі наданих сторонами доказів, показань свідків, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору оренди землі від 02.01.2010 року недійсним з огляду на положення ч.1 ст. 221 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Статтею 1 ЗУ Про оренду землі визначено, що оренда - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Нормами статей 16, 18 та 19 вказаного Закону встановлено, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації у порядку, встановленому законом. Строк дії договору оренди визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки та право користування земельною ділянкою виникають тільки після державної реєстрації цих прав.

За ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Матеріалами справи доводиться укладення між сторонами договору оренди землі від 02.01.2010 року та додаткової угоди до вказаного договору оренди від 03.03.2016 року.

Належність свого підпису на зазначених договорах позивач не заперечує.

Так, судом встановлено що дійсно на час укладання договору оренди землі 02.01.2010 року позивач була неповнолітньою, їй виповнилося лише 15 років, тобто оспорюваний правочин вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності.

При цьому, суд встановив, що при укладанні зазначеного договору була присутня мати ОСОБА_1 , яка не висловлювала заперечень щодо його укладання.

За змістом. ч.1 ст. 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

Положеннями ч.1 ст. 221 ЦК встановлено, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном.

В даному випадку суд встановив, що батьки неповнолітньої ОСОБА_1 з дня укладання договору оренду землі до орендаря жодних претензій не висловлювали.

Після досягнення свого повноліття в 2013 р. та набуття повної цивільної дієздатності орендодавець ОСОБА_1 до підприємства також претензій не мала, отримувала оренду плату та не оспорювала вказаний договір в передбаченому законом порядку.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність достатніх правових підстав для визнання недійним оспорюваного позивачем договору оренди землі внаслідок укладання його неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, оскільки такий правочин був схвалений батьками останньої в порядку ч.1 ст. 221 ЦК України.

Також звертає на себе увагу те, що сам факт укладання договору оренди землі в січні 2010 року не суперечив інтересам неповнолітньої ОСОБА_1 , не звужував її права і свободи та не погіршував майновий стан останньої.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для визнання договору оренди землі недійсним та приходить до висновку про підставну відмову судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог .

Беручи до уваги відсутність достатніх правових підстав для визнання недійним договору оренди землі від 02.01.2010 року, по справі відсутні визначені положеннями ст. 203,215 ЦК України підстави для визнання недійним і додаткової угоди від 03.03.2016 року.

Більше того, таких самостійних правових підстав в своїй позовній заяві не наводить і сама позивач, пов`язуючи недійсність додаткової угоди від 03.03.2016 року з її похідним характером від основного договору оренди землі від 02.01.2010 р.

Крім того, саме по собі обговорення судом при розгляді даного спору строків позовної давності пов`язано з надходженням заяви сторони відповідача про застосування наслідків сплину такого строку, а відтак колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права щодо застосування двох підстав для відмови в задоволенні заявлених вимог, оскільки суд достатньо вмотивував підстави такої відмови внаслідок необґрунтованості позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема, не спростовується останньою доведений відповідачем факт підписання неповнолітньою ОСОБА_4 договору оренди землі в присутності матері ОСОБА_5 , яка схвалила останній та не висловлювала в подальшому своїх претензій відповідачу, що в розумінні ч.1 ст. 221 ЦК України виключає застосування наслідків вчиненого особою правочину за межами своєї цивільної дієздатності у вигляді його недійсності.

При цьому, сам апелянта підтверджує факт отримання орендної плати протягом 2010-2019 р.р. та не наводить обставин, які б свідчили про те, що укладений договір оренди землі якимсь чином порушував права та інтереси неповнолітньої, погіршував її майновий стан.

Крім того, апеляційна скарга не містить переконливих доводів про порушення прав та інтересів позивача як орендодавця, які б потребували судового захисту.

Саме по собі укладення оспорюваного договору особою, яка не мала повної цивільної дієздатності, не є достатньої правовою підставою для визнання його недійсним з огляду на існування обставин, визначених ч.1 ст. 221 ЦК України.

При цьому, сама позивач вже після досягнення повнолітнього віку вказаний договір в передбаченому законом порядку не оспорювала, погоджувалась на продовження його дії, регулярно отримувала орендну плату, і лише після отримання в липні 2019 року відмови підприємства добровільно за згодою сторін розірвати договір оренди, продовжений на підставі додаткової угоди іще на 10 років, звернулась до суду з вимогою про визнання його недійсним внаслідок укладення неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення як постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 листопада 2020 року.

Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Прядкіна О.В.