Рішення

від 27.11.2020 по справі 320/4477/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2020 року справа №320/4477/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13819-51У від 09.01.2020.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірною вимогою йому визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 8262,54 грн. при тому, що він як фізична особа-підприємець, який не здійснює господарську діяльність та перебуває у трудових відносинах з ТОВ Кліндо та ТОВ ТМ Кліндо , не зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, оскільки відповідний внесок за нього сплачує його роботодавець.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що ОСОБА_1 з 28.07.2010 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та його державна реєстрація була припинена 15.05.2020. Відповідач стверджує, що позивач перебував на загальній системі оподаткування та був платником єдиного соціального внеску, а тому, незважаючи на сплату ЄСВ за ОСОБА_1 його роботодавцями, позивач зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, який з 01.01.2017 не може бути менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704,00 грн. на місяць, у 2018 році не менше 819,06 грн. на місяць, у 2019 році - не менше 918,06 грн. на місяць.

За таких обставин, відповідач зауважує, що спірна вимога була винесена правомірно, оскільки визначена нею сума ЄСВ є заборгованістю позивача за період з І кварталу 2019 року по ІІІ квартал 2019 року включно.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Бориспільським МВ ГУ МВС України в Київській області 10.01.2008.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.01.2020 №Ф-13819-51У, відповідно до якої станом на 19.03.2020 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 8262,54 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року становить 4173,00 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2019 по 30.09.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 8262,54 грн. (918,06 грн. х 9), яка і була визначена спірною вимогою.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць .

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що за наказом Товариства з обмеженою відповідальністю Кліндо від 29.10.2014 №1 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ Кліндо з 30.10.2014.

За наказом Товариства з обмеженою відповідальністю ТМ Кліндо від 17.03.2016 №1 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ ТМ Кліндо за сумісництвом з 17.03.2016.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) позивачу у період з 01.01.2017 по 31.12.2019 був, зокрема, нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:

1) Товариством з обмеженою відповідальністю Кліндо :

- за І квартал 2017 року - 9600,00 грн.;

- за ІІ квартал 2017 року - 9600,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2017 року - 9600,00 грн.;

- за IV квартал 2017 року - 9600,00 грн.;

- за І квартал 2018 року - 11169,00 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року - 11169,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року - 11169,00 грн.;

- за IV квартал 2018 року - 11169,00 грн.;

- за І квартал 2019 року - 12519,00 грн.;

- за ІІ квартал 2019 року - 12519,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року - 12573,00 грн.;

- за IV квартал 2019 року - 12600,00 грн.

2) Товариством з обмеженою відповідальністю ТМ Кліндо :

- за ІІ квартал 2019 року - 12519,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року - 12519,00 грн.;

- за IV квартал 2019 року - 8346,00 грн.

Виплата роботодавцями позивача доходу у зазначених сумах підтверджується також наданими відповідачем відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів.

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими:

1) Товариством з обмеженою відповідальністю Кліндо :

- за І квартал 2017 року - 2112,0 грн. (9600,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2017 року - 2112,0 грн. (9600,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2017 року - 2112,0 грн. (9600,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2017 року - 2112,0 грн. (9600,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2019 року - 2754,18 грн. (12519,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн. (12519,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2019 року - 2766,06 грн. (12573,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2019 року - 2772,00 грн. (12600,00 грн. х 22%).

2) Товариством з обмеженою відповідальністю ТМ Кліндо :

- за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн. (12519,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн. (12519,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2019 року - 1836,12 грн. (8346,00 грн. х 22%).

Отже, загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2019 року по ІІІ квартал 2019 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавців позивача, складає 13782,78 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачу недоїмки за спірною вимогою.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що контролюючим органом безпідставно визначено позивачу недоїмку за спірною вимогою.

Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,00 грн., що підтверджується квитанцією від 19.05.2020 № 49840.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області, становить 840,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13819-51У від 09.01.2020.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840,00 грн. (вісімсот сорок грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.