Рішення

від 26.11.2020 по справі 640/24122/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2020 року м. Київ № 640/24122/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока"

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока" (адреса: 04031, м. Київ, вул. Хрещатик, 32, ідентифікаційний код 02231933) (далі по тексту - позивач, ТОВ "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4В, ідентифікаційний код 40224921), в якому просить суд:

визнати незаконним та скасувати Наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1109 від 11.09.2019 "Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень";

зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока" містобудівні умови і обмеження для проектування об`єкта реконструкції "Реконструкція існуючих будівель під будинки відпочинку в межах території земель рекреаційного призначення поза межами прибережних захисних смуг з благоустроєм та озелененням території лугів та лугопарків на вул. Лютневій 60 у Голосіївському районі м. Києва ".

В якості підстав позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у видачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока" містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта реконструкції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/24122/19, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; запропоновано відповідачу подати до суду у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали відзив на позовну заяву (відзив) та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

Відповідач копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовних матеріалів отримав 24.12.2019, що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 01051 0462399 5, разом з тим, правом на подання відзиву на позов не скористався.

У відповідності до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ Спортивно-оздоровча база відпочинку Зелена Затока є орендарем земельної ділянки, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Лютнева 60 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:90:332:0028) - на підставі Договору оренди земельної ділянки від 05.07.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 599.

Окрім того, ТОВ Спортивно-оздоровча база відпочинку Зелена Затока є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Лютнева, 60, а саме бази відпочинку: будівель (літ. А, Б, В, Г, Д, Ж, З, К, Л), душової (літ. М), вбиральні (літ. Н), будинок охорони (літ. О) - на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 190, що підтверджується актом приймання-передачі бази відпочинку від 14.12.2009, реєстраційним посвідченням № 0017593 від 22.12.2009, інформаційною довідкою КП Київське міське бюро технічної інвентаризації від 26.09.2018 № НЖ-2018 № 1991, копією витягу № 139848537 від 02.10.2018.

З метою реконструкції належного позивачу нерухомого майна, ТОВ Спортивно-оздоровча база відпочинку Зелена Затока звернулось до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) через Центр надання адміністративних послуг з заявою від 28.08.2019 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва (довільна форма) - Реконструкція існуючих будівель під будинки відпочинку в межах території земель рекреаційного призначення поза межами прибережних захисних смуг з благоустроєм та озелененням території земель лугів та лугопарків на вул. Лютнева, 60 у Голосіївському районі м. Києва .

Згідно з описом документів, що надані до Центру надання адміністративних послуг (справа №50030-004246344-013-16 від 28.08.2019), позивачем подано:

заяву про надання містобудівних умов та обмежень щодо проектування об`єкта будівництва (довільна форма) - наміри щодо забудови земельної ділянки;

копію документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - нотаріально посвідчену копію Договору оренди земельної ділянки від 05.07.2010;

копію документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому - нотаріально посвідчені копії Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.12.2009, акт приймання-передачі бази відпочинку від 14.12.2009, реєстраційне посвідчення №0017593 від 22.12.2009, інформаційну довідку КП Київське міське бюро технічної інвентаризації від 26.09.2018 № НЖ-2018 № 1991, витяг №139848537 від 02.10.2018;

викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

витяг з Державного земельного кадастру.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1109 від 11.09.2019 затверджено відмову у наданні містобудівних умов та обмежень ТОВ Спортивно-оздоровча база відпочинку Зелена Затока для проектування об`єкта реконструкції на вул. Лютневій, 60 у Голосіївському районі м. Києва, у зв`язку з відсутністю зазначених намірів щодо забудови земельної ділянки.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Статтею 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Статтею 26 Закону Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

За змістом статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Відповідно до частини 4 статті 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (частина 6).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що невідповідність намірів забудови встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень. При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі №823/5265/15 (провадження №К/9901/7431/18).

ТОВ "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока" надано пакет документів, встановлених частиною третьою статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , що підтверджується описом документів, що надано до ЦНАП та змістом заяви позивача від 28.08.2019 № 50030-004246344-013-16.

Зауважень щодо повноти та відповідності поданих позивачем документів вимогам статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності Департаментом містобудування та архітектури у листі № 18641/0/7-1-19 від 29.08.2019 зазначено не було.

Щодо можливої відсутності намірів щодо забудови земельної ділянки суд зазначає наступне.

Позивач у заяві про видачу містобудівних умов та обмежень визначив, що наміром забудови земельної ділянки є РЕКОНСТРУКЦІЯ існуючих будівель під будинки відпочинку в межах території земель рекреаційного призначення поза межами прибережних захисних смуг з благоустроєм та озелененням території земель лугів та лугопарків .

Відповідно до частин 1, 4 статті 12 Закону України "Про основи містобудування", до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Відповідно до частин 5-7 статті 19 Закону № 3038-VI детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій" містить визначення поняття "цільове призначення земельної ділянки", згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

У відповідності до частини 1 статті 17 Закону № 3038-VI, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як вбачається зі змісту частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 5 даної статті визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 "Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні; зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду.

В містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.

Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає, зокрема, функціональне призначення територій.

Відповідно до п. 1.1 ДБН Б. 1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів", затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25 вересня 1997 року № 164, чинного на час прийняття Київрадою рішення від 28 березня 2002 року №370/1804, яким затверджено Генеральний план м. Києва, генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території. Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

Пунктом 3.4 ДБН Б. 1-3-97 визначено, що генеральний план включає текстові та графічні матеріали. До текстових матеріалів відносяться: а) книга генерального плану; б) брошура з основними положеннями генерального плану Графічними матеріалами є плани і карти аналітичного і проектного змісту, виконанні у встановленому масштабі. Текстові та графічні матеріали можуть виконуватися з застосуванням комп`ютерної технології. Склад графічних матеріалів генерального плану наведений у пункті 3.8 ДБН Б. 1-3-97.

План існуючого населеного пункту (опорний план) не підлягає затвердженню. Документ виконується на топографічній основі. На кресленні відображається планувальна структура, використання територій та окремих функціональних зон населеного пункту, станом на час затвердження генерального плану (пункт 3.9 ДБН Б. 1-3-97).

Відповідно до пункту 3.12 ДБН Б. 1-3-97 на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме: а) межа населеного пункту (міська межа); б) магістральні, жилі вулиці і площі у червоних лініях (з назвами) та транспортні розв`язки в одному та різних рівнях; в) території житлової забудови (садибної, мало: поверхової, середньоповерхової, багатоповерхової); г) території цивільної забудови та громадські центри загальноміського і районного значення; д) озеленені території загального користування та спеціального призначення; е) промислові, комунальні і складські території та їх розподіл у відповідності з санітарною класифікацією підприємств; ж) території міського та зовнішнього транспорту; з) території спеціального призначення; й) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території; к) курортні території; л) території садівничих товариств та дачної забудови; м) території сільськогосподарських підприємств; н) ліси, лісопарки, лугопарки, водойми, водотоки; о) території, на яких заплановано здійснення загальних та спеціальних заходів з інженерної підготовки і захисту територій, природозахисних заходів та розміщення відповідних споруд і пристроїв; п) території, передбачені для розміщення головних споруд інженерної інфраструктури; р) території пріоритетного розвитку на першу чергу реалізації; с) резервні території для розвитку населеного пункту за його межами.

Також частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі, а не генеральному плані населеного пункту, який, в силу приписів частини 2 статті 16 Закону № 3038-VI розробляється з урахуванням його даних.

Відповідно, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:332:0028 згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку має цільове призначення 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель - землі рекреаційного призначення, вид діяльності - для експлуатації, обслуговування і реконструкції існуючих будівель та благоустрою території з озелененням.

Вказане підтверджує право позивача на реконструкцію наявних на орендованій ним земельній ділянці за заявою про видачу містобудівних умов та обмежень в межах її цільового призначення, визначеного в Державному земельному кадастрі.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач звернувся до відповідача з метою отримати містобудівні умови та обмеження на об`єкт реконструкції існуючих будівель під будинки відпочинку в межах території земель рекреаційного призначення поза межами прибережних захисних смуг з благоустроєм та озелененням території земель лугів та лугопарків, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача у видачі містобудівних умов та обмежень з підстав невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

При цьому, суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на прийняття рішення про надання (чи відмову у наданні) містобудівних умов та обмежень, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.08.2019, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

А отже, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача видати містобудівні умови та обмеження задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку діям відповідача, суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , яке згідно із Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судом встановлено, що при поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3842,00 грн., що підтверджується квитанцією № 182 від 02.12.2019.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача у розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1109 від 11.09.2019 "Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень".

3. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока" від 28.08.2019 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва (довільна форма) - Реконструкція існуючих будівель під будинки відпочинку в межах території земель рекреаційного призначення поза межами прибережних захисних смуг з благоустроєм та озелененням території земель лугів та лугопарків на вул. Лютнева, 60 у Голосіївському районі м. Києва з урахуванням висновків суду.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока" (адреса: 04031, м. Київ, вул. Хрещатик, 32, ідентифікаційний код 02231933) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Зелена Затока" витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 грн.), сплаченого відповідно до квитанції № 182 від 02.12.2019.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко