Постанова

від 24.11.2020 по справі 640/18585/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18585/20 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Бєлової Л.В.

за участю секретаря Юрковець А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київська кондитерська фабрика "Рошен" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Київська кондитерська фабрика "Рошен" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А

Приватне акціонерне товариство "Київська кондитерська фабрика "Рошен" (03039, м. Київ, пр. Науки, 1, код ЄДРПОУ 00382125) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України (03680, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16, код ЄДРПОУ 37536031), в якому просить визнати протиправним та скасувати припис від 12.02.2020 № 207-14/06 в частині.

Разом з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, шляхом:

- зупинення дії оскаржуваного припису до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Заява обґрунтована тим, що оскаржуваним приписом встановлено строк на усунення визначених порушень до 01.10.2020. Тобто, починаючи з 01.10.2020, відповідач у зв`язку з невиконанням вимог може зупинити дію або анулювати спеціальний дозвіл на користування надрами позивача.

Також, позивач вказує, що позивач за будь-яких обставин позбавлений можливості виконати вимоги припису, зокрема в частині встановлення зон і поясів санітарної охорони водозаборів, оскільки вирішення цього питання є виключними повноваженнями та обов`язком органів місцевого самоврядування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ Київська кондитерська фабрика Рошен є власником земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:082:0002 площею 7,2757 га за адресою: м. Київ, пр-т. Науки, 1 на підставі Державного акту про право власності на землю серії ЯЖ № 019251 від 21.12.2011; земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:82:082:0002 площею 7,2757 га за адресою: м. Київ, пр-т. Науки, 1, має код виду цільового призначення 11.02 (Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості); жодною нормою чинного законодавства не передбачено необхідності зміни даних в державному земельному кадастрі в частині коду виду цільового призначення земельної ділянки 31.02. на 11.01., якщо підприємство харчової промисловості в тому числі користується надрами.

Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що мотивуючи в заяві наявність підстав для зупинення дії оскаржуваного рішення, заявником на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються вимоги щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, до суду не надано жодних доказів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції необґрунтованим, виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів особи суд за її заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням особи.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам, що можуть бути нею заявлені.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути адекватними та співмірними.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом подальших позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що п. 5 Припису вказує, що зони і пояси санітарної охорони водозаборів не встановлено місцевою радою на їх території за погодженням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Водночас, ч. 2 ст. 51 Кодексу України про надра та ч. 1 ст. 66 Водного кодексу України не передбачають обов`язку здійснювати коригування проекту розробки (технологічну схему) родовища корисних копалин, у зв`язку з ліквідацією свердловини.

Обов`язок встановлення меж зон санітарної охорони покладений не на підприємства, а виключно на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування; зона санітарної охорони встановлюється лише у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб; оскільки в даному випадку підприємство не здійснює діяльності з централізованого водопостачання населення й в районі розташування свердловини відсутні водозабори для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб, а води самої свердловини не передбачено використовувати для централізованого водопостачання населення, лікувальних чи оздоровчих потреб, обов`язку з встановлення зони санітарної охорони для такої свердловини законодавством не передбачено.

Пп. 2, 3 п. 17 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 30.05.2011, п. 2 ч. 2 ст. 24, п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 53 Кодексу України про надра не передбачають обов`язку користувача надр вносити зміни до спеціального дозволу на користування надрами, у зв`язку з ліквідацією свердловини, а лише наділяє його таким правом.

Зазначені обставини у їх сукупності переконують судову колегію в тому, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі шляхом зупинення дії оскаржуваного позивачем пункту 5 припису може призвести до порушення його права, суттєво вплинути на майнове становище, ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення його прав і законних інтересів, в разі визнання їх судом порушеними та задоволення цього позову.

Тобто, позивач за будь-яких обставин позбавлений можливості виконати вимоги припису, зокрема в частині встановлення зон і поясів санітарної охорони водозаборів, оскільки вирішення цього питання є виключними повноваженнями та обов`язком органів місцевого самоврядування

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку наявні передбачені п.1 ч.2 ст.150 КАС України правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову, щодо яких позивач звернувся до суду з цією заявою, у визначений ним спосіб, шляхом зупинення дії індивідуального акту - пункту 5 припису Державної служби геології та надр України № 207-14/06 від 12.02.2020 до прийняття рішення по справі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, з огляду на наявність передбачених законодавством підстав для вжиття заходів забезпечення позову. У зв`язку з цим суд вважає за необхідне скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київська кондитерська фабрика "Рошен"- задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року - скасувати та прийняти нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову частково.

Зупинити дію пункту 5 припису Державної служби геології та надр України № 207-14/06 від 12.02.2020 до прийняття рішення по справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

Л.В. Бєлова

Повний текст постанови складено 26 листопада 2020 року.