Постанова

від 27.11.2020 по справі 500/1857/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2020 року Справа № 500/1857/20 пров. № А/857/12799/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Большакової О.О., Гінди О.М.,

при секретарі судового засідання - Хомича О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року (суддя Мартиць О.І., м.Тернопіль) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укравтомаз Сервіс до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державна фіскальна служба України, про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Укравтомаз Сервіс (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР, Департамент ДВС, МЮУ відповідно) якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2019 ВП №60107957 (далі - Постанова).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із ухваленим судовими рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги відповідач вказує, що дії державного виконавця щодо винесення Постанови вчинені у спосіб та у порядку визначеному Законом України Про виконавче провадження (далі - Закон №1404-VIII).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач в судове засідання не надіслав свого представника про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності належним чином повідомленої сторони.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, та додатково поданими матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність та законність прийнятої ним оскаржуваної Постанови.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним тлумаченням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно відомостей, що містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження до ВПВР надійшов виконавчий лист Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 №819/345/18 (далі - Виконавчий лист) про зобов`язання Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) зареєструвати податкову накладну ТОВ від 01.12.2017 №9 (далі - ПН; а.с.72-73).

Державним виконавцем ВПВР 19.09.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60107957 (а.с.74).

16.10.2019 у зв`язку із невиконанням рішення суду без поважних причин прийнято постанову про накладення штрафу, якою на боржника накладено штраф в сумі 5100 грн (а.с.75).

В подальшому на адресу відповідача надійшов лист Державної податкової служби України (далі - ДПС) від 11.11.2020, яким повідомлено, що на виконання вимог Виконавчого листа до Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) внесено відомості щодо реєстрації ПН (а.с.77-78).

26.11.2019 головним державним виконавцем ВПВР винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с.79).

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня (далі - Закон №1404-VIII; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Статтею 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону № 1404-VІІІ ).

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частина третя статті 39 Закону №1404-VІІІ ).

Згідно частини першої статті 40 Закону №1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, перш ніж виносити постанову про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець зобов`язаний перевірити виконання судового рішення.

Як уже встановлено вище, підставою для винесення державним виконавцем оскаржуваної Постанови став лист ДПС від 11.11.2019, яким повідомлено, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі №819/345/18 (далі - Рішення суду) до ЄРПН 06.02.2019 внесено відомості щодо реєстрації ПН, що видана ТОВ.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Платник податку має право зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну та/або розрахунок коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року, в яких загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов`язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України (пункт 201.16 статті 201 ПК).

Відповідно до підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 ПК єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (далі - Порядок №1246; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податкова накладна є електронним документом, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

У пункті 19 Порядку №1246 передбачено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення); неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Пункт 20 Порядку №1246 встановлює, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Пункт 12 Порядку №1246 визначає, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки:

відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту);

чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;

реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;

дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу;

наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу;

наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.);

наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується;

факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами;

наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування;

дотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Як вбачається із листа ДПС від 11.11.2019, яким повідомлено, що на виконання Рішення суду до ЄРПН внесено відомості щодо реєстрації ПН та на поточну дату ПН має статус очікується реєстрація ПН/РК за рішенням суду , отже для реєстрації ПН платнику необхідно забезпечити реєстраційний ліміт в СЕА ПДВ.

26.11.2019 головним державним виконавцем ВПВР винесено постанову про закінчення ВП №60107957 у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З врахуванням викладених норм, апеляційний суд вважає, що податковий орган зареєструвавши ПН на виконання Рішення суду вчинив дії згідно пункту 19 Порядку №1246, однак позивач повинен в системі електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечити реєстраційний ліміт податкової накладної.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, апеляційний суд перевіривши підстави щодо правомірності винесення оскаржуваної Постанови, що є предметом оскарження, вважає що така відповідає вимогам Закону №1404-VІІІ, а тому суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні даного позову.

Згідно пункту 4 частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Між тим, в апеляційній скарзі апелянт просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат, при цьому положеннями статті 139 КАС не передбачено можливості стягнення з позивача, який не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволенні позову судових витрат у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги на користь органу державної виконавчої служби.

Керуючись статтями 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова О. М. Гінда