Рішення

від 16.11.2020 по справі 914/1236/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2020 справа №914/1236/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу

за позовом: Торговий дім Писар у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАСТ ПАК

про: стягнення 215163,13грн.,

Представники

позивача: Козак О.В.;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ

22.05.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Торговий дім Писар у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАСТ ПАК про стягнення 215163,13грн.

26.05.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.06.2020р.; викликати представників сторін у підготовче засідання.

У підготовче засідання 24.06.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 24.06.2020р. підготовче засідання відкладено на 15.07.2020р.

Крім того, ухвалою від 26.06.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

На виконання наказу в.о. голови суду №27 від 13.07.2020р. Про тимчасові заходи попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19 , в період з 14.07.2020р. по 15.07.2020р. проведено санітарну дезінфекцію приміщення Господарського суду Львівської області.

У зв`язку із вищевикладеним, відкладене на 15.07.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося.

16.07.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив підготовче засідання призначити на 19.08.2020р. та викликати представників сторін у підготовче засідання.

У підготовче засідання 19.08.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 19.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 09.09.2020р.

Крім того, ухвалами від 21.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Враховуючи те, що відкладене на 09.09.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося у зв`язку із відпусткою судді Король М.Р., 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив підготовче засідання призначити на 07.10.2020р.

У підготовче засідання 07.10.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

07.10.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 28.10.2020р.; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов`язковою.

У судове засідання 28.10.2020р. з розгляду спору по суті з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні 28.10.2020р. з розгляду спору по суті оголошено перерву до 16.11.2020р.

Крім того, ухвалою від 28.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомив відповідача у цій справі про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

У судове засідання 16.11.2020р. з розгляду спору по суті з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

При цьому, з метою належного повідомлення сторін, в тому числі і відповідача у справі, ухвали Господарського суду Львівської області у цій справі надсилалися засобами поштового зв`язку на адреси їх місцезнаходження.

Згідно з п.п.1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д + 2, пріоритетної - Д + 1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д + 3, пріоритетної - Д + 2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д + 4, пріоритетної - Д + 3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д + 5, пріоритетної - Д + 4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи наведені вище нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, а також адреси місцезнаходження відповідача та суду, у випадку здачі відповідачем до установи зв`язку клопотань чи заяв, такі, станом на момент ухвалення цього рішення, мали б бути отримані судом, проте, від відповідача на адресу суду жодної кореспонденції у цій справі не надходило.

Водночас, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки (в тому числі і для подання відзиву на позовну заяву), які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в тому числі і строк для подання відзиву на позов, закінчилися 07.08.2020р.

Відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Проте, від відповідача на адресу суду ні відзиву на позов, ні клопотання про поновлення (продовження) строку на його подання не надходили.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.05.2020р., з врахуванням продовження такого у зв`язку із запровадженням карантинних заходів на території України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.

Позиція позивача:

позивач з підстав порушення відповідачем зобов`язання щодо поставки товару у відповідності до умов укладеного у спрощений спосіб договору поставки, просить суд стягнути з відповідача 119347,97грн. суми основного боргу, що виник внаслідок неповернення останнім в повному обсязі суми попередньої оплати товару.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати товару, позивачем нараховано 71568,09грн. пені, 6655,00грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 17592,07грн. інфляційних втрат.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив таке:

Як зазначає позивач, між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки, у відповідності до умов якого, відповідачем виставлено позивачу рахунки про оплату товару на загальну суму 212178,90грн. (4939,00 + 46689,90 + 27500,00 + 133050,00 = 212178,90), а саме, рахунки №2 від 09.03.2017р. на суму 4939,00грн. (з ПДВ) (надалі по тексту - Рахунок №2 ), №3 від 20.03.2017р. на суму 46689,90грн. (з ПДВ) (надалі по тексту - Рахунок №3 ), №8 від 08.06.2017р. на суму 27500,00грн. (з ПДВ) (надалі по тексту - Рахунок №8 ), №9 від 27.06.2017р. на суму 133050,00грн. (з ПДВ) (надалі по тексту - Рахунок №9 ), копії яких містяться в матеріалах справи.

На виконання умов договору, позивачем здійснено попередню оплату усієї вартості товару зазначеного у Рахунках №2, №3, №8, а також частини вартості товару, зазначеного у Рахунку №9, що підтверджується платіжними дорученнями №10 від 14.03.2017р. на суму 4939,00грн. (з ПДВ), №363 від 29.03.2017р. на суму 46689,90грн. (з ПДВ), №396 від 15.06.2017р. на суму 10000,00грн. (з ПДВ), №399 від 19.06.2017р. на суму 17500,00грн., №32 від 40620,00грн. (з ПДВ), №33 від 07.07.2017р. на суму 10155,00грн. (з ПДВ), №420 від 17.07.2017р. на суму 20310,00грн. (з ПДВ) та банківськими виписками по рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар, оплачений згідно Рахунків №2, №3, що підтверджується видатковими накладними №2 від 21.04.2017р. на суму 4759,40грн. (з ПДВ), №4 від 04.05.2017р. на суму 46689,90грн. (з ПДВ). При цьому, 08.06.2017р. відповідачем повернуто позивачу 179,60грн. переплаченої, згідно Рахунку №2, суми коштів за товар, що було поставлено у відповідності до видаткової накладної №2 від 21.04.2017р., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, копія якої міститься в матеріалах справи.

Разом з тим, поставку товару, зазначеного у Рахунках №8 та №9 відповідачем не здійснено.

Враховуючи викладене, як стверджує позивач, 02.11.2017р. останній направив відповідачу листи, у яких викладено вимоги про повернення грошових коштів, сплачених за товар згідно Рахунків №8 та №9.

Крім того, з метою досудового врегулювання спору, 06.03.2018р. позивач надіслав відповідачу претензію про повернення грошових коштів у відповідному розмірі.

В подальшому, відповідачем повернуто позивачу 13199,00грн., з яких: 2200,00грн. - 30.11.2017р., 2259,00грн. - 27.12.2017р., 2400,00грн. - 09.01.2018р., 2000,00грн. - 12.01.2018р., 2340,00грн. - 13.03.2018р., 2000,00грн. - 07.05.2018р., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу 14301,00грн., сплачених згідно Рахунку №8, а також 71085,00грн., сплачених згідно Рахунку №9.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 119347,97грн. суми основного боргу.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати товару, позивачем нараховано 71568,09грн. пені, 6655,00грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 17592,07грн. інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або декількох документах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За положеннями ст. 208 ЦК України правочини між юридичним особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 2 ст.184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

Приписами ч.1 ст.181 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки.

Суд погоджується з такими доводами позивача, оскільки, до позовної заяви додано копії сформованих відповідачем для позивача рахунків на оплату вартості товару, при цьому підставою таких визначено договір поставки, що свідчить про укладення між сторонами договору поставки (надалі по тексту - Договір ) у спрощений спосіб в порядку статті 184 ГК України, за яким відповідач зобов`язувався поставити, а позивач - прийняти зазначений у відповідних рахунках товар.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до умов Договору, відповідачем виставлено позивачу рахунки про оплату товару на загальну суму 212178,90грн. (4939,00 + 46689,90 + 27500,00 + 133050,00 = 212178,90), а саме, Рахунки №2, №3, №8 та №9, копії яких містяться в матеріалах справи.

Так, загальну вартість зазначеного в Рахунках №2, №3, №8 товару, яка становила 79128,90грн. (4939,00 + 46689,90 + 27500,00 =79128,90), позивачем сплачено в повному обсязі; загальну вартість зазначеного в Рахунку №9 товару, яка становила 133050,00грн., позивачем оплачено частково, а саме, в розмірі 71085,00грн. (40620,00 + 10155,00 + 20310,00 = 71085,00). Вказане підтверджується платіжними дорученнями №10 від 14.03.2017р. на суму 4939,00грн. (з ПДВ), №363 від 29.03.2017р. на суму 46689,90грн. (з ПДВ), №396 від 15.06.2017р. на суму 10000,00грн. (з ПДВ), №399 від 19.06.2017р. на суму 17500,00грн., №32 від 40620,00грн. (з ПДВ), №33 від 07.07.2017р. на суму 10155,00грн. (з ПДВ), №420 від 17.07.2017р. на суму 20310,00грн. (з ПДВ) та банківськими виписками по рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Водночас, відповідачем здійснено поставку зазначеного у Рахунках №2 та №3 товару на загальну суму 51449,30грн. (4759,40 + 46689,90 = 51449,30). Крім того, 179,60грн. різниці між загальною вартістю зазначеного у Рахунку №2 товару та поставленого у відповідності до видаткової накладної №2 від 21.04.2017р. товару, відповідачем повернуто позивачу 08.06.2017р., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, копія якої міститься в матеріалах справи.

При цьому, поставку оплаченого, згідно Рахунків №8 та №9, товару відповідачем не здійснено. Докази виконання відповідачем зобов`язання щодо поставки вищевказаного товару в матеріалах справи відсутні та сторонами не подано.

Відповідно до ч.3 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи викладене, як стверджує позивач, 02.11.2017р. він направив відповідачу вимоги повернути грошові кошти попередньо сплачені ним за товар, що так і не поставлено відповідачем. При цьому, факт відмови відповідача від здійснення поставки зазначеного товару підтверджується частковим поверненням позивачу попередньо сплачених останнім грошових коштів, зокрема, 2200,00грн. - 30.11.2017р., 2259,00грн. - 27.12.2017р., 2400,00грн. - 09.01.2018р., 2000,00грн. - 12.01.2018р., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано жодних доказів, підтверджуючих відправлення чи вручення відповідачу вимог позивача від 02.11.2017р.

Водночас, позивачем до позовної заяви долучено докази надіслання 06.03.2018р. відповідачу претензії від 06.03.2018р. про повернення попередньо сплачених грошових коштів за поставку зазначеного у Рахунках №8 та №9 товару.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Отже, оскільки обов`язок негайного виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення попередньо сплачених позивачем грошових коштів не випливає із Договору або актів цивільного законодавства, то вищевказаний обов`язок відповідач повинен був виконати у семиденний строк від дня пред`явлення позивачем вимоги.

Згідно з п.1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи наведені вище нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, а також адреси місцезнаходження позивача та відповідача, з огляду на те, що 08.03.2018р.-11.03.2018р. - вихідні дні, останнім днем строку пересилання вищевказаної претензії позивача від 06.03.2018р. до об`єкта поштового зв`язку місця вручення був 13.03.2018р.

Згідно з ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (ч.1 ст.255 ЦК України).

Отже, перебіг семиденного строку, наданого відповідачу для повернення позивачу грошових коштів, попередньо сплачених останнім за поставку зазначеного у Рахунках №8 та №9 товару, почався з 14.03.2018р. При цьому, останнім днем такого строку був 20.03.2018р.

Разом з тим, окрім вищевказаних сум, відповідачем повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 2340,00грн. - 13.03.2018р., 2000,00грн. - 07.05.2018р., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Таким чином, загальна сума повернутих відповідачем позивачу коштів становила 13378,60грн. (179,60 + 2200,00 + 2259,00 + 2400,00 + 2000,00 + 2340,00 + 2000,00 = 13378,60).

Оскільки загальна сума попередньо сплачених позивачем коштів за поставку відповідачем товару становила 150213,90грн. (79128,90 (сума грошових коштів, сплачених позивачем в якості оплати товару, зазначеного в Рахунках №2, №3, №8) + 71085 (сума грошових коштів, сплачених позивачем в якості оплати товару, зазначеного в Рахунку №9) = 150213,90), при цьому, як зазначено вище, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар загальною вартістю 51449,30грн. , то неповернутою відповідачем позивачу сума коштів у розмірі 85386,00грн. (150213,90 (сплачено позивачем) - 51449,30 (вартість поставленого відповідачем товару) - 13378,60 (сума повернутих відповідачем позивачу грошових коштів) = 85386,00)

Беручи до уваги викладене, зокрема, те, що останнім днем строку, наданого відповідачу для повернення позивачу суми попередньої оплати товару, був 20.03.2018р., то починаючи з 21.03.2018р. у відповідача виник борг у розмірі 87386,00грн., при цьому, починаючи з 07.05.2018р. (враховуючи вищезазначений факт повернення відповідачем 2000,00грн. позивачу), сума такого становить 85386,00грн.

Доказів повернення відповідачем позивачу усієї суми попередньої оплати товару сторонами не надано та матеріали справи не місять.

Із врахуванням наведеного, позовні вимоги в частині стягнення 119347,97грн. суми основного боргу підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення 85386,00грн.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем прострочення повернення суми попередньої оплати товару, позивачем нараховано 71568,09грн. пені.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором .

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

При цьому, суд звертає увагу, що доказів того, що умовами Договору такого виду відповідальності за порушення зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати товару, як сплата пені, матеріали справи не містять та позивачем не подано. Більше того, обов`язок та умови її сплати не визначено законом.

Наведене виключає можливості покладення на відповідача відповідальності у вигляді оплати пені

Відтак, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 71568,09грн. пені слід відмовити.

Також, у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати товару, позивачем нараховано 6655,00грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 17592,07грн. інфляційних втрат.

При цьому, суд зазначає, що вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором (ст.610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов`язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов`язання.

Отже, при пред`явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов`язання, він звільняється від обов`язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов`язання лежить на боржникові.

Позивач у цій справі довів факт порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати товару, а відповідач не спростував належними та допустимими доказами того, що таке порушення відбулося не з його вини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч.2 ст.193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, а також допущені відповідачем прострочення зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати товару, у позивача виникло право здійснити нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, суд зазначає, що такі здійснено позивачем невірно з огляду на наступне.

Як зазначено вище, борг у відповідача перед позивачем виник починаючи з 21.03.2018р., при цьому сума такого, становила 87386,00грн. Разом з тим, починаючи з 07.05.2018р., у зв`язку з тим, що відповідачем було повернуто позивачу 2000,00грн., сума боргу відповідно зменшилась та становить 85386,00грн.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Із врахуванням наведеного, в межах заявленого позивачем періоду, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 87386,00 21.03.2018 - 06.05.2018 47 3 % 337,5733151 85386,00 07.05.2018 - 07.02.2020 642 3 % 4504,844941 Таким чином, загальна сума трьох процентів річних в межах заявленого позивачем періоду становить 4842,42грн. (337,5733151 + 4504,844941 = 4842,418256 ? 4842,42).

Разом з тим, суд зазначає, що отримані за результатами здійснених та наведених у позовній заяві розрахунків суми трьох процентів річних, позивач просить стягнути на його користь з відповідача як відсотки за користування грошовими коштами.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018р. у справі №910/1238/17 роз`яснила, що термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами та проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами , причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 6655,00грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 4842,42грн.

Крім того, враховуючи вищевказане, в межах заявленого позивачем періоду (з липня 2017р. по грудень 2019р.) судом здійснено перерахунок інфляційних втрат: 87386,00 * 100,8 (індекс інфляції у квітні 2018р.)/100 * 100 (індекс інфляції у травні 2018р.)/100 - 87386,00 + 85386,00 * 100 (індекс інфляції у червні 2018р.)/100 * 99,3 (індекс інфляції у липні 2018р.)/100 * 100 (індекс інфляції у серпні 2018р.)/100 * 101,9 (індекс інфляції у вересні 2018р.)/100 * 101,7 (індекс інфляції у жовтні 2018р.)/100 * 101,4 (індекс інфляції у листопаді 2018р.)/100 * 100,8 (індекс інфляції у грудні 2018р.)/100 * 101 (індекс інфляції у січні 2019р.)/100 * 100,5 (індекс інфляції у лютому 2019р.)/100 * 100,9 (індекс інфляції у березні 2019р.)/100 * 101 (індекс інфляції у квітні 2019р.)/100 * 100,7 (індекс інфляції у травні 2019р.)/100 * 99,5 (індекс інфляції у червні 2019р.)/100 * 99,4 (індекс інфляції у липні 2019р.)/100 * 99,7 (індекс інфляції у серпні 2019р.)/100 * 100,7 (індекс інфляції у вересні 2019р.)/100 * 100,7 (індекс інфляції у жовтні 2019р.)/100 * 100,1 (індекс інфляції у листопаді 2019р.)/100 * 99,8 (індекс інфляції у грудні 2019р.)/100 - 85386,00 = 87386,00*1,008-87386,00 + 85386,00*1,094461533-85386,00 = 699,088 + 8065,692442 = 8764,780442 ? 8764,78.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 17592,07грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 8764,78грн.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позивача, викладених у позовній заяві, щодо наявності підстав повернення суми попередньої оплати товару, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Беручи до уваги наведене вище, позовні вимоги про стягнення 215163,13грн., з яких: 119347,97грн. сума основного боргу, 71568,09грн. сума пені, 17592,07грн. сума інфляційних втрат, 6655,00грн. - сума відсотків за користування чужими грошовими коштами, підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 98993,20грн., з яких: 85386,00грн. сума основного боргу, 8764,78грн. сума інфляційних втрат, 4842,42грн. сума відсотків за користування грошовими коштами.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №108 від 06.02.2020р. про сплату судового збору в розмірі 3227,45грн. за подання позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, зокрема, наявність підстав для часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1484,90грн. (98993,20 (підлягає стягненню) / 215163,13 (заявлено до стягнення) * 3227,45 (сплачений судовий збір) = 1484,899403 ? 1484,90). При цьому, 1742,55грн. (3227,45 - 1484,90 = 1742,55) судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАСТ ПАК (місцезнаходження: Україна, 79013, Львівська обл., місто Львів, вулиця Левинського, будинок 14, квартира 15 А; ідентифікаційний код: 40990295) на користь Торговий дім Писар у формі товариства з обмеженою відповідальністю (місцезнаходження: Україна, 79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Конюшинна, будинок 10; ідентифікаційний код: 31588896) 98993,20грн., з яких: 85386,00грн. сума основного боргу, 8764,78грн. сума інфляційних втрат, 4842,42грн. сума відсотків за користування грошовими коштами, а також 1484,90грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 26.11.2020р.

Суддя М.Р. Король