Рішення

від 17.11.2020 по справі 915/861/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року Справа № 915/861/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДТЕПЛОПОСТАЧ» (вул. 12-та Повздовжня, 16, кв. 103, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 42413318, адреса для листування: пр-т. Миру, 6, к.59, 67, м. Миколаїв, 54004)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АРБУЗИНСЬКА БІОПАЛИВНА КОМПАНІЯ» (вул. Хліборобна, 2, смт. Арбузинка, Миколаївська область, 55301, код ЄДРПОУ 38992230)

про: повернення суми попередньої оплати та стягнення збитків від інфляції, 3% річних та штрафу,

за участі представників учасників справи:

від позивача: Пірог С.В., згідно ордера

від відповідача: не з`явився,

в с т а н о в и в:

24.06.2020 позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №16-06/01 від 19.06.2020 до відповідача, якою просить суд:

1) стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором поставки №0512-1 від 05.12.2019 у розмірі 368622,30 грн, з яких:

- 258589,46 грн - сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції,

- 10427,38 грн - 3% річних від суми боргу без урахування інфляції,

- 99605,46 грн - штрафна неустойка за період з 04.02.2019 до 30.06.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 05.12.2018 укладено договір поставки №0512-1. На виконання умов зазначеного договору, ТОВ «БУДТЕПЛОПОСТАЧ» перерахувало на підставі виставлених рахунків на розрахунковий рахунок ТОВ «АРБУЗИНСЬКА БІОПАЛИВНА КОМПАНІЯ» 551774,00 грн. Постачальник у відповідь на отриману ним передоплату, здійснив частково поставку оплаченого товару на загальну суму 303988,00 грн. Станом на момент подання позовної заяви товар відповідачем не поставлено.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/861/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 30.06.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03 серпня 2020 року об 11:50, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.08.2020 адреса місцезнаходження ТОВ «АРБУЗИНСЬКА БІОПАЛИВНА КОМПАНІЯ» : 55301, Миколаївська область, Арбузинський район, смт Арбузинка, вул. Хліборобна, буд. 2.

03.08.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 15.09.2020 о 10:00 год.

15.09.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на 20.10.2020 о 09:30 год.

20.10.2020 розгляд справи по суті відкладено на 17.11.2020 о 09:30 год.

Ухвали господарського суду Миколаївської області від 30.06.2020, від 03.08.2020, від 15.09.2020 та від 20.10.2020 надіслані на адресу відповідача ТОВ «АРБУЗИНСЬКА БІОПАЛИВНА КОМПАНІЯ» повернуті до суду поштовою установою із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (арк.84-87, 97-99, 103-105, 110-112).

Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин суд дійшов висновку, що повернення ухвал суду з повідомленням про дату, час та місце проведення судового засідання відбулось через недотримання відповідачами вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих їм судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинні були докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Отже, з урахуванням приписів ст. 11, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відповідними відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень, що містяться у матеріалах справи.

Згідно з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким розділ Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційного скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» .

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-ІХ), яким пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином» .

При цьому, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-ІХ визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Виходячи з вищенаведеного, слід вважати, що строк на подання відзиву, продовжений з урахуванням пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України (в редакції Закону № 540-IX), відповідно до приписів пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України (в редакції Закону № 731-ІХ) для відповідачів у даній справі тривав до 06.08.2020 включно.

Будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від відповідача до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористалися, про причини ненадання відзиву суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

17.11.2020 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

05.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДТЕПЛОПОСТАЧ» (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРБУЗИНСЬКА БІОПАЛИВНА КОМПАНІЯ» (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 0512-1 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) на умовах даного Договору гранули із лушпиння соняшника (далі - Товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар у власність і оплатити його на умовах даного Договору (п.1.1.).

Відповідно до п.2.1. Договору, асортимент, ціна та кількість товару, що поставляється за даним Договором визначаються сторонами у накладних на товар, які є невід`ємними частинами даного Договору і формуються на підставі замовлень покупця з урахуванням можливостей постачальника. Замовлення на поставку товару подається уповноваженому представнику постачальника.

Відповідно до п. 2.2.Договору, замовлення подається з обов`язковою вказівкою кількості, асортименту, термінів поставки товару, місця поставки товару, ціни за одиницю товару, ціни загальної вартості товару.

Відповідно до п. 3.1. Договору, поставки на підставі даного Договору здійснюється на умовах ЕХW, згідно з правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року (конкретне місце доставки товару визначається покупцем у замовленні на кожну партію товару). За додатковою згодою сторін, товар маже постачатись на інших умовах відповідно до міжнародних правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року.

Відповідно до п.3.5. Договору, поставка товару здійснюється із складу постачальника на склад покупця.

Відповідно до п.3.6. Договору, зобов`язання постачальника з поставки партії товару вважається виконаним з моменту підписання покупцем видаткової накладної постачальника на такий товар.

Відповідно до п.4.1. Договору, розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі згідно виставлених рахунків, шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника, що вказані в даному Договору.

Відповідно до п. 7.1. Договору, в разі виникнення спору між сторонами, він підлягає вирішенню в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та укладений терміном на 1 (один) календарний рік (пункт 8.1, 8.2 Договору).

На виконання умов Договору покупцем здійснено передоплату на підставі виставлених постачальником рахунків-фактур: №Б/Н від 17.12.2018 на суму 70000,00 грн, №Б/Н від 03.01.2019 на суму 57200,00 грн, №Б/Н від 10.01.2019 на суму 54574,00 грн, №Б/Н від 17.01.2019 на суму 50000,00 грн, №Б/Н від 18.01.2019 на суму 110000,00 грн, №Б/Н від 30.01.2019 на суму 50000,00 грн, №Б/Н від 04.02.2019 на суму 110000,00 грн (а.с. 17- 24) на загальну суму 551774,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №22 від 17.12.2018 на суму 40000,00 грн, №24 від 19.12.2018 на суму 27000,00 грн, №25 від 20.12.2018 на суму 3000,00 грн, №40 від 04.01.2019 на суму 57200,00 грн, №42 від 10.01.2019 на суму 54574,00 грн, №45 від 16.01.2019 на суму 50000,00 грн, №47 від 17.01.2019 на суму 50000,00 грн, №49 від 18.01.2019 на суму 55000,00 грн, №55 від 25.01.2019 на суму 55000,00 грн, №61 від 30.01.2019 на суму 50000,00 грн, №6 від 04.02.2019 на суму 55000,00 грн№9 від 08.02.2019 на суму 55000,00 грн (а.с.25 - 36) та банківськими виписками (а.с.37-48).

Відповідачем зобов`язання зо Договором виконано частково, поставлено позивачеві товар на загальну суму 303988,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №1 від 31.12.2018 на суму 57850,00 грн, №2 від 08.01.2019 на суму 56550,00 грн. №4 від 18.01.2019 на суму 62048,00 грн, №5 від 29.01.2019 на суму 61740,00 грн, №6 від 06.02.2019 на суму 65800,00 грн (а.с.49-53).

13.02.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 131 про поставку товару (в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України), у якій на підставі невиконання умов договору та з метою досудового врегулювання спору просив протягом семи днів, з моменту отримання цієї вимоги, здійснити поставку товару на загальну суму 247786,00 грн, а у випадку неможливості здійснити поставку товару, в той же строк здійснити повернення грошових коштів у сумі 247786,00 грн, які перераховані як передоплата за товар по Договору поставки від 05.12.2018 №0512-1.

Відповідач відповіді на вимогу позивачеві не надав, товар не поставив, грошові кошти в сумі 247786,00 грн не повернув.

У зв`язку з зазначеним ТОВ «БУДТЕПЛОПОСТАЧ» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення 247786,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу 551774,00 грн попередньої оплати.

Відповідачем частково виконано зобов`язання за Договором, поставлено товару на загальну суму 303988,00 грн.

Позивачем 13.02.2020 надіслано відповідачеві вимогу про поставку протягом семи днів з моменту отримання цієї вимоги товару на загальну суму 227786,00 грн, а у разі неможливості здійснити поставку товару здійснити повернення грошових коштів у сумі 227786,00 грн, які перераховані як передоплата по Договору поставки від 05.12.2018 №0512-1, що підтверджується фіскальним чеком від 13.02.2020 та описом вкладення до листа (а.с.56).

Таким чином, позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, шляхом вставлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідачем зобов`язання у встановлений строк не виконано, товар позивачеві не поставлено, суму попередньої оплати не повернуто.

Відповідачем факт виконання зобов`язання за договором не підтверджено, позовні вимоги не заперечено та не спростовано.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати в сумі 227786,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем щодо повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 247786,00 грн.

Стаття 625 розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року №918/631/19).

Таким чином, до правовідносин сторін як грошових зобов`язань мають застосовуватись положення частини другої статі 625 ЦК України.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання щодо повернення попередньої оплати вартості не поставленого товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10427,38 грн за період з 04.02.2019 по 30.06.2020.

Як зазначено позивачем у позовній заяві поставка товару має відбуватися одразу ж після оплати покупцем виставлених рахунків, тобто оплата покупцем виставленого постачальником рахунку є вимогою покупця про поставку товару.

Разом з тим, Договір не містить відповідних умов, на які посилається позивач та не містить конкретного строку поставки товару.

Згідно п. 3.3. Договору дата поставки товару зазначається у накладних на товар.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні не містять дати поставки товару.

Таким чином, ураховуючи положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, виконання зобов`язання мало відбутися в семиденний строк з дня отримання вимоги позивача про поставку товару або повернення попередньої оплати.

Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати з 04.02.2020 - з дати останнього виставленого постачальником рахунку, проте це не узгоджується з положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Судом здійснено розрахунок 3% річних з дати пред`явлення вимоги про повернення попередньої оплати з урахуванням семиденного строку, визначеного ч. 2 ст. 530 ЦК України та визначено суму 3% річних в розмірі 2559,10 грн за період з 26.02.2020 по 30.06.2020

Враховуючи зазначене, відповідно до положень ч. 2 ст. 237 ГПК України, не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення 3% задовольнити частково в сумі 2559,10 грн, в решті позовних вимог в цій частині відмовити.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 10803,46 грн за період з березня 2019 року по травень 2020 року.

Разом з тим, ураховуючи вищенаведене, за розрахунком суду, відповідно до положень ч. 2 ст. 237 ГПК України, не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат задовольнити частково в сумі 4732,71 грн за період березень - травень 2020 року включно, в решті позовних вимог в цій частині відмовити.

Стосовно позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 99605,46 грн суд зазначає наступне.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 6 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань з поставки товару згідно даного договору у встановлені даним Договором строки постачальник сплачує на користь покупця штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості непоставленого чи не заміненого товару відповідно за кожний день прострочення.

Позивачем нараховано відповідачеві пеню в сумі 90605,46 грн за період з лютого 2019 року по червень 2020 року.

Судом перевірено розрахунок, який міститься у позовній заяві, та встановлено, що позивачем не враховано положення ч. 2 ст. 530 ГПК України.

Враховуючи зазначене, відповідно до положень ч. 2 ст. 237 ГПК України, не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити частково в сумі 14921,32 грн за період з 26.02.2020 по 30.06.2020, в решті позовних вимог в цій частині відмовити.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18431,11 грн.

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

На виконання вимог ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України, у позовній заяві зазначено, що понесені витрати на професійну правничу допомогу становлять 18431,11 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.2020 між ТОВ БУДТЕПЛОПОСТАЧ та адвокатом Пірог С.В. укладено Договір №016 про надання правничої допомоги, за змістом якого адвокат зобов`язується надати клієнтові професійну правничу (правову) допомогу, яка визначена Договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги, а також компенсувати понесені адвокатом фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (п. 1.).

Відповідно до п. 1.1. цього Договору, безпосередній зміст правничої допомоги адвоката за цим договором полягає в тому, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання (яке надалі іменується Доручення) під час строку дії цього Договору надати усну консультацію з вивченням документів та здійсненням правового аналізу Договору №0512-1 від 05.12.2018, скласти позовну заяву, розрахунки до позовної заяви та інші правові документи (у випадку необхідності) стосовно стягнення заборгованості за договором поставки №0512-1 від 05.12.2018 з ТОВ Арбузинська біопаливна компанія та здійснити представництво клієнта в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 5.1. договору про надання правової допомоги клієнт зобов`язаний вчасно та у повному обсязі виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити витрати, необхідні для виконання цього Договору, в розмірі та на умовах, визначених в Додатку №1 до цього Договору.

Відповідно до п. 1 Додатку №1 до Договору гонорар адвоката становить 5 % від суми задоволених позовних вимог, що попередньо становить 18431,11 грн.

Згідно ордеру представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Пірог С.В.

Платіжним дорученням №170 від 15.05.2020 клієнт перерахував адвокату грошові кошти в сумі 4025,00 грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу) (правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги підтвердження позивачем розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу та відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги, в розмірі 13499,95 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРБУЗИНСЬКА БІОПАЛИВНА КОМПАНІЯ» (вул. Хліборобна, 2, смт. Арбузинка, Миколаївська область, 55301, код ЄДРПОУ 38992230) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДТЕПЛОПОСТАЧ» (вул. 12-та Повздовжня, 16, кв. 103, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 42413318, адреса для листування: пр-т. Миру, 6, к.59, 67, м. Миколаїв, 54004):

- 247786,00 грн - основного боргу;

- 14921,32 грн - пені;

- 2559,10 грн - 3% річних;

- 4732,71 грн - інфляційних втрат;

- 4049,99 грн - судовий збір;

- 13499,95 грн -витрат на правову допомогу.

3. В задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 84684,14 грн, 3% річних в сумі 7868,28 грн та інфляційних втрат в сумі 6070,75 грн. - відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДТЕПЛОПОСТАЧ» (вул. 12-та Повздовжня, 16, кв. 103, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 42413318, адреса для листування: пр-т. Миру, 6, к.59, 67, м. Миколаїв, 54004)

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АРБУЗИНСЬКА БІОПАЛИВНА КОМПАНІЯ» (вул. Хліборобна, 2, смт. Арбузинка, Миколаївська область, 55301, код ЄДРПОУ 38992230)

Повний текст рішення складено і підписано 27.11.2020.

Суддя В.О.Ржепецький