Ухвала

від 27.11.2020 по справі 915/1285/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

27 листопада 2020 року Справа № 915/1285/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (вих. №25/11 від 25.11.2020р.) про забезпечення позову у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельно-ресторанний комплекс «Миколаїв» , 54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, 107 (код ЄДРПОУ 33311093)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕГАФРЕДО» , 54004, м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, 22 (код ЄДРПОУ 43052607)

про: стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

19.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою вх. № 13185/20 від 19.10.2020 в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕГАФРЕДО» заборгованність в сумі 189577,98 грн., з яких: 184907,10 грн. - заборгованість з орендної плати; 2001,04 грн. - пені; 2163,34 грн. - 3 % річних, 506,50 грн. - збитки від інфляції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1285/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 26.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

25.11.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв звернулося до суду з заявою №25/11 від 25.11.2020 (вхід.№15019/20 від 25.11.2020) про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (код ЄДРПОУ 43052607, м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, 22) на рахунку НОМЕР_1 код банку 351005 в межах суми 192421,66 грн.

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що Товариство з обмежено відповідальністю СЕГАФРЕДО тривалий час не виконує свої зобов`язання зі сплати орендних платежів, водночас, він має можливість безперешкодно розпоряджатись належними йому грошовими коштами.

Як вважає позивач, зазначені обставини свідчать про те, що відповідач матиме змогу витратити свої грошові кошти на власний розсуд, що суттєво ускладнить або може зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі про стягнення заборгованості та судових витрат.

За правилами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали заяви, суд дійшов висновків про її задоволення з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

Рішення суду безумовно має бути виконаним і його невиконання загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012).

Складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції, є виконання рішення господарського суду. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009).

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до частини другої статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Згідно зі ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту цієї норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

За правилами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, виходячи з вимог п. 3 ч. 1 ст. 139 ГПК України, повинна обґрунтувати причини звернення із відповідною заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є доведення підстав та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів сторонніх осіб.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у особи на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

При цьому, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд наголошує, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 20.08.2018 у справі № 917/1390/17.

З наданих суду доказів, а саме - Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо юридичної особи ТОВ СЕГАФРЕДО від 24.11.2020, вбачається, що за відповідачем не зареєстровано прав власності, щодо об`єктів нерухомого майна.

Наведені вище обставини, у сукупності з посиланнями заявника на ухилення відповідачів від виконання своїх обов`язків як до так і після пред`явлення позову та можливість вільного розпорядження грошовими коштами, дозволяють суду дійти висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у цьому випадку може утруднити чи зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду. Вказані умови є достатньою підставою для накладення арешту на грошові кошти відповідачів у розмірі ціни позову (з урахуванням судового збору).

Аналогічну висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Обраний позивачем спосіб забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти в розмірі ціни позову, співвідноситься та має зв`язок між цим заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог (стягнення грошових коштів), а, отже, вказаний захід забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову та є саме тим заходом забезпечення позову, який в розумінні приписів ст. 136 ГПК України є ефективним для захисту та таким, що відповідає змісту порушеного права.

При цьому господарський суд враховує, що накладення арешту на грошові кошти не порушує право відповідача вільно користуватися та розпоряджатися своїми грошовими коштами. Адже арештованими слід вважати лише кошти на суму в межах ціни позову. Крім того, вжиті заходи забезпечення позову не призводять до зупинення господарської діяльності відповідача та не є порушенням прав відповідача щодо володіння та користування своїм майном, оскільки такі заходи не породжують юридичних наслідків для списання коштів з рахунків відповідачів до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у відповідачів обов`язку його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.08.2019 у справі № 915/538/19.

Щодо наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, суд зазначає, що обраний позивачем захід забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки унеможливить вільне розпорядження відповідачами достатніми для погашення заборгованості перед позивачем коштами, їх зменшення чи приховання.

Також, суд враховує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 у справі №904/2357/20 звернув увагу на те, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної ним у постановах від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019 у справі № 911/527/119 при застосуванні такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і, серед іншого, повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом:

1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;

2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

У відповідності до ч.3 ст.141 ГПК України розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

Частина перша статті 141 ГПК України встановлює право суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), тобто відповідна вимога може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 911/1695/18.

Таким чином, суд не застосовує зустрічне забезпечення по даній справі, оскільки вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач жодним чином не позбавляє відповідачів права володіти та користуватися своїм майном.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини, суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі ціни позову, що належать ТОВ СЕГАФРЕДО та знаходяться на рахунку, реквізити якого співпадають з тими, які містяться в матеріалах справи (а.с. 9-10).

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 136, 137, 140, 141, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, 107, код ЄДРПОУ 33311093) про забезпечення позову задовольнити.

2. Накласти арешт на грошові кошти у розмірі ціни позову та судового збору - 192421,66 грн, що належать відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (код ЄДРПОУ 43052607) та розміщені на рахунку: НОМЕР_1 код банку 351005.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею 27.11.2020.

5. Ухвала є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» , протягом трьох років.

6. За даною ухвалою:

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, 107, код ЄДРПОУ 33311093)

Боржник : Товариство з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (54004, м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, 22, код ЄДРПОУ 43052607)

Ухвала може бути оскаржена у порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

За змістом ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суддя В.О.Ржепецький