Рішення

від 24.11.2020 по справі 917/1472/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2020 Справа № 917/1472/20

за позовною заявою Державного підприємства "Полтавське лісове господарство", вул. Лісова, 1а, с. Копили, Полтавський район, Полтавська область, 38761; код ЄДРПОУ 25172647

до Товаритсва з обмеженою відповідальністю "ЛІСУКРТРАНС", 36020, м. Полтава, вул. Пушкіна ,42 ЄДРПОУ 41557822

про визнання актів наданих послуг недійсними та повернення зайво сплачених коштів

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін:

представник позивача: Любимська Н.О.

представник відповідача: не з`явився

Позивач - Державне підприємство "Полтавське лісове господарство" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача - ТОВ "ЛІСУКРТРАНС" про визнання актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року, в частині сортування деревини, недійсними, а також про стягнення зайво сплачених коштів в сумі 18582,41 грн.

Ухвалою від 21.09.20 р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 13.10.20, запропонував відповідачам протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою від 13.10.2020р. суд постановив відкласти підготовче засідання на 27.10.20.

Присутній в засіданні 27.10.2020р. представник позивача повідомив суд про те, що заяв і клопотань немає, ним вчинені всі дії, передбачені у підготовчому провадженні.

Сторони станом на 27.10.20 про наявність заяв і клопотань суд не повідомляли.

Перелік дій, які має здійснити суд під час підготовчого засідання, визначено ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

У підготовчому засіданні, 27.10.2020р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 27.10.20 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 10.11.20.

Ухвалою від 10.11.2020р. суд постановив відкласти розгляд справи на 24.11.20.

Позивачем позовні вимоги підтримані в повному обсязі.

Представник Відповідача в судове засідання 24.11.2020 року не з`явився.

Як зазначалося вище, відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

В судовому засіданні 24.11.20 суд заслухав вступне слово представника позивача стосовно предмета та підстав заявленого позову, з`ясував обставини, на які посилаються учасники справи, дослідив докази, якими вони обгрунтовуються.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 24.11.20 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши наявні у справі матеріали, оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступні обставини.

Позивач вказує, що У 2019 році згідно актів надання послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року ТОВ ЛІСУКРТРАНС надавало ДП Полтавський лісгосп послуги з сортування деревини

За результатами перевірки Управління північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області було складено акт ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства Полтавське лісове господарство за період з 01.04.2017 року по 30.11.2019 р. №07-22/5 від 07.02.2020.

В акті перевірки управління північно-східного офісу держаудитслужби в Полтавській області відображено, що протягом березня 2019 року згідно двох актів здачі-приймання робіт (надання послуг) проведено оплату Товариству з обмеженою відповідальністю ЛІСУКРТРАНС за надані послуги по сортуванню деревини в кількості 619,414 куб.м. на загальну суму 18582,41грн.

Актом Держаудитслужби встановлено, що підприємством без підтверджуючих первинних документів, що засвідчують факт виконання робіт по заготівлі лісопродукції, зайво сплачено кошти за надані послуги по сортуванню деревини в кількості 619,414 куб.м. на загальну суму 18582,41грн., чим порушено вимоги ч.І ст.3, ч. 8 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Тимчасової інструкції з електронного обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженої Наказом ДАЛРУ №202 від 27.06.2012 року.

Позивач стверджує, що у 2019 році між Підприємством та ТОВ ЛІСУКРТРАНС договори про виконання робіт та надання послуг, пов`язаних з лісівництвом не укладалися, відповідно й підстави для складання актів надання послуг з сортування лісопродукції встановленої форми відсутні. Окрім зазначених актів наданих послуг, будь які первинні документи які б підтверджували факт надання послуг з сортування деревини, відсутні.

Водночас, позивач у позові повідомляє суд, що між ним та ТОВ ЛІСУКРТРАНС було заключено договір №47 від 15.01.2019р. про надання послуг з навантаження деревини, що ніяким чином не дає підстав та права для включення до актів наданих послуг по навантаженню - сортування деревини.

З метою усунення допущеного порушення ДП Полтавський лісгосп направляло листа №506/12-02 від 14.04.2020 та претензію №579/12-08 від 24.04.2020 до ТОВ ЛІСУКРТРАНС та просило повернути зайво сплачені кошти, на що відповідач не відреагував, кошти не повернув.

У зв"язку з наведеними обставинами позивач звернувся до суду з позовом про визнання актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року, в частині сортування деревини, недійсними, а також про стягнення зайво сплачених коштів в сумі 18582,41 грн.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Позивач, звертаюсь до суду з позовом вказав, що підставою для звернення з позовом до суду є те, що його підприємством без підтверджуючих первинних документів, що засвідчують факт виконання робіт по заготівлі лісопродукції, зайво сплачено кошти за надані послуги по сортуванню деревини в кількості 619,414 куб.м. на загальну суму 18582,41грн., чим порушено вимоги ч.І ст.3, ч. 8 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Тимчасової інструкції з електронного обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженої Наказом ДАЛРУ №202 від 27.06.2012 року.

При цьому, необхідність визнання актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року, в частині сортування деревини, стягнення з ТОВ ЛІСУКРТРАНС на користь державного підприємства Полтавське лісове господарство зайво сплачених коштів в сумі 18582,41 грн визначена за наслідками перевірки управління північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області.

Предметом доказування у даній справі є порушення прав позивача оспорюваними актами виконаних робіт та наявність підстав для визнання актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року в частині сортування деревини, недійсними.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, У 2019 році згідно актів надання послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року ТОВ ЛІСУКРТРАНС надавало ДП Полтавський лісгосп послуги з сортування деревини.

Судом враховано, що ДП Полтавський лісгосп при розгляді справи не наводив заперечень щодо підписання актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року

При дослідженні актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року суд встановив, що найменуванням робіт, послуг, які виконані виконавцем згідно вказаних актів є навантаження та сортування деревини, сторони претензій одна до одної не мають.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку про те, що підписані сторонами акти наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року свідчать про виконання відповідачем робіт (надання послуг), в тому числі щодо послуги по сортуванню деревини.

Вказане спростовує посилання позивача у позові на те, що підприємством без підтверджуючих первинних документів, що засвідчують факт виконання робіт по заготівлі лісопродукції, зайво сплачено кошти за надані послуги по сортуванню деревини в кількості в кількості 619,414 куб.м. на загальну суму 18582,41грн.

Щодо посилання позивача на той факт, що складання актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року суперечить нормам діючого законодавства України і зокрема, положенням ч.І ст.3, ч. 8 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Тимчасової інструкції з електронного обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженої Наказом ДАЛРУ №202 від 27.06.2012 року (оскільки роботи по заготівлі деревини виконуються за договорами підряду та оформляються актом приймання-передачі робіт заготівлі деревини (форма ЛГ-7), які формуються зі Щоденника та Специфікації поколодного обліку, суд зазначає, що не може також бути підставою для визнання недійсними актів наданих послуг з огляду на наявність доказів надання позивачу послуг, а недоліки в оформленні первинних документів не є істотними та такими, що нівелюють правове значення первинного документу та реальність господарської операції.

Крім того, суд зазначає про те, що позивач у позові не заперечує факт надання Відповідачем послуг по сортуванню деревини, а лише посилається на те, що відсутні первинні документи, що передбачені Тимчасовою інструкцією з електронного обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного агентства лісових ресурсів України. При цьому, виходячи зі змісту Інструкції Щоденник приймання лісопродукції та Акт приймання передачі робіт заготівлі деревини складаються відповідальною особою державного підприємства, а тому питання, чому вказані документи відсутні, якщо вони прямо передбачені нормативними документами, що регламентують діяльність та документообіг підприємства, стоїть виключно до Позивача, а не до Відповідача.

При вирішенні позову про визнання недійсними актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року суд також враховує, що спірні акти приймання-передачі не є правочинами у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки їх підписання лише посвідчує факт здійснення послуги, а також визначає об"єм, тощо наданої послуги, в тому числі по сортуванню.

Суд зазначає, що при вирішенні позову про визнання недійсними актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Крім того, суд зазначає, що спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен керуватися наданими йому законом правами, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути спрямований на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під поняттям "охоронюваний законом інтерес", відповідно до рішення Конституційного суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004, необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Проте, при зверненні до суду з даним позовом позивачем не було доведено належними доказами порушення його права чи інтересу спірними актами, оскільки позивач не заперечує щодо надання відповідачем послуг, в тому числі по сортуванню деревини, які визначені в актах наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року.

Посилання позивача на те, що акти надання послуг не визнані саме відповідно до акту ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства Полтавське лісове господарство за період з 01.04.2017 по 30.11.2019 року Управління північно-східного офісу держаудитслужби в Полтавській області (в якому також зазначено, що Підприємством без підтверджуючих первинних документів, що засвідчують факт виконання робіт по заготівлі лісопродукції, зайво сплачено кошти за надані послуги по сортуванню деревини в кількості 619,414 куб.м. на загальну суму 18582,41грн.) не встановлює безумовних обставин для визнання недійсними актів, які не потребують доведення, оскільки - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

При цьому, суд зазначає, що акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді, за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії фіксує у даному випадку порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені Договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України " Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні " головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно п.п. 1,7,10 ч. 1 ст. 10 вказаного Закону органу державного фінансового контролю надається право перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Тобто виходячи з аналізу вказаних норм органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов`язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2014 №21-63а14.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що на підставі здійсненої перевірки і складеного акту органами Аудиторської служби вжито будь-які з вищезазначених заходів (в тому числі звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства).

З огляду на вказане, суд вважає безпідставним в даному випадку звернення до суду Державного підприємства "Полтавське лісове господарство" з позовом до відповідача - ТОВ "ЛІСУКРТРАНС" про визнання актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року, в частині сортування деревини, недійсними, а також про стягнення зайво сплачених коштів в сумі 18582,41 грн.

Крім того, суд зауважує, що у поданому до суду позові, не зазначено яким чином Позивач збирається повернути одержані за актами послуги, або здійснити відшкодування вартості наданих послуг за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач у своїй позовній заяві не є підставою для визнання актів наданих послуг №ОУ-0000010 від 06.03.2019 року, №ОУ-0000012 від 29.03.2019 року, в частині сортування деревини, недійсними, а також про стягнення зайво сплачених коштів в сумі 18582,41 грн., а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Водночас вимога пункту 1 статті 6 названої Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України ).

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, сплачені судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.11.2020

Суддя Киричук О.А.