Рішення

від 24.11.2020 по справі 922/2330/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2330/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Лепенець К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Лебідь" (62111, Харківська область, Богодухівський район, село Степне, вул.Свердлова, 2) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, Харківська область, м. Харків, вул. Космічна, буд.21, 8-9 поверх) про визнання недійсним наказу за участю представників:

позивача - Кужелєва С. В., адвокат;

відповідача - Репета Г.В., довіреність №32-20-0.14-32/62-20 від 05.08.20

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Лебідь" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , в якій просить суд :

визнати за Селянським (фермерським) господарством ЛЕБІДЬ , ЄДРПОУ 23146077, (юридична адреса: 62111, Харківська обл., Богодухівський район, село Степне, вул. Свердлова, 2,) право постійного користування земельною ділянкою площею 47.8 гектарів, розташованою на території Івано-Шийчинської сільської ради, призначеною для ведення селянського господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ХР-04-00 - 000004, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №142.

Визнати недійсним наказ Головного управлінню Держгеокадастру у Харківській області (ЄДРПОУ 39792822) №9017-СГ Про впорядкування земельно-облікових відомостей від 06 травня 2020 року.

Ухвалою від 27.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2330/20. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почати підготовче провадження і призначити підготовче засідання на "26" серпня 2020 р. о 12:30 год.

14.08.2020 до канцелярії господарського суду надійшов відзив (вх. №18746), в якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Лебідь" відмовити в повному обсязі.

26.08.2020 від позивача надійшла заява про зміну предмету позову (вх. №19596).

26.08.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою від 26.08.2020 постановлено відкласти підготовче засідання до 08.09.2020 о 12:30 год.

В судовому засіданні 08.09.2020 протокольною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено підготовче засідання до 06.10.2020 об 11:30 год.

Ухвалою господарського суду від 05.10.2020 прийнято заяву Селянського (фермерського) господарства "Лебідь" про уточнення позовних вимог (вх.№19596 від 26.08.2020), як заяву про зміну предмета позову та постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням її змісту.

Протокольною ухвалою від 06.10.2020 постановлено закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи у судовому засіданні по суті на "27" жовтня об 11:30 год.

05.10.2020 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, через канцелярію суду (вх.№23068) надійшло клопотання про залишення уточненої позовної заяви Селянського (фермерського) господарства "Лебідь" на підставі п.8 ч.1 ст.226 ГПК України.

26.10.2020 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, через канцелярію суду (вх.№24874) надійшло клопотання, в якому відповідач просить :

- постановити ухвалу суду за результатами розгляду цього клопотання про повернення до розгляду справи № 922/2330/20 у підготовче провадження;

- визнати причини неподання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області відзиву на позовну заяву (уточнену) С(Ф)Г Лебідь від 25.08.2020 р. поважними;

- встановити додатковий строк Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області для подання відзиву на позовну заяву (уточнену) С(Ф)Г Лебідь від 25.08.2020 р. по справі;

- відкласти розгляд даної справи, призначений на 27.10.2020 р., на інші час та дату з метою надання часу для підготовки та подання Головним управлінням відзиву на позовну заяву (уточнену) С(Ф)Г Лебідь від 25.08.2020 р. по справі №922/2330/20.

Протокольною ухвалою суду від 27.10.2020 року, відмовлено в задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, відмовлено в задоволенні клопотання про залишення уточненої позовної заяви (про зміну предмету позову) без розгляду, відкладено підготовче засідання на 17.11. 2020 року о(б) 11:30 год.

10.11.2020 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, через канцелярію суду (вх.№26274) надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову , в якій відповідач, зокрема вказує на те, що у зв`язку із припиненням зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 47,8000 для ведення селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000004, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 142 від 5 січня 1994 р., Головним управлінням і було прийнято оспорюваний позивачем наказ № 9017-СГ від 06.05.2020 р. Про впорядкування земельно- облікових відомостей . Відповідно до вказаного наказу зазначену земельну ділянку віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Крім того, відповідно до п. 2 цього наказу зазначено вважати таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000004, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 142 від 5 січня 1994 р., у зв`язку із смертю користувача земельною ділянкою. Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи серія АОО № 471317 наданою в додатках до позову, Селянське (фермерське) господарство Лебідь (ідентифікаційний код юридичної особи 23146077) зареєстровано 01.07.1997 р.

При цьому, як вказує відповідач у відзиві, позивач не надає жодних належних та достатніх доказів, а також не наводить правових підстав для законного користування з його боку спірною земельною ділянкою до теперішнього часу.

Протокольною ухвалою суду від 11.11.2020 року, на підставі ст. 216 ГПК України в судовому засіданні оголошено перерву на 24.11. 2020 року о(б) 12:30 год.

2411.2020 року від Селянського (фермерського) господарства Лебідь , через канцелярію суду (вх.№4718) надійшли додаткові пояснення щодо окремого питання в порядку ч.5 ст.161 ГПК України, вказані пояснення долучені до матеріалів справи .

В судовому засіданні 24.11.2020р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.11.2020 року заперечив проти задоволення позовних вимог.

В ході розгляду даної справи, господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники позивача та відповідача погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 24.11.2020, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

З метою створення селянського (фермерського) господарства, керуючись ст. 51 ЗК України в ред.. 15.01.1993, голова новостворюваного С(Ф)Г - Шумило Костянтин Якович подав до Івано-Шийчинської сільської ради заяву про виділення земельної ділянки (як голова новостворюваного С(Ф)Г).

Рішенням Івано-Шийчинської сільської ради народних депутатів від 25 лютого 1993 року згідно ст. 51 ЗК України надано гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 48,8 га ріллі із земель запасу для ведення селянського господарства в постійне користування.

На підставі вказаного рішення гр. ОСОБА_1 замовив Технічний звіт по встановленню окружних меж, підготовці до видачі державного акта на земельну ділянку відведену ОСОБА_1 в постійне користування для ведення селянського господарства.

При отримані координат окружної межі складений план та вирахувана площа земельної ділянки, яка склала 47,80 га.

В результаті проведеного комплексу польових та камеральних робіт був виготовлений Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000004.

Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000004 виданий 05.01.1994 на ім`я ОСОБА_1 та посвідчує право постійного користування земельною ділянкою площею 47,8 гектарів, розташованою на території Івано- Шийчинської сільської ради, призначеною для ведення селянського господарства. Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000004 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №142.

16.02.1994 на виконання вимог ч. 1 ст. 9 ЗУ Про селянське (фермерське) господарство в ред. від 23.07.1993, ОСОБА_1 подав заяву про реєстрацію юридичної особи - селянського (Фермерського) господарства. Та зазначив в заяві про Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00- 000004 .

02.03.1994 Розпорядженням Богодухівської РДА Харківської області №10, зареєстровано юридичну особу - Селянське (фермерське) господарство Лебідь .

05.11.1997 Селянське (фермерське) господарство Лебідь було внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій та присвоєно Ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності 23146077.

Селянське (фермерське) господарство Лебідь , код 23146077, діє до теперішнього часу, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

01.12.2017 Рішенням №1 Єдиного засновника С(Ф)Г ЛЕБІДЬ призначено головою С(Ф)Г Лебідь ОСОБА_2 , внесено зміни до статуту С(Ф) ОСОБА_3 та затверджено його в новій редакції.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим 16.08.2019.

Як вказує позивач у позові, з самого початку створення та реєстрації С(Ф)Г ЛЕБІДЬ , та навіть після зміни голови, а потім і смерті засновника ОСОБА_1 , і до теперішнього часу саме вказане господарство здійснює користування спірною земельною ділянкою, яка була видана саме для його створення, хоча і оформлена на виконання вимог чинного на той час законодавства на ім`я Голови Господарства.

Отримання спірної земельної Ділянки саме для створення вказаного ФГ підтверджується також Статутами С(Ф)Г ЛЕБІДЬ в редакціях 1997 та 2017 року.

Як стало відомо заявнику 06 травні 2020 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області винесло НАКАЗ №9017-СГ Про впорядкування земельно-облікових відомостей , відповідно до якого наказано у зв`язку із припиненням зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 47,8000 гектарів, для ведення селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000004, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №142 від 05 січня 1994 року, зазначену земельну ділянку віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області (код КВЦПЗ -16.00).

Наказано вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000004; який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №142 від 05 січня 1994 року, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки.

Позивач вважає даний наказ незаконним , оскільки на час отримання земельної ділянки для створення Селянського (фермерського) господарства Лебідь земельна ділянка мала своє цільове призначення - забезпечувала правові підстави створення та подальшу - господарську діяльність специфічного суб`єкта підприємництва - селянського (фермерської) господарства, тобто на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

В процесу розгляду справи у змінених позовних вимог, позивач наголошував на тому, що розпорядження Богодухівської РДА №119 від 09 03.1998 Про передачу земельної ділянки у приватну власність гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерською) господарства вбачається, то гр. ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 7,7 та сільськогосподарських земель, в тому числі ріллі 6,9 га. за рахунок земель фермерського господарства, відповідно до розрахунку середньої земельної частки.

Під час розробки Технічного звіту з визначення меж земельної Ділянки та виготовлення Державного акту на право приватної власності на землю серії ХР №04-00- 001917 від 21 лютого 2000 року площа земельної ділянки, що була передана гр. ОСОБА_1 була зменшена до 6.82 та.

У зв`язку із передачею за рахунок земель С(Ф)Г "ЛЕБІДЬ у приватну власність земельної ділянки площею 6,82га., позивач вважає, що загальна ділянка площею 47,8га земельної ділянки, яка перебуває постійному користуванні т підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000004 від 05.01,1994, зменшилась і становить 40,98 га.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (уточнену) зазначає, що інформація про зміни стосовно зменшення плоті земельної ділянки, наданої у постійне користування для ведення селянською (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 в державному акті серії ХР-04-00-000004 відсутня, тому із посиланням на положення ст. 70-1 ЗК України відповідач зазначає, що земельна ділянка площею 40,98га та не є сформованою як об`єкт цивільних прав, а тому не може бути предметом судовою провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача, відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення ФГ; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ.

Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Водночас згідно зі статтею 92 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент ухвалення Рішення) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 ЗК України, яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного слідує, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

В той же час, статтею 141 ЗК України закріплено підстави припинення права користування земельною ділянкою, однак в даній статті не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у зв`язку зі смертю особи - землекористувача.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 1 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 не скасовується та не обмежується.

Беручи до уваги, що правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними, а одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, Суд доходить висновку, що підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства. Суд у цьому висновку враховує mutatis mutandis висновки, викладені у пунктах 67-68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що земельна ділянка площею 40,98га та не є сформованою як об`єкт цивільних прав, а тому не може бути предметом судовою провадження, господарський суд враховує наступне.

Відповідно до ч 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у її визначенні як об`єкта цивільних прав, зокрема, визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру "Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Однак речові права на наформовані земельні ділянки не припиняються із запровадженням державного земельного кадастру. Тому сформовані земель ділянки фактично с штучно вилученими із цивільного обороту до присвоєння такій ділянці кадастрового номеру та реєстрації у державному земельному кадастрі. До сформованих належать земельні ділянки, відомості (фізичні та юридичні ознаки) про які віднесені до державного реєстру земель (до і січня 2013р) або до Державною земельного кадастру (після І січня 2003р.), а самим земельним ділянкам присвоєний кадастровий номер.

Відповідно до статті 79-і ЗК України, формування земельної ділянки поляни; у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру

Відповідно до ч. 7 статті 79-1 ЗК України, винесення в натурі (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою. яка стала підставою для її формування.

Відповідно до статті 22 ЗУ Про Землеустрій землеустрій здійснюється на підставі а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації землеустрою, в) судових рішень.

Відповідно до статті 4 ЗУ "Про землеустрій суб`єктами землеустрою є органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники і землекористувачи.

Пунктом 115 Порядку ведення державною земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украйни від 17.10 2012 №1951, визначено, що у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації землеустрою щодо встановлення відновлення і меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників/користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності

Господарський суд констатує про можливість проведення вищеозначених робіт лише після винесення рішення суду про визнання за ним права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним наказу Головного управлінню Держгеокадастру у Харківській області (ЄДРПОУ 39792822) №9017-СГ Про впорядкування земельно-облікових відомостей від 06 травня 2020 року. Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17.

Відповідно до статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Як уже зазначалося, з моменту створення ФГ у нього виникли відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання Земельної ділянки на праві постійного користування. Такі правомочності набули сталого юридичного зв`язку саме з ФГ і стали частиною його майна. При цьому право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним, і суди не встановили відповідних обставин припинення у ФГ права постійного користування Земельною ділянкою.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено:…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою судового збору, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 4204,0грн.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати за Селянським (фермерським) господарством ЛЕБІДЬ , ЄДРПОУ 23146077, (юридична адреса: 62111, Харківська обл., Богодухівський район, село Степне, вул. Свердлова, 2,) право постійного користування земельною ділянкою площею 40.98 гектарів, розташованою на території Івано-Шийчинської сільської ради, призначеною для ведення селянського господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ХР-04-00- 000004, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №142.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (ЄДРПОУ 39792822) №9017-СГ Про впорядкування земельно-облікових відомостей від 06 травня 2020 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, Харківська область, м. Харків, вул. Космічна, буд.21, 8-9 поверх, код 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарства "Лебідь" (62111, Харківська область, Богодухівський район, село Степне, вул. Свердлова, 2, код 23146077) - 4 204,0грн. судового збору .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: Селянське (фермерське) господарство "Лебідь" (62111, Харківська область, Богодухівський район, село Степне, вул. Свердлова, 2, код 23146077).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, Харківська область, м. Харків, вул. Космічна, буд.21, 8-9 поверх, код 39792822).

Повне рішення складено "26" листопада 2020 р.

Суддя О.О. Присяжнюк