Рішення

від 16.11.2020 по справі 328/2423/19

ТОКМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№ 328/2423/19

16.11.2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Токмак Токмацький районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді: Гавілей М.М.

при секретарі судового засідання: Корольковій К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Токмак в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участі третьої особи ОСОБА_3 про виділення частки у спільному майні подружжя і визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 за участі третьої особи ОСОБА_3 про виділення частки у спільному майні подружжя і визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі на частину майна, яке належить спадкодавцю відповідно до частини 3, 7 статті 57 СК України, як майно набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. У придбання цього майна вкладені кошти, що належали особисто спадкодавцю, частка у цьому майні, відповідно до розміру його особистого внеску, є його особистою приватною власністю - квартира АДРЕСА_1 .

Позивач, як спадкоємець за законом першої черги, у відповідності до статей 1268 -1270 ЦК України прийняв спадщину, шляхом подачі заяви про прийняття спадщини до Токмацької державної нотаріальної контри за місцем відкриття спадщини.

Отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 він не мав можливості, так як квартира зареєстрована на колишню дружину його батька, відповідача по справі - ОСОБА_2 на підставі договору від 18.06.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1850, посвідченого державним нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори Зиріною Є. О.

У період з 22.12.1995 року по 24.09.2016 року його батько та відповідач перебували й зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу зі ОСОБА_4 , за його особисті кошти, які він отримував з особистої підприємницької діяльності, була придбана квартира АДРЕСА_1 . Його батько, ОСОБА_4 , з 25.01.1996 року був суб`єктом підприємницької діяльності і був зареєстрований, як фізична особа - підприємець до моменту смерті, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 25.01.1996 року. Згідно книги обліку доходів та витрат фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за період часу з 07.01.2006 року по 16.06.2007 року ОСОБА_4 отримав виручку від продажу на загальну суму 276656 гривень. Майно фізичної особи-підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя. Вказану квартиру ОСОБА_4 придбавав для свого сина, ОСОБА_3 , але зареєстрував на ім`я відповідача для того, щоб подарувати її сину після того, як він одружиться. Вказану обставину, відповідач підтвердила в процесі розгляду її цивільного позову про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя у цивільній справі № 328/2439/17.

Вважає, що йому, як спадкоємцю за законом померлого батька ОСОБА_4 належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . В позасудовому порядку вирішити спір позивач не може, тому з зазначених підстав просить визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач та його представник - адвокат Строкань Є.В. в судове засідання не з`явилися, від представника позивача надійшла до суду заява, згідно з якою просить суд справу слухати у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити. У разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не подавала.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Оскільки особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13.10.2016 року.

Відповідач ОСОБА_2 є колишньою дружиною спадкодавця ОСОБА_4 , шлюб між ОСОБА_4 та відповідачем укладений 22.12.1995 року у міськвідділі реєстрації актів громадянського стану м.Токмака Запорізької області, про що був зроблений актовий запис за №325.

24.09.2016 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано, про що 24.09.2016 року складено відповідний актовий запис №39, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .

В період шлюбу 18.06.2007 року між ОСОБА_5 (продавцем) з однієї сторони та ОСОБА_2 (покупцем) з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено 18.06.2007 року Зиріною Є.О. , нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори, та зареєстровано в реєстрі за №1850.

Зазначений договір купівлі-продажу був зареєстрований 04.07.2007 року в Комунальному підприємстві Абрис м.Токмак, власником зазначеної квартири, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, є ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що поділ майна між колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , за життя останнього, не проводився.

Відповідно до положень ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з ст.1261 ЦК України у першу чергу на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив та батьки.

Відповідно до положень ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостатею1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Спадкодавець на випадок своєї смерті заповіту не складав, таким чином спадкування належного йому майна здійснюється за законом.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи №279/2016, заведеної після смерті ОСОБА_4 , спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є його батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також сини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в передбачений законом строк звернулися до Токмацької державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, про що свідчать наявні у спадковій справі заяви від 28.10.2016 року, від 21.03.2017 року.

Мати та батько спадкодавця - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися 28.10.2016 року та 25.11.2016 року до нотаріальної контори з заявами про відмову від прийняття спадщини щодо всього майна, яке залишилося після смерті їх сина.

Також із матеріалів спадкової справи вбачається, що між спадкоємцями за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 28.07.2018 року було укладено договір про розподіл спадкового майна, відповідно до якої проведено розподіл в рівних частках майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 , яке складається з житлового будинку, будівель, земельних ділянок, частини будівлі, транспортних засобів, та, відповідно, кожним зі спадкоємців отримані свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до зазначеного договору про розподіл спадкового майна.

Судом встановлено, що до складу спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , яка вищезазначеною угодою про розподіл спадкового майна не охоплена, виходячи з наступних підстав.

Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей

індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної

власності подружжя.

Ч.1, ч. 2 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Ст.63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Ч.1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), а також у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року № 725/1776/18 висловлена правова позиція про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Також суд враховує роз`яснення, викладені у п.12 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 №7 Про судову практику у справах про спадкування , відповідно до яких: у разі смерті співвласника будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК України). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

В зв`язку з чим суд приходить до висновку, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та частки подружжя в спільному сумісному майні є рівними.

Відповідно до ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, хоча й відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу, власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , однак у відповідності до положень ст.ст.60, 70 СК України, квартира є об`єктом спільної сумісної власності і належить кожному із подружжя в рівних частках.

Правові позиції щодо можливості визнання майна фізичної особи-підприємця (ФОП) висловлені ВСУ в справах №6-79цс13, №6-21цс15, №6-1327цс15. Відповідно до таких позицій майно ФОП, придбане за кошти від своєї діяльності, слід розглядати як особисту приватну власність, яка не підлягає поділу між подружжям при розлученні, за умови, що це майно не використовується в інтересах сім`ї та використовується в інтересах підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Майно фізичної особи - підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.ст. 60, 61 СК України. При цьому, Верховний Суд в Постанові від 05.09.2018 р. у справі 61-27567св 18 зазначив, що майно фізичної особи-підприємця вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте за час зареєстрованого шлюбу, за умови, що воно було придбане за рахунок належних подружжю коштів. При цьому, у разі якщо майном користується приватний підприємець, то в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Разом з тим, позивачем не доведено, що спірна квартира була придбана за кошти ФОП ОСОБА_4 від підприємницької діяльності та використовувалася в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, а не в інтересах сімї.

Надані позивачем копія книги обліку доходів та витрат підприємця ОСОБА_4 , що зареєстрована в ДПІ м.Токмак Запорізької області за №848 від 04 березня 2003 року, копія свідоцтва про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_4 серія В00 №229771 від 25.01.1996, диск з записом судового засідання від 31.05.2018 року у справі №328/2439/17, які, на думку позивача підтверджують факт придбання зазначеної квартири виключно за особисті кошти спадкодавця ОСОБА_4 від підприємницької діяльності, зважаючи на встановлені судом обставини та вищезазначені норми Сімейного кодексу України, не спростовують того, що спірна квартира, яка придбана в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від того на кого оформлено право власності на неї.

Заочним рішенням Токмацького районного суду Заорізької області від 11.02.2019 року у справі №328/1204/18 (№2/328/229/19), яке набрало законної сили 15.03.2019 року, за іншим спадкоємцем за законом першої черги після смерті спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 - його рідним сином ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно, а саме на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.(ст. 81 ЦПК України)

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У відповідності до положень ч.1 ст.1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Таким чином, враховуючи, що до складу спадкової маси померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ввійшла 1/2 частина спірної квартири та прийняття спадщини за законом двома спадкоємцями, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню. За ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частини 1-3 ст. 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно позовної заяви позивач зазначає попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає 50000 грн., зокрема судовий збір за подання позову 768,40 грн., судовий збір за забезпечення позову - 384,20 грн., судовий збір за забезпечення доказів - 384,20 грн., експертизи, залучення спеціалістів, забезпечення явки свідків - 3847,40 грн., витрати на правову допомогу: гонорар адвокату - 25000 грн. та участь адвоката при розгляді справи в суді, підготовці процесуальних документів - 20000 грн.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: …На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат .

Документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу, матеріали заяви не містять.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу.

Відповідно до ч.6 ст.139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Крім того, не доведені позивачем судові витрати на проведення експертизи, залучення спеціалістів, забезпечення явки свідків, судовий збір за забезпечення позову.

Встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн. та судовий збір за забезпечення доказів в сумі 384,20 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 576,30 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участі третьої особи ОСОБА_3 про виділення частки у спільному майні подружжя і визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 576,30 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Токмацький районний суд Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення виготовлений 26.11.2020 року.

Суддя: