Постанова

від 21.10.2020 по справі 910/18728/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18728/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Михальської Ю.Б.

Секретар судового засідання: Огірко А.О.

За участю представників учасників справи:

від позивача: адвокат Камишева К.В. - за ордером № 808763 від 15.06.2020;

від відповідача: адвокат Уколов О.Л. - за довіреністю б/н від 09.06.2020;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з`явилися.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19 (суддя Плотницька Н.Б., м. Київ, повний текст рішення складено 20.07.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані , м. Житомир

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк , м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм , м. Дніпро

про визнання недійсним договору

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

26.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані (надалі - ТОВ Дрім Компані /позивач/скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (надалі - АТ КБ ПриватБанк /відповідач) про визнання договору поруки № 4Э13666И/П від 20.10.2016 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Дрім-Компані зазначає, що договір поруки № 4Э13666И/П від 20.10.2016 вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19 (суддя Плотницька Н.Б., м. Київ, повний текст рішення складено 20.07.2020) у позові відмовлено повністю.

Судове рішення прийнято з посиланням на ст.ст. 179 Господарського кодексу України (надалі -ГК України), ст.ст. 11, 16, 203-204, 215, 230, 509, 553, 556, 558, 627- 628 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставою для визнання недійсним Договору поруки № 4Э13666И/П від 20.10.2016 на підставі ст. 230 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані", звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк навмисно ввело в оману ТОВ Дрім Компані про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ Елсіс Тайм та спонукав позивача до укладання з відповідачем договору поруки № 4Э13666И/П від 20.10.2016, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

09.10.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким відповідач просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19 залишити без змін та відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані .

Товариство з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані не надало, що у відповідності до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Разіної Т.І. суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.

23.09.2020 суддя Іоннікова І.А. заявила про самовідвід від розгляду справи № 910/18728/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 у справі № 910/18728/19 заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду справи № 910/18728/19 задоволено; справу № 910/18728/19 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення заміни відведеного судді відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3413/20 від 24.09.2020 у зв`язку із задоволенням заяви судді Іоннікової І.А. про самовідвід у даній справі, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/18728/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 для розгляду справи № 910/18728/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 910/18728/19, зокрема, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18728/19; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19 призначено на 21.10.2020; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку.

Явка представників сторін

21.10.2020 в судове засідання з`явилися представники Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані та Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк .

В судове засідання 21.10.2020 не з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм , про причини нез`явлення суд не повідомив.

Щодо повідомлення третьої особи про час, місце та дату судового засідання слід зазначити наступне.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України)).

Поштова кореспонденція Північного апеляційного господарського суду на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм направлялась учаснику справи за адресою: 49051, м. Дніпро, вул. Б. Хмельницького, 14-А, кім. 2-А. Проте поштові відправлення за трек-номерами 04116 32303726 та 04116 32493819 повернуто із відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 розділу ІІ Наказу Міністерства інфраструктури України Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень № 958 від 28.11.2013 (з наступними змінами та доповненнями) нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) складають місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1 (де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення). При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37987446) зареєстроване місцезнаходження юридичної особи - 49051, м. Дніпро, вул. Б. Хмельницького, 14-А, кім. 2-А. Аналогічна адреса зазначена скаржником у апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Товариство з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм не повідомляло суд апеляційної інстанції про зміну місцезнаходження, копії ухвал Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 та від 28.09.2020 надіслані судом за адресою, вказаною в позовній заяві та апеляційній скарзі, яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Крім того, з 01.06.2006 набрав чинності Закон України Про доступ до судових рішень , у ст. 2 якого зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом.

Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. До Реєстру включаються усі судові рішення судів загальної юрисдикції (ч. 1, 3 ст. 3 вищевказаного Закону).

Таким чином, вищезазначеним Законом та процесуальним законодавством Товариству з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм надано право бути обізнаним про прийняті за його участю судові рішення та можливість реалізувати відповідне право шляхом вільного доступу до відповідного реєстру.

Оскільки у матеріалах справи містяться докази надіслання судом апеляційної інстанції процесуальних документів учасникам справи на належну адресу, з огляду на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд оскаржуваного судового акту в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм .

Позиція учасників справи

21.10.2020 в судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав викладених у ній та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк у судовому засіданні 21.10.2020 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та простив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані (позичальник) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (банк) укладено кредитний договір № 4Д16092Г (а.с. 19-25, т. 1).

Також, 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (кредитор) укладено договір поруки № 4Э13666И/П (надалі - Договір), (а.с. 69, т. 1).

Предметом договору поруки № 4Э13666И/П від 20.10.2016 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Елсіс Тайм своїх зобов`язань за:

- кредитним договором від 20.02.2015 № 4РЄ15058И (кредитний договір - 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 11.02.2014 № 4Є14048И (кредитний договір - 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;

- кредитним договором від 10.02.2014 № 4Є14061Д (кредитний договір - 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 11.11.2013 № 4Є13712Д (кредитний договір - 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 22.10.2013 № 4Є13666И (кредитний договір - 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 2 Договору).

У відповідності до пунктів 4, 5, 6, 7 Договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Відповідно до п. 8 Договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 9 Договору у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

В силу п. 10 Договору кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 Договору).

У п. 17 Договору вказано, що договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 21.03.2016, укладеної сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк". Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

Також, позивач зазначає, що банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Отже, дії товариства із отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4С16092Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

За твердженнями позивача, обов`язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.

20.10.2016 на виконання вищезазначених домовленостей згідно плану "трансформації" між сторонами було укладено договори поруки, зокрема й договір № 4Э13666И/П.

ТОВ Дрім-Компані вказує, що на виконання вказаних договорів поруки ним як поручителем були перераховані на користь банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 3 394 633 143 грн 15 коп.

Як зазначає позивач, у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 Договорів поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

Таким чином, на переконання позивача, банк ввів в оману ТОВ Дрім-Компані про у існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами статті 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані № 5 від 13.10.2016, а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ ПриватБанк на суму 3 450 000 000,00 грн (а.с. 121, т. 1).

У зазначеному протоколі не міститься жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відтак, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Згідно протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 17.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності (а.с. 122-123, т. 1).

Вищевказані документи не містять жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за старими кредитами, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Зазначені обставини підтверджуються і в самому кредитному договорі № 4С16092Г від 20.10.2016, а саме в пункті А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Також, згідно з ч. 3 ст. 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Зазначене вище, додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, ТОВ Дрім-Компані помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4С16092Г від 20.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки.

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.

Відтак, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

При вирішенні спорів щодо визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, саме позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18.

В той же час, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, позивачем не доведено наявності трьох складових для визнання спірного Договору поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, а відтак суд першої інстанції належним чином оцінивши матеріали справи дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані у даній справі.

Крім того, в обґрунтування підстав позову щодо введення в оману, скаржник посилається на ненадання банком документів, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань перед банком.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути приміщена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Чинним законодавством не передбачено передачі кредитором поручителю оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на ч. 3 ст. 553, ч. 3 ст. 556 ЦК України поручителями можуть бути кілька осіб, і до кожної з них, хто виконав зобов`язання, забезпечено порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Скаржником не наведено норм чинного законодавства із яких виникає обов`язок банку надати оригінали документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, відповідно твердження про введення його в оману у зв`язку з ненаданням таких документів є помилковими.

Доводи ТОВ Дрім-Компані , викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки судом першої інстанції було належним чином оцінено всі аргументи учасників справи.

Інші твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19, а відтак у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19 підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18728/19 залишити без змін.

3. Справу № 910/18728/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 30.11.2020 (у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці).

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

Ю.Б. Михальська