Постанова

від 24.11.2020 по справі 910/67/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2020 р. м. Київ Справа№ 910/67/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

при секретарі Островерха В.Л.

за участю представників зазначених в протоколі судового засідання від 24.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 (повний текст підписано 05.10.2020)

у справі № 910/67/20 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Харківський жиркомбінат

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - відповідач) про визнання недійсним Договору поруки №4О16007Д/П від 04.11.2016, укладений між ТОВ ЛАЙК-СІТІ та ПАТ КБ Приватбанк .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір поруки №4О16007Д/П від 04.11.2016 укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/67/20 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Харківський жиркомбінат .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/67/20 у задоволені позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач помилково стверджує про мету укладення Кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 , вважаючи його наслідком необхідність укладення спірного Договору поруки, оскільки отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення спірного Договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/67/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було надано оцінки тій обставині, що у відповідача на момент укладення кредитного договору та договорів поруки були відсутні договори, які підтверджують існування забезпечення кредитних договорів позичальників, що, на думку апелянта, свідчить про введення його в оману Банком. Кредитні договори третьої особи є незабезпеченими, оскільки такі докази відсутні. Зазначене вплинуло на рішення позивача щодо укладення Кредитного договору та Договору поруки, так як позивач розраховував на такі забезпечення шляхом отримання активів третьої особи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ у справі №910/67/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020 у справі №910/67/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 по справі №910/67/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.11.2020. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, заперечення, пояснення до 17.11.2020.

Від Акціонерного товариства Комерційний Банк Приватбанк надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, який надіслано поштою 16.11.2020, отже поданий у встановлений апеляційним судом строк.

Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання договору недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 24.11.2020 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив апеляційний господарський суд її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/67/20 скасувати та прийняти нове рішення про визнання недійсним Договору поруки.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.11.2020 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційний господарський суд відмовити у її задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/67/20 залишити без змін.

Третя особа своїх представників в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином згідно вимог ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-4, 7 ст. 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо). Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В матеріалах справи міститься поштове повідомлення (0411632558651) з довідкою пошти про причини неотримання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020 у справі №910/67/20 через відсутність ТОВ ТД Харківський жиркомбінат за зазначеною адресою.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 232 ГПК України ухвали є судовими рішенням.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, апеляційним господарським судом встановлено, що третя особа про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст.16 Цивільного кодекс України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Верховний Суд у своїй постанові від 14.03.2019 у справі №755/3903/17 зауважив, що стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №909/685/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ (далі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (далі - Банк), яке змінило найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк , укладено Кредитний договір №4Л16028Г (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит, ліміт якого становить 1 750 000 000,00 грн, для фінансування поточної діяльності, термін повернення кредиту 24.10.2024. (а.с. 8-12).

На виконання умов Кредитного договору №4Л16028Г від 31.10.2016 позивачу надано грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями № 4011 від 09.11.2016, №48 від 01.11.2016, №4011 від 07.11.2016. (а.с. 12-14).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

04.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ (далі - поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (далі - кредитор), яке змінило найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк , укладено Договір поруки №4О16007Д/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Дельта Нова своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4О16005Д та №4О16007Д від 22.03.2016 а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору. (а.с. 16).

Згідно п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктами 4, 5, 6, 7 Договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ ПриватБанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

За умовами пункту 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 9 Договору поруки визначено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Пунктом 10 Договору поруки унормовано, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).

Судом встановлено, що договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 21.03.2016, укладеної сторонами (п. 17 Договору поруки).

Після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. (ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюваний Договір поруки та Кредитний договір були укладені ним в межах участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , яка, за твердженнями представника Банку, була ініційована Національним банком України. Вказана процедура трансформації передбачала переведення існуючого кредитного портфеля, що належить АТ КБ Приватбанк , на компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження прибутків, при цьому зазначені кредитні зобов`язання боржників, як зазначав Банк, були забезпечені надзвичайно ліквідними активами, вартість яких значно перевищує боргові зобов`язання за кредитами. Після виконання зобов`язання за Договором поруки позивач сподівався отримати право власності на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржника (ТОВ Дельта Нова , правонаступником якого є ТОВ ТД Харківський жиркомбінат ) перед АТ КБ Приватбанк , і вигідно їх реалізувати, що дозволило б позивачу отримати прибуток.

Однак, відповідач не передав позивачу документи, що підтверджують зобов`язання боржника, а також посвідчують наявність у боржника активів, переданих в заставу банку, що позбавило позивача можливості звернути стягнення на заставлені активи боржника.

За доводами позивача, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладання, ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача, який спрямував кошти, отримані в рамках Кредитного договору саме на погашення боргів старого боржника, очікуючи отримання прибутку.

Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2019 у справі № 910/2200/19 зазначив наступне. Відповідно до статті 230 ЦК України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Частиною 1 статті 229 ЦК України передбачено, що в разі, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14, постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 911/1382/18.

Як зазначив позивач, на виконання вищезазначених домовленостей з Банком згідно плану трансформації між сторонами було укладено Кредитний договір та ряд договорів поруки (№4А11494И/П від 04.11.2016, №4О16007Д/П від 04.11.2016, №4К14306И/П від 31.10.2016, №4О14312И/П від 31.10.2016, №4Т14304И/П від 31.10.2016, №4Т13585И/П від 08.11.2016, №4Х16006Д/П від 01.11.2016, №4Х14309И/П від 31.10.2016). (а.с. 14-29).

На виконання вказаних договорів поруки позивачем були перераховані на користь Банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 3 982 020 164,01 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, копії в матеріалах справи. (а.с. 30-37).

Проте Банком не виконуються умови п.п. 8, 10 Договорів поруки, а тому позивач вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

Апеляційний господарський суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості старих боржників за кредитними договорами, а тому не можливо достеменно встановити, що позивачем виконано умови Договору поруки у повному обсязі.

З матеріалів справи №910/67/20 вбачається, що згідно протоколу Загальних зборів учасників ТОВ ЛАЙК-СІТІ №30/10/2016-1 від 30.10.2016 загальними зборами вирішено укласти з ПАТ КБ Приватбанк кредитний договір, ліміт якого 1 750 000 000,00 грн. (а.с. 56).

Згідно техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016 основним видом діяльності позивача вказано оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і побідними продуктами; додатковий вид діяльності: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля пальним (основний). Кредит на суму 1 750 000 000, 00 грн, а також нараховані за ним відсотки і комісії позивач планує погашати за рахунок коштів, що залишаються в розпорядженні підприємства. (а.с. 57).

Крім того, в матеріалах справи міститься заявка на отримання кредиту, з якої вбачається, що цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. (а.с. 58).

Таким чином, кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18604/19.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що Кредитний договір та спірний Договір поруки укладені на погашення боргів боржника (третьої особи), з метою отримання прибутку від активів останнього.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний Договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, внаслідок вільного волевиявлення.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач належними та допустимими доказами в порушення вимог ст.ст. 77, 76 ГПК України не навів та не довів умислу відповідача при укладенні спірного правочину, не довів обставин, які не відповідають дійсності, але є істотними для вчиненого ним правочину, відсутність волі перебувати у відносинах, породжених правочином.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки позивач належними та допустимим доказами не навів та не довів суду укладення спірного правочину під впливом введення в оману.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/67/20 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ .

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/67/20 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАЙК-СІТІ .

3. Матеріали справи № 910/67/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.11.2020.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська