Рішення

від 21.10.2020 по справі 907/171/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

21.10.2020 р. м. Ужгород Справа № 907/171/19

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", м. Київ

до відповідача 1 ГТУЮ у Закарпатській області в особі Іршавського районного відділу ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, м. Іршава, яке в подальшому перейменоване в Іршавський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)

до відповідача 2 Публічного акціонерного товариства "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143", м. Іршава

про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

представники :

Позивача -

Відповідача 1 -

Відповідача 2 -

СУТЬ СПОРУ: Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк", м. Київ заявлено позов до відповідача 1 ГТУЮ у Закарпатській області в особі Іршавського районного відділу ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, м. Іршава, яке в подальшому перейменоване в Іршавський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) та до відповідача 2 Публічного акціонерного товариства "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143", м. Іршава про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії, а саме, визнати за Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" визнати за АТ "УкрСиббанк", як іпотекодержателем право на задовольняння своєї вимоги за Кредитним договором №11158137000 від 23.05.2007 року, станом на момент фактичного задоволення за рахунок грошових коштів на загальну суму 1 086 338 грн. 49 коп. отриманих від примусової реалізації предмету іпотеки, а саме: майнового комплексу, заг. пл. 3753,8 кв.м. до складу якого входить: адмінбудинок з вбудованою їдальнею (літ.А-А), загальною площею 1051,70 кв.м.; КПП (літ. В); операторська (літ. Г), загальною площею 16,00 кв.м.; профілакторій (незакінчене будівництво) загальною площею 1473,20 кв.м.; вбиральня (літ. Е); мойка (літ. Є); котельня (літ. Ж) загальною площею 18,90 кв.м.; трансформаторна (літ. З); гаражі (літ. И) загальною площею 160,90 кв.м.; майстерня (літ. І) загальною площею 565,20 кв.м.; склад (літ. Й) загальною площею 330,30 кв.м.; огорожа (1-5); мощення (1); цистерни (II); естакади (III); очисні споруди (IV); що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Федорова, 33 що належать ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" на праві приватної власності за виключенням відрахувань, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 Закону України "Про виконавче провадження".

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що він, як іпотекодержатель, на підставі Закону України "Про іпотеку" має право на задоволення своїх вимог у повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення, за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, а тому, всі кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, за виключенням відрахувань, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" , мають бути скеровані виключно іпотекодержателю.

За переконанням позивача, у даному випадку, після надходження коштів на депозитний рахунок Іршавського районного відділу ДВС, державний виконавець зобов`язаний був перерахувати на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" суму заборгованості, визначену виконавчим документом № 705/90/12 (2/705/198/12), виданим Апеляційним судом закарпатської області, в розмірі 778 021 грн. 31 коп., а також на підставі ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" перерахувати на погашення фактичної заборгованості по кредитному договору № 11158137000 від 23.05.2007 року, розрахунок якої здійснено станом на 28.02.2019 року, суму 2 368 402 грн. 19 коп. залишку заборгованості.

Заявою від 15.04.2019 року, наданою суду на усунення недоліків поданої позовної заяви у даній справі, позивач вказав, що сума фактичної заборгованості по кредитному договору № 11158137000 від 23.05.2007 року, яка визначена на момент фактичного задоволення вимог іпотекодержателя, і яка мала бути перерахована державним виконавцем на рахунок позивача від продажу іпотечного майна, понад суму, визначену виконавчим документом № 705/90/12 (2/705/198/12), становить 1 086 338 грн. 49 коп.

Саме ця сума, за переконанням позивача, як залишок кредитної заборгованості, підлягала перерахуванню позивачу в силу його переважного права на забезпечення вимог як іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки.

Натомість, як стверджує позивач, неперерахування всіх коштів від реалізації предмету іпотеки, за виключенням відрахувань, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", порушує права Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" як іпотекодержателя, а не стягувача у виконавчому провадженні, на задоволення своїх вимог в повному обсязі за рахунок предмету іпотеки, гарантоване йому Цивільним кодексом України, Законом України "Про іпотеку" та умовами договору іпотеки № 11158137000.

Позивач стверджує про те, що відповідачі не визнають право позивача як іпотекодержателя на отримання коштів від реалізації предмета іпотеки, виходячи з вимог, обсяг яких визначається на момент фактичного задоволення, і таке невизнання, в свою чергу, обмежує обсяг відповідальності іпотекодавця не вартістю майна 4 409 068 грн, як це передбачено ст. 11 Закону України "Про іпотеку", а тільки розміром заборгованості, що визначена у виконавчому документі.

Виходячи із факту невизнання відповідачами прав позивача як іпотекодержателя на отримання коштів від реалізації предмета іпотеки, виходячи з вимог, обсяг яких визначається на момент фактичного задоволення, та із покликанням на положення ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 64 Конституції України позивач наполягає, що він має право на звернення до суду із позовними вимогами про визнання такого права та, відповідно, задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач 1 проти заявлених позовних вимог заперечив, про що подав суду письмовий відзив на позов № 14.5-36/5766 від 16.09.2019 року, яким стверджує, що заявлені Банком позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав.

Зокрема стверджує, що на виконанні у Відділі перебував виконавчий документ про стягнення з боржника - ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство 12143" на користь ПАТ "УкрСиббанк" 778 021 грн. 31 коп. боргу і за вказаним виконавчим провадженням "УкрСиббанк" є стягувачем у виконавчому провадженні. За переконанням відповідача 1, така обставина спростовує твердження позивача про те, що якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно, оскільки АТ "УкрСиббанк" є стягувачем у виконавчому провадженні. Обґрунтування Банку про визнання за ним як іпотекодержателем права на задовольняння своєї вимоги за кредитним договором від 23.05.2007 року на загальну суму 1 086 338 грн. 49 коп., отриманих від примусової реалізації предмету іпотеки, шляхом перерахування додаткових коштів, за переконанням відповідача 1, спростовується положеннями ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вказана стаття регламентує черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів. ПАТ "УкрСиббанк" не надано рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, в процесі виконання якого державний виконавець мав би правові підстави у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" перерахувати кошти ПАТ "УкрСиббанк". Заборгованість, про яку повідомив Банк Іршавський РВ ДВС, ґрунтується виключно на його (позивача) розрахунках, що не може вважатися беззаперечною підставою для задоволення цих вимог у виконавчому провадженні, а державний виконавець не може з`ясовувати стан заборгованості боржника перед стягувачем/кредитором -іпотекодержателем та, відповідно, виконати заявлену вимогу щодо погашення цієї заборгованості.

З покликанням на судову практику вирішення спорів за позовами банків до органів Державної виконавчої служби із позовними вимогами щодо зобов`язання органу Державної виконавчої служби перерахувати на користь банку кошти для задоволення вимог позивача за кредитним договором як іпотекодержателя згідно з іпотечним договором, відповідач 1 стверджує, що іпотекодержатель беззаперечно має право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого нерухомого майна, однак, це право він повинене реалізовувати у встановленому порядку і такі вимоги повинні бути належним чином підтверджені.

За наведених обґрунтувань відповідач 1 вважає, що у зв`язку з відсутністю судового рішення чи напису нотаріуса про стягнення на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором, державний виконавець був позбавлений можливості задоволити вимоги банку виключно на підставі поданого ним розрахунку, оскільки органи Державної виконавчої служби не можуть брати на себе повноваження суду. Відповідач 1 вказує, що позов у даній справі та численні скарги АТ "УкрСиббанк" зумовлені пропуском позивачем позовної давності для стягнення із Публічного акціонерного товариства "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" (відповідача 2 у справі) кредитної заборгованості у судовому порядку.

Крім того, відповідачем 1 подано до суду клопотання про закриття провадження у даній справі, що обґрунтовані неможливістю розгляду спору у даній справі в порядку господарського судочинства та відсутністю предмету спору, які в подальшому відкликані відповідачем 1 заявою від 21.09.2020 року.

Відповідач 2 - Публічне акціонерне товариство "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" також проти позову заперечив, виклавши свої доводи у поданому суду відзиві на позов б/н від 12.05.2019 року, яким провадження у даній справі просить закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Заявою від 21.09.2020 року відповідач 2 відкликав відзив на позов б/н від 12.05.2019 року.

Відзивом на позов б/н від 20.11.2019 року відповідач 2 вказує на відсутність у позивача права на задовольняння своєї вимоги за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року на суму 3 146 723 грн. 50 коп., оскільки предметом договору іпотеки виступало тільки нерухоме майно - майновий комплекс, а сума 3 146 723 грн. 50 коп. включає в себе вартість реалізації як майнового комплексу, так і двох земельних ділянок. Як стверджує відповідач 2, позивач заявляючи вимогу визнати за ним право на задовольняння своєї вимоги за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року станом на момент фактичного задоволення такої вимоги, у позовній заяві не зазначає та не конкретизує такого моменту фактичного задоволення.

Із покликанням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 відповідач 2 стверджує, що незаконність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості станом на 28.02.2019 року, тобто, за період після закінчення погодженого сторонами строку кредитування, та, відповідно, відсутність у позивача після закінчення такого строку права нараховувати відсотки за кредитом.

Оспорюючи твердження позивача про те, що термін "вимога заставодержателя", про яку йдеться у ч. 5 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження", є вимогою, яка супроводжується кредитним договором і власним розрахунком заборгованості, відповідач 2 покликається на судову практику, викладену у постановах Верховного Суду у справах № 826/11049/16, № 826/17590/16, № 819/1343/16 та зазначає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задоволити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса чи договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а не через заявлення вимог до державного виконавця. У випадку вчинення виконавчих дій за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчі дії регулюються положеннями Закону України "Про виконавче провадження", а не положеннями Закону України "Про іпотеку".

Безпідставним вважає відповідач 2 покликання позивача на положення ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки такими встановлюється черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувача, а рішення суду, за яким АТ "УкрСиббанк" є стягувачем у виконавчому провадженні, було виконано в повному обсязі, інших судових рішень, які би встановлювали відповідальність відповідача 2 перед позивачем за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року на суму 1 086 338 грн. 49 коп., яка могла би бути задоволена від реалізації предмету іпотеки, позивач не надав.

Разом з тим, відповідач 2 вказує, що вимоги позивача щодо перерахування Іршавським районним відділом ДВС залишку суми від продажу майна Публічного акціонерного товариства "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143", за яким обліковується кредитна заборгованість, та на яку у банку відсутнє судове рішення, вже були підставою подання скарги на дії органу ДВС та предметом судового розгляду, за результатами якого вимоги скарги позивача визнано необґрунтованими. Поряд з цим, встановлені в ході судового розгляду даної скарги обставини відповідач 2 вважає такими, що не підлягають доказуванню при розгляді даної справи на підставі ст. 75 ГПК України, а провадження у даній справі взагалі підлягає закриттю, оскільки із питань, що є предметом розгляду у даній справі вже є рішення Іршавського районного суду.

Позивач на спростування заперечень відповідачів проти задоволення позовних вимог у даній справі, викладених у письмових відзивах на позов, подав до суду відповідь на відзив № 21-4/140 від 12.12.2019 року. Аналізуючи положення ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. ст. 1, 7, 11 Закону України "Про іпотеку" позивач наголошує, що при продажу предмету іпотеки він може в межах вартості предмета іпотеки задовольнити свої вимоги, які існують на момент фактичного задоволення. Позивач наполягає, що ним заявлено позовні вимоги у даній справі саме на захист гарантованого йому ст. 7 Закону України "Про іпотеку" права, яке жодним чином не ставиться у залежність від наявності рішення суду.

За переконанням позивача, на підставі вимог ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" всі кошти від реалізації предмета іпотеки, за виключенням відрахувань, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження", мали бути скеровані виключно іпотекодержателю в межах вимоги, визначеної на момент фактичного задоволення, тобто, на момент реалізації предмета іпотеки, а подальше перерахування коштів боржнику можливо виключно після задоволення вимог заставодержателя; задоволення вимог стягувача. Отже, з дати ухвалення судового рішення - 31.05.2012 року до моменту припинення іпотеки - 28.02.2019 року, АТ "УкрСиббанк" мав право на отримання відсотків та пені за цей період, оскільки відповідно до умов кредитного договору та договору іпотеки, іпотекодавець - ПАТ "Іршавське АТП 1443" забезпечує в повному обсязі грошові зобов`язання за основним зобов`язанням, тобто, за кредитним договором, в тому числі і за зобов`язання по сплаті відсотків та пені.

Відповіддю на відзиви відповідачів позивач також заперечив проти аргументів щодо закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору у даній справі та неможливості вирішення даного спору у порядку господарського судочинства. Вказує, що в межах справи № 705/90/2012, яка розглядалась за правилами цивільного судочинства, оскаржувались дії органу державної виконавчої служби щодо не перерахування ПАТ "УкрСиббанк" залишку коштів від реалізації предмету іпотеки, чим було порушено законні права іпотекодержателя на отримання всієї суми від реалізації предмета іпотеки, предметом же позову в даній справі є вимоги АТ "УкрСиббанк" як іпотекодержателя про визнання права на задоволення вимоги щодо грошових коштів, отриманих від реалізації майна, з огляду на що відсутні підстави для закриття провадження у даній справі.

Клопотанням № 21-117 від 07.08.2020 року позивач надав суду розрахунок заборгованості ПАТ "Іршавське АТП 1443" за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року та здійснених на неї нарахувань відсотків та пені станом на 14.04.2019 року, загальний розмір якої складає 1 963 270 грн. 61 коп.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд Встановив:

23.05.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (банком, позивачем у даній справі) та Відкритим акціонерним товариством "Іршавське автотранспортне підприємство-12143" (позичальником, відповідачем 2 у справі) було укладено Кредитний договір № 11158137000 (надалі - Кредитний договір), згідно з умовами якого Банк надав відповідачеві 2 кредит в національній валюті у формі поновлювальної кредитної лінії в сумі 500 000 грн., а відповідач 2 зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у порядку і на умовах, зазначених в даному Кредитному договорі, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 24.05.2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ВАТ "Іршавське АТП-12143" та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" було укладено договір іпотеки № 11158137000 від 23.05.2007 року. Відповідно до умов договору іпотеки, предметом іпотеки забезпечується в повному обсязі виконання всіх грошових зобов`язань ВАТ "Іршавське АТП-12143" за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року у строк до 24.05.2010 року. Предметом іпотеки є нерухоме майно - комплекс, що знаходиться за адресою: м. Іршава, вул. Федорова, буд . 33, який належить іпотекодавцю (відповідачеві 2 у справі) на праві власності, вартість якого сторони оцінили у 1 872 232 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням ВАТ "Іршавське АТП-12143" зобов`язань за кредитним договором, позивач скористався своїм правом стягнути з відповідача 2 заборгованість, що виникла по кредитному договору, в примусовому порядку.

Так, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 31.05.2012 року у справі № 705/90/12 (2/705/198/12) присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" заборгованість станом на 04.11.2010 року в розмірі 776 201 грн. 31 коп., в тому числі 497 000 грн. заборгованості по простроченому боргу за кредитним договором, 221 347 грн. 43 коп. прострочених відсотків за користування кредитними коштами, 57 853 грн. 88 коп. пені за простроченим боргом та відсотками.

На примусове виконання вказаного рішення 31.05 . 2012 року видано виконавчий лист № 705/90/12 (2/705/198/12), який в подальшому пред`явлено стягувачем (позивачем у даній справі) до виконання у Іршавський районний відділ державної виконавчої служби ГУЮ у Закарпатській області (відповідача 1 у справі).

17.01.2013 року Іршавським районним відділом державної виконавчої служби ГУЮ у Закарпатській області було відкрито виконавче провадження ВП № 436040999 з примусового виконання виконавчого листа № 705/90/12 (2/705/198/12) від 12.07.2012 року.

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем встановлено, що за боржником (відповідачем 2 у справі) зареєстровано нерухоме майно, а саме, майновий комплекс загальною площею 3 753 , 8 кв.м. та 2 земельні ділянки: площею 2 , 9455 га, кадастровий № 2121910100:06:009:0035 та 1 , 4695 га, кадастровий № 2121984500:01:001:0018, що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Федорова, 33.

11.10.2013 року державним виконавцем було описано та накладено арешт на предмет іпотеки.

В подальшому, 27.02.2019 року предмет іпотеки, а саме, майновий комплекс загальною площею 3 753 , 8 кв.м. та 2 земельні ділянки: площею 2 , 9455 га, кадастровий № 2121910100:06:009:0035 та 1 , 4695 га, кадастровий № 2121984500:01:001:0018 було реалізовано, що підтверджується протоколом № 390150 проведення електронних торгів від 27.02.2019 року, за ціною продажу 4 188 614 грн. 60 коп.

Переможцем торгів перераховані кошти в сумі 4 409 068,00 грн. на депозитний рахунок Іршавського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області.

05.03.2019 року Публічним акціонерним товариства "УкрСиббанк" (стягувачем за виконавчим листом № 705/90/12 (2/705/198/12) від 12.07.2012 року, іпотекодержателем за договором № 11158137000 від 23.05.2007 року, позивачем у даній справі) на адресу Іршавського районного відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Закарпатській області скеровано заяву про перерахунок йому коштів від продажу майнового комплексу у розмірі 778 021 грн. 31 коп. як стягувачу за виконавчим листом № 705/90/12 (2/705/198/12) від 12.07.2012 року та 2 368 402 грн. 19 коп. як іпотекодержателю на підставі ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" у погашення заборгованості по кредитному договору № 11158137000 від 23.05.2007 року, розмір якої станом на 28.02.2019 року становить суму 2 368 402 грн. 19 коп., оскільки це кошти від реалізації предмета іпотеки і відповідно за рахунок коштів від реалізації майна мають бути задоволені вимоги стягувача - іпотекодержателя не лише щодо суми заборгованості за виконавчим документом, а в розмірі заборгованості, яка визначена на момент фактичного задоволення, за винятком сум виконавчого збору, авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій, витрат виконавчого провадження, не покритих авансовим внеском стягувача.

До такої вимоги позивачем (стягувачем, іпотекодержателем) було додано документи, які підтверджують права на заставне майно та розрахунок заборгованості від 28.02.2019 року.

У відповідь на вимогу позивача б/н від 05.03.2019 року Іршавський районний відділ державної виконавчої служби ГУЮ у Закарпатській області листом від 27.03.2019 року №14.5-36/3218 відмовив Публічному акціонерному товариству "УкрСиббанк" у перерахуванні залишку суми, що обліковуються за боржником ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143", оскільки на таку в банку відсутнє судове рішення.

Як підтверджує позивач, станом на 27.03.2019 року на рахунок стягувача -іпотекодержателя надійшли кошти в сумі 753 645 грн. 51 коп. на погашення заборгованості за виконавчим документом № 2/705/198/12 від 31.07.2012 року та сума 11 000 грн. як відшкодування витрат по оплаті робіт експерта.

Вважаючи дії Іршавського районного відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Закарпатській області такими, що не відповідають чинному законодавству та порушують законні права іпотекодержателя на отримання всієї суми від реалізації предмета іпотеки, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" оскаржило дії органу ДВС та просило зобов`язати Іршавський районний відділ державної виконавчої служби ГТУЮ в Закарпатській області перерахувати на користь АТ "УкрСиббанк" як стягувачу - іпотекодержателю кошти, що надійшли від реалізації предмета іпотеки для задоволення вимог АТ "УкрСиббанк" за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року у розмірі залишку заборгованості - 2 368 402 грн. 19 коп.

Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 17.07.2019 року у задоволенні скарги АТ "УкрСиббанк" про перерахування на його користь як стягувача - іпотекодержателя коштів, що надійшли від реалізації предмета іпотеки для задоволення вимог АТ "УкрСиббанк" за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року у розмірі залишку заборгованості - 2 368 402 грн. 19 коп. відмовлено. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15.10.2019 року у справі № 705/90/2012 ухвалу Іршавського районного суду Закарпатської області від 17.07.2019 року залишено без змін.

Неперерахування Іршавським районним відділом державної виконавчої служби ГУЮ у Закарпатській області на рахунок Публічного акціонерного товариство "УкрСиббанк" всіх коштів від реалізації предмету іпотеки, за виключенням відрахувань, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", що на думку позивача, порушує права Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" як іпотекодержателя, а не стягувача у виконавчому провадженні, на задоволення своїх вимог в повному обсязі за рахунок предмету іпотеки, гарантоване йому Цивільним кодексом України, Законом України "Про іпотеку" та умовами договору іпотеки № 11158137000, стало підставою звернення до суду із позовом про визнання за позивачем як іпотекодержателем права на задовольняння своєї вимоги за кредитним договором №11158137000 від 23.05.2007 року, станом на момент фактичного задоволення, за рахунок грошових коштів на суму 1 086 338 грн. 49 коп., отриманих від примусової реалізації предмета іпотеки, а саме, майнового комплексу загальною площею 3 753,8 кв.м.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 року у справі № 910/11511/18.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права.

В даному випадку, звертаючись до суду із позовними вимогами позивач доводить, що відповідачі не визнають його права як іпотекодержателя на отримання коштів від реалізації предмета іпотеки, виходячи з вимог, обсяг яких визначається на момент фактичного задоволення, і таке невизнання, в свою чергу, обмежує обсяг відповідальності іпотекодавця не вартістю майна 4 409 068 грн, як це передбачено ст. 11 Закону України "Про іпотеку", а тільки розміром заборгованості, що визначена у виконавчому документі.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На підставі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Як встановлює ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави за рахунок якого, заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Як встановлюють положення ст. 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь - якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

На підставі ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом (ст. 17 Закону України "Про іпотеку").

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ст. 20 Закону України "Про заставу").

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

З врахуванням вищенаведених приписів законодавства та на підставі умов договору іпотеки № 11158137000 від 23.05.2007 року позивач має право за рахунок предмету іпотеки - майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Іршава, вул. Федорова, буд. 33, який належить іпотекодавцю (відповідачеві 2 у справі) на праві власності, задоволити свої вимоги, які виникають із кредитного договору № 11158137000 від 23.05.2007 року, у випадку неповернення позичальником кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами у встановлений для цього строк.

При цьому, позовом у даній справі позивач просить захистити його оспорені та не визнані відповідачами права саме як іпотекодержателя майна, із результатів реалізації якого і виникли спірні правовідносини, а не стягувача у виконавчому провадженні.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки, передбачений Законом України "Про іпотеку", зокрема, за положеннями ст. 33 цього закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Нормами статей 36, 37, 38 Закону України "Про іпотеку" також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Умовами п. 5 Договору іпотеки № 11158137000 від 23.05.2007 року сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку"; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", та погодили умови такого позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя .

На підставі ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз вищевикладених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений Законом України "Про іпотеку" та Законом України "Про виконавче провадження" спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України "Про іпотеку").

У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження", а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку" .

Право іпотекодержателя задоволити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки ставиться у залежність від реалізації такого права у встановленому законом порядку та підтвердження вимог, що підлягають задоволенню за рахунок предмета іпотеки.

Отже, у даному випадку, за відсутності судового рішення (виконавчого напису нотаріуса) про звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача відсутнє право на задоволення своїх вимог як іпотекодержателя по договору іпотеки № 11158137000 від 23.05.2007 року за результатами проведеної у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 705/90/12 (2/705/198/12) від 31.07.2012 року реалізації предмету іпотеки - майнового комплексу, належного на праві власності відповідачу 2 у справі.

Вимога позивача про визнання його права як іпотекодержателя на задовольняння своєї вимоги за кредитним договором №11158137000 від 23.05.2007 року, станом на момент фактичного задоволення, за рахунок грошових коштів на суму 1 086 338 грн. 49 коп., отриманих від примусової реалізації предмета іпотеки, не може бути способом вирішення спору щодо погашення/стягнення заборгованості за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року.

Поряд з цим, обґрунтовуючи заявлені у даній справі позовні вимоги, позивач покликається на наявність у відповідача 2 - ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство 12143" заборгованості за кредитним договором № 11158137000 від 23.05.2007 року, яка за період після винесення судового рішення у справі № 705/90/12 (2/705/198/12), а саме, з 31.05.2012 року по 14.04.2019 року склала суму 1 963 270 грн. 61 коп., в тому числі 1 960 722 грн. 77 коп. заборгованості по відсотках за користування грошовими коштами понад встановлений договором строк (за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України), 455 грн. 58 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 14.10.2018 року по 27.03.2019 року, 2 092 грн. 26 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом у період з 14.10.2018 року по 14.04.2019 року.

За умовами кредитного договору № 11158137000 від 23.05.2007 року, невиконання якого стало підставою реалізації наданого у забезпечення його виконання предмету іпотеки, термін кредитування склав з 23.05.2007 року по 24.05.2010 року (п. 1.2.1. Договору).

На підставі п. 1.2.2. Договору позичальник (відповідач 2 у справі) у будь - якому випадку зобов`язувався повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, що є невід`ємним додатком № 1 до Договору, а саме, 23.05.2007 року залишок заборгованості за кредитом мав скласти 500 000 грн., 24.03.2008 року - 350 000 грн., 23.04.2008 року - 200 000 грн., 23.05.2008 року - 0 грн., 26.05.2008 року - 500 000 грн., 23.03.2009 року - 350 000 грн., 23.04.2009 року - 200 000 грн., 25.05.2009 року - 0 грн., 26.05.2009 року - 500 000 грн., 23.03.2010 року - 350 000 грн., 23.04.2010 року - 200 000 грн., 24.05.2010 року - 0 грн.

Невиконання позичальником (відповідачем 2 у справі) умов договору щодо повернення наданого йому кредиту у визначені Договором строки, стало підставою звернення банку до суду із вимогами про стягнення з боржника заборгованості в примусовому порядку, розмір якої станом на 04.11.2010 року склав 776 201 грн. 31 коп., в тому числі 497 000 грн. заборгованості по простроченому боргу за кредитним договором, 221 347 грн. 43 коп. прострочених відсотків за користування кредитними коштами, 57 853 грн. 88 коп. пені за простроченим боргом та відсотками.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 31.05.2012 року у справі № 705/90/12 (2/705/198/12) присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" заборгованість станом на 04.11.2010 року в розмірі 776 201 грн. 31 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Умовами Кредитного договору № 11158137000 від 23.05.2007 року визначений термін кредитування: з 23.05.2007 року по 24.05.2010 року. Заборгованість по сплаті відсотків за цей період присуджена до стягнення з відповідача 2 судовим рішенням в межах справи № 705/90/12 (2/705/198/12), а подальше (після закінчення строку кредитування) нарахування відсотків за користування кредитними коштами не відповідає ні умовам договору № 11158137000 від 23.05.2007 року, ні положенням законодавства. За таких обставин, позивачем безпідставно нараховано відповідачу 2 заборгованість по відсотках за користування грошовими коштами понад встановлений договором строк у сумі 1 960 722 грн. 77 коп. з 31.05.2012 року по 14.04.2019 року.

Покликання ж позивача на нарахування такої суми як відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України суд не приймає до уваги, оскільки, як видно із самого розрахунку, позивачем при обранку застосована ставка 46%, яка не відповідає приписам ст. 625 Цивільного кодексу України, та не погоджувалася умовами договору № 11158137000 від 23.05.2007 року на зміну законодавчо встановленому розміру.

У розрахунку заборгованості відповідача 2 за кредитним Договором № 11158137000 від 23.05.2007 року позивач зазначає суму 455 грн. 58 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у період з 14.10.2018 року по 27.03.2019 року, а також 2 092 грн. 26 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 14.10.2018 року по 14.04.2019 року.

Оскільки, як вбачається із розрахунку пені, позивач здійснив нарахування пені у сумі 2 092 грн. 26 коп. від суми несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом, обрахованих після дати закінчення строку кредитування, та щодо яких судом встановлено відсутність підстав для їх нарахування, суд доходить висновку про відсутність підстав і для нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсотках на суму 2 092 грн. 26 коп.

Що ж до нарахованої позивачем суми 455 грн. 58 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у період з 14.10.2018 року по 27.03.2019 року суд зазначає наступне.

Статтею 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки умовами договору, а саме, Графіком погашення кредиту встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують строки повернення боржником всієї суми наданого йому кредиту шляхом часткової сплати у конкретні строки, то зобов`язання буде вважатися таким, що не виконане, у випадку відсутності його виконання саме у конкретну, погоджену сторонами дату, від якої і слід відраховувати шість місяців, протягом яких у позивача є право на нарахування пені за несвоєчасне повернення наданих кредитних коштів, оскільки іншого строку нарахування сторони не погоджували.

Договір № 11158137000 від 23.05.2007 року містить погодження сторін щодо нарахування пені за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати.

Виходячи зі змісту погодженого сторонами графіку погашення заборгованості, встановлений законодавством шестимісячний строк нарахування пені закінчився щодо кожного невиконаного відповідачем 2 платежу. Шестимісячний строк нарахування пені за останнім не виконаним відповідачем 2 зобов`язанням щодо сплати суми 200 000 грн. кредиту у строк до 24.05.2010 року сплив 24.11.2010 року.

Позивачем же здійснено нарахування пені за період з 14.10.2018 року по 27.03.2019 року, що не відповідає умовам договору кредитування та положенням законодавства.

Висновки суду відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у відповідача 2 заборгованості у розмірі 1 963 270 грн. 61 коп. чи іншому розмірі, який зазначався та уточнювався позивачем в ході судового розгляду справи, на погашення якої спрямована позовна вимога про визнання права позивача як іпотекодержателя на задовольняння своєї вимоги за кредитним договором №11158137000 від 23.05.2007 року, визначеної станом на момент фактичного задоволення, за рахунок грошових коштів на суму 1 086 338 грн. 49 коп., отриманих від примусової реалізації предмета іпотеки.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач доказів на підтвердження підставності заявлених ним позовних вимог суду не надав.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 1 921 грн. сплаченого судового збору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ :

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

У зв`язку із перебуванням судді Пригари Л.І. на онлайн навчанні з 09.11.2020 року по 13.11.2020 року та тимчасовою втратою працездатності суддею Пригарою Л.І. з 16.11.2020 року по 24.11.2020 року повне судове рішення складено та підписано 30.11.2020 року.

Суддя Пригара Л.І.