Рішення

від 30.11.2020 по справі 910/2747/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2020Справа № 910/2747/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Оселя"

про стягнення 112948,69 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Висот Укрбуд Монтаж" (найменування змінене на Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Оселя") (далі - відповідач) про стягнення 112948,69 грн, з яких: 85735,00 грн основна заборгованість, пеня у розмірі 14842,72 грн, штраф у розмірі 8573,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1543,02 грн та 3% річних у розмірі 2254,95 грн. Також позивач просив суд покласти на відповідача 4200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач порушив умови договору поставки №37 від 07.02.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 судом відкрито провадження у справі №910/2747/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 02.03.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ", яким у Господарському процесуальному кодексі України розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103054150168 зазначена ухвала вручена відповідачу 24.03.2020.

17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", за змістом якого процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Відтак, строк для подання відзиву на позов у даній справі сплив 07.08.2020.

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

13.11.2020 через канцелярію суду надійшла заява позивача про зміну назви та місця реєстрації відповідача.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Висот Укрбуд Монтаж" (зміна найменування на Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Оселя") (покупець) було укладено договір поставки №37 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити і поставити будівельні вироби та інші матеріали (далі - продукція), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити таку продукцію. Кількість всього поставленого товару за договором становить суму кількості поставленого товару за всіма операціями (згідно видаткових накладних, підписаних сторонами, що засвідчують кожну операцію) по даному договору (п.п.1.1, 1.3).

Постачальник відвантажує продукцію на адресу покупця за цінами, які погоджені з покупцем. Ціна продукції визначається постачальником та визначається в рахунках-фактурах, які є невід`ємними додатками до договору (п.п.2.1, 2.6 договору).

Відповідно до п.п.4.4, 4.6 договору постачальник поставляє продукцію окремими партіями відповідно до заявок покупця, в строки погоджені з покупцем. Право власності на поставлену продукцію переходить до покупця в момент отримання продукції від постачальника (перевізника) за видатковою накладною (товарно-транспортною накладною). Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладних.

Оплата продукції здійснюється на умовах 100% попередньої оплати вартості продукції згідно виставленого рахунку-фактури (п.5.1 договору).

Товар вважається прийнятим по кількості зазначеній у видатковій накладній. Приймання-передача товару здійснюється представниками обох сторін згідно наданих постачальником супроводжуючих документів на товар із підписанням відповідних накладних (п.п.6.1, 6.7 договору).

За прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення. За затримку оплати за поставлену продукцію більш ніж на 10 днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості поставленого товару (п.п.7.4, 7.5 договору).

Даний договір набуває чинності в день підписання його обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019. У разі відсутності заяви однієї зі сторін за 20 днів до закінчення терміну дії цього договору про припинення або зміну договору, він вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах, які були передбачені цим договором (п.п.9.1, 9.2 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 331235,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №б-00000320 від 09.02.2019 на суму 13755,00 грн, №б-00000348 від 11.02.2019 на суму 21285,00 грн, №б-00000362 від 12.02.2019 на суму 14190,00 грн, №б-00000363 від 12.02.2019 на суму 13107,50 грн, №б-00000429 від 15.02.2019 на суму 13755,00 грн, №б-00000450 від 18.02.2019 на суму 21285,00 грн, №б-00000480 від 19.02.2019 на суму 28380,00 грн, №б-00000518 від 21.02.2019 на суму 7377,50 грн, №б-00000672 від 06.03.2019 на суму 28380,00 грн, №б-00000981 від 22.03.2019 на суму 9860,00 грн, №С-00000764 від 28.03.2019 на суму 450,00 грн, №б-00001138 від 01.04.2019 на суму 16320,00 грн, №б-00001174 від 03.04.2019 на суму 6840,00 грн, №б-00001280 від 06.04.2019 на суму 29040,00 грн, №б-00001591 від 22.04.2019 на суму 31910,00 грн, №б-00001592 від 22.04.2019 на суму 22410,00 грн, №б-00001593 від 22.04.2019 на суму 22410,00 грн, №б-00001594 від 22.04.2019 на суму 22410,00 грн, №б-00001602 від 22.04.2019 на суму 8070,00 грн та відповідними товарно-транспортними накладними.

Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідачем було оплачено за поставлений товар 245500,00 грн.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, штрафу, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 331235,00 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.5.2 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Оселя" виникла заборгованість на суму 85735,00 грн. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 85735,00 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 14812,72 грн за загальний період прострочення з 05.04.2019 по 04.10.2019 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом п.7.4 договору передбачено, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений позивачем товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

В той же час відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховуються штрафні санкції і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Тобто з наведеного полягає, що пеня розраховується від заборгованості за кожним періодом (видатковою накладною) окремо з урахуванням умов договору щодо здійснення оплати та часткових оплат відповідача.

Однак за висновками суду, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок пені є таким, що здійснений без урахування наведених вище норм чинного законодавства України, а отже є невірним.

Суд зауважує, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення пені шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем до стягнення сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Отже за висновками суду, позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 8573,00 грн суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п.7.5 договору за затримку оплати за поставлену продукцію більш ніж на 10 днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості поставленого товару.

При цьому оскільки судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати товару та затримки оплати за поставлену продукцію більш ніж на 10 днів, вимоги позивача про стягнення штрафу визнаються обґрунтованими та задовольняються на суму, що складає 8573,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 2254,95 грн за період з 05.04.2019 по 18.02.2020 та 1543,02 грн інфляційних втрат за період з квітня 2019 року по січень 2020 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.

Однак суд не погоджується із визначеним позивачем періодом нарахування 3% річних та зазначає, що згідно наявних в матеріалах справи документів, сума боргу у розмірі 85735,00 грн виникла у відповідача починаючи з 04.05.2019, а отже розрахунок 3% річних необхідно здійснювати саме з цієї дати.

За розрахунком суду, cтягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних на суму 2049,65 грн за загальний період прострочення з 04.05.2019 по 18.02.2020.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 78,19 грн за загальний період прострочення з червня 2019 року по січень 2020 року.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Висот Укрбуд Монтаж" (найменування змінене на Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Оселя").

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того в позовній заяві позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн.

Ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги №97 від 08.10.2019, який укладений між Адвокатським об`єднанням "Практик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК", детальний опис робіт (наданих послуг) від 18.02.2020, акт прийому-передачі робіт (наданих послуг) від 18.02.2020 на суму 4200,00 грн, рахунок-фактура №97/3 від 18.02.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОД №003295 від 16.05.2018 та платіжне доручення №175 від 18.02.2020 на суму 4200,00 грн.

Судом встановлено, що відповідно до додатку 2 до договору про надання правової допомоги №97 від 08.10.2019, який укладений між Адвокатським об`єднанням "Практик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК" адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання з надання професійної правової допомоги з питань стягнення заборгованості з контрагента клієнта за договором поставки №37 від 07.02.2019 - ТОВ "Висот Укрбуд Монтаж" (найменування змінене на Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Оселя"), а клієнт зобов`язується забезпечити адвокатське об`єднання усією необхідною інформацією (документами) та оплатити виконані роботи (надані послуги) в порядку, передбаченому договором та п.2 цього додатку №2, вартість робіт (послуг) обраховується виходячи з вартості однієї години роботи адвоката у розмірі 700,00 грн/година.

На підтвердження виконання робіт, обумовлених договором про надання правничої допомоги про надання правової допомоги №97 від 08.10.2019 між Адвокатським об`єднанням "Практик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК" було складено акт прийому-передачі робіт (наданих послуг) від 18.02.2020, який підписаний сторонами без зауважень та заперечень.

Згідно вказаного акту, витрати на правничу допомогу за даним позовом складають 4200,00 грн.

Судом досліджено, що згідно детального опису робіт (наданих послуг) від 18.02.2020 адвокатським об`єднанням надано послуги - 6 годин роботи.

Наразі, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатським об`єднанням "Практик" професійної правничої допомоги Товариством з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК" в межах даної справи на суму 4200,00 грн.

Із врахуванням викладеного вище, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Оселя" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Оселя" (01103, місто Київ, вул.М.Бойчука, будинок 39, ідентифікаційний код 39683499) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Великодолинський завод ЗБК" (Україна, 67832, Одеська обл., Овідіопольський р-н, селище міського типу Великодолинське, вул.Залізнична, будинок 113, ідентифікаційний код 00132012) 85735 (вісімдесят п`ять тисяч сімсот тридцять п`ять) грн 00 коп основного боргу, 3% річних у розмірі 2049 (дві тисячі сорок дев`ять) грн 65 коп., інфляційні втрати на суму 78 (сімдесят вісім) грн 19 коп., штраф на суму 8573 (вісім тисяч п`ятсот сімдесят три) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 1794 (одна тисяча сімсот дев`яносто чотири) грн 69 коп. та 3585 (три тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн 97 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 30.11.2020.

Суддя М.Є.Літвінова