ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"19" листопада 2020 р.м. Одеса Справа № 916/817/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.
розглянувши справу №916/817/20
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-АГРО" (Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, вул. Степова, буд. 116, код ЄДРПОУ 37530883);
про стягнення 443 004,28грн.
за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-АГРО" (Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, вул. Степова, буд. 116, код ЄДРПОУ 37530883);
про визнання недійсним пункту договору -
Представники сторін:
Від позивача: не з`явився;
Від відповідача: не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю РАЙЗ-АГРО про стягнення 443 004,28грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором суборенди сільськогосподарської техніки з обслуговуючим персоналом №17/05/СГ-1 від 17.05.2019р.
Ухвалою від 06.04.2020р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 було залишено без руху.
28.04.2020р. до господарського суду надійшла заява (вх. №10584/20) від Товариства з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.05.2020р. провадження по справі №916/817/20 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
03.07.2020р. Товариство з обмеженою відповідальністю РАЙЗ-АГРО звернулось до господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 про визнання недійсним пункту 7.2 договору №17/05-СГ-1 від 17.05.2019р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.07.2020р. зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю РАЙЗ-АГРО було залишено без руху.
20.07.2020р. до господарського суду надійшла заява (вх. №2-19065/20) від Товариства з обмеженою відповідальністю РАЙЗ-АГРО про усунення недоліків зустрічної позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2020р. зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю РАЙЗ-АГРО до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 про визнання недійсним пункту договору було прийнято до розгляду та об`єднати в одне провадження з первісним позовом у справі №916/817/20 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.07.2020р. строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів, відповідно до положень ст. 177 ГПК України.
Ухвалю господарського суду Одеської області від 31.08.2020р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.
Відповідач за первісним позовом відзив на позов не надав, заперечення проти позову виклав у зустрічній позовній заяві. Так згідно заперечень, відповідач за первісним позовом позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.
Позивач (відповідач за зустрічним позовом) відзив на зустрічний позов не надав. При цьому після закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті представник позивача в судові засідання не з`являвся, судом неодноразово задовольнялись його клопотання про відкладення розгляду справи.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
17.05.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 (Суборендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю РАЙЗ-АГРО (Суборендар) був укладений договір суборенди сільськогосподарської техніки з обслуговуючим персоналом №17/05/СГ-1, за умовами якого Суборендодавець зобов`язався надати у тимчасове платне користування сільськогосподарську техніку марок: Claas Lexion 580-2004року випуску в комплекті з жаткою 9м. та рапсовим столом, Claas Lexion 580-2005року випуску в комплекті з жаткою 9м. та рапсовим столом, а також зобов`язався забезпечити своїми силами її керування та технічну експлуатацію, а Суборендар - прийняти, оплатити користування і своєчасно повернути техніку у справному стані з урахування нормального зносу відповідно до актів прийому-передачі, які є невід`ємною частиною договору (п.1.1 договору).
Суборендна плата - означає вартість однієї Маш години техніки і складає загальну кількість відпрацьованих Маш годин в термін суборенди, згідно з показанням лічильника Маш годин. Розрахунок орендної плати здійснюється, виходячи з кількості відпрацьованих Маш годин, які складаються за кожні три дня та відображаються в актах використання техніки, що є невід`ємними додатками договору (пункт 6.1 Договору).
Час роботи техніки фіксується Сторонами в актах прийому-передачі та повернення техніки, а також в актах використання техніки кожні три дня на підписання яких дається одна доба, якщо сторони не заявили претензій протягом цього терміну то акт вважається підписаним та підлягає оплаті (п.6.2 договору).
Пунктом 6.3 договору встановлено, що форма оплати - безготівкова. Здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Суборендодавця протягом 7 (семи) банківських днів з моменту підписання акту використання техніки та виставлення рахунку. Датою оплати оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Суборнедодавця (п.6.4 договору ).
Вартість 1 (однієї) Маш години роботи техніки складає 1034,74 (одна тисяча тридцять чотири гривні 74 копійки) з ПДВ, що еквівалентно 38,00 (тридцять вісім) доларів США з ПДВ по курсу перерахунку*. Вартість однієї Маш години роботи техніки еквівалентна вартості 1 гектара сільськогосподарських робіт по збиранню врожаю. Ціна за 1 га, виробітки орендованим ТЗ еквівалентно 38,00далари США з ПДВ та підлягає сплаті по курсу перерахунку*. *3а умовами Договору Курс перерахунку - курс продажу долару США на момент закриття торгів на міжбанківському ринку України на день, що передує дню перерахування коштів по даному Договору за даними, то опубліковані на сайті http://mіnflп.com.uа (пункт 6.5. Договору).
Згідно пункту 6.7 договору, сума Договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених Суборендарем у відповідності з умовами даного Договору, виходячи із врахування ціни за 1 га, виробітки орендованими ТЗ, та фактичного виробітку вищевказаними ТЗ площі, протягом усього строку суборенди.
Позивач за первісним позовом вказує, що свої зобов`язання згідно умов Договору на адресу Відповідача виконав належно та в повному обсязі.
Так, як вказує позивач, за наслідками виконання зобов`язань зі сторони Позивача, сторони, 16 липня 2019 року підписали Акт приймання - передачі робіт (надання послуг) за № 1 на загальну суму 546 382,80 грн., у тому числі ПДВ 91 063,80грн. На підставі цього акту Позивач надав/надіслав рахунок-фактуру за № 11/07-4 від 11 липня 2019 року, про що свідчить підпис представника Позивача. З огляду на це Відповідач мав перерахувати оплату до 26.07.2019, у розмірі 546 382,80 грн. у тому числі ПДВ 91063,80грн.
Однак, як зазначає Позивач, Відповідачем порушені умови укладеного Договору і оплата не проведена у встановлений Договором термін.
Перша часткова оплата здійснена 16 вересня 2019 року, у розмірі 200 000грн. у тому числі ПДВ 33 333,33 грн. Залишок основної суми за послуги суборенди станом на 16.09.2019 становив 346 382,80 грн.
Друга часткова оплата здійснена 19 вересня 2019 року, розміром 80 000грн., у тому числі ПДВ 13 333,33грн. Залишок основної суми за послуги суборенди станом на 19.09.2019 становив 266 382,80 грн.
Третя часткова оплата здійснена 01 листопада 2019 року, розміром 50 000 грн., у тому числі ПДВ 8 333,33 грн. Залишок основної суми за послуги суборенди станом на 01.11.2019 становив 216 382,80 грн.
Четверта часткова оплата здійснена 14,11.2019, розміром 100 000 грн. у тому числі ПДВ 16 666,67 грн. Залишок основної суми за послуги суборенди станом на 14.11.2019 становить 116 382,80 грн.
П`ята остаточна оплата за послуги суборенди здійснена 19.11.2019, у розмірі 116 382,80 грн.
Відповідно до пункту 7.1. Договору, у разі не виконання або неналежного виконання зобов`язань за Договором винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, заподіяні таким не виконанням. За прострочення оплати орендної плати згідно з пунктом 6.3. Договору Суборендар виплачує Суборендодавцеві штраф, як оперативно-господарську санкцію, у розмірі 1% від вартості несплачених послуг за кожен день прострочення платежу (п.7.2 договору).
Отже, за розрахунком Позивача Відповідач має заборгованість перед ним за порушення умов оплати за Договором: - станом на 15 вересня 2019 року включно прострочено орендну плату за рахунком-фактурою 11/07-4 від 11 липня 2019 року у сумі 546 382,80 грн. на 52 дня, що в грошовому еквіваленті становить 284 119,16 грн. штрафу за період з 26 липня 2019 року по 15 вересня 2019 року включно; - станом на 18 вересня 2019 року включно прострочено орендну плату за рахунком-фактурою 11/07-4 від 11 липня 2019 року у сумі 346 382,80 грн. на 3 дня, що в грошовому еквіваленті становить 10 391,49 грн. штрафу за період з 16 вересня 2019 року по 18 вересня 2019 року включно; - станом на 31 жовтня 2019 року включно прострочено орендну плату за рахунком-фактурою 11/07-4 від 11 липня 2019 року у сумі 266 382,80 грн. на 43 дні, що в грошовому еквіваленті становить 114 544,60 грн. штрафу за період з 19 вересня 2019 року по 31 жовтня 2019 року включно; - станом на 13 листопада 2019 року включно прострочено орендну плату за рахунком-фактурою 11/07-4 від 11 липня 2019 року у сумі 216 382,80 грн. на 13 днів, що в грошовому еквіваленті становить 28 129,76 грн., штрафу за період з 01 листопада 2019 року по 13 листопада 2019 року включно; - станом на 18 листопада 2019 року включно прострочено орендну плату за рахунком-фактурою 11/07-4 від 11 липня 2019 року у сумі 116 382,80 грн. на 5 днів, що в грошовому еквіваленті становить 5 819,10 грн. штрафу за період з 01 листопада 2019 року по 18 листопада 2019 року включно. Загальний розмір штрафу який підлягає сплаті відповідачем становить 443 004,28грн.
Крім того, Позивач зазначає, що відповідно до статті 222 Господарського кодексу України направив Відповідачу лист вимогу вих. № 10/34 від 07.10.2019, в якій вказав на порушення Відповідачем умов Договору, вказав суму заборгованості та розмір штрафів за прострочення оплати наданої Позивачем послуги з суборенди. Лист-вимогу Відповідач отримав належним чином 18.10.2019, проте залишив без відповіді та задоволення.
Отже посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 звернулось до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
В той же час відповідача не погоджуючись з відповідним позовом звернувся до суду с зустрічним позовом, відповідно якого вказує, що передбачений п. 7.2. Договору штраф, суперечить нормам діючого законодавства, і тому має бути визнаний судом недійсним з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 7.2. Договору за прострочення оплати орендної плати згідно п. 6.3. Суборендар виплачує Суборендодавцеві штраф, як оперативно-господарську санкцію у розмірі 1% від вартості несплачених послуг за кожен день прострочення платежу.
В той же час, як випливає із ст. 549 ЦК України, ознаками штрафу є можливість його обчислення у відсотках від невиконаного зобов`язання. Він являє собою грошову суму, яка одноразово виплачується порушником зобов`язання. Тоді як неустойка у вигляді пені має ознакою стягнення її за кожен день прострочення.
Тобто п. 7.2. суперечить ст. 549 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку відповідача (позивача за зустрічним позовом) визначений у п. 7.2. Договору штраф за своєю суттю є пенею.
Відповідач (позивач за зустрічним позовом) вказує, що відповідно до п. 7.2. Договору штраф встановлено у розмірі 1% від вартості несплачених послуг за кожен день прострочення платежу, а з огляду на те, що визначений у п. 7.2. Договору штраф за своєю суттю є пенею, він не може перевищувати розмір пені, яка підлягає стягненню згідно з законодавством.
Розмір подвійної ставки НБУ в даний період було встановлено у діапазоні від 15.5 % до 17% річних, що дорівнює 0,042%-0.047% на день, в той же час розмір штрафу, як за своєю суттю є пенею у п. 7.2. Договору встановлена у розмірі 1% на день, що суперечить ч. 2 ст. 343 ГПК України та ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасно виконання грошових зобов`язань
Крім того, відповідач (позивач за зустрічним позовом) зазначає, що пунктом 7.2. Договору передбачено, що штраф (який за своєю суттю є пенею), виплачується, як оперативно-господарська санкція.
Відповідач (позивач за зустрічним позовом) наголошує, що штраф (який за своєю суттю є пенею) відповідно до положень ГК України не є оперативно господарською санкцією, оскільки відноситься до штрафних санкцій визначених статтею 230 ГП України, з огляду на це пункт 7.2. Договору суперечить ст. 236 ГК України оскільки до оперативно-господарських санкцій не можуть бути встановлені у вигляді штрафу або пені.
Стаття 203 ЦК України закріплює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, відповідач (позивач за зустрічним позовом) вважає, що п. 7.2. Договору №17/05/СГ-1 від 17 травня 2019 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОСГІЕЦТРАНС 888 та Товариством з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме - положенням ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , ст. 236, частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України та має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО звернулось до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, господарський суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 124 регламентує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення
Стаття 129 встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 направлені на стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО штрафу в розмірі 443 004,28грн.
При чому підставою відповідного позову стало неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором суборенди сільськогосподарської техніки з обслуговуючим персоналом 17/05/СГ-1 від 17.05.2019р. в частині своєчасної сплати орендних платежів, що є наслідком нарахування штрафу відповідно до положень п. 7.2 договору.
В той же час, Товариство з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО вважає що відповідний пункт договору не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме - положенням ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , ст. 236, частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України та має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства
Згідно з ч.ч.1,2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
На думку суду, розгляд первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агроспецтранс 888 безпосередньо пов`язаний з результатами розгляду зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО , з огляду на це суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини 1 статті 546 ЦК України є порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та, зокрема, неустойка, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону. Водночас, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Частина перша статті 216 Господарського кодексу України зазначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Тобто, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до стаття 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодекс України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.
Так, кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість установлення за будь-яке порушення зобов`язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов`язання неналежним чином тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Тоді як пеня, як різновид неустойки, характеризується ознаками: а) застосування лише в грошових зобов`язаннях; б) можливість установлення тільки за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Як вже було встановлено судом, пунктом 7.2 договору сторони передбачили що за прострочення оплати орендної плати згідно з пунктом 6.3. Договору Суборендар виплачує Суборендодавцеві штраф, як оперативно-господарську санкцію, у розмірі 1% від вартості несплачених послуг за кожен день прострочення платежу
Таким чином, штраф, який за умовами пункту 7.2 Договору нараховуються за кожен день прострочення прострочення платежу, за своєю правовою природою є пеньою, а тому з урахування особливостей щодо застосування штрафу, відповідний пункт договору протиричіть положенням чинного законодавства.
Більш того, відповідний штраф в договорі передбачений як оперативно-господарська санкція.
Проте, відповідно до ст. 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів - господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.
Положеннями ст. 236 ГК України передбачено, що у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною; відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника па попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо: відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов`язання. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
В той же час частиною першої статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Отже, штраф відповідно до положень Господарського кодексу України не є оперативно-господарською санкцією, оскільки відноситься до штрафних санкцій визначених с. 230 Господарського кодексу України, а тому відповідний пункт договору в частині визначення штрафу як одного з видів оперативно-господарської санкції протирічить вимогам чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
З огляду на зазначене, враховуючи встановлення судом факту того, що пункт 7.2 договору суборенди сільськогосподарської техніки з обслуговуючим персоналом №17/05/СГ-1 від 17.05.2019р. не відповідає вимогам закон, зокрема положенням ст. 236 ГК України, ст. 549 ЦК України, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО щодо визнання недійсним відповідного пункту договору є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи встановлення судом факту недійсності пункту 7.2 договору суборенди сільськогосподарської техніки з обслуговуючим персоналом №17/05/СГ-1 від 17.05.2019р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Аргоспецтранс 888 та Товариством з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО , позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Аргоспецтранс 888 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО штрафу в розмірі 443 004,28грн. нарахованого саме відповідно до положень п.7.2 договору, задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому суд зазначає, що жодних заперечень або доказів, які спростовують обставини вкладені в зустрічному позові позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) до суду не надано.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу первісного та зустрічного позовів, покладаються на позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
В И Р І Ш И В:
1. В задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецтранс 888" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Воїнів-Афганців, буд.2, код ЄДРПОУ 40441411) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-АГРО" (Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, вул. Степова, буд. 116, код ЄДРПОУ 37530883)- відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецтранс 888" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Воїнів-Афганців, буд.2, код ЄДРПОУ 40441411).
3. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-АГРО" (Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, вул. Степова, буд. 116, код ЄДРПОУ 37530883) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецтранс 888" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Воїнів-Афганців, буд. 2, код ЄДРПОУ 40441411) - задовольнити повністю.
4. Визнати недійним в частині пункту 7.2 Договір №17/05/СГ-1 від 17 травня 2019 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОСПЕЦТРАНС 888 та Товариством з обмеженою відповідальністю РАЙЗ АГРО .
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецтранс 888" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Воїнів-Афганців, буд.2, код ЄДРПОУ 40441411) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-АГРО" (Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, вул. Степова, буд. 116, код ЄДРПОУ 37530883) судовий збір 2 102 (дві тисячі сто дві)грн.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 30 листопада 2020 р.
Суддя К.Ф. Погребна
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 19.11.2020 |
Оприлюднено | 01.12.2020 |
Номер документу | 93155133 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Погребна К.Ф.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні