Постанова

від 19.11.2020 по справі 910/18288/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/18288/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020р.

у складі колегії суддів: М. Г. Чорногуз - головуючий, О. В. Агрикова, А. О. Мальченко

та на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2020р.

суддя: Р. В. Бойко

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Автотрейдінвест" про визнання недійсним договору поруки за участю представників: від позивача: О.І. Шубак, від відповідача: А.В. Тищенко, від третьої особи: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Айлант Сервіс" звернулося до господарського суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4А13453И/П від 16.11.2016.

Позовні вимоги мотивовані наявністю передбачених ст. 230 ЦК України підстав для визнання договору поруки недійсним, оскільки його укладено за наслідками введення позивача в оману.

Позивач стверджує, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з Банком договору поруки.

Позивач зазначає, що у зв`язку з укладенням договору поруки мав намір отримати прибуток за рахунок інших майнових забезпечень основного зобов`язання, однак, після здійснення погашення заборгованості боржника, в тому числі за рахунок отриманого у банку кредиту, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням, що, на його думку, нівелює можливість отримання прибутку. Відсутність вказаних договорів забезпечення, на переконання позивача, має істотне значення при укладенні договору поруки і підтверджує факт обману ТОВ "Айлант Сервіс", адже якщо б ТОВ "Айлант Сервіс" на момент укладання договору поруки знало про відсутність даних забезпечень, воно не вчинило б оскаржуваний правочин та кредитний договір №4А13453И/П від 16.11.2016.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18288/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суди дійшли висновку, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення ст. 230 ЦК України передбачають можливість визнання договору поруки недійсним, а саме факту обману позивача з боку відповідача щодо обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ "Айлант Сервіс", не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову у даній справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження є п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме, скаржник зазначає про порушення судами норм матеріального та процесуального права за відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах, стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

Також скаржник наполягає на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ч. 4 ст. 165 ГПК України стосовно зазначення у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтуються позовні вимоги.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" заперечує проти доводів скаржника зазначаючи про те, що вони не підтверджені та ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

16 листопада 2016 року між ТОВ "Айлант Сервіс" як поручителем та ПАТ КБ "Приватбанк" як кредитором укладено договір поруки №4А13453И/П, відповідно до п. 1 якого предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Автотрейдінвест" (боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами від 25.07.2013 №4А13453И, від 08.10.2013 №4А13632И, від 17.02.2014 №4А14192И та від 24.12.2014 №4А14405И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Згідно з п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Умовами п. 3 договору поруки встановлено, що поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений.

Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

За змістом п. п. 8, 10 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитними договорами, договором(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитними договорами, в частині виконаного зобов`язання. Кредитор зобов`язаний, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами, передати поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами

На підставі договору поруки, 17.11.2016 позивачем було перераховано на користь відповідача кошти у загальному розмірі 379 368 632,69 грн. з призначенням платежів: виконання зобов`язання за кредитними договорами від 25.07.2013 №4А13453И, від 08.10.2013 №4А13632И, від 17.02.2014 №4А14192И та від 24.12.2014 №4А14405И згідно договору поруки №4А13453И/П від 16.11.2016.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

За положеннями ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з ч. 1 ст. 299 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Позивач у позові зазначив, що його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України. Укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку від реалізації активів, що були передані боржниками в якості забезпечення своїх зобов`язань. Банк навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману ТОВ "Айлант Сервіс" про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав ТОВ "Айлант Сервіс" до укладення з Банком договору поруки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміст договору поруки не містить жодних положень відносно наявності "високоліквідних активів", наданих в забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитними договорами від 25.07.2013 №4А13453И, від 08.10.2013 №4А13632И, від 17.02.2014 №4А14192И та від 24.12.2014 №4А14405И.

Крім того позивачем не надано і будь-яких інших документів, які б вказували на існування певних домовленостей відносно наявності багатократного забезпечення або ж засвідчували сам факт існування таких активів та передання їх в забезпечення виконання зобов`язань боржника.

Як правильно враховано господарськими судами попередніх інстанцій, саме по собі невиконання кредитором обов`язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, документів, що підтверджують обов`язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.

Посилання позивача на неможливість отримання прибутку за наслідками виконання взятих на себе згідно договору поруки обов`язків не є підставою для застосування положень ст. 230 ЦК України, адже недосягнення мети, з якої виходив позивач при укладенні такого правочину, не може свідчити про введення його в оману з боку іншої сторони.

Судами встановлено відсутність доказів надання відповідачем інформації щодо отримання позивачем прибутку у випадку реалізації договору поруки.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано доказів того, що саме наявність іншого конкретного забезпечення стало підставою для укладення з відповідачем оспорюваного договору поруки та того, що такий договір укладався на виконання плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", розробленого на виконання рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016 "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів".

На підставі викладеного суди дійшли висновку, позивачем не доведено існування обставин, з якими положення ст. 230 ЦК України передбачають можливість визнання договору поруки недійсним, а саме факт обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких позивача, на його думку, введено в оману.

За ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Підставою для подання касаційної скарги скаржник визначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах, стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору .

Як вбачається із встановлених судами обставин, в тексті оспорюваного договору поруки не міститься конкретних положень про наявність будь-якого способу забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами.

А тому у Верховного Суду відсутні підстави для викладення висновку щодо застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України у наведених скаржником випадках.

З огляду на встановлені судами обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що судами вірно застосовано норми ч. 1 ст. 230 ЦК України та зроблено обґрунтовані висновки про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним.

Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду про застосування положень ч. 4 ст. 165 ГПК України стосовно зазначення у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтуються позовні вимоги, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Скаржник зазначає, що оскільки відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з основною обставиною, на якій ґрунтується позов (відсутність забезпечення кредитних договорів), то відповідач не може заперечувати відсутність такої обставини та визнає її, а тому слід дійти висновку, що такі договори не укладалися.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень та підтверджується матеріалами справи, відповідач АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на позовну заяву (а.с. 69-76 т. 1), з посиланням на відповідні докази та норми права, заперечував проти обставин, якими позивач обґрунтував підстави позову. А тому зазначені вище доводи скаржника не відповідають дійсності.

Дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2020р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020р. у справі №910/18288/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець