Рішення

від 17.11.2020 по справі 200/6860/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2020 р. Справа№200/6860/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Голошивця І.О., при секретарі судового засідання - Шташаліс О.О., розглянув в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2020 № 0006383306 та № 0006393306.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2020 № 0006383306 та № 0006393306.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача, з питання дотримання ним вимог податкового законодавства України. За результатами перевірки Податковим органом складено Акт перевірки від 12.03.2020 № 316/05-99-33-06/ НОМЕР_1 . На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 01.04.2020 № 0006383306 та № 0006393306. Позивач зазначив, що посилання податкового органу на те, що ФОП ОСОБА_1 не були надані документи під час проведення перевірки є необґрунтованими, у зв`язку з тим, що зазначений запит не ґрунтувався на нормах Закону. Взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ АУКЦІОН ТК були відображені в податковому обліку на підставі первинних документів, які були складені за фактом поставки товарів та після їх фактичного отримання. Просив задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства. В порушення п. 44.1 ст. 44, підпункту а пункту 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 завищено податковий кредит з ПДВ, сформований від ТОВ АУКЦІОН ТК , за серпень 2019 року на суму 128930,00 грн. Враховуючи викладене, приймаючи до уваги той факт, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2020 відкрито провадження по справі та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 10.09.2020.

10.09.2020 розгляд справи відкладено до 06.10.2020 для надання додаткових доказів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.11.2020.

04.11.2020 розгляд справи відкладено до 17.11.2020 для надання додаткових доказів.

Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) - РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований, як фізична особа - підприємець відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії В02 № 136079. Відповідно до витягу з реєстру платників податків на додану вартість, позивач перебуває на обліку в Маріупольській об`єднаній Державній податковій інспекції ГУ ДФС у Донецькій області (а.с. 9,10).

Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області є юридичною особою, органом державної влади. Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Таким чином, відповідач у справі - суб`єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

На адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено лист Головного управління ДПС у Донецькій області Про надання інформації та її документального підтвердження за вих. № 27147/10/05-99-33-06 від 25.11.2019, в якому, зокрема податковий орган просив надати інформацію з фактів реальності здійснення господарських операцій за податковий період серпень 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ АУКЦІОН ТК (ЄДРПОУ 43037793) (а.с. 14-16).

ФОП ОСОБА_1 30.12.2019 за №138/338 спрямовано лист до відповідача, яким останнього повідомлено, зокрема про те, що ФОП ОСОБА_1 у своїй діяльності завжди керувався діючим в Україні законодавством та не допускав знехтування та порушення його норм. Виконати ж вимоги, зазначені у листі від 25.11.2019 ФОП ОСОБА_1 не може, у зв`язку з невідповідністю деяких вимог запиту нормам діючого законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що посадовими особами Головного управління ДПС у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "АУКЦІОН ТК" (ЄДРПОУ 43037793) за серпень 2019 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки від 12.03.2020 №316/05-99-33-06/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки) (а.с. 27-40).

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення:

- п. 44.1 ст.44, п.п. а , б п.185.1 ст.185, п.п. а п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, згідно яким завищено суму податкового кредиту за серпень 2019 року у розмірі 128930,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет за серпень 2019 року в розмірі 128930,00 грн.;

- п.п. 16.1.12 п. 16.1 ст. 16, п.п. 44.3 ст.44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями в частині незабезпечення позивачем зберігання первинних документів та ненадання до перевірки оригіналів документів щодо взаємовідносин з ТОВ АУКЦІОН ТК (ЄДРПОУ: 43037793) за серпень 2019 року.

На підставі акту перевірки, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення: від 01.04.2020 № 0006383306 про збільшення сум грошового зобов`язання позивача за платежем податок на додану вартість у сумі 193395,00 грн. з яких: за податковими зобов`язаннями - 128930,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 64465,00 грн.; від 01.04.2020 № 0006333306 за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 1020,00 грн. (а.с. 41,42)

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS № 005, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вирішуючи питання щодо реальності господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ АУКЦІОН ТК (ЄДРПОУ 43037793), порушення яких, були встановлені контролюючим органом під час перевірки, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ФОП ОСОБА_1 зареєстрований вид господарської діяльності за КВЕД 49.31 пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.

Судом встановлено, що між ТОВ АУКЦІОН ТК (виконавець) та ФОП ОСОБА_1 (замовник) укладено договір на капітальний ремонт транспортних засобів № 1764 від 09.08.2019, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується в порядку та на умовах договору вжити заходи по капітальному ремонту автотранспортної техніки замовника (а.с. 43-45).

Обставини реальності виконання господарських зобов`язань за правочином в частині виконання зобов`язань підтверджуються складеними та підписаними між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ АУКЦІОН ТК актами виконаних робіт №143 від 09.08.2019, №144 від 12.08.2019, рахунками на оплату №143 від 09.08.2019, №144 від 12.08.2019, податковими накладними №№143, 144 (а.с. 46-51).

Зобов`язання по оплаті вартості придбаних товарів були виконані позивачем на підставі платіжних доручень № 711 від 08.11.2019 та № 793 від 03.12.2019 (а.с. 52,53)

На підставі дослідження встановлених по справі обставин та наданих сторонами документів, судом встановлено, що укладений позивачем договір (правочин) відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, а факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними та податковими документами, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно з ст. 135 Податкового кодексу України, Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Приписами ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що Об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів та/або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів та/або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму залишкової вартості окремого об`єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів та/або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки основних засобів та/або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму вигід від відновлення корисності основних засобів та/або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об`єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об`єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість суд повинен з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом - є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) визначено, що первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 "Щодо підтвердження даних податкового обліку" документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 № 375/11/14-14 зазначено універсальний принцип розгляду податкових спорів, а саме: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Подібні правила судам варто застосовувати не лише щодо спірних рішень контролюючих органів, а також і при здійсненні оцінки належності первинних документів, податкових накладних, документів податкової звітності, що подається платниками податків.

Враховуючи наведені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Факт виконання укладеного позивачем договору, фактичний розрахунок за послуги, податкові накладні, позивач підтверджує факт здійснення господарської операції, докази долучені позивачем до матеріалів справи і досліджені судом.

З огляду на наведене, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які у повному обсязі підтверджують здійснення господарської діяльності, так і виконання позивачем умов укладеного договору і отримання результатів виконаних робіт, що є належним підтвердженням реальності проведених позивачем господарських операцій та свідчить про обґрунтованість формування ним податкового кредиту за даними взаємовідносинами з контрагентами.

Виходячи зі змісту вказаних вище документів в їх сукупності, судом вбачається, що вони містять всі обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і в розумінні цього Закону є первинними, тобто такими, що підтверджують здійснення господарських операцій, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Суд зазначає, що принцип індивідуальної відповідальності платників податків, вказує на те, що відповідальність за можливі порушення податкового законодавства повинна нести особа, що їх вчинила, в свою чергу добросовісний контрагент не повинен відповідати за правопорушення, яке він не здійснював.

Як вбачається з матеріалів справи, дії позивача та його контрагентів, вчинені на виконання укладеного договору, направлені саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів відповідного виду.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 р., заява №6689/03).

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Тому, суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.03.2018 у справі №804/8834/16, в якій зокрема зазначено, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа була внесена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, не знаходилась в стані припинення та була зареєстрована у якості платників податку на додану вартість.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку контрагента позивача, які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту відповідачем не надані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість рівно як і формування витрат по господарських операціях, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку через те, що, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні і докази того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності та обережності, рівно як і про те, що йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди. Навпаки, представником позивача у ході судового розгляду справи надано ґрунтовні пояснення про укладення позивачем договорів з контрагентом.

Зазначені обставини залишились не спростованими відповідачем в ході судового розгляду справи.

Суд наголошує і на тому, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов`язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

У відповідності до роз`яснень Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

До матеріалів справи відповідачем не надано доказів про причетність позивача, із посиланням на його первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, до ланцюгів постачання.

Крім того, податковий орган не навів жодних доказів на підтвердження того, що під час перевірки ним встановлено обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентом (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені укладеними договорами. Навпаки, позивачем документально доведено належне виконання зобов`язань щодо отримання від контрагента товарів.

Разом з тим, презумпція добросовісності платника податків, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов`язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду, з іншого боку передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника податків, який у протилежному випадку вважається добросовісним (зазначена позиція підтверджується ухвалою ВАСУ від 15.09.2015 у справі № К/800/17974/14).

Приймаючи наведене до уваги, з огляду на підтвердження позивачем проявлення заходів належної обачності при обранні контрагента, спираючись на той факт, що чинне податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється постачання продукції контрагентом платника податків, суд відхиляє вказані висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій.

Наведена правова позиція підтверджена судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, в постанові від 03.04.2013 р. по справі № К/9991/32753/12, ухвалах від 18.06.2014 р. № К/9991/50633/12, від 11.06.2014 р. № К/800/47664/13, від 03.08.2015 р. № К/800/12277/13, від 30.07.2015 р. № К/9991/11391/12, від 30.07.2015р. № К/9991/38572/12 та від 30.07.2015р. № К/9991/39230/12, від 29.07.2015р. № К/800/17166/14, від 22.07.2015р. № К/800/61315/13, від 24.05.2017 по справі № К/800/24191/16.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, у зв`язку з чим сертифікат відповідності та паспорти якості не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Відповідно до змісту Закону України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності" (від 15.01.2015 р. № 124-VIII), сертифікат якості (сертифікат відповідності) - це документ, що підтверджує відповідність виробленого товару (продукції, послуг) вимогам, які висуваються до якості такого товару (продукції).

Тобто, такі документи не створюють наслідків в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, а отже не можуть і підтвердити факт здійснення господарських операцій, через що їх ненадання до перевірки жодним чином не впливає на право формування платником податків податкового кредиту.

Наведений висновок узгоджується із практикою Верховного суду, зокрема у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а.

Отже, оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне виконання умов укладених договорів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку, позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно положень ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На думку суду, відповідачем, всупереч вимогам ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірності прийнятих податкових-повідомлень рішень, в той час докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги - є законними, допустимими, обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

З огляду на викладене, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомленні-рішення - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується платіжним дорученням №1782 від 20.07.2020, позивач за подання адміністративного позову сплатив у загальному розмірі 1944,16 грн.

Отже, суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області у розмірі 1944,16 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 77, 90, 132, 139, 242-244, 246, 255, 271, 283, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 43142826; 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2020 №0006383306 та №0006393306 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області: №0006383306 від 01.04.2020 у сумі 193395,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від №0006393306 від 01.04.2020 на суму 1020,00 грн., які були винесені на підставі акта перевірки від 12.03.2020 № 316/05-99-33-06/ НОМЕР_1 .

Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 43142826; 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму судових витрат у розмірі 1944 (одна тисяча дев`ятсот сорок чотири) гривні 16 копійок.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошена у судовому засіданні 17 листопада 2020.

Повний текст рішення складено відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець