Рішення

від 30.11.2020 по справі 420/9475/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9475/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши в порядку письмового провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

24.09.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому позивач просить

визнати протиправними дії Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови громадянину ОСОБА_1 у зміні його імені з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , по-батькові з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 ;

зобов`язати Малиновський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скласти актовий запис про зміну громадянину ОСОБА_1 його імені з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , по-батькові з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 ;

зобов`язати Малиновський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис громадського стану про народження №1169 від 02.07.1980 року, а саме: змінити прізвище, ім`я та по-батькові - зміну громадянину ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зміну імені, прізвища та по-батькові. Проте, відповідач відмовив позивачу у зміні імені, прізвища та по-батькові, посилаючись на те, що підставою для анулювання актових записів цивільного стану може бути здійснено лише на підставі рішення суду.

Не погоджуючись з відмовою Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 29.09.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).

Ухвалою суду від 05.10.2020 року витребувано у ОСОБА_1 належним чином засвідченні письмові докази щодо зміни прізвища, ім`я та по-батькові після 08.06.2004 року до отримання паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 від 06.11.2011 року.

13.10.2020 року за вх. №ЕП/16952/20 та 15.10.2020 року за вх. №42927/20 від представника позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У встановлений в ухвалі від 29.09.2020 року строк відповідач відзив на адміністративний позов не надав. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно з Свідоцтвом про переміну прізвища, імені, по батькові від 08.06.2004 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Нікопольського міського управління юстиції Дніпропетровської області, громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переміним прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , ім`я з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , по-батькові з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а.с.13).

З наявного в матеріалах справи повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 28.02.2018 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 , батьками зазначені ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що зроблено актовий запис №1169 від 02.07.1980 року (а.с.15-17).

08.06.2004 року ОСОБА_1 змінив прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , ім`я з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , по-батькові з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , про що зроблено актовий запис №14 від 08.06.2004 року та підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища, імені, по батькові ОСОБА_1 НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Нікопольського міського управління юстиції Дніпропетровської області (а.с.13).

08.06.2004 року позивач отримав Свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_1 . В графі батько зазначений ОСОБА_9 . В графі мати ОСОБА_10 (а.с.14).

Згодом, позивач вирішив відновити свої родинні зв`язки із біологічним батьком ОСОБА_9 та 08.09.2020 року звернувся до Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зміну прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , імені з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 та по батькові з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 та заявою про анулювання актового запису цивільного стану № 14 від 08.06.2004 року (а.с.18-19).

16.09.2020 року відповідач повідомив позивача, що відповідно до п.4.4 розділу IV Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, актовий запис цивільного стану може бути анульований на підставі рішення суду (а.с.20).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям.

Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Згідно із положеннями ст. 271, 294 Цивільного кодексу України право на ім`я є особистим немайновим правом, що забезпечує соціальне буття фізичної особи.

Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Положеннями ст. 295 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім`я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.

Відповідно до ст. 10 Сімейного кодексу України якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).

Згідно з ст. 147, 149 Сімейного кодексу України по батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

У разі, якщо батько змінив своє ім`я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

Відповідно до п. 1 розділу 4 "Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні", затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5, ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім`я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені.

При цьому, нормами законодавства не врегульовано питання можливості зміни по батькові фізичної особи, батько якої не змінює ім`я, а тим більше, випадок, в якому позивач хоче повернути собі по батькові біологічного батька, що надає можливість застосування, в даному випадку ст. 10 Сімейного кодексу України.

За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

16 серпня 2013 року Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд, ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі за заявою Гарнага проти України (№ 20390/07), в якому, перевіряючи правомірність відмови заявниці у зміні її по батькові, постановив, що Україна порушила стосовно Гарнаги статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Після набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного заявниця ОСОБА_11 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи за її позовом.

Переглядаючи судові рішення, ухвалені щодо Гарнаги, Верховний Суд України у своїй постанові від 27 січня 2014 року (справа 21-418а13) зазначив наступне.

Європейський суд у справі Гарнага проти України констатував, що в особи можуть існувати справжні причини, щоб бажати змінити своє ім`я, а законодавчі обмеження такої можливості можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації та зв`язку носіїв певного імені з сім`єю. Державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося необхідним у демократичному суспільстві.

У рішенні Європейського суду йдеться й про те, що коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім`я, надане їй при народженні. Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв`язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим.

Європейський суд констатував, що за майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Державні органи не виконали своє позитивне зобов`язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.

Європейський суд одноголосно постановив, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції щодо заявниці.

З огляду на викладене, Верховний Суд у своїй постанові зауважив, що відповідно до статей 2, 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини і пункту 1 статті 46 Конвенції рішення Європейського суду є обов`язковими для виконання. Виконання рішення, крім виплати відшкодування, полягає також у вжитті державою додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема, відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

У зв`язку з цим, Верховний Суд України скасував судові рішення, ухвалені щодо Гарнаги, і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Останній, розглянувши справу, визнав право на зміну імені та її позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Відповідно до статті 242-2 КАС (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів також зауважує, що на момент розгляду ЄСПЛ справи Гарнага проти України редакція статті 295 Цивільного кодексу України передбачала можливість зміни особою по батькові лише у разі, якщо її батько змінив ім`я.

Чинна на сьогодні редакція вказаної статті Цивільного кодексу України також уможливлює зміну по батькові у разі виключення відомостей батька дитини з актового запису особи про її народження, а також у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону. Водночас, це не змінює правову проблему, встановлену Європейським Судом у справі Гарнаги.

Отже, аналізуючи викладене у своїй сукупності, можна дійти висновку, що українське законодавство відносно вільно дозволяє фізичній особі змінювати ім`я або прізвище. Однак, на відміну від можливості змінити власне ім`я і прізвище, чинне законодавство прямо не передбачає право особи змінювати на власний розсуд своє по батькові.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Конвенція - це живий інструмент, який має тлумачитись у контексті змін у суспільстві і у відповідності до умов сучасності. Водночас, рішення у схожих справах повинні бути подібними, оскільки відмінність може призвести до нерівності позивачів перед законом та не виправдати законні очікування тих, хто звертається до правосудця. Існує ряд причин, за якими необхідно притримуватись прецедента. Це перш за все в інтересах правової стабільності і впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції. Дотримання прецедента не тільки прямо відповідає вимогам незалежності і безсторонності суду, але й виражає саму суть судової політики (справа Коссі проти Сполученого Королівства , рішення від 27 вересня 1990 року).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Дійсно, гарантія прав, передбачена Конвенцією, цілком реальна без прийняття будь-яких додаткових заходів з боку органів влади держав-учасниць, таким чином, ці права можна вважати такими, що застосовуються прямо.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 19 цього Закону визначає порядок її застосування у сфері законодавства та в адміністративній практиці. Так, зокрема, частиною п`ятою цієї статті визначено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, а так само практика Європейського суду як її складова, є частиною національного законодавства; їх положення є нормами прямої дії; вони мають пріоритет у застосуванні порівняно з нормами національного законодавства, що суперечать Конвенції. Зазначені принципи обов`язкові не лише для суду, а й для адміністративних органів.

Позивач обґрунтовує своє бажання змінити прізвище, ім`я та по батькові бажанням відновити свої родинні зв`язки з біологічним батьком ОСОБА_9 , який зазначений батьком при народженні та в подальшому зміна ім`я позивача відбулася через непорозуміння та поганими відносинами позивача з його рідним (біологічним) батьком.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає протиправними дії Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови громадянину ОСОБА_1 у зміні його імені з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , по-батькові з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 2.13.2 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання , затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року за № 96/5, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, постанова адміністративного суду.

Враховуючи протиправність дій відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у сумі 1757,60 грн., сплачені згідно квитанції № 5823482 від 23.09.2020 року підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 255, 243-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови громадянину ОСОБА_1 у зміні його імені з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , по-батькові з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Зобов`язати Малиновський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скласти актовий запис про зміну громадянину ОСОБА_1 його імені з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , по-батькові з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Зобов`язати Малиновський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис громадського стану про народження №1169 від 02.07.1980 року, а саме: змінити прізвище, ім`я та по-батькові - зміну громадянину ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1757,60 (тисячу сімсот п`ятдесят сім грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (адреса:65045, м. Одеса, вул. Успенська, буд 60, код ЄДРПОУ 37946466).

Рішення суду набирає законної сили, відповідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.295, ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , телефон: НОМЕР_4

Малиновський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) адреса: 65045, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 60, код ЄДРПОУ 37946466, телефон: (048) 705 12 08, 705 12 09, електронна пошта: vcs_ml@od.drsu.gov.ua

Суддя Н.В. Потоцька

.