Рішення

від 19.11.2020 по справі 137/1409/19

ЛІТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 137/1409/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2020 р.

Літинський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Гопкіна П.В.,

за участю секретаря Іванової І.О.,

сторін у справі

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката Залокоцької В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Літині цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача

Позивач ОСОБА_2 звернулась до Літинського районного суду Вінницької області із вказаним позовом мотивуючи його тим, що 14.06.2002 між нею та відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. Рішенням суду від 19.12.2018 шлюб було розірвано.

Позивач зазначає, що за час перебування у шлюбі було нажито майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема:

-земельна ділянка площею 0,0667 га, по АДРЕСА_1 (набута у власність на ім`я відповідача у 2003 році);

-будівля магазину-закусочної загальною площею 338, 4 кв.м., по АДРЕСА_1 (набута у власність на ім`я відповідача у 2006 році);

-квартира АДРЕСА_2 (набута на ім`я позивача у 2014 р.).

Зважаючи на те, що шлюбні відносини з відповідачем припинені, ОСОБА_2 вважає за необхідне здійснити поділ спільно нажитого за час шлюбу майна, виділивши кожному з подружжя по Ѕ нерухомого майна, тобто виходячи із рівності часток, зокрема: квартири АДРЕСА_2 ; будівлі магазину-закусочної та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Позиція відповідача

Представником відповідача-адвокатом Залокоцькою В.Д. 10.12.2019 подано відзив (а.с. 101-107 том 1), відповідно до якого сторона відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . У відзиві зазначається, що ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність та з 08.01.2002 по 03.01.2017 зареєстрований, як фізична особа-підприємець. В ході здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 збудував магазин-закусочну, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Земельну ділянку так як і магазин-закусочну набуті ОСОБА_1 в ході підприємницької дільності не вважають спільним нажитим у шлюбі майном.

10.12.2019 (а.с. 109-115 том 1) позивачем заявлено зустрічний позов, котрим ОСОБА_1 просить в порядку поділу майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 частину боргу за договором позики, що складає 240 000 грн. та визнати за ОСОБА_1 право приватної власності в цілому на магазин закусочну по АДРЕСА_1 .

13.01.2020 (а.с. 241 том 1) за клопотанням представника відповідача за первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісної власності подружжя та визнання права власності разом з додатками було повернуто позивачу.

12.12.2019 позивачем ОСОБА_2 подано відповідь на відзив, котрою остання зазначає, що з 23.05.2002 працює та має достойну заробітну плату і лише у період народження дітей була у відпустці по догляду за дітьми близько року за кожним. На підтвердження своєї позиції надала свідоцтва про народження дітей, накази з місця роботи, а також копію трудової книжки (а.с.198-217 том 1).

Судовий розгляд

Позивач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилась. Часом раніше подавала клопотання відповідно до яких просить розгляд справи здійснити у її відсутність. Позов підтримала. (а.с. 145, 196-197 том 2).

30.01.2020 з метою належного виконання процесуальних дій щодо клопотань позивача, суд визнав явку позивача ОСОБА_2 обов`язковою, а розгляд її клопотань від 29.01.2020 про призначення судової експертизи та витребування доказів відкладено до моменту прибуття останньої у судове засідання (а.с. 12-13 том 2) задля з`ясування її думки з приводу клопотань, враховуючи повернення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 (а.с. 34 том 2). Попри позицію суду позивач до судового засідання не з`являлась. Дана поведінка прямо не заборонена законом, однак не сприяє справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішення цивільної справи та свідчить про порушення позивачем принципу змагальності, адже відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник відповідача - адвокат Залокоцька В.Д. в судовому засіданні озвучила позицію котрою сторона відповідача визнає позов лише в частині поділу квартири. В іншій частині вважає позовні вимоги незаконними і необгрунтованими. Відповідно до відомостей з державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, що містяться в матеріалах справи, доходів у приватного підприємця ОСОБА_1 не було. Натомість будівництво магазину-закусочної потребувало великих коштів. Вважає, що ці докази повністю спростовують твердження позивача про те, що магазин-закусочна є спільно набутим майном подружжя. Зазначила, що перед даванням показань свідки були попереджені про кримінальну відповідальність, їх покази узгоджуються між собою та іншими матеріалами справи, а тому є належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України. З приводу зазначеного у судових дебатах надала письмові пояснення (а.с. 109-116 том 3).

Відповідач ОСОБА_1 підтримав позицію свого представника.

Заслухавши пояснення відповідача та його представника, показання свідків, дослідивши заяви та клопотання позивача, матеріали справи та наведені в ній сторонами докази на обгрунтування та спростування позовних вимог, суд приходить до наступних висновків.

В ході судового розгляду за клопотанням сторони відповідача були допитані свідки котрі дали наступні свідчення.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомила, що являється сестрою відповідача у справі ОСОБА_1 .. Повідомила, що після технікуму у її брата коштів не було, а тому кошти на будівництво закусочної в с. Сосни йому надав їхній дядько - ОСОБА_4 , котрий проживав в Канаді. Повідомила, що дядько іноді приїжджав та наглядав за будівництвом. Джерела доходів останнього та розмір переказаних коштів свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_5 повідомив, що ОСОБА_4 являється його братом, спільно з яким вони почали будівництво магазину в с. Сосни Літинського району. Фінансування здійснювалось за кошти його брата, але оформили магазин на ОСОБА_1 . Одночасно кошти передавались, як свідку так і їхній сестрі ОСОБА_6 .. ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_1 був залучений до будівництва магазину після армії коли у нього не було грошей. Будівельні матеріали купувались самим ОСОБА_5 за кошти брата. Також зауважив, що будівництво почалось ще до одруження ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_7 повідомив, що був різноробочим на будівництві магазину. Зазначив, що за будівництвом наглядали та допомагали будувати брат ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та їх племінник ОСОБА_1 . Свідок зазначає, що з ним за роботу розраховувався сам ОСОБА_5 котрий приїжджав раз на місяць чи раз на пів року.

Свідок ОСОБА_8 повідомив, що ОСОБА_4 був багатою людиною, тому бажав забезпечити роботою своїх родичів. Майно оформив на ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_4 мав намір переїхати в іншу країну. Свідок зазначив, що будівництво почалось ще ОСОБА_4 , а продовжувалось вже за участі ОСОБА_1 . Свідок не бачив на будівництві позивача ОСОБА_2 , а сам ОСОБА_1 ніколи не мав коштів для будівництва.

Свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що відповідач у справі являється племінником його жінки. Свідок зазначив, що будівництво магазину розпочав ОСОБА_4 , котрий поїхав закордон та переказував кошти сестрі ОСОБА_6 , котра надалі розраховувалась за будівництво. Зазначив, що ОСОБА_1 не був матеріально-забезпеченою людиною.

Свідок ОСОБА_10 дала свідчення про те, що ОСОБА_4 фінансував покупку земельної ділянки та почав будівництво магазину. Свідок допомагала з приготуванням обідів для осіб, котрі працювали на будівництві. Зазначила, що будівництво фінансував ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_6 зазначила, що її брат ОСОБА_4 почав будувати магазин. Самим будівництвом займався її племінник - ОСОБА_1 . Свідок зазначила, що кошти переказувались ОСОБА_4 з Канади на її ім`я, а також на рахунки її синів - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а сам ОСОБА_1 грошей не мав. Оскільки її брат довіряв ОСОБА_1 , тому і оформив будівлю із землею на останнього. Свідок зазначила, що будівництво здійснювалось силами всієї родини. Сам ОСОБА_4 надсилав щомісячно близько 3000 доларів США.

Свідок ОСОБА_13 повідомила, що являється головою Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області з 1998 року. Свідок зазначила, що у 2001-2002 році ОСОБА_4 спільно із ОСОБА_1 займались процедурою отримання земельної ділянки під будівництво. Будівництво здійснювалось на кошти ОСОБА_4 , але оформленням займався ОСОБА_1 і надалі всі документи теж були оформленні на ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_14 повідомив, що був сторожем на будівництві магазину-закусочної. Будівництво велось за кошти ОСОБА_4 , а на ОСОБА_1 були лише оформленні документи. ОСОБА_1 був на той час молодим і не мав достатньо коштів на фінансування будівництва.

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність та правдивість фактів, повідомлених свідками. Дані про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам, зокрема наданих стороною відповідача квитанціями про грошові перекази (а.с. 44-102 том 3).

24.09.2020 (а.с. 7-11 том 3) позивачкою ОСОБА_2 подано заяву про постановлення окремої ухвали щодо показань свідків по факту, як на її думку, неправдивих свідчень. Слід зауважити, що позивач не була позбавлена права з`явитись у судове засідання та відповідно до п.2 ч.1 ст. 43 ЦПК України ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, однак дане право було проігноровано. Окрім того, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

25.09.2020 за результатом розгляду вищезазначеної заяви ОСОБА_2 було надіслано відповідь за адресою зазначеною при зверненні до суду та адресою вказаною у клопотаннях (а.с. 30 том 3). Однак на адресу суду повернувся конверт із відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 31-32 том 3).

На підтвердження своєї позиції позивачкою надано наступні докази.

Відповідно до свідоцтва про одруження (а.с. 8 том 1) 14.06.2002 ОСОБА_1 та ОСОБА_15 , сторони у справі, уклали шлюб. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 19.12.2018 (а.с. 9-10 том 1) розірвано шлюб між сторонами. Рішення набрало законної сили 18.01.2019. Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.08.2014 (а.с. 11 том 1) ОСОБА_2 придбала квартиру за АДРЕСА_2 (а.с. 11-13 том 1). Відповідно до свідоцтва про право власності від 16.02.2006 (а.с. 14 том 1)приватному підприємцю ОСОБА_1 належить будівля магазину-закусочної по АДРЕСА_1 . Рішенням Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області від 24.01.2006 (а.с. 16 том 1) приватному підприємцю ОСОБА_1 вирішено оформити право приватної власності на магазин-закусочну, по АДРЕСА_1 . Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.06.2000 ОСОБА_2 з23.05.2020 працює у відділ освіти Літинської районної державної адміністрації (а.с. 201-203 том 1). Наказом № 86-к від 23.05.2002 (а.с. 204 том 1) позивач призначена на посаду інженера-програміста на час післяпологової відпустки основного працівника. Наказом № 118-к/а від 04.07.2002 (а.с. 205 том 1) позивача призначено на посаду інженера програміста на час відпустки по догляду за дитиною. Наказом № 42-к від 12.02.2003 позивачу (а.с. 206 том 1) надано відпустку по догляду за дитиною з 20.02.2002 по 02.10.2006. Наказом № 47-к від 02.04.2004 (а.с. 207 том 1) ОСОБА_2 дозволено працювати на посаді інженера програміста на умовах неповного робочого тижня на 0, 85 ставки з 02.04.2004. Наказом № 192-к від 03.09.2004 (а.с. 208 том 1), ОСОБА_2 , дозволено працювати на посаді інженера програміста на умовах неповного робочого тижня на 0,85 ставки з 04.09.2004. Наказом № 16-к від 31.01.2005 (а.с. 209 том 1) ОСОБА_2 переведено на посаду бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти з 01.02.2005 на 0,85 ставки. Наказом № 26-к від 01.02.2005 (а.с. 210 том 1) позивачу надано відпустку по догляду за дитиною з 01.02.2005 по 02.01.2006. Наказом № 278-к (а.с. 211 том 1) у позивача 03.01.2006 закінчилася відпустка по догляду за дитиною. Наказом № 168-к від 08.08.2011 (а.с. 213 том 1) позивачу надано відпустку по догляду за дитиною з 11.08.2011 по 14.04.2014. 01.11.2012 позивач вийшла на роботу після відпустки по догляду за дитиною (а.с. 215 том 1).У відповідності до свідоцтв про народження (а.с. 216 - 217 том 1) сторони зазначені батьками ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стороною відповідача надані наступні докази.

Відповідно до боргової розписки від 12.08.2019 (а.с. 77 том 2) зазначається, що ОСОБА_1 , 16.11.2004 отримав від ОСОБА_4 , кошти в сумі 86 000 доларів США для будівництва магазину-закусочної, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Також зазначається, що станом на 12.08.2019 позивач зобов`язаний повернути ОСОБА_4 кошти в сумі 66 000 доларів США. Згідно договору № 192/02 від 26.12.2002 (а.с. 78-79 том 2) приватний підприємець ОСОБА_1 замовив проведення інвестиційної експертизи робочого проекту будівництва магазину-закусочної в с. Сосни Літинського району. Відповідно до заяви від 14.01.2002 відповідач просить сесію сільської ради затвердити матеріали попереднього погодження місяця розташування земельної ділянки по АДРЕСА_3 для будівництва торгового комплексу та надати дозвіл на складання проекту відведення даної земельної ділянки (а.с. 87 том 2). Рішенням Соснівської сільської ради від 14.01.2002 (а.с. 88 том 2) надано дозвіл приватному підприємцю ОСОБА_1 на складення проекту відведення земельної ділянки. Свідоцтвом від 04.01.2002 (а.с. 100 том 2) ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 15.08.2003 (а.с. 158 том 2) приватний підприємець ОСОБА_1 придбав земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Рішенням Соснівської сільської ради (а.с. 159 том 2) вирішено продати приватному підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_1 для комерційного використання. Грошовими переказами (а.с. 44-102 том 3) сторона відповідача зазначає джерело коштів призначених для будівництва магазину-закусочної по АДРЕСА_1 Літинського району Вінницької області, зокрема вбачається, що перекази адресуються: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 . На виконання клопотання позивача (а.с. 150 том 2) Літинським районним судом Вінницької області у тому числі витребувано довідку про доходи ОСОБА_1 за 2005-2017 роки (а.с. 172 том 3).

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

За змістом статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.ст.77,81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статті 69,70 СК України передбачають можливість поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя в рівних частках. Дружина, чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

За правилами ч. 3 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя

(постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року N 6-2333цс15).

Правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 01 липня 2015 року в справі №6-612цс15, передбачено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі №6-2641цс15, в постанові від 05 квітня 2017 року в справі №6-399цс17 відповідно до якої, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не ігноруються правові позиції відповідно до яких, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року № 6-1752цс15.

Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року справа № 318/1863/17, провадження № 61-1747св19.

Доказами наданими як стороною позивача так і стороною відповідача вказано, що відповідач ОСОБА_1 зазначається фізичною особою-підприємцем з 04.01.2002 (а.с. 100 том 2). У свою чергу приватному підприємцю ОСОБА_1 належить будівля магазину-закусочної (а.с. 14 том 1), рішенням від 24.01.2006 (а.с. 16 том 1) приватному підприємцю ОСОБА_1 вирішено оформити право приватної власності на магазин-закусочну, а 15.08.2003 приватний підприємець ОСОБА_1 придбав земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а.с. 158 том 2).

Позиція суду

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що майно ( земельна ділянка та будівля) було набуте фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 після того, як сторони зареєстрували шлюб 14.06.2002 (а.с. 8 том 1).

Стороною відповідача доведено, що джерелом коштів виступив родич відповідача - ОСОБА_4 котрий ініціював будівництво, здійснював грошові перекази (а.с. 44-102 том 3), а метою - придбання майна (набуття земельної ділянки та подальше будівництво комерційного об`єкту) для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, враховуючи, що позивачем ОСОБА_2 не подано суду жодних доказів, що вона власними коштами або працею приймала участь в набутті будівлі комерційного об`єкту та земельної ділянки на котрій вона побудована, не зазначено джерела та розмір належних подружжю коштів, враховуючи те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, відтак суд приходить до висновку про достатність правових підстав для відмови у задоволені позову в частині поділу земельної ділянки та будівлі розташованих по АДРЕСА_1 . Разом з тим, враховуючи визнання відповідачем позову в частині поділу квартири (а.с. 109 том 3) суд знаходить підстави для задоволення позову в частині визнання за сторонами в порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартири за АДРЕСА_2 .

Як зазначено у ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки сторонами не вчинено дій передбачених ч. 5 ст. 71 СК України щодо попереднього внесення відповідного грошової суми на депозитний рахунок суду, а квартира не може бути реально поділена між сторонами відповідно до їх часток, суд визначає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, що відповідає позиції Постанові ВСУ від 30.03.2016 у справі №6-2811цс15.

В іншій частині позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, слід залишити без задоволення.

Питання розподілу судових витрат

Відповідно до ч.1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, понесених позивачкою ОСОБА_2 , складає 5763,00 грн. (а.с. 1 том 1) + 3677,95 грн. (а.с. 52 том 1) = 9440,95 грн. судового збору.

Ціна позову складає 944095 грн. (а.с. 17, 22, 27 том 1).

Ѕ частина від вартості квартири - предмета спору 347824,00 грн.

А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути суму судових витрат по сплаті судового збору, пропорційну до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 347824,50 * 100% : 944095,00 ціни позову = 36,84 %), тобто 36,84 % від суми сплаченого судового збору - 36,84 % *9440,95 грн:/100% = грн), що складає 3478,05 грн.

Розмір судових витрат понесених відповідачем становить 19294,40 грн. (а.с. 103-108 том 3). А тому з позивача на користь відповідача слід стягнути суму судових витрат, пропорційну до розміру позовних вимог у задоволенні яких відмовлено (100%-36,84 % = 63,16 %) тобто 63,16 % від суми судових витрат - 63,16% *19294,40 грн:/100% = грн), що складає 12186,34 грн.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 69 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 316, 317, 368, 369, 372 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 76-82, 133, 141, 258-265, 268 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , беручи до уваги правові позиції викладені у постанові Верховного Суду України № 6-2333цс15 від 25 листопада 2015 року, у постанові Верховного Суду України №6-399цс17 від 05 квітня 2017 року, у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 318/1863/17 від 02 вересня 2020 року, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

В порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності на Ѕ ідеальну частку квартири за АДРЕСА_4 , а за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на Ѕ ідеальну частку квартири за АДРЕСА_4 .

В іншій частині позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, залишити без задоволення.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_5 (паспорт серії НОМЕР_4 виданий 08 квітня 1998 року Літинським РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_5 (паспорт серії НОМЕР_5 виданий 05 вересня 2002 року Літинським РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_2 ) 3478 (три тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 05 коп. у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_5 (паспорт серії НОМЕР_5 виданий 05 вересня 2002 року Літинським РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_5 (паспорт серії НОМЕР_4 виданий 08 квітня 1998 року Літинським РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_3 ) 12186 (дванадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн. 34 коп. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : Гопкін П. В.