Постанова

від 25.11.2020 по справі 520/4495/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 р.Справа № 520/4495/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ТОВ "Євротаєрс" та Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 30.07.20 року по справі № 520/4495/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс"

до Слобожанської митниці Держмитслужби

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 р. № UА807000/2020/000767/2 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807180/2020/00025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UА807000/2020/000767/2 від 19.03.2020 року. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807180/2020/00025. Стягнуто з Слобожанської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" сплачений судовий збір в сумі 6990 грн. 16 коп. Відмовлено у стягненні судових витрат на правничу допомогу з Слобожанської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" .

Слобожанська митниця Держмитслужби , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу , вважає ухвалене судове рішення незаконним у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Вважає , що суд першої інстанції неправильно тлумачив закон, а саме - ст.ст. 52, 53,54, 55, 64Митного кодексу України , не застосував вимоги п.2 ст.58 МКУ (щодо наявності обставин, які виключали можливість застосування першого методу визначення митної вартості), п.2 ст.52. ч.І ст.257. ч.8 ст.264 МКУ (щодо обов`язку декларанта заявляти точні відомості про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення) та Правила заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 (щодо переліку документів, якими підтверджується вартість послуг з перевезення). Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову ТОВ Євротаєрс .

ТОВ "Євротаєрс", не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу у розмірі 23000,0грн., подало апеляційну скаргу , вважає , що судом не було надано належної оцінки доказам, які свідчать про понесення підприємством судових витрат на правничу допомогу. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 р. в частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу у розмірі 23 000, 00 грн. та ухвалити нове рішення у відповідній частині про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 23 000, 00 грн. на користь ТОВ "Євротаєрс", в іншій частині залишити рішення без змін.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Слобожанської митниці Держмитслужби не підлягає задоволенню , а апеляційна скарга ТОВ "Євротаєрс" підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 16.12.2019 року між ТОВ "Євротаєрс" та Shandong Hongsheng Rubber Technology Co., Ltd (Китай) було укладено зовнішньоекономічний Комерційний контракт № 16.12.2019, предметом якого була купівля шин для легкових, вантажних автомобілів, автобусів, спецтехніки, дисків стальних автомобільних, колес у зборці (код УКТЗЕД 87087), шини автомобільні код (УКТЗЕД 4011).

12.03.2020 року до відповідача подано для митного оформлення декларацію № UA807180/2020/001246, разом із якою подано пакувальний лист №HS034191216 від 09.01.2020 року, рахунок фактуру №HS034191216 від 19.01.2020 року, коносамент №WMS19126751 від 14.01.2020 року, накладну ЦІМ №40148579 від 08.03.2020 року, документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 02.03.2020 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі продажу товарів від 16.12.2019 року, договір про надання послуг митного брокера від 07.05.2018 року.

Відповідач, розглянувши документи надані позивачем, виніс рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 р. № UА807000/2020/000767/2. Так, в рішенні про коригування митної вартості товарів вказано, що джерелом інформації для даного рішення є наявна в митному органі цінова інформація з врахуванням спрацювання ризику АСАУР код 105-2,106-2, є наявна в митному органі цінова Інформація що наявна в АСМО Інспектор та ЄАІС про митні оформлення товарів митне оформлення, яких вже здійснено у максимально наближений термін: №UА500020/2020/200294 від 08.01.2020. Зазначено, що при прийнятті рішення застосовані Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджені наказом ДФС України від 11.09.15 № 689. Також, зазначено, що коригування митної вартості здійснено за другорядним методом (резервним методом) у відповідності до статті 64 Митного кодексу України, розрахунок митної вартості складає: тов.№ 1) 170,01 USD/шт.= 170,01 USD * 260 шт.= 44202,60 USD.

На підставі вищевказаного рішення відповідачем складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807180/2020/00025.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішенням відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятих ним рішень, суд приходить до висновку

Відмовляючи у стягненні з відповідача судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того , що з наданих представником позивача доказів на підтвердження витрат на правову допомогу в розмірі 23000,00 грн. не вбачається кількості часу, витраченого на здійснення відповідних дій, не надано до суду детального розрахунку витрат на правничу допомогу, отже, докази, надані на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам, установленим статтею 134 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову , виходячи з наступного.

Засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України визначає Митний кодекс України.

Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 МК України).

Тобто, частиною 3 статті 53 МК України закріплено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до ч.1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 21.02.2020 у справі №813/1229/16 та від 28.02.2020 у справі №804/3463/15 Верховний Суд висловив позицію, що положення статей 53-55, 57-58 Митного кодексу України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У постанові від 27.04.2020 у справі №140/804/19 Верховний Суд вказав, що зі змісту положень розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів. Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Частиною 4 ст. 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Приписами ч.5 ст. 58 МК України визначено, що ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Отже, для розрахунку митної вартості товару застосовується ціна, що підлягає сплаті за контрактом.

Також, статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 58 МК України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

1) витрати, понесені покупцем: комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів.

3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця.

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

7) витрати на страхування цих товарів.

Згідно ч. 3 ст. 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Крім того, відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі №260/718/19 вказав, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Верховний Суд зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено.

Так, представником відповідача в обґрунтування висновку про заниження митної вартості товару ТОВ "Євротаєрс", вказано, що митна вартість товару становить 1,99 дол.США/кг, що, на думку відповідача, менше ніж інформація по фактам митних оформлень подібних товарів, а саме 2,79 дол.США/кг.

Вказаний відповідачем метод для визначення митної вартості товару, а саме використання ціни за кілограм товару, є некоректним в даному випадку. Тобто, відповідачем не враховано того, що товари в даному випадку є штучними виробами та можуть мати різні антропометричні показники, характеристики, оснащення та відповідно вартість.

Судом першої інстанції вірно встановлено , що рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 р. № UА807000/2020/000767/2 не містить інформації, з чого виходив митний орган, визначаючи ціну 170,01 USD/шт. для кожної одиниці товару.

У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таким чином, при митному оформленні товарів , підстави для коригування митної вартості та відмови в митному оформленні відповідачем обґрунтовано не було.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Однак, обов`язок доведення правомірності винесеного рішення відповідачем не виконано.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, що рішення повинно прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін , суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив, що заявлені декларантом відомості про митну вартість товару є неповними та/або недостовірними, ані під час декларування спірного товару, ані під час судового розгляду справи відповідач не вказав на документи, зазначені у статті 53 МК України, які подані позивачем як декларантом при митному оформленні транспортного засобу, в яких наявні ознаки підробки або які не містять всіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена позивачем за товар, всупереч імперативної вимоги закону. Спрацювання системи АСАУР є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 805/2713/16-а.

Колегія суддів зауважує, що ненадання додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами. Неподання декларантом зазначених документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Вказана правова позиція узгоджується з правовим висновком Касаційного адміністративного суду Верховного суду у постанові від 27 липня 2018 року № 809/1174/17.

На підставі вище встановленого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 р. № UА807000/2020/000767/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807180/2020/00025, є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції у рішенні про задоволення позову викладено мотиви протиправності рішення відповідача про коригування митної вартості, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Всі інші доводи апеляційної скарги Слобожанської митниці Держмитслужби висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

При цьому , колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з відповідача судових витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Згідно п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, якщо він передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав: договір № 23-03.20 про надання про надання правової (правничої) допомоги від 23.03.2020 р., платіжне доручення від 23.03.2020 р., рахунок-фактуру N 103 від 23 березня 2020 р., акт N 1 прийому адвокатських послуг від 09.07.2020 р., ордер № 1598 Серія 000010, виданого на адвоката ОСОБА_1 ; свідоцтво N 4007 адвоката Степанюк О.А. на право зайняття адвокатською діяльністю; витяг з Реєстру адвокатів України на Степанюк О.А.

Відповідно до п. 1.1 Договору № 23-03.20 про надання про надання правової (правничої) допомоги від 23.03.2020 р. (далі - Договір), укладеного між Адвокатським об`єднанням Фортекс та ТОВ Євротаєрс (Клієнт), за цим договором Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання зобов`язується надати Клієнту правничу допомогу для захисту та представництва інтересів Клієнта в судових органах щодо визнання протиправними та скасування - Рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 р. № UA807000/2Ц20/000767/2 та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807180/2020/00025.

Пунктом 1.2 Договору визначено види правничої допомоги, яку Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту.

Відповідно до п. 4.1 Договору - ціна адвокатських послуг згідно даного Договору становить 23 000 гривень, без ПДВ. Ціна по даному договору включає в себе підготовку всіх правових документів під час розгляду справи у суді, представництво інтересів клієнта у судових засіданнях в межах м. Харкова та надання іншої правової (правничої) допомоги згідно п. 1.2 Договору.

Кількість та обсяг надання адвокатських послуг (правової (правничої) допомоги) визначається Адвокатським об`єднанням з урахуванням позиції Клієнта та обставин розгляду справи у судах. Надання адвокатських послуг фіксується актом (актами) наданих послуг, що підписуються сторонами (п. 4.2 Договору).

Відповідно до Акту № 1 прийому адвокатських послуг від 09.07.2020 р., враховуючи складність справи № 520/4495/2020, якість та обсяги наданих адвокатських послуг, розраховану ціну позову по даній справі в розмірі 325 877,32 грн., адвокатом надано наступні адвокатські послуги:

1.Адвокатське об`єднання підготувало обґрунтування правової позиції по Справі та склало позовну заяву до адміністративного суду з урахуванням вимог діючого законодавства України та практики Верховного суду щодо оскарження Рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 р. N° UA8070Ц0/2020/00076772 та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення N UA80718Ц/2020700025 - вартість послуги 19 000, 00 грн.

2.Адвокатське об`єднання підготувало та склало клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) ТОВ "Євротаєрс" згідно ч. 5 cт. 262 КАС України, письмове підтвердження згідно п. 11 ч. 5 cm. 160 КАС України - вартість послуги 600, 00 грн.;

3.Адвокатське об`єднання підготувало відповідь на Відзив на позовну заяву, додаткові пояснення (щодо стягнення витрат на правову допомогу) - вартість послуги 2500, 00 грн.

4.Адвокатське об`єднання представляло інтереси клієнта у судовому засіданні по справі N° 52074495/2020 - 01.07.2020 р. - вартість послуги 900, 00 грн.

Колегія суддів зазначає , що діюче законодавство не встановлює особливу форму або бланк розрахунку витрат на правничу допомогу, яку має подати сторона на підтвердження судових витрат.

Натомість, Акт № 1 прийому адвокатських послуг від 09.07.2020 р. містить детальний опис наданих адвокатських послуг (їх кількість, суть кожної послуги) згідно п. 1.2. Договору, а також визначено ціну адвокатського гонорару за кожну надану послугу.

23.03.2020 р. позивачем відповідно до рахунку-фактури № 103 від 23 березня 2020 р., сплачено вартість правничої допомоги за договором № 23-03.20 від 23.03.2020 р., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення від 23.03.2020 р. на суму 23 000,00 грн.

Виходячи зі змісту положень ч. З ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до статті 903 ЦК України плата за договором про надання послуг здійснюється замовником у розмірі, встановленому договором.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність перед бачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При цьому, ч. 2 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначає, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Таким чином, діюче законодавство передбачає можливість обчислення гонорару у фіксованому розмірі та не зобов`язує сторони визначати виключно погодинну оплату гонорару адвоката.

Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що розмір витрат на правову допомогу може бути вирахуваний виключно на підставі обліку часу, витраченого на здійснення відповідних дій.

Не визначення позивачем тривалості часу, який витрачено адвокатом на надання окремих видів послуг по даній справі, за умови окреслення певної загальної фіксованої суми вартості правничої допомоги за договором від 23.03.2020 та документальне підтвердження її надання, не може вважатися підставою для визнання таких витрат необгрунтованими.

Відповідно до позиції Верховного Суду , викладеної в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15 підкреслено на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за доцільні, дублюючі одна одну, послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків. Крім того, у даному ж рішенні вказано й про те, що витрати за час перебування адвоката у судовому засіданні повинні підтверджуватися хронометричними даними протоколу судового засідання.

Надаючи оцінку наданим вище документам, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що зі змісту наявних у матеріалах справи документів вбачається, що останніми підтверджується факт надання адвокатом правничої допомоги позивачу.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, враховуючи предмет оскарження та обставини справи, колегія суддів погоджується зі співмірністю та обґрунтованістю стягнення з відповідача 23000 грн.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову, колегія суддів дійшла висновку, висновку про необхідність стягнення на користь позивача суми витрат на професійну правову допомогу у розмірі 23000,0 грн.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права..

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316,317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року по справі № 520/4495/2020 скасувати в частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу з Слобожанської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" .

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" судові витрати на правничу допомогу у розмірі 23000,0грн. за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби .

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року по справі № 520/4495/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 30.11.2020 року