Постанова

від 24.11.2020 по справі 340/1555/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 340/1555/20 Суддя І інстанції - Петренко О.С.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В.,

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Центр-Еліт про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило:

- стягнути з Приватного підприємства Центр-Еліт на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 47280,95 грн;

- стягнути з Приватного підприємства Центр-Еліт на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 382,86 грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підприємство не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів, а тому повинно самостійно сплатити відповідну суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі, передбаченому ст. 20 Закону.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу, Приватне підприємство Центр-Еліт просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за поданим відповідачем звітом форми 10-ПІ за 2019 рік, у відповідності до Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого наказом Мінпраці України 10.02.2007 року №42, середньооблікова численність штатних працівників облікового складу відповідача становить 21 особи, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів - 1, фактично на підприємстві працевлаштовано інвалідів - 0.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

В той же час, обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення , N 5067-VI, 05.07.2012 року, роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання .

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

У 2019 році позивачем до Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості подавалась звітність форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за період: січень 2019 року, березень 2019 року, травень 2019 року, липень 2019 року, вересень 2019 року, листопад 2019 року (а.с.29-42).

Таким чином, протягом 2019 року районний центр зайнятості був проінформований про наявність вакансії для інвалідів на ПП "Центр Еліт" та мав можливість у 2019 році направляти відповідних осіб для працевлаштування до підприємства відповідача.

Відповідно до листа від 23.01.2020 року за вих. №06-34/101/5 встановлено, що ПП "Центр Еліт" приймало участь у ярмарках вакансій, які організовувались Кіровоградським міськрайонним центром зайнятості у червні, вересні та грудні 2019 року для осіб з інвалідністю.

Крім того, судом встановлено, що в 2019 році Кіровоградським міськрайонним центром зайнятості до відповідача направлено три особи з інвалідністю, однак 2 особи не відповідали кваліфікаційним вимогам, а 1- відмовилась через низький рівень заробітної плати (а.с.61-63)

Отже, відповідач вживав необхідні заходи для працевлаштування інвалідів у 2019році, а саме: створив робоче місце для працевлаштування інваліда, а також подавав до служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів зазначає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем виконаний обов`язок, передбачений нормами чинного законодавства, зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволені адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Одночасно з цим, відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України , від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12.10.2006 у справі Двойних проти України , від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У ситуації, що розглядається, Адвокат Усатенко В.Ю. відповідно до додаткової угоди до договору про надання професійної правничої допомоги від 24.04.2019 року та опису робіт опрацьовував матеріали апеляційної скарги Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року по справі №340/1555/20, опрацьовував законодавство, судову практику з питань стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені і складення від імені ПП Центр-Еліт відзиву на апеляційну скаргу.

Заявлені вимоги позивача щодо повернення йому витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн. ґрунтуються на тому, що згідно із розрахунку до договору про надання професійної правничої допомоги від 24 квітня 2019 року адвокатом на опрацювання матеріалів апеляційної скарги Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року по справі №340/1555/20, опрацювання законодавства, судової практики з питань стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені і складення від імені ПП Центр-Еліт відзиву на апеляційну скаргу витратив 3 години, що становить 2500 грн.

При цьому відповідно до акту приймання-здачі наданих послуг 24 квітня 2019 року Адвокатське об`єднання виконало взяті на зобов`язання по наданню професійної правничої допомоги, а клієнт прийняв виконання на суму 2500 грн.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивача за договором, надано наступні документи:

-Договір про надання правової допомоги від 24 квітня 2019 року;

-Додаткова угода до договору про надання правової допомоги від 24 квітня 2019 року;

-Розрахунок до договору про надання правової допомоги від 24 квітня 2019 року;

-Акт приймання-здачі наданих послуг;

- Квитанцію до прибуткового касового ордера №149 від 06 листопада 2020 року про сплату 2500 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції надає оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, підлягає вирішенню за правилами спрощеного позовного провадження, тобто є справою не значної складності.

Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок, а також враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо часткового задоволення витрат на правову допомогу. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката по складенню відзиву на апеляційну скаргу з урахуванням складності справи - 500 грн.

Колегія суддів зазначає, що на час апеляційного провадження між учасниками вже була сформована правова позиція, у тому числі щодо захисту прав та інтересів позивача та доводів відповідача. Відзив на апеляційну скаргу фактично дублює відзив на позовну заяву та заперечення, які були подані позивачем до суду першої інстанції.

З огляду на те, що витрати у сумі 2500 грн. є неспівзмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, а підготовка цієї справи до розгляду в апеляційній інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію свого клієнта, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, колегія суддів вважає за можливе зменшити понесені позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 500 грн. які фактично складаються із написанням письмового відзиву на апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року - залишити без змін.

Стягнути з Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства Центр-Еліт сплачені витрати на правничу допомогу у розмірі 500 грн. (п`ятсот грн.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Мельник