Постанова

від 26.11.2020 по справі 757/44003/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/44003/19-ц головуючий у суді І інстанції Литвинова І.В.

провадження № 22-ц/824/6703/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Суханової Є.М., Сержанюка А.С., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства Сітібанк , в особі представника адвоката Дядюка Євгена Миколайовича на рішення Печерського районного суду міста Києва, від 05 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Сітібанк про визнання незаконними та скасування рішення про припинення повноважень, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства Сітібанк про визнання незаконними та скасування рішення про припинення повноважень, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем незаконно звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій АТ СІТІБАНК , оскільки дана посада не відноситься до переліку посадових осіб в розумінні пункту 15 частини першої ст. 2 Закону України Про акціонерні товариства , а тому позивач не міг бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої ст. 41 КЗпП України, бо не є спеціальним суб`єктом щодо якого вказана норма підлягає застосуванню. Окрім того, зазначив, що Наглядова рада відповідача, у силу положень Закону України Про акціонерні товариства та статуту відповідача, не була уповноважена приймати рішення про припинення повноважень позивача як начальника Департаменту.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва, від 05 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства СІТІБАНК про визнання незаконним та скасування рішення про припинення повноважень, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Наглядової ради акціонерного товариства СІТІБАНК , оформлене протоколом № 226 від 18 липня 2019 року, про припинення повноважень ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Департаменту по роботі з персоналом акціонерного товариства СІТІБАНК Воропаєвої Катерини Юріївни № к-190719-1 від 19 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи, згідно з пунктом 5 частини першої ст. 41 Кодексу Законів про працю України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій Акціонерного товариства СІТІБАНК з 19 липня 2019 року. Стягнуто з Акціонерного товариства СІТІБАНК на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 201 167, 97 грн. та судовий збір 5 779, 24 грн.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва, від 10 лютого 2020 року суд вирішив допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій Акціонерного товариства СІТІБАНК з 19 липня 2019 року та стягнення з Акціонерного товариства СІТІБАНК (код ЄДРПОУ 21685485) на користь ОСОБА_1 , суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 201 167, 97 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням Акціонерне товариство СІТІБАНК , через представника, ОСОБА_2 ,подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким закрити провадження по справі.

При цьому зазначає, що суд неправильно визначив юрисдикцію спірних правовідносин та помилково відкрив провадження у цій справі, що в подальшому призвело до постановлення неправомірного рішення. Позивач був членом Правління (виконавчого органу) і сам як член виконавчого органу оскаржив рішення Наглядової ради відповідача, як першопричину для звільнення в порядку п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України. Інші позовні вимоги є похідними від основної позовної вимоги про оскарження рішення Наглядової ради. Апелянт, посилаючись на практику Верховного Суду, вважає, що спори про усунення (звільнення) члена виконавчого органу товариства та визнання недійсним рішення Наглядової Ради є корпоративними, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, а підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, зазначав, що судом першої інстанції також було невірно застосовано норми матеріального права, а отже, висновки суду першої інстанції про незаконність припинення повноважень та звільнення позивача за п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України Наглядовою радою є безпідставними та необґрунтованими.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

12 .06.2020 року до суду надійшов відзив позивача поданий представником - ОСОБА_3 , згідно якого позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому, посилаючись на обставини позовної заяви, зазначає, що відсутні підстави вважати, що Член Правління та Начальник Департаменту міжнародного банківського вкладу обслуговування комерційних операцій, яку займав позивач є єдиною посадою. ОСОБА_1 , як Начальник Департаменту не є посадовою особою в розумінні п.15 ст. 2 ЗУ Про акціонерні товариства . На думку позивача, правовідносини виникли з приводу його незаконного звільнення з посади начальника Департаменту міжнародного банківського вкладу обслуговування комерційних операцій, а тому захист прав має здійснюватися в порядку цивільного судочинства. Вважає, що спір не є корпоративним, а вказана апелянтом судова практика Верховного Суду не може бути застосована, оскільки стосується інших правовідносин.

09.07.2020 року до суду надійшла відповідь апелянта на відзив позивача, згідно якої позивач посилаючись на безпідставність та бездоказовість заперечень представника позивача просив задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник апелянта просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким закрити провадження по справі.

Представники позивача в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 грудня 2015 року між ПАТ СІТІБАНК як роботодавцем та ОСОБА_1 як працівником укладено безстроковий трудовий договір (т. 1, а. с. 49-60).

Згідно з пунктом 1.2 трудового договору, позивач призначається на посаду: начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій. Товариство (ПАТ СІТІБАНК ) вважається основним місцем роботи позивача.

Пунктом 5.1 трудового договору визначено, що за виконання обов`язків, передбачених цим договором, позивачу встановлюється заробітна плата у розмірі 183 334, 00 грн. на місяць, що виплачуватиметься у строк та у порядку, затвердженому відповідачем згідно законодавства України.

На підставі вищевказаного трудового договору від 15 грудня 2015 року та заяви ОСОБА_1 наказом Голови Правління ПАТ СІТІБАНК Стівена Аллана Фішера № к-151215-1 від 15 грудня 2015 року прийнято ОСОБА_1 на посаду начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій ПАТ СІТІБАНК .

18 січня 2018 року між відповідачем та позивачем укладено додаткову угоду до трудового договору від 15 грудня 2015 року. За умовами даної додаткової угоди сторони дійшли згоди, що з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 встановлюється посадовий оклад у розмірі 241 667 грн. на місяць, що виплачуватиметься у строк та у порядку, затвердженому відповідачем згідно законодавства України (т. 1, а. с. 62).

На підставі протоколу № 40 Річних Загальних Зборів акціонерів ПАТ СІТІБАНК від 26 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство СІТІБАНК перейменовано в акціонерне товариство СІТІБАНК .

21 грудня 2018 року Наглядовою радою АТ СІТІБАНК прийнято рішення, оформлене протоколом № 163 від 21 грудня 2018 року, яким призначено ОСОБА_1 , начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій, членом Правління АТ СІТІБАНК з 21 грудня 2018 року.

На підставі вищевказаного рішення Наглядової ради АТ СІТІБАНК , оформленого протоколом № 163 від 21 грудня 2018 року, наказом начальника Департаменту по роботі з персоналом АТ СІТІБАНК Воропаєвою К. Ю. № к-211218-3 від 21 грудня 2018 року призначено ОСОБА_1 на посаду члена Правління АТ СІТІБАНК з 21 грудня 2018 року.

18 липня 2019 року Наглядовою радою АТ СІТІБАНК прийнято рішення, оформлене протоколом № 226 від 18 липня 2019 року, про припинення повноважень посадової особи члена Правління АТ СІТІБАНК ОСОБА_1 та звільнення його з посади начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій 19 липня 2019 року (останній день роботи) (т. 1, а. с. 70).

На підставі вищевказаного рішення Наглядової ради АТ СІТІБАНК , оформленого протоколом № 226 від 18 липня 2019 року наказом начальника Департаменту по роботі з персоналом АТ СІТІБАНК Воропаєвою К. Ю. № к-190719-1 від 19 липня 2019 року звільнено ОСОБА_1 , у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, згідно з пунктом 5 частини першої ст. 41 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача з посади начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій АТ СІТІБАНК на підставі пункту 5 частини першої ст. 41 КЗпП України, застосування відповідачем цієї норми для звільнення позивача із займаної посади є неправомірним, оскільки у переліку посадових осіб, який наведений у пункті 15 частини першої ст. 2 Закону України Про акціонерні товариства , відсутня така посада, як начальник Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій. Оскаржуване рішення Наглядової ради АТ СІТІБАНК , оформлене протоколом № 226 від 18 липня 2019 року, про припинення повноважень ОСОБА_1 , є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а отже, підлягають до задоволення і інші позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.

У ст.124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації пов`язане поняття цивільної юрисдикції, яку розуміють як компетенцію суду вирішувати справи в порядку цивільного судочинства.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їхнього відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.

Нормами Цивільного кодексу України (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України Про господарські товариства (статті 47, 62, 63), Закону України Про акціонерні товариства (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у частині п`ятій статті 58 Закону України Про акціонерні товариства , укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті ст. 46 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Конституційний Суд України у Pішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів ) зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено у судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.

При вирішенні спорів, пов`язаних з порядком скликання і роботи наглядової ради товариства, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів товариства.

У випадку їх неврегульованості в установчих документах застосовується аналогія закону в частині норм, що регулюють відповідні питання скликання та проведення загальних зборів товариства (обов`язковість повідомлення усіх членів наглядової ради про проведення засідання, надання інформації з питань порядку денного, правомочність, порядок прийняття рішення).

За таких обставин спір підлягає розгляду за правилами і в порядку господарського судочинства.

Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 145/1885/15-ц від 30.01.2019 року.

Такі висновки Верховний Суд, крім іншого, підтвердив у своїй постанові від 15.09.2020 року по справі № 205/4196/18, а саме зазначив.

Під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати наступне.

За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10 жовтня 2013 року набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.

Апеляційним судом встановлено, що наказом Голови Правління ПАТ СІТІБАНК Стівена Аллана Фішера № к-151215-1 від 15 грудня 2015 року прийнято ОСОБА_1 на посаду начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій ПАТ СІТІБАНК .

18 січня 2018 року між відповідачем та позивачем укладено додаткову угоду до трудового договору від 15 грудня 2015 року. За умовами даної додаткової угоди сторони дійшли згоди, що з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 встановлюється посадовий оклад у розмірі 241 667 грн. на місяць, що виплачуватиметься у строк та у порядку, затвердженому відповідачем згідно законодавства України (т. 1, а. с. 62).

На підставі протоколу № 40 Річних Загальних Зборів акціонерів ПАТ СІТІБАНК від 26 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство СІТІБАНК перейменовано в акціонерне товариство СІТІБАНК .

21 грудня 2018 року Наглядовою радою АТ СІТІБАНК прийнято рішення, оформлене протоколом № 163 від 21 грудня 2018 року, яким призначено ОСОБА_1 , начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій, членом Правління АТ СІТІБАНК з 21 грудня 2018 року.

На підставі вищевказаного рішення Наглядової ради АТ СІТІБАНК , оформленого протоколом № 163 від 21 грудня 2018 року, наказом начальника Департаменту по роботі з персоналом АТ СІТІБАНК Воропаєвою К. Ю. № к-211218-3 від 21 грудня 2018 року призначено ОСОБА_1 на посаду члена Правління АТ СІТІБАНК з 21 грудня 2018 року.

18 липня 2019 року Наглядовою радою АТ СІТІБАНК прийнято рішення, оформлене протоколом № 226 від 18 липня 2019 року, про припинення повноважень посадової особи члена Правління АТ СІТІБАНК ОСОБА_1 та звільнення його з посади начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій 19 липня 2019 року (останній день роботи) (т. 1, а. с. 70).

На підставі вищевказаного рішення Наглядової ради АТ СІТІБАНК , оформленого протоколом № 226 від 18 липня 2019 року наказом начальника Департаменту по роботі з персоналом АТ СІТІБАНК Воропаєвою К. Ю. № к-190719-1 від 19 липня 2019 року звільнено ОСОБА_1 , у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, згідно з пунктом 5 частини першої ст. 41 КЗпП України.

З огляду на те, що позивач оскаржує його звільнення з посади начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій АТ СІТІБАНК (керівника), у зв`язку з припиненням його повноважень, як члена Правління, за пунктом 5 частини першої статті 41 цього кодексу, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки у даній справі позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи наглядової ради з такого припинення повноважень (звільнення).

Натомість, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи позивача щодо відсутні підстави вважати посаду Члена правління та начальника Департаменту, яку він займав, єдиною посадою, оскільки вказане не відповідає матеріалам справи та вірному висновку суду першої інстанції, про те, що з 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 одночасно виконував посадові обов`язки начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій АТ СІТІБАНК та члена Правління АТ СІТІБАНК , а отже повинно було бути два накази про звільнення. Один, про звільнення з посади начальника Департаменту міжнародного банківського обслуговування комерційних операцій АТ СІТІБАНК , що на його думку, не входить до компетенції Наглядової Ради, а інший, про припинення повноважень, як члена правління.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що справу розглянуто з порушенням правил предметної юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу .

Згідно п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Положення даної норми застосовуються судом в тому випадку, коли після відкриття провадження по справі буде встановлено, що справа не належить до юрисдикції суду (непідвідомча суду).

Оскільки, суд першої інстанції встановивши обставини справи не вірно визначив правову природу правовідносин, які виникли між сторонами, у зв`язку з чим неправильно застосував норми процесуального права (ст.ст. 19, 20, 188 ЦПК України), судове рішення на думку колегії суддів підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Згідно статті 256 ЦПК України , якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу , суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Отже, враховуючи, що під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду є безпідставним та незаконним, і тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про закриття провадження у справі.

Поряд з цим, колегія суддів роз`яснює позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства і він має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі відповідач має право на компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При подачі апеляційної скарги апелянтом-відповідачем було сплачено судовий збір в розмірі 8 668,86 грн.(а.с.180 т.3) і заявлено вимоги щодо відшкодування судових витрат. Апеляційну скаргу задоволено, а провадження у справі закрито, тому судовий збір у визначеному розмірі за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 374, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства Сітібанк , подану представником - Дядюком Євгеном Миколайовичем, задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва, від 05 лютого 2020 року скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Сітібанк про визнання незаконними та скасування рішення про припинення повноважень, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Сітібанк судовий збір у розмірі 8 668,86 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: Є.М. Суханова

А.С. Сержанюк