Постанова

від 30.11.2020 по справі 916/679/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/679/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Клименко О. В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса - Оксюта В.В. на підставі ордеру від 20.11.2020 року серія ВН № 1018193.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року, м. Одеса, суддя Лічман Л.В., повний текст рішення складено та підписано 29.09.2020 року

у справі № 916/679/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса

про стягнення 621 000 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м.Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м.Київ борг у розмірі 621 000 грн., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч умовам п.п. 4.1.3 укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 19.04.2018 року (в редакції від 13.11.2018 року) в строк, обумовлений договором, не виконав взяте на себе зобов`язання зі сплати орендної плати у розмірі 621 000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі №916/679/20 (суддя Лічман Л.В.) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що укладений між сторонами договір припинив свою дію 11.07.2019 року у зв`язку з настанням скасувальної обставини, обумовленої сторонами за правилами ч. 2 ст. 212 Цивільного кодексу України, оскільки п. 7.6.1 та 7.8 Договору прямо передбачено, що без підписання додаткових документів договір достроково припиняє дію у випадку непогашення орендарем заборгованості з орендної плати більше 30 календарних днів з моменту її виникнення, при цьому до теперішнього часу не внесено платіж під номером 2 в графіку (п. 4.1.3 договору з урахуванням договору № 1 про внесення змін та доповнень від 30.11.2018), який мав бути внесений до 10.06.2019 року, з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для стягнення заборгованості за вказаним договором відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі № 916/679/20 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема скаржник, із посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 12.04.2016 року у справі № 910/20246/15, зазначає, що зобов`язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов`язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінчення строку дії договору. Оскільки відповідач майно за актом приймання-передачі не повернув, підстав для звільнення його від сплати орендної плати немає.

Також скаржник зазначає, що подібних висновків дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 року у справі №924/195/16, від 11.05.2018 року у справі № 926/2119/17 та у справі № 910/20370/17, зокрема, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі № 916/679/20, справу призначено до судового розгляду.

17.11.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання, в якому скаржник просив суд або забезпечити проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції, або провести розгляд справи за відсутності його представника.

У зв`язку з відсутністю технічної можливості провести судове засідання в режимі відеоконференції у визначені в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року про відкриття апеляційного провадження у справі № 916/679/20 дату та час, ухвалою суду від 18.11.2020 року у клопотання скаржника про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було відмовлено, з огляду на що, судова колегія вважає за необхідне задовольнити клопотання скаржника про розгляд справи за відсутності його представника.

20.11.2020 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м.Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі № 916/679/20 - без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач зазначає, що орендну плату у розмірі 25 000 доларів США за період з 01.06.2019 року по 30.11.2019 року відповідач до 10.06.2019 року не сплатив, оскільки починаючи з 13.05.2019 року орендодавець перекрив доступ до орендованого приміщення орендарю, через протиправні дії орендодавця з 13.05.2019 року відповідач не міг користуватись об`єктом оренди, працівники відповідача не могли потрапити в приміщення, незважаючи на те, що в ньому знаходились належні йому меблі та майно. При цьому, враховуючи, що протягом 30 днів з моменту настання строку оплати за період оренди з 01.06.2019 року по 30.11.2019 року, а саме до 10.07.2019 року орендар не здійснив оплату, то відповідно до пп. 7.6.1. п. 7.6. та п.7.8. договору він припинив свою дію з 11.07.2019 року. Будь-яких додаткових угод до договору щодо незастосування скасувальної умови за взаємною згодою сторін не укладалося. Тому з 11.07.2019 року договір є таким, що припинив свою дію. Відтак, суд першої інстанції, проаналізувавши умови договору оренди, дійшов вірного висновку, що договір припинив свою дію 11.07.2019 року у зв`язку з настанням скасувальної умови, передбаченої пп.7.6.1. п. 7.6. договору.

З огляду на вказане відповідач зауважив, що зобов`язання у Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса зі сплати орендної плати за період з 01.12.2019 року по 31.05.2020 року, яке мало відбутись до 10.12.2019 року, не виникло.

Що стосується доводів позивача, що відповідач до цього часу не повернув орендоване майно, тому немає підстав для звільнення його від сплати орендної плати за весь час фактичного користування майном, відповідач відзначив, що, по-перше, позивач не вказував як підставу своїх позовних вимог ту обставину, що йому не повернуто орендоване майно та він вимагає оплати саме в зв`язку з таким неповерненням, по-друге, дійсно у відповідності до положень ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Однак, це є окремою підставою та предметом позовних вимог, про які позивач у своєму позові не зазначав.

При цьому, як стверджує відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ, передавши в тимчасове платне користування на відповідний строк приміщення для здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м.Одеса господарської діяльності, взяло на себе обов`язок передати цей об`єкт оренди орендарю та забезпечити йому можливість безперешкодного користування відповідно до умов, передбачених договором, 24 години на добу 7 днів на тиждень на весь строк оренди (пп. 5.3.1. та 5.3.2. п. 5.3. договору). Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ відповідно до пп. 5.3.5. п. 5.3. договору прийняло на себе зобов`язання не здійснювати дій, що можуть мати наслідком обмеження орендаря у користуванні приміщенням, крім випадків, передбачених даним договором.

Товариством з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса до суду надані документи, які підтверджують, що з 13.05.2019 року орендодавець в односторонньому порядку, без попередження, унеможливив доступ орендаря до орендованого приміщення та фактично заволодів належним орендарю майном, яке знаходилось в орендованому приміщенні. Тобто, з 13.05.2019 року відповідач саме через недобросовісну та протиправну поведінку орендодавця не міг використовувати орендоване майно. Жодного підтвердження того, що у відповідача був доступ до орендованого приміщення після 13.05.2019 року, що товариство після 13.05.2019 року використовувало приміщення відповідно до умов договору оренди, а також, що позивач вживав заходів щодо забезпечення відповідачу доступу до орендованого приміщення, останній суду не надав.

Відповідач зауважує, що ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлює обов`язок наймача у разі припинення договору негайно повернути наймодавцеві річ. При цьому ні положення ст. 785 Цивільного кодексу України, ні будь-які інші норми законодавства, ні умови договору оренди не пов`язують факт припинення договору оренди з моментом повернення орендованої речі орендодавцеві. Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачає наслідки у випадку невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна після припинення дії договору у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Разом з тим, такі наслідки настають лише за фактичне користування орендарем річчю після припинення договору оренди.

Посилання позивача на висновки, викладені в постанові ВГСУ від 12.04.2016 у справі №910/20246/15 щодо того, що припинення обов`язку орендаря зі сплати орендних платежів після спливу строку дії договору оренди пов`язується з моментом повернення орендованого майна, на думку відповідача, не заслуговують на увагу в даній справі, оскільки, по-перше, як вбачається з судових рішень у справі № 910/20246/15, зокрема, рішення господарського суду м. Києва від 06.10.2015, постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 та постанови ВГСУ від 12.04.2016 року, то вказаного висновку суди дійшли за абсолютно інших обставин, оскільки умови договору, який досліджувався у справі №910/20246/15 в частині сплати орендної плати, відрізняються від умов договору оренди, укладеного 19.04.2018 року між сторонами у вказаній справі, цим договором сторони не передбачали сплату орендної плати за весь період фактичного користування майном до моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна.

По-друге, відповідач зазначив, що рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2015 року у справі № 910/20246/15 було переглянуто за нововиявленими обставинами та рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 скасовано, у задоволенні позову про стягнення заборгованості відмовлено повністю.

По-третє, за умови відсутності в Договорі оренди від 19.04.2018 року погодження сторонами обов`язку орендаря сплачувати саме орендну плату по день фактичного користування майном до підписання акту приймання-передачі майна, такий обов`язок не може бути покладений на орендаря, оскільки законодавством не передбачений.

Щодо постанови Верховного Суду у справі № 910/20370/17 відповідач зазначив, що у вказаній справі Верховний Суд також вказує на те, що законодавством, зокрема ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлений єдиний спосіб стимулювання повернення об`єкта оренди орендодавцю у вигляді права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном, що може застосовуватись лише у разі встановлення вини орендаря щодо неповернення об`єкта оренди.

Натомість, виходячи з принципу свободи договору, сторони мають право передбачити в договорі оренди положення щодо сплати орендної плати за весь час фактичного користування майном, що не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, а пов`язується з моментом підписання акта приймання-передачі майна віл орендаря до орендодавця. Сторони в договорі оренди від 19.04.2018 року не передбачали такого обов`язку орендаря зі сплати орендної плати за весь час фактичного користування майном, а тому до правовідносин сторін застосовуються загальні положення Цивільного кодексу України щодо договору найму, які не передбачають обов`язку сплати орендної плати після припинення дії договору оренди. Тобто після припинення дії договору оренди - 11.07.2019 року у відповідача відсутній обов`язок зі сплати саме орендної плати за договором.

В той же час, як зауважує відповідач, положення ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачають, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Крім того, обставини, зазначені у нормі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Відсутність у вказаній частині статті вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, ;визначених процесуальним законодавством. Такого висновку щодо застосування положень ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 року у справі № 910/7495/16.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, та враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, задоволено клопотання апелянта про розгляд справи у його відсутність, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м.Київ.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутнього учасника судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі № 916/679/20 відповідає вимогам чинного законодавства України, і відсутні підстави для його скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

19.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення побутового обслуговування населення, що розташоване за адресою: місто Київ, провулок Віто-Литовський (Чапаєвське шосе), будинок 15, приміщення 3 загальною площею 342,3 кв.м. (п. 1.1 Договору).

Приміщення передається в оренду для його використання у господарській діяльності орендаря з метою розміщення магазину-складу (п.1.2 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе за договором зобов`язань. Строк оренди за даним договором відраховується з моменту підписання акту прийому-передачі (п. 3.1 договору).

За користування приміщенням за даним договором орендар сплачує орендодавцю орендну плату (п. 4.1 договору).

Розмір орендної плати, починаючи з дати підписання договору та до 30.11.2018 року включно складає 1 грн. на місяць (п. 4.1.1 договору з урахуванням договору № 1 про внесення змін та доповнень від 30.11.2018 року).

Відповідно до п. 4.1.2 договору з урахуванням договору № 1 про внесення змін та доповнень від 30.11.2018 року, починаючи з 01.12.2018 року, орендна плата за кожні наступні шість місяців оренди складає суму у гривні, еквівалентну 25 000 доларів США 00 центів, відповідно до середнього значення між купівлею та продажем за курсом, встановленим у відділеннях ПАТ КБ ,,Приватбанк" станом на день оплати.

Орендна плата сплачується орендарем в національній валюті України - гривні шляхом перерахування грошей на поточний рахунок орендодавця без попереднього виставлення рахунку, відповідно до наступного графіка:

1. За період оренди з 01.12.2018 року по 31.05.2019 року орендна плата перераховується до 28.04.2018 року;

2. За період оренди з 01.06.2019 року по 30.11.2019 року орендна плата перераховується до 10.06.2019 року;

3. За період оренди з 01.12.2019 року по 31.05.2020 року орендна плата перераховується до 10.12.2019 року.

Згідно з п. 5.3.3., 5.3.5. договору орендодавець зобов`язався забезпечити орендарю можливість безперешкодного користування приміщенням у відповідності до умов, передбачених цим договором 24 години на добу 7 днів на тиждень на весь строк оренди: не здійснювати дій, що можуть мати наслідком обмеження орендаря у користуванні приміщенням, крім випадків передбачених даним договором.

Цей договір може бути розірваний або припинений відповідно до положень цього договору або законодавства України (п. 7.4 договору).

Відповідно до п. 7.6.1. договору цей договір укладено під скасувальною умовою, а саме: він достроково припиняє свою дію у разі непогашення орендарем заборгованості перед орендодавцем з оплати орендної плати більше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості.

Скасувальна умова не застосовується у разі укладання сторонами за взаємною згодою додаткової угоди до договору. При цьому орендар не звільняється від зобов`язання сплатити належні платежі (п. 7.7 договору).

Згідно з п. 7.8 договору цей договір вважається таким, що припинив свою дію в день набуття чинності скасувальної умови. Припинення цього договору внаслідок скасувальної умови не передбачає укладання сторонами додаткових договорів або будь-яких інших спеціальних двосторонніх документів.

Договір та договір № 1 про внесення змін та доповнень від 30.11.2018 року посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. та зареєстровані в реєстрі за № 605 та № 2396 відповідно.

19.04.2018 року сторонами підписано акт прийому-передачі № 1, яким засвідчили передачу орендованого приміщення.

Вказуючи на те, що орендар не вніс платіж, зазначений під номером 3 в графіку, який міститься в п. 4.1.3 договору з урахуванням договору № 1 про внесення змін та доповнень від 30.11.2018 року, орендодавець звернувся до господарського суду з позовом з вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 621 000 грн.

Також судовою колегією встановлено, що матеріали справи містять:

- доповідні записки менеджера Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса Семдянової Д.І. від 13.05.2019 року, від 14.05.2019 року, від 24.05.2019 року, від 14.06.2019 року про неможливість потрапити на робоче місце через відсутність доступу;

- заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса та адвоката Криштофа Р.С. про вчинення кримінального правопорушення від 30.05.2019 року, від 27.09.2019 року, від 09.12.2019 року;

- заяви свідків ОСОБА_2 від 15.11.2019 року та ОСОБА_1 від 09.12.2019,

- лист Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса від 06.06.2019 року № 06/06 про розірвання договору через неможливість використовувати орендоване майно, направленим 11.06.2019 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення;

- відповіді правоохоронних органів про внесення відомостей про кримінальне правопорушення, вчинене Товариством з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ до ЄДРДР за № 12019100010008439:

- стенограма аудиозапису судового засідання від 02.03.2020 року у справі № 910/10465/19, надані відповідачем на підтвердження обставин неможливості потрапити до приміщення за адресою: м. Київ, пров. Віто-Литовський, 15.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частинами 1, 2 6 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, 2 та 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні приписи містить ч. 4 ст. 254 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (ч. 1, 2 ст. 291 Господарського кодексу України).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 19.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення побутового обслуговування населення, що розташоване за адресою: місто Київ, провулок Віто-Литовський (Чапаєвське шосе), будинок 15, приміщення 3 загальною площею 342,3 кв.м. (п. 1.1 Договору).

При цьому, відповідно до п. 4.1.2 договору з урахуванням договору № 1 про внесення змін та доповнень від 30.11.2018 року, починаючи з 01.12.2018 року, орендна плата за кожні наступні шість місяців оренди складає суму у гривні, еквівалентну 25000 доларів США 00 центів, відповідно до середнього значення між купівлею та продажем за курсом, встановленим у відділеннях ПАТ КБ ,,Приватбанк" станом на день оплати.

Орендна плата сплачується орендарем в національній валюті України - гривні шляхом перерахування грошей на поточний рахунок орендодавця без попереднього виставлення рахунку, відповідно до наступного графіка:

1. За період оренди з 01.12.2018 року по 31.05.2019 року орендна плата перераховується до 28.04.2018 року;

2. За період оренди з 01.06.2019 року по 30.11.2019 року орендна плата перераховується до 10.06.2019 року;

3. За період оренди з 01.12.2019 року по 31.05.2020 року орендна плата перераховується до 10.12.2019 року.

Сторонами по справі не заперечується, що за період з 01.12.2019 року по 31.05.2020 року в строк, обумовлений вищезазначеним пунктом договору, а саме 10.12.2019 року, орендарем грошові кошти з орендної плати у розмірі 25 000 доларів США 00 центів, що на той час було еквівалентно 621 000 грн., не оплатив, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом.

Разом з тим, укладений між сторонами договір оренди містить п. 7.6.1., відповідно до якого цей договір укладено під скасувальною умовою, а саме: він достроково припиняє свою дію у разі непогашення орендарем заборгованості перед орендодавцем з оплати орендної плати більше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості. Договір укладено сторонами належним чином, в добровільному порядку, без заперечень та зауважень в цій частині.

Судова колегія наголошує, що ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

А саме, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Тобто, сторони в добровільному порядку, підписавши вказаний договір з урахуванням принципу свободи договору, погодили, що вказаний договір укладено зі скасувальною умовою.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

З аналізу вказаної частини статті вбачається, що правочин вважається вчиненим зі скасувальною умовою у випадку, коли особи, що вчиняють його, обумовили нею припинення прав та обов`язків. При цьому права і обов`язки у сторін правочину виникають з моменту його вчинення, але підлягають припиненню (скасуванню) в майбутньому з моменту настання обумовленої умови, щодо якої не відомо, настане вона чи ні.

Так, такою умовою відповідно до п. 7.6.1. укладеного між сторонами договору є непогашення орендарем заборгованості перед орендодавцем з оплати орендної плати більше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості.

При цьому, як вже зазначалось, сторони не заперечують, що відповідач 10.06.2019 року грошові кошти з орендної плати у розмірі 25 000 доларів США 00 центів не сплатив, як і не сплатив їх протягом тридцяти календарних днів з вказаної дати, а тому, як вірно зауважено судом першої інстанції, договір оренди нежитлового приміщення від 19.04.2018 року припинив свою дію 11.07.2019 року.

Отже, згідно з п. 7.8 договору, цей договір вважається таким, що припинив свою дію в день набуття чинності скасувальної умови. Припинення цього договору внаслідок скасувальної умови не передбачає укладання сторонами додаткових договорів або будь-яких інших спеціальних двосторонніх документів.

З огляду на вказане, підстави для стягнення з відповідача саме орендної плати за період з 01.06.2019 року по 30.11.2019 року на підставі договору, дія якого припинилась 11.07.2019 року, відсутні.

Щодо посилань скаржника, викладених в апеляційній скарзі про те, що договір за будь-яких умов діє до моменту повернення орендованого майна, яке за актом приймання-передачі не відбулось, судова колегія зазначає таке.

Дійсно, в деяких випадках законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Така позиція неодноразово викладалась у судовій практиці, як про те вірно зауважено скаржником.

Судова колегія зауважує, що у разі посилання орендодавця на обставини неповернення орендованого майна за актом приймання-передачі такого майна та подальше його використання орендарем, та як наслідок стягнення за такий період орендної плати, орендодавець має довести суду належними та допустимими доказами у справі, що обставини подальшого використання орендарем орендованого майно мали місце бути, тобто довести сам факт такого користування поза межами строку договору оренди. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.03.2020 року у справі № 917/631/19.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких змін підстав позовних вимог щодо стягнення з відповідача орендної плати саме за фактичне користування приміщенням після закінчення строку дії договору оренди та належних доказів на підтвердження таких обставин.

Крім того, згідно ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 року у справі №910/7495/16 зауважила, що обставини, зазначені у нормі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними… З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством .

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, в даному випадку скаржником ані суду першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, будь-яких доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса, як колишній орендар за договором оренди нежитлового приміщення від 19.04.2018 року, який припинив свою дію 11.07.2019 року, після вказаної дати продовжує використовувати обумовлене вказаним договором приміщення.

Натомість відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м.Одеса, надав суду першої інстанції докази того, що позивач, починаючи з травня 2019 року, всупереч п. 5.3.3., 5.3.5. Договору, чинить орендарю перешкоди у доступі до об`єкта оренди.

При цьому, за твердженням відповідача, саме такі дії орендодавця і зумовили несплату чергового орендного платежу.

Так, на підтвердження вказаних обставин відповідачем було надано - доповідні записки менеджера Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса Семдянової Д.І. від 13.05.2019 року, від 14.05.2019 року, від 24.05.2019 року, від 14.06.2019 року про неможливість потрапити на робоче місце через відсутність доступу; заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса та адвоката Криштофа Р.С. про вчинення кримінального правопорушення від 30.05.2019 року, від 27.09.2019 року, від 09.12.2019 року; - заяви свідків ОСОБА_2 від 15.11.2019 року та ОСОБА_1 від 09.12.2019; лист Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса від 06.06.2019 року № 06/06 про розірвання договору через неможливість використовувати орендоване майно, направленим 11.06.2019 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення; відповіді правоохоронних органів про внесення відомостей про кримінальне правопорушення, вчинене Товариством з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ до ЄДРДР за №12019100010008439: стенограма аудіозапису судового засідання від 02.03.2020 року у справі № 910/10465/19.

Проаналізувавши вказані докази, а також з урахуванням відсутності у матеріалах справи доказів на спростування таких обставин, судова колегія на підставі свого внутрішнього переконання, зазначає, що вказані докази в їх сукупності свідчать про те, що відповідачем з моменту припинення дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна об`єкт оренди не використовується, оскільки протилежного позивачем не доведено.

З огляду на вказане, підстави вважати, що у відповідача у справі виник обов`язок оплати орендної плати за припиненим договором оренди відсутні, а доводи скаржника в цій частині є безпідставними та недоведеними, з огляду на що колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду відхиляються.

Щодо посилань скаржника на висновки, викладені в постанові ВГСУ від 12.04.2016 у справі № 910/20246/15 щодо того, що припинення обов`язку орендаря зі сплати орендних платежів після спливу строку дії договору оренди пов`язується з моментом повернення орендованого майна, судова колегія зазначає, що як вірно зазначено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, такі посилання не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з судових рішень у справі № 910/20246/15, зокрема, рішення господарського суду м. Києва від 06.10.2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 року та постанови ВГСУ від 12.04.2016 року, то вказаного висновку суди дійшли за абсолютно інших обставин, оскільки умови договору, який досліджувався у справі №910/20246/15 в частині сплати орендної плати, відрізняються від умов договору оренди, укладеного 19.04.2018 року між сторонами у вказаній справі, цим договором сторони не передбачали сплату орендної плати за весь період фактичного користування майном до моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна.

До того ж, рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2015 року у справі № 910/20246/15 було переглянуто за нововиявленими обставинами та рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 скасовано, у задоволенні позову про стягнення заборгованості відмовлено повністю.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що звертаючись до суду із позовом у даній справі, скаржник не вказував як підставу своїх позовних вимог ту обставину, що йому не повернуто орендоване майно та він вимагає оплати саме в зв`язку з таким неповерненням.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

При цьому, ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Разом з тим, скаржник (позивач) вказаним правом не скористався, з огляду на що будь-які підстави для розгляду обґрунтованості його позовних вимог, у вказаному контексті відсутні.

З урахуванням викладеного, твердження скаржника не знайшли свого підтвердження, тому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі № 916/679/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника, в тому числі відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про відшкодування понесених ним витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Що стосується судових витрат у розмірі 12 000 грн., понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, про які відповідачем було заявлено у відзиві на апеляційну скаргу, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідачем у справі на підтвердження обсягу понесених витрат на правничу допомогу було надано суду копію Договору про надання правничої допомоги від 05.11.2020 року, який укладено між Адвокатським об`єднанням Паверлекс та Товариством з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса, предметом якого є юридичний захист прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м.Одеса у спорі (справі) №916/679/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хілсайд Менеджмент до Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ" про стягнення заборгованості, а також з інших питань, що пов`язані з даним спором, відповідно до п. 5.2. якого за ведення справи в суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Об`єднанню гонорар у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень, який наданий час сплачений у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 781 від 13.11.2020 року, копію вказаного платіжного доручення, копію рахунку-фактури від 12.11.2020 року на суму 12 00 грн., а також ордер від 20.11.2020 року.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. При цьому, будь-яких заперечень щодо заявленої до стягнення суми або її обґрунтованості, й розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, від скаржника до Південно-західного апеляційного господарського суду не надійшло, а відтак і підстав для відмови у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за результатом розгляду апеляційної скарги або зменшення розміру цих витрат у колегії Південно-західного апеляційного господарського суду відсутні.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м.Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі № 916/679/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі № 916/679/20 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд Менеджмент", м.Київ (04107, м. Київ, вул.. Соляна, 70, код ЄДРПОУ 41032128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДАЛ`ЄДЖІ", м. Одеса (65013, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80/2, код ЄДРПОУ 41868164) судові витрати на сплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 12 000 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 30.11.2020 року.

Повний текст постанови складено 01 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош