Постанова

від 17.09.2020 по справі 925/718/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2020 р. Справа№ 925/718/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Довбні А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.09.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка" на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2019 (повний текст складено 04.10.2019)

у справі №925/718/19 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка"

до Москаленківської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області

про визнання права власності на земельну ділянку та скасування запису про державну реєстрацію права

В судовому засіданні 17.09.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Москаленківської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області про визнання за позивачем право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га, за адресою: Черкаська обл., Чорнобаївський район, с/рада Москаленківська, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та скасування запису про право власності номер 26130526 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності Москаленківської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268.

Позов обґрунтовано набуттям позивачем права власності на спірну земельну ділянку внаслідок правонаступництва після реорганізації шляхом перетворення Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, якому спірна земельна ділянка належала на праві колективної власності. Свою правову позицію позивач підтверджує постановою Верховного Суду від 31.08.2018 у справі № 924/1020/17.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.09.2019 у справі №925/718/19 в позові відмовлено.

Рішення мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 23.10.2019 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апелянт не погоджується з висновками суду, що набуття права власності позивачем на землю у зв`язку з правонаступництвом або іншим законним способом є безпідставним та недоведеним.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі:

- усі правові позиції, викладені у позові та в апеляційній скарзі підтверджені практикою Верховного Суду у постанові від 31.08.2018 у справі №924/1020/17, а оскаржуване рішення повністю суперечить вказаній постанові;

- на сьогодні законодавство не передбачає права колективної власності на землю але зміни, що відбулись в земельному законодавстві після видачі позивачу державного акту на право колективної власності на землю, не можуть бути підставою для припинення права власності на землю;

- суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку була юридична особа - КСГП ім. Шевченка, а не його члени, оскільки члени підприємства стають власниками майна, коли одержують таке майно при виході з підприємства;

- при виході з підприємства члени одержали майно, яке підлягало паюванню, а спірна земельна ділянка не підлягала паюванню, що підтверджено висновком сертифікованого інженера - землевпорядника;

- спірна земельна ділянка не підлягала паюванню, члени КСГП ім. Шевченка при виході з підприємства не одержували спірну земельну ділянку, а тому вона залишилась у власності КСГП ім. Шевченка;

- якщо члени КСГП ім. Шевченка отримали б спірну земельну ділянку при виході з підприємства, то земельна ділянка стала б приватною власністю фізичних осіб, а не комунальною;

- ТОВ "ім. Шевченка" є перетвореним КСГП ім. Шевченка, це одна юридична особа, а КСГП ім. Шевченка не ліквідовано;

- при перетворенні до ТОВ "ім. Шевченка" перейшли усі права та обов`язки КСГП ім. Шевченка;

- суд безпідставно застосував Указ Президента України від 08 серпня 1995 №720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям , в той час як спірна земельна ділянка не підлягала паюванню, що підтверджено висновком сертифікованого інженера - землевпорядника;

- суд застосував Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , в той час як спірна земельна ділянка не підлягала паюванню, а вказаного Закону не існувало на момент перетворення КСГП ім. Шевченка;

- суд застосував порядок оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 за №63, якого не існувало на момент перетворення КСГП ім. Шевченка;

- суд безпідставно застосував п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , відповідно до якого землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються всі землі, розташовані в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 19.12.2019.

12.11.2019 від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити у Господарському суді Черкаської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зазначено, що розгляд справи відбудеться в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 розгляд справи №925/718/19 відкладено на 06.02.2020. Зазначено, що розгляд справи відбудеться в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 розгляд справи відкладено на 12.03.2020 та вирішено проводити судове засідання в подальшому без відеоконференції.

02.03.2020 на адресу суду надійшли документи від позивача, витребувані судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 06.02.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 відкладено розгляд справи на 09.04.2020, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи та надання учасникам можливості скористатись своїми процесуальними правами, а також забезпечення законних прав та інтересів усіх учасників судового процесу, приймаючи до уваги неявку представника відповідача, враховуючи необхідність ознайомлення прокурора з поданими позивачем документами.

24.03.2020 до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача Новікова М.В. надійшла заява про проведення судових засідань у справі в режимі відеоконференції у зв`язку з обмеженнями, викликаними карантином. Проведення відеоконференції просить доручити Господарському суду Черкаської області (18005, м.Черкаси, бульвар Шевченка, 307).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 повідомлено учасників справи, що розгляд справи не відбудеться, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID - 19" (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215), продовження карантину до 24 квітня та запровадження режиму надзвичайної ситуації на всій території України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 02.07.2020. Задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 розгляд справи перепризначено на 30.07.2020, у зв`язку з виходом суддів Cкрипки І.М., Тищенко А.І. у відпустку з 30.06.2020 по 13.07.2020 включно. Зазначено, що розгляд справи відбудеться в режимі відеоконференції.

30.07.2020 розгляд справи не відбувся, внаслідок виходу з ладу мережевого комутатора, який забезпечує функціонування локальної обчислювальної мережі суду, внаслідок чого була відсутня можливість авторизації користувачів в КП "Діловодство спеціалізованого суду", що підтверджується актом Північного апеляційного господарського суду щодо знеструмлення електромережі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 розгляд справи призначено на 17.09.2020.

07.08.2020 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити Господарському суду Черкаської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка" про участь в судовому засіданні у справі №925/718/19 в режимі відеоконференції відмовлено.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.09.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача та прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.09.2020 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Чорнобаївської районної ради народних депутатів від 29.12.1993 № 14-21 "Про роздержавлення земель та видачу державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка" (а.с. 10) затверджено проект роздержавлення земель Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, яким передбачено із загальної площі 2434,6 га залишити в державній власності 109,8 га земель та передати в колективну власність КСГП ім. Шевченка 2324,8 га земель (п. 1). Москаленківській сільській раді та КСГП ім. Шевченка доручено підготувати список громадян, що мають право на середню земельну частку, для заповнення додатку до акту на право колективної власності на землю (п. 5).

Відповідно до рішення Чорнобаївської районної ради народних депутатів від 29.12.1993 № 14-21 "Про роздержавлення земель та видачу державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка" Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка 01.04.1994 було видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ЧР 19-1 (а.с. 11-12), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 55, згідно з яким Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка передано у колективну власність 2324,8 гектарів землі для ведення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом. Додатком 1 до названого Державного акта є "Список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства".

Із витягу з протоколу № 2 від 14.03.2000 вбачається, що Зборами уповноважених членів КСГП ім. Шевченка 14.03.2000 прийнято рішення про реорганізацію КСГП ім. Шевченка шляхом перетворення його у Товариство з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, в голосуванні приймали участь 360 осіб (а.с. 16).

Із витягу зі Статуту позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка" (а.с. 18, 97, 98) слідує, що позивач є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, він же є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка (п. 1.2. Статуту).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.07.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка" має ідентифікаційний код юридичної особи 03793596 (такий же як і КСГП ім. Шевченка), засновниками (учасниками) товариства є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , керівником і підписантом товариства є Кропивка В.Г., статутний капітал товариства сформований 16.03.2000 і складає 11000,00 грн. (а.с. 17, 44-46).

Із висновку сертифікованого інженера-землевпорядника Кілочка В.М. слідує, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га знаходиться в межах землі, переданої у колективну власність КСГП ім. Шевченка на підставі Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР 19-1 від 01.04.1994, не підлягала паюванню, не була розпайована та не передавалась у приватну власність (а.с. 13).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.06.2019 № 169608616, 10.05.2018 державним реєстратором Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради Гнатиком А.І. проведено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 за Москаленківською сільською радою, запис про право власності: 26130526. Того ж дня, 10.05.2018 державним реєстратором Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради Гнатиком А.І. проведено державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 - права оренди цієї земельної ділянки за товариством з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка", орендодавцем є Москаленківська сільська рада, запис про інше речове право: 26130569 (а.с. 14).

Предметом позову є вимога позивача про визнання права власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га, яка входить до складу земель, переданих згідно з Державним актом на право колективної власності на землю від 01.04.1994 серія ЧР 19-1 у колективну власність Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка, правонаступником якого вважає себе позивач, та вимога про скасування запису про державну реєстрацію цього права за відповідачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відносини пов`язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, зокрема, регулюються, серед іншого, Цивільним і Господарським кодексами України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та Законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 ГК України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з п.п. "а", "д" ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, застосуванням інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Згідно з ч. 2 ст. 5 чинного ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначає Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Нормами цього Закону встановлено, що:

колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою (ч.ч. 1, 2 ст.1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство");

майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства (абз. 2 ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство");

земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Члену підприємства, який побажав вийти з його складу, земельна ділянка надається із земель сільськогосподарських угідь підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена підприємства (ч.ч.1, 3, 4, 5 ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство");

реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства (ч.ч. 1, 6 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство").

Норми Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" в чинній редакції в цілому узгоджуються з нормами цього ж Закону у редакції від 31.10.1996, чинній на період реорганізації КСГП ім. Шевченка (станом на 14.03.2000).

Зокрема, нормами ч.ч. 1, 3, 4 ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" в редакції від 31.10.1996 передбачалось, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України. Члену підприємства, який побажав вийти з його складу для організації селянського (фермерського) господарства, земельна ділянка надається із земель запасу, а в разі їх відсутності - із земель підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена колективу.

Згідно з ст. 20 Закону України "Про власність" (в редакції від 28.02.1995, діючій на момент виникнення спірних відносин), суб`єктами права колективної власності є, в тому числі, трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про власність", у колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно ст. 28 Земельного кодексу України, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 82 Земельного кодексу України, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі майна радгоспів. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку (п.п. 1, 2, 6).

Відповідно до п. 4 Порядку оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 за N 63, основними умовами реорганізації є: прийняття вищим органом управління КСП рішення про реорганізацію; інвентаризація та паювання майна, визначення розміру паю кожного з членів КСП; створення юридичних осіб - правонаступників, до яких перейшли права та обов`язки реорганізованого КСП; визначення обсягів майнових прав та обов`язків КСП, що підлягають передачі кожному з правонаступників; виділення майна в рахунок майнових паїв членів КСП, які не стали засновниками новоутворених підприємств; затвердження вищим органом управління КСП переліку індивідуально визначеного майна, що підлягатиме передачі кожному з правонаступників у межах визначених для них обсягів правонаступництва; складання передавального або роздільного балансу; державна реєстрація підприємств-правонаступників; фактична передача майна новим власникам.

Згідно з п. 13 вказаного Порядку, при реорганізації КСП всі його члени припиняють членство в ньому і відповідно до чинного законодавства мають право на отримання майнового паю.

Відповідно до п. 17 зазначеного Порядку, обсяг правонаступництва визначається за передавальним (роздільним) актом (балансом), складеним на дату реорганізації КСП і затвердженим вищим органом управління КСП, який може бути уточнений на дату врегулювання майнових відносин у частині боргових зобов`язань підприємства і затверджений загальними зборами співвласників або іншим уповноваженим органом. Разом з установчими документами підприємства-правонаступника роздільний (передавальний) баланс є правовою підставою для встановлення наявності та обсягів правонаступництва за майновими правами та обов`язками КСП.

Відповідно до п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з п. 13 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", органам місцевого самоврядування протягом року з дня опублікування цього Закону: забезпечити визначення будівель, споруд, інших об`єктів нерухомого майна комунальної власності, право власності на які не зареєстровано, та забезпечити здійснення державної реєстрації такого права.

Згідно ст. 117 Земельного кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у державну власність.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

З огляду на викладені обставини справи та наведені норми законодавства КСГП ім. Шевченка набуло права колективної власності на земельну ділянку площею 2324,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що було посвідчено відповідним Державним актом на право колективної власності на землю серії ЧР 19-1 від 01.04.1994. Спірна земельна ділянка кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га входить до складу земель, переданих згідно з цим Державним актом у колективну власність КСГП ім. Шевченка, що визнається відповідачем.

Статтею 108 ЦК України передбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Положеннями ч. 6 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами права колективної власності, якими є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах.

Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Колегією суддів також враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані землі під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна.

Пунктом 21 розділу X Перехідних положень ЗК України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" було доповнено Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" статтею 141.

Зокрема ч.7 ст. 141 вищевказаного Закону вказано, що землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

В матеріалах справи відсутній передавальний акт за яким були передані активи та пасиви (майно, капітал та зобов`язання) за відповідним переліком, від юридичної особи КСГП ім. Шевченка до Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, та в подальшому до позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка".

Тобто, позивачем не подано суду доказів, підтверджуючих передачу за передавальними балансами (актами) земельної ділянки площею 2324,8 га і, зокрема, спірної земельної ділянки площею 49,2618 га від КСГП ім. Шевченка до Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, та в подальшому до позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка".

Надана позивачем копія довідки Виконавчого комітету Москаленківської сільської ради №265 від 24.02.2020 про те, що на земельній ділянці кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 розміщені будівлі та споруди, які є власністю Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка", ідентифікаційний код 03793596, до переоформлення права власності вказані будівлі та споруди були власністю КСГП ім. Шевченка , ідентифікаційний код 03793596, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивачем не надано, а в матеріалах справи відсутні будь - які первинні документи, на підставі яких вона складена.

Надана позивачем копія протоколу зборів уповноважених членів КСГП ім. Шевченка № 2 від 14.03.200 не містить відомості про передачу земельної ділянки кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 до Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка.

В матеріалах справи відсутні установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, яке було правонаступником КСГП ім. Шевченка, на дату реорганізації.

Крім того, колегія суддів зазначає, що копія висновку сертифікованого інженера - землевпорядника б/н б/д не є належним та допустимим доказом того, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7125186800:01:000:0771 площею 0,2131 га, №7125186800:01:000:6007 площею 0,7998 га, №7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га, зареєстровано комунальну форму власності, земельні ділянки з кадастровими номерами 7125186800:02:000:4266 площею 3,24861 га, №7125186800:02:000:6205 площею 3,4751 га зареєстровано державну форму власності, не підлягали паюванню, не були розпайовані та не передавались у приватну власність.

За змістом наведених норм законодавства земля, передана у колективну власність КСГП ім. Шевченка, призначена для розпаювання між учасниками КСГП та особами, що мають право на земельну частку (пай). Нерозпайована земля повертається у власність держави або територіальної громади в залежності від конкретних обставин.

При реорганізації КСГП ім. Шевченка припинилось членство всіх його членів в ньому, засновниками новоутворених підприємств - Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, та в подальшому позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка" вони не стали, доказів отримання ними майнового і земельного паїв, виділення земельних ділянок в натурі, оформлення права приватної власності на них та внесення учасниками земельних ділянок, що складають у сукупності спірну земельну ділянку, до статутного фонду підприємства позивача ним також суду не подано.

Таким чином, набуття права власності позивачем на спірну земельну ділянку у зв`язку з правонаступництвом, про що стверджує позивач, або іншим законним способом, колегія суддів визнає безпідставним і недоведеним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують права держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплено три окремі норми:

1) наведена у першому реченні першого абзацу, що закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

3) зазначена у другому абзаці, що визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у контексті загального принципу, визначеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166- 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має бути розумним співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливого балансу не буде дотримано, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку із позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, і навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримано всіх трьох критеріїв.

Позовні вимоги про повернення земельної ділянки є похідними від вимоги - визнання незаконним та скасування рішення, в задоволенні яких відмовлено, що є наслідком відмови в частині позову про зобов`язання повернути майно.

Рішення державного реєстратора Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради Гнатика А.І. про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 за Москаленківською сільською радою, на підставі якого здійснено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про право власності 26130526, про скасування якого заявив позивач, відповідає нормам ст. 117 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, позивачем чи третіми особами не оскаржувалось, є чинним.

Цим же державним реєстратором проведено державну реєстрацію іншого речового права на спірну земельну ділянку - права оренди цієї земельної ділянки на підставі договору оренди землі за товариством з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка", орендодавцем є відповідач - Москаленківська сільська рада, запис про інше речове право: 26130569, відтак позивач реалізував своє право на цю землю у визначений законом спосіб.

Як зазначалось, вимога позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем є похідною від первісної вимоги, тому з урахуванням попереднього висновку не підлягає задоволенню.

Із постанови колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 31.08.2018 у справі № 924/1020/17, на правові позиції якої послався позивач, вбачається, що предметом позову у цій справі, що розглядалась, було визнання права власності на земельну ділянку, набутого на підставі правонаступництва від реорганізованої селянської спілки власників, якій ця земля належала на праві колективної власності. Крім того, як на підставу своїх вимог позивач посилався на те, що ним було набуто право власності на нежитлові будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці, що перебувала у власності селянської спілки власників, тому в силу ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України до позивача, як власника нерухомого майна, перейшло право на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно.

Обставини, які були предметом розгляду у справі № 924/1020/17, відмінні від обставин справи № 925/718/19, що розглядається судом.

Крім того, відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів в Україні" від 02.06.2016 N 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Відтак, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги посилання позивача, наведені ним в обґрунтування позову.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 також зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що: учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43 ГПК України); кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України); належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України); обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України); достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78 ГПК України); наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України); учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80 ГПК України); суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При ухваленні рішення судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка" з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка" на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2019 у справі №925/718/19.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Шевченка" на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2019 у справі №925/718/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2019 у справі №925/718/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/718/19 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 01.12.2020 після виходу судді Тищенко А.І. з лікарняного.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова