Постанова

від 30.11.2020 по справі 937/10134/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 30.11.2020 Справа № 937/10134/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №937/10134/19 Головуючий у 1 інстанції Міщенко Т.М.

Провадження № 22-ц/807/3182/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня 2020 року у справі за позовом Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, -

В С Т А Н О В И ЛА:

У грудні 2019 року Мелітопольський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю і.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач, будучи у статусі безробітного отримував допомогу по безробіттю з 03 квітня 2019 року по 02 липня 2019 року.

Проте, при проведенні розслідування страхового випадку було виявлено, що ОСОБА_1 була призначена з 06.10.2018 пенсія за вислугу років.

Разом з тим, відповідач не повідомив Мелітопольський міськрайонний центр зайнятості про те, що він отримує дохід у вигляді пенсії, в той час коли йому виплачувалась допомога по безробіттю, розмір якої склав 23057 грн. 67 коп.

Відповідач отримав претензію про повернення незаконно отриманих коштів, проте кошти не повернув.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь незаконно отриману допомогу по безробіттю у сумі 23057 грн. 67 коп., а також понесені судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого при зверненні до суду у сумі 1921 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю в сумі 23057,67 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повному обсязі. Вирішити питання судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу.

Мелітопольський міськрайонний центр зайнятості надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач всупереч існуючому обов`язку не повідомив центр зайнятості про призначення йому з 06.10.2018 пенсії за вислугу років відповідно до ЗУ Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та безпідставно отримував допомогу по безробіттю. Добровільно вказані кошти не повернув.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 05.10.2018 року звільнено у запас за підпунктом й пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу .

27 березня 2019 року ОСОБА_1 надав до Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості заяву про надання йому статусу безробітного.

В порядку статті 43 Закону України Про зайнятість населення та особистої заяви ОСОБА_1 надано статус безробітного з 27.03.2019.

Відповідно до п.п. 1,3,4 ст.22 та п.1 ст.23 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики країни за № 613 від 09.07.2015 року, ОСОБА_1 була призначена виплата по безробіттю у встановленому законодавством України розмірі.

За заявою ОСОБА_1 03.07.2019 року, його знято з обліку у зв`язку з відмовою від послуг служби зайнятості.

Встановлено, що ОСОБА_1 призначена з 06.10.2018 пенсія за вислугу років згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (довічно) (а.с.12).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 06.10.2018 ОСОБА_1 призначена та на теперішній час виплачується пенсія за вислугу років відповідно до ЗУ Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб . Перша виплата пенсії з доплатою за минулий час проведена відповідачу 05.09.2019 (а.с.42).

Відповідно до пп.1.1 п. 1 ст. 43 Закону України Про зайнятість населення , допомога по безробіттю призначається лише особам, які мають статус безробітного, знаходяться у працездатному віці до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що допомога по безробіттю та пенсія одночасно не можуть виплачуватись, окрім випадків отримання пенсії по інвалідності.

Згідно акту №301 від 18.11.2019 спеціалістом центру зайнятості проведено розслідування страхового випадку та зафіксовано факт порушення відповідачем законодавства про зайнятість.

Встановлено, що відповідно до наданого розрахунку за період з 03 квітня 2019 року по 02 липня 2019 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена допомога по безробіттю в розмірі 23057,67 грн.

Згідно наказу № 203-0 від 18.11.2019 року, директором міськрайонного центру зайнятості прийнято рішення про повернення відповідачем незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 23057,67 грн.

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 було направлено претензію про необхідність добровільного повернення коштів, сплачених як допомога по безробіттю на рахунок центру зайнятості, проте вимога була отримана відповідачем особисто 23 листопада 2019 року та по теперішній час не виконана.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні правовідносини регулюються Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та випадок безробіття .

Відповідно до ч.1 ст. 4 вказаного Закону страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (далі - військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

Відповідно до п. 2 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України № 60/62 від 13 лютого 2009 року, здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Підпунктом другим п. 1 розділу V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 15.06.2015 № 613, виплата допомоги по безробіттю припиняється в разі припинення реєстрації безробітного з підстав, передбачених Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 (з дня припинення реєстрації або в разі невідвідування без поважних причин центру зайнятості).

Положеннями статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття визначено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 всупереч існуючому обов`язку не повідомив центр зайнятості про призначення йому з 06.10.2018 року пенсії за вислугу років відповідно до ЗУ Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та безпідставно отримував допомогу по безробіттю, тому заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача коштів у сумі 23057,67 є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення - судові витрати в силу ст. 141 ЦПК України перерозподілу не підлягають, відповідно не підлягають задоволенню й вимоги щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30 листопада 2020 року.

Головуючий

Судді: