Рішення

від 01.12.2020 по справі 120/4952/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 грудня 2020 р. Справа № 120/4952/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом законного представника ОСОБА_1 , поданого в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду, за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, відповідачем протиправно відмовлено у наданні такого дозволу, оскільки заявник є малолітньою особою.

Не погоджуючись з позовними вимогами у відзиві головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначило, що оскаржуваний наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою є правомірним, у зв`язку із тим, що заявниця є особою, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), та відповідно набула право на вчинення лише дрібних побутових правочинів, до яких, право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки не відноситься.

Також, відповідачем зазначено, що вимога зобов`язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов`язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_2 звернулась до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області через свого законного представника, з клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га. з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка межує поруч із землею за кадастровим номером -0520680200:01:010:0033 (для ідентифікації її місця розташування), яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

28.02.2020 року наказом № 2-5001/15-20-СГ відповідач відмовив у надані дозволу. Відмову мотивував тим, що заявник є малолітньою особою.

Не погоджуючись з такою відмовою представник оскаржив її до суду.

25.05.2020 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/1056/20 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ. Зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання.

02.09.2020 року відповідач наказом № 2-13445/15-20-СГ повторно відмовив позивачу в надані дозволу на розробку документації із землеустрою. Відмову мотивував тим, що заявниця не досягла повноліття.

Щодо суті позовних вимог.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. "а" ч. 3 статтею 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно ч. 4 статтею 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України відповідно до ч. 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як визначено наведеними нормами, статті 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

З матеріалів справи встановлено, що представник позивача звернувся до відповідача з клопотання про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га. з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка межує поруч із землею за кадастровим номером -0520680200:01:010:0033 (для ідентифікації її місця розташування), яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Відповідач повторно відмовив позивачеві у наданні дозволу у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки в ході розгляду встановлено, що на момент прийняття рішення ОСОБА_2 не досягла повноліття.

Суд зазначає, що вказана відмова формально містить посилання відповідача на підставу відмови, передбачену діючим законодавством, але фактично відмова відбулась з підстав того, що заявниця не досягла повноліття.

У цьому контексті суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.

Таким чином, суд вказує, що спірна відмова не передбачена вичерпним переліком, визначеним статтею 118 Земельного Кодексу України, відповідно така відмова є незаконною. Між тим, чинним законодавством не передбачено й право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного Кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 року в справі № 802/721/18-а.

Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст статтей 118, 122 Земельного Кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Аналогічна правова позиція міститься у висновках Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 0840/2979/18.

Таким чином, прийняття рішення відповідним органом державної влади щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не позбавляє права іншу особу звернутися із таким клопотанням та отримати відповідний дозвіл.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу відведення земельної ділянки. Це, в свою чергу, вказує на протиправність наказу відповідача від 02.09.2020 року № 2-13445/15-20-СГ, і як наслідок на задоволення позовних вимог у цій частині.

Що стосується позовної вимоги про скасування наказу відповідача від 02.09.2020 року № 2-13445/15-20-СГ щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.

З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним наказу відповідача від 02.09.2020 року № 2-13445/15-20-СГ, відповідно позовна вимога про скасування вказаного наказу також підлягає задоволенню, як похідна.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 статті 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність, суд керувався також правовими висновками, зробленими Верховним Судом у справі № 819/570/18 (провадження № К/9901/63008/18).

За таких обставин, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, відповідно позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

У цьому ж контексті суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою є його дискреційними повноваженнями, з огляду на таке. Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Згідно з ч. 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд враховано, що відповідно до вимог ст. 8 ч. 1 п. 2 п.п. "г" ч. 2 Закону України "Про судовий збір" є звільненою від сплати судового збору, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов законного представника ОСОБА_1 (ідент.номер НОМЕР_1 ) поданого в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ від 02.09.2020 року № 2-13445/15-20-СГ, виданий головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 .

Зобов`язати головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович