Рішення

від 29.11.2020 по справі 300/1997/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2020 р. справа № 300/1997/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач), в інтересах якого діє адвокат Романишин Дмитро Михайлович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (надалі відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, при виключенні зі списків військової частини з позивачем не здійснено повного розрахунку, зокрема не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 15.03.2016 року по 15.03.2019 року; не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року відкрито провадження у даній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.23-24).

Відповідач правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористався. Ухвала про відкриття провадження направлена відповідачу за адресою державної реєстрації місцезнаходження відповідача. Однак, кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою установи поштового зв`язку "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с. 27-28).

Частиною 10 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що ухвала про відкриття провадження у справі постановляється з додержанням вимог статті 126 цього Кодексу, частиною 11 якої визначено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Отже, ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу, однак відзив ним не подано.

Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 15.03.2016 року по 15.03.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України, 29.10.2018 року позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2 про право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Згідно копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 15.03.2019 року за № 60 позивача, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 06.03.2019 року № 3-РС з військової служби у запас, з 15.03.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.11).

24.06.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки.

Листом від 24.06.2020 року за № 350/493/652пс відповідач повідомив позивача про те, що роз`яснення по виплаті компенсації надійшло 10.10.2019 року, тобто на момент звільнення (15.03.2019 року) вказівок виплати компенсації за додаткову відпустку учасникам бойових дій не було. У зв`язку з цим виплата компенсації не проводилась, а виплатити компенсацію за відпустку в даний час за 2019 рік немає можливості у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 (а.с.14).

Окрім того, ОСОБА_1 24.06.2020 року звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України із заявою, в якій просив повідомити про проведення необхідних розрахунків індексації його грошового забезпечення.

Листом командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 24.06.2020 року № 350/493-653пс відповідач повідомив позивача, що з 01.03.2018 року набула чинності постанова КМУ від 30.08.2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою передбачалося з 01.03.2018 року збільшення розмірів посадових окладів для військовослужбовців Національної гвардії України. Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. З огляду на зазначене, індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року не виплачувалась через те, що право на її отримання у ОСОБА_1 не виникало. З 01.12.2018 року по 15.03.2019 року індексація виплачена.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки та індексації грошового забезпечення, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України Про відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відпустки державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Стаття 4 Закону України Про відпустки визначає види відпусток.

Статтю 16-2 Закону України Про відпустки встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з статтею 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей визначає право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (пункт 8 статті 10-1 Закону).

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14 статті 10-1 Закону).

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Про оборону України, а аналіз норм цих законів свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак, Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України за № 260 від 07.06.2018, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Внаслідок чого, суд зазначає, що норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Як наслідок, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2018-2019 роки.

Суд також зазначає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; грошова компенсація відпустки особі.

У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічні відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Враховуючи викладене, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

За таких обставин, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зазначені норми права та висновки суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз9901/4/19), та застосовані в даній адміністративній справі.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (далі Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-XII).

В свою чергу, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Так, частиною 1 Закону № 1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з статтею 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Згідно частини 2 статті 6 Закону № 1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. В даному випадку такими правилами є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 в редакції, чинній з 01.12.2015 до 14.03.2018, (далі Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77, які застосовується з 01.01.2016 - в розмірі 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення.

Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі й грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 4 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).

Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, з системного аналізу вказаних норм законодавства суд дійшов висновку про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті, у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України в постанові від 23.10.2019 у справі №825/1832/17 зазначив, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 25. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. 26. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17. 27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог. 28. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у 2016 - 2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі […].

Окрім того, Верховний Суд України в постанові від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 вказав, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Також Верховний Суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України належним чином засвідчений доказ перерахунку ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 року по 15.03.2019 року (а.с.48-49).

Судом встановлено, що позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 року по 15.03.2019 року, що підтверджується виписками з платіжних відомостей за вказаний період (а.с. 55-58).

За період з 15.03.2016 року по 30.11.2018 року таку індексацію позивачу відповідач не виплачував (а.с.45).

Суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до березня 2018 року, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації, а зазначає лише про те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Суд вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що у 2016-2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, внаслідок чого, відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Відповідно до Протоколу 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Верховний Суд України у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18 та від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19 зробив такий висновок: …реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Отже, на переконання суду, оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому вона підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті і не повинна ставитися в залежність від бюджетних асигнувань відповідача.

З цих же мотивів суд відхиляє доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки вказані обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання належних йому сум доходу.

В даному випадку бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 15.03.2016 року по 28.02.2018 року є протиправною.

Що стосується періоду з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року, за який позивачу не нараховано та невиплачено індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби, то суд вказує на таке.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Пунктом 4 цієї постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Зазначена постанова № 704 від 30.08.2017 набрала чинності з 01.03.2018.

Відповідно до абзаців 1-5 пункту 5 Порядку № 1078, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 за № 141, чинної з 15.03.2018, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Абзацом 2 вказаного Пункту передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже, з огляду на положення Порядку № 1078, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, базовим місяцем для визначення у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення в період з березня 2018 року по листопад 2018 року є березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення посадового окладу позивача. У березні 2018 року індекс споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків.

Суду не доведено, що в березні 2018 розмір підвищення є меншим за суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, і відповідно право позивача на отримання індексації грошового забезпечення в березні 2018. Щодо індексації грошового забезпечення в квітні-листопаді 2018 року, то з врахуванням офіційних даних Держстату щодо індексів споживчих цін за цей період, величина індексу споживчих цін за наростаючим підсумком з базового періоду, яким для позивача є березень 2018 (базовий індекс 100 відсотків) по листопад 2018 року включно, жодного разу не перевищила поріг індексації, який встановлений в розмірі 103 відсотків.

Таким чином, відсутні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року.

Суд, враховуючи встановлені обставини та вказані норми права, встановив, що позивачу протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 15.03.2016 року по 28.02.2018 року. Водночас, в період з грудня 2018 року по березень 2019 року індексацію грошового забезпечення позивачу сплачено у повному об`ємі.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів у повному об`ємі правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України Про судовий збір, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.03.2016 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 15.03.2016 року по 28.02.2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).

Відповідач:

Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 07793759, вул. Крип`якевича, 163 А, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200).

Суддя Панікар І.В.