Рішення

від 30.11.2020 по справі 400/2117/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 р. № 400/2117/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощенго позовного провадження адміністративну справу

за позовомМиколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001

до відповідача:Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРГІЇВСЬКЕ", с. Сергіївка, Березнегуватський район, Миколаївська область, 56223

простягнення заборгованості в сумі 26 485,87 грн,

ВСТАНОВИВ:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „СЕРГІЇВСЬКЕ» (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 26 485,87 грн., з яких адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 26 140,91 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 344,96 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що, враховуючи інформацію за звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою 10-ПІ, відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України від 21.05.1991 № 875-XII „Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII ), на підставі чого позивач застосував до відповідача адміністративно-господарську санкцію у розмірі 26 140,91 грн. та нарахував пеню в сумі 344,96 грн. за її несплату до 15.04.2020.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на вжиття ним усіх необхідних заходів для виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі створення одного робочого місця підсобного робітника для особи з інвалідністю згідно з наказом від 02.01.2019 № 1а, подання звітів за формою № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» до служби зайнятості та подання звіту позивачу, що виключає притягнення його до відповідальності у формі застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що звітність за формою № 3-ПН „Інформація про попит на на робочу силу (вакансії)» у 2019 році подавалася відповідачем до центру зайнятості лише з 21.06.2019, тоді як зазначена звітність повинна подаватися за наявності попиту на робочу силу не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Відповідач подав заперечення, в якому посилається на те, що згідно з інформацією Березнегуватської РФ Миколаївського обласного центру зайнятості, у період з січня по червень 2019 року особи з інвалідністю не перебували на обліку у центрі зайнятості по Сергіївській сільській раді, у зв`язку з чим відсутня вина відповідача у невиконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідач зазначає, що вжив усіх можливих заходів і виконав майже всі вимоги для працевлаштування особи з інвалідністю. Зокрема, відповідач пояснює, що звіт за формою № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» подав із запізненням, тому що у січні господарство практично не працює, оскільки запроваджений сезонний режим праці. Отже, потреби для додаткових робіт, характерних для посади підсобного робітника, у цей період (січень 2019 року), не було. Тому звіт форми № 3-ПН був поданий 21.06.2019, коли почався збір урожаю.

На підставі частини дев`ятої статті 205, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

02.01.2019 керівник відповідача видав наказ № 1а, яким вирішив виділити і створити одне робоче місце для працевлаштування інваліда у 2019 році та затвердив штатний розпис.

Штатний розпис відповідача з 01.01.2019 передбачає 3 штатні одиниці за посадою підсобного робітника.

За твердженням відповідача, одна штатна одиниця за посадою підсобного робітника передбачена для її заміщення особою з інвалідністю.

21.06.2019, 19.07.2019, 20.08.2019, 19.09.2019, 18.10.2019, 22.11.2019 відповідач подавав до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» , в якій зазначав інформацію щодо кількості осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, а саме: осіб з інвалідіністю, що не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» : 1 особа на посаду підсобного робітника. Зазначене підтверджується копіями звітів.

На виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок № 70), відповідач подав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, у якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 11 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) - 575,1; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) - 52 282, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн.) - 26 141.

Позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 26 140,91 грн. грн. за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а за їх несвоєчасну сплату відповідачем - пеню в сумі 344,96 грн.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012

№ 5067-VI "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Відповідач, в обгрунтування заперечень проти позову, посилається на створення одного робочого місця для особи з інвалідністю наказом від 02.01.2019 № 1а.

Відповідач подав звітність форми № 3-ПН до центру зайнятості з порушенням встановленого 10-тиденного строку з дати відкриття вакансії, зокрема 21.06.2019, тоді як повинен був надати у січні 2019 року.

Обставина подання відповідної звітності із порушенням відповідачем визнається. Суд не приймає посилання відповідача на відсутність потреби робочої сили у січні 2019 року через сезонність роботи, оскільки це твердження не доведено належними та допустимими доказами, натомість спростовується наданими відповідачем копіями наказу від 02.01.2019 № 1а та штатного розпису.

Суд вважає, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме несвоєчасне подання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З урахуванням викладеного, суд переконався, що позивач довів наявність складу правопорушення, а тому наявні підстави для господарсько-правової відповідальності відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідач не вжив усіх заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (що ним не заперечується), а відтак і щодо недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Аналогічна правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.08.2019 у справі № 812/579/17.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Та обставина, що в період з січня по червень 2019 року на обліку в центрі зайнятості не перебували особи з інвалідністю ІІІ групи (як свідчить лист Березнегуватської районної філії Миколаївського обласного центру зайнятості від 04.08.2020 № 58-01-16/647), не виключає відповідальності відповідача, оскільки у період з 01.01.2019 по 20.06.2019 він допустив бездіяльність, що полягає у неподанні звітів до центру зайнятості щодо вакансій.

Такого висновку суд дійшов на підставі частини другої статті 218 Господарського кодексу України, яка передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З конструкції зазначеної вище правової норми випливає, що для звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю ним повинна бути доведена обставина вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, саме активна поведінка суб`єкта господарювання (вжиття усіх залежних від нього заходів, перш за все - подання звітності до центру зайнятості) є умовою для застосування частини другої статтів 218 Господарського кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 440/2008/19, на застосування якої посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, міститься правовий висновок, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи із створення для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Отже, у цій постанові Верховний Суд вважає проаналізував відсутність осіб з інвалідністю як причину невиконання нормативу їх працевлаштування саме у сукупності із вжитими підприємством заходами. Тобто, незважаючи на вжиті підприємством заходи, працевлаштувати осіб з інвалідністю не виявилося за можливе з незалежних від роботодавця причин.

Натомість у справі, що розглядається, доведеною є обставина неповного вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів, а саме: неподання звітів форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у період з 01.01.2019 по 20.06.2019.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Судові витрати у справі становить позивачем судовий збір у сумі 2 102 грн., сплачений позивачем за звернення до адміністративного суду з позовною заявою.

Оскільки спір вирішено на користь позивача як суб'єкта владних повноважень, а також за відсутністю витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати (судовий збір), згідно з частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають до стягнення з відповідача.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 20917114) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРГІЇВСЬКЕ" (с. Сергіївка, Березнегуватський район, Миколаївська область, 56223, ідентифікцаійний код за ЄДРПОУ: 30472160) задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „СЕРГІЇВСЬКЕ» (с. Сергіївка, Березнегуватський район, Миколаївська область, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 30472160) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 20917114) заборгованість у сумі 26 485,87 грн. (двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят п`ять гривень 87 копійок), у тому числі господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 26 140,91 грн. (двадцять шість тисяч сто сорок гривень 91 копійка) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 344,96 грн. (триста сорок чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна