Постанова

від 01.12.2020 по справі 360/2880/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року справа №360/2880/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року (повне судове рішення складено 01 жовтня 2020 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/2880/20 (суддя в І інстанції Смішлива Т.В.) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 6 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

УСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення) звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 6 (далі - КП ЛЖЕК № 6 ), в якому просило суд стягнути з відповідача на користь Відділення адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році 65127,27 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, яка нарахована за період з 16 квітня 2020 року по 23 липня 2020 року у розмірі 1289,97 грн., загальна сума боргу складає 66 417,24 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 Про реалізацію статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Постанова № 70) відповідач здійснив реєстрацію у Відділенні 18 квітня 2012 року, реєстраційний номер 44/118/143.

17 лютого 2020 року за вхідним № 951 відповідач надав Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою 10-ПІ.

За даними зустрічної перевірки з інформаційною базою Пенсійного фонду України, яка проводиться щороку протягом квітня-травня щодо середньооблікової кількості працівників роботодавців, які подали Звіт за формою 10-ПІ, з`ясувалося, що відповідач подав вищезазначений звіт з недостовірною інформацією.

Позивач на адресу відповідача направив лист від 11 червня 2020 року № 710/02-09, в якому повідомив про розбіжність та запропонував надати виправлений звіт.

На адресу позивача 17 червня 2020 року від відповідача надійшов виправлений звіт з достовірними показниками, з якого вбачається невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.

24 червня 2020 року позивач направив на адресу відповідача попередження про добровільну сплату адміністративно-господарської санкції та пені. Але відповідач не здійснив оплату і не сплатив борг. Оплата не надійшла і на день звернення позивача до суду з цим позовом.

24 червня 2020 року позивач направив запит до Лисичанського міського центру зайнятості № 780/05-14 щодо отримання інформації відносно подання відповідачем звітності за формою № 3-ПН.

08 липня 2020 року на адресу позивача надійшла відповідь на зазначений запит № 918/05-20 від 03 липня 2020 року, з якої вбачається, що відповідач протягом 2017-2019 років не надавав до центру зайнятості відомостей за формою № 3-ПН.

24 червня 2020 року позивач направив запит до ГУ ДПС у Луганській області щодо отримання інформації про середньооблікову кількість штатних працівників відповідача.

22 липня 2020 року на адресу позивача надійшла відповідь на запит від 17 липня 2020 року № 5189/10/12-32-50-06, з якої вбачається, що у 2019 році у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників склала 55 осіб за рік, а особи з інвалідністю працювали не в тій кількості, в якій передбачає норматив, за яким повинно було працювати 2 особи.

Враховуючи інформацію за Звітом 10-ПІ за 2019 рік, який був надісланий на адресу позивача відповідачем 17 червня 2020 року, вбачається не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році, у зв`язку з чим нарахована адміністративно-господарська санкція у розмірі 65 127,27 грн., яку відповідач повинен був сплатити до 15 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу, про що був повідомлений позивачем.

З посиланням на норми Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон № 875-XII), позивач просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що посилання місцевого суду на той факт, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для стягнення з останнього санкцій, вважає безпідставними. Зауважує, що, якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону № 875-XII, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Отже, на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Апелянт вважає, що підприємством не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону № 875-XII, тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій.

Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

КП ЛЖЕК № 6 , ідентифікаційний код 31261491, є юридичною особою та зареєстроване як роботодавець Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів 18 квітня 2012 року за № 1682, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.22-25) та довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 18 квітня 2012 року № 1682 (а.с.26).

На виконання вимог Постанови № 70, відповідачем подано до позивача 17 лютого 2020 року за вхідним номером 951 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 44 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) становить 2 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-XII (осіб) становить 2 особи; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн.) становить 3582,00 грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) становить 81 409,00 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн) - 0,00 грн. (а.с.27).

11 червня 2020 року за вих. № 710/02-09 позивачем на адресу відповідача направлено лист з повідомленням про необхідність подачі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік у зв`язку з тим, що середньо облікова кількість працівників склала 55 осіб (а.с.28).

Відповідачем 17 червня 2020 року повторно направлено позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 55 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) становить 1 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-XII (осіб) становить 2 особи; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн.) становить 3582,00 грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) становить 65 127,27 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн.) становить 65 127,27 грн. (а.с.29).

24 червня 2020 року за вих. № 788/02-09 позивачем на адресу відповідача направлено лист з проханням своєчасно здійснити сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році до 15 квітня 2020 року, не допускаючи нарахування пені за звернення до суду за примусовим стягненням боргу (а.с.30).

Позивачем 24 червня 2020 року за вихідним № 790/05-14 на адресу Лисичанського міського центру зайнятості населення направлено запит про те, чи надавалися КП ЛЖЕК № 6 відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися центром зайнятості, протягом 2019 року; чи здійснювалося КП ЛЖЕК № 6 замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю (а.с.31).

Листом від 03 липня 2020 року № 918/05-20 Лисичанський міський центр зайнятості населення підтвердив подання відповідачем протягом 2019 року звітів про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, випадків відмови в працевлаштуванні особам з інвалідністю протягом 2019 року не було. Всім особам з інвалідністю, що перебували на обліку протягом 2019 року пропонувались вакансії КП ЛЖЕК № 6 , однак жодного кандидата не виявлено. КП ЛЖЕК № 6 у 2019 році не надало замовлень на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю за відповідними професіями для вирішення питання працевлаштування (а.с.33).

На запит позивача від 24 червня 2020 року № 789/05-14 до ГУ ДПС у Луганській області, останнім надано відповідь вихід № 5189/10/12-32-50-06 від 17 липня 2020 року щодо застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про середньооблікову кількість працівників, у тому числі осіб з інвалідністю у розрізі по місяцям, зокрема за 2019 рік, а також про суми нарахованого єдиного внеску. Також, із зазначеної відповіді вбачається, що у 2019 року на підприємстві відповідача працювало працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність: січень - 0; лютий - 0; березень - 1; квітень - 1; травень - 2; червень - 2; липень - 2; серпень - 1; вересень - 1; жовтень - 1; листопад - 1; грудень - 2 (а.с.34).

За несвоєчасну сплату КП ЛЖЕК № 6 адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 1289,97 грн., про що зазначено у розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с.35).

Вирішуючи спір по суті, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Фонд соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за № 528/19266 (далі - Положення), є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань інвалідів та ветеранів.

Згідно з пунктом 6 Положення Фонд відповідно до покладених на нього завдань координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо: реєстрації у них підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю; організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; обліку підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тощо.

Відділення є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів (пункт 1 Положення).

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон № 875-XII.

Відповідно до статті 7 Закону № 875-XII законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону № 875-XII).

Статтею 18-1 Закону № 875-XII визначено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця(частина перша);

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга).

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для осіб з інвалідністю умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, судами встановлено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Такий обов`язок покладений на державну службу зайнятості.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 70 та Закону України Про зайнятість населення , звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Відповідно до пункту 3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 зазначеного Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу вказаних положень законодавства вбачається, що Закон зобов`язує підприємства забезпечити працевлаштування інваліда шляхом створення робочих місць для інвалідів, з урахуванням стану здоров`я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону № 875-XII.

З наданих відповідачем до суду документів встановлено, що в 2019 році на підставі направлення на працевлаштування № 001 від 04 березня 2019 року працевлаштовано ОСОБА_1 , якому встановлено третю групу інвалідності з 01 грудня 2010 року безстроково (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААА № 512597), який звільнений за власним бажанням 09 липня 2019 року. На підставі направлення на працевлаштування № 12081904040001002 від 02 травня 2019 року працевлаштовано ОСОБА_2 , інваліда з дитинства (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА № 776000) (а.с.67, 68, 70, 71, 75).

Тобто, відповідачем у 2019 році працевлаштовано дві особи з інвалідністю, одна з яких звільнилась за власним бажанням з 09 липня 2019 року.

Судами встановлено, що відповідач щомісяця протягом 2019 року подавав до Лисичанського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , у яких роботодавцем визначено потребу в робочій силі (вакансії) за професією двірник: січень - 3; лютий - 3; березень - 4; квітень - 3; травень - 1; червень - 1; липень - 2; серпень - 2; вересень - 2; жовтень - 2; листопад - 2; грудень - 2 (а.с. 54-66, 69).

Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку, що у 2019 році відповідачем здійснено всіх можливих заходів щодо створення нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до середньо облікової кількості працівників.

Матеріалами справи підтверджено, що середньо облікова кількість штатних працівників у 2019 році становила: січень - 28; лютий - 27; березень - 56; квітень - 60; травень - 60; червень - 60; липень - 65; серпень - 62; вересень - 59; жовтень - 62 листопад - 60; грудень - 60, з яких осіб з інвалідністю: січень - 0; лютий - 0; березень - 1; квітень - 1; травень - 2; червень - 2; липень - 2; серпень - 1; вересень - 1; жовтень - 1; листопад - 1; грудень - 2.

Слід зазначити, що штатна кількість працівників формується заздалегідь шляхом затвердження штатного розкладу. Працівники приймаються на роботу на вже створені робочі місця. Відповідно до цього паралельно створюються робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Разом з цим, з матеріалів справи встановлено, що відповідачем з метою виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю вчинено відповідні дії, а тому відсутність відповідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю незалежала від волевиявлення відповідача.

Твердження позивача про невжиття відповідачем у 2019 році всіх обов`язкових заходів для роботодавців при виконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, апеляційний суд при вирішенні адміністративної справи не враховує, оскільки відповідальність, визначена статтею 20 Закону № 875-XII, настає для роботодавців за не створення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та їх працевлаштування, а не за невжиття заходів по пошуку інвалідів для працевлаштування.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько- правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Судами встановлено, що необхідність створення робочого місця для осіб з інвалідністю у 2019 році виникла у відповідача як у зв`язку зі звільненням певної особи, так і через збільшення штатної чисельності.

Отже, відповідачу потрібен був певний час для пошуку осіб з інвалідністю та створення робочого місця для інваліда з метою його відповідності медико-соціальним стандартам.

Так, твердження позивача, що створенням робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є наказ по підприємству та звіт форми № 3-ПН є доречними та слушними.

В цьому випадку, відповідачем здійснено належні заходи щодо створення відповідних умов у 2019 року шляхом направлення до Лисичанського міського центру зайнятості звітів форми 3-ПН із визначенням попиту на працевлаштування особи з інвалідністю на посаду двірника згідно до нормативів, у відповідності до середньооблікової кількості штатних працівників.

Не зважаючи на те, що відповідач щомісяця з січня по грудень 2019 року інформував центр зайнятості про наявні вакантні місця для осіб з інвалідністю такі особи направлені для працевлаштування лише 04 березня 2019 року та 22 квітня 2019 рок, і працевлаштовані, що підтверджено наданими відповідачем документами (наказ про прийняття на роботу, довідка до акту огляду МСЕК). Випадків відмови підприємства у працевлаштуванні особам з інвалідністю не допущено, про що вказано в листі Лисичанського міського центру зайнятості від 03 липня 2020 року № 918/05-20.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що подання повторно відповідачем звіту № 10-ПІ зі зміною показників не призвело до будь-яких наслідків, оскільки позивачем не надано доказів того, що відповідачем у 2019 році у центрі зайнятості перебували на обліку особи з інвалідністю, яких можна було працевлаштувати до КП ЛЖЕК № 6 .

Зважаючи на вжиття відповідачем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд вважає, що позивач намагається покласти на відповідача відповідальність у вигляді фінансових санкцій та пені за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, що є неприпустимим.

Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статями 291, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 360/2880/20 - залишити без змін.

Повне судове рішення - 01 грудня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук