Постанова

від 01.12.2020 по справі 520/7223/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 р. Справа № 520/7223/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бершова Г.Є.,

суддів: Чалого І.С., Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 по справі № 520/7223/2020 (головуючий 1 інстанції Єгупенко В.В.) за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Сігма" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ТОВ ТРК «Сігма» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 39576,93 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення від 01.09.2020 з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції, сформованих за результатом аналізу ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності в Україні", оскільки дана норма встановлює обов`язок держави з працевлаштування перед особами з інвалідністю, а не перед підприємствами, що не виконали норматив та не звільняє роботодавця від обов`язку створення та виділення робочих місць, в тому числі спеціальних робочих місць, пошуку та самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у 2019 році середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача склала 13 осіб, норми робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю із розрахунку 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік повинен складати у кількості 3 робочих місця, що підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, який направлений відповідачем на адресу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Про наявні на підприємстві вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач повідомляв Харківську районну філію Харківського обласного центру зайнятості, що підтверджується відмітками про прийняття звітності про наявність вакансій (форма №3-ПН) за січень-грудень 2019 року, де міститься інформація про наявність вакантної посади ведучого програми «Спорт» - особи з інвалідністю.

Таким чином, органи, які мають сприяти працевлаштуванню, повідомлялися відповідачем належним чином про наявність вакансій протягом 2019 року.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідачем у працевлаштуванні особам з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком щодо їх працевлаштування. За висновками суду першої інстанції, відповідач як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності та гарантії осіб з інвалідністю в Україні, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами врегульовані Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Відповідно до абз. 1-2 частини 1 статті 4 вказаного Закону, діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Судова колегія також зазначає, що чинним законодавством не встановлена періодичність подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 18 серпня 2020 року у справі №580/2188/19, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17, від 31 липня 2019 року у справах №825/1083/17 та №812/1164/18.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Сігма" своєчасно подало до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

Водночас, у відповідності із Порядком подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Сігма" протягом 2019 року подавало до органів державної служби зайнятості звітність форми № 3-ПН за січень-грудень 2019 року, де міститься інформація про наявність вакантної посади ведучого програми «Спорт» - особи з інвалідністю.

Із вказаного вбачається, що відповідачем вжито заходи зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю та належним чином повідомлено органи працевлаштування осіб з інвалідністю про створення відповідних робочих місць.

При цьому, ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій Харківським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано доказів того, що відповідачем було необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу особам з інвалідністю.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують та ґрунтуються на помилковому трактуванні позивачем норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 по справі № 520/7223/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий