Постанова

від 18.11.2020 по справі 921/669/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 921/669/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Фізичної особи-підприємця Кашицького Володимира Васильовича - не з`явився,

Тернопільської міської ради - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОЕКТ 4.5.0. - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020

(у складі колегії суддів: Желік М. Б. (головуючий), Орищин Г. В., Галушко Н. А.)

у справі № 921/669/19

за позовом Фізичної особи-підприємця Кашицького Володимира Васильовича

до Тернопільської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОЕКТ 4.5.0.

про визнання недійсними рішень від 06.06.2019 № 7/35/166 та № 7/35/168, визнання недійсним договору від 21.06.2019,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Фізична особа-підприємець Кашицький Володимир Васильович (далі - позивач, ФОП Кашицький В. В.) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради (далі - Тернопільська міськрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОЕКТ 4.5.0 (далі - ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. ), в якому просив:

визнати недійсним рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/166 Про припинення дії договору земельного сервітуту (далі - рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/166);

визнати недійсним рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/168 Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,2213 га за адресою вул. Шептицького Товариству з обмеженою відповідальністю ?ПРОЕКТ 4.5.0.? (далі - рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/168);

визнати недійсним договір від 21.06.2019 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, укладеного між Тернопільською міськрадою та ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. , та зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітуту 03.07.2019 під № 1236 (далі - оспорюваний договір від 21.06.2019).

В обґрунтування позовних вимог ФОП Кашицький В. В. зазначив, що:

рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/166 є протиправним та підлягає визнанню недійсним, оскільки Тернопільською міськрадою порушено порядок повідомлення позивача про розірвання договору від 17.10.2016 про встановлення земельного сервітуту, укладеного з позивачем, а також не доведено, що позивач використовує земельну ділянку (площею 0,2213 га на вул. Шептицького у м. Тернополі (далі - спірна земельна ділянка) надану йому у користування (сервітут) за договором від 17.10.2016, не за цільовим призначенням (для проходу, проїзду). Крім того, Тернопільська міськрада, прийнявши рішення від 06.06.2019 № 7/35/166 про розірвання в односторонньому порядку договору від 17.10.2016, порушила права позивача як суміжного землекористувача на встановлення особистого строкового сервітуту та позбавила його можливості вільно користуватися власною земельною ділянкою (мати прохід та проїзд до неї).

Рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/168 також є протиправним та підлягає визнанню недійсним з огляду на те, що такі основні елементи необхідності у встановленні земельного сервітуту для ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. як володіння суміжною земельною ділянкою та неможливість задоволення його потреб в інший спосіб ніж встановлення сервітуту, відсутні. Крім того, прийнявши вказане рішення, Тернопільська міськрада порушила право позивача як сервітуарія за договором від 17.10.2016 на користування земельною ділянкою, відносно якої було встановлено сервітут для ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. .

Договір від 21.06.2019 відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є удаваним, який вчинено Тернопільською міськрадою та ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. з метою приховати інший правочин - договір оренди земельної ділянки, тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2020 позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/166. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог обґрунтоване тим, що рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 №7/35/166 було прийнято з порушенням порядку щодо одностороннього розірвання договору, встановленого нормами Цивільного кодексу України (ст.653, 654), Господарського кодексу України (ст. 179, 188), та за відсутності відповідних правових підстав на таке розірвання відповідно до умов договору від 17.10.2016 (п. 5.2.4). Відмовляючи в іншій частині позову, суд першої інстанції виходив з того, що Тернопільської міськрада, приймаючи рішення від 06.06.2019 №7/35/168 та укладаючи на його підставі з ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. договір від 21.06.2019, діяла в межах наданих їй законом повноважень; оспорювані рішення від 06.06.2019 № 7/35/168 та договір від 21.06.2019 не порушують права та інтереси позивача.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 рішення суду першої інстанції від 20.02.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 №7/35/168 та договір від 21.06.2019. В іншій частині рішення суду першої інстанції від 20.02.2020 залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині розглянутих і задоволених апеляційним судом позовних вимог обґрунтована тим, що рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 №7/35/168 та договір від 21.06.2019 порушують інтереси позивача, оскільки користування ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. спірною земельною ділянкою відповідно до умов договору від 21.06.2019 (для розміщення тимчасових споруд та місць паркування авто), укладеного на виконання оспорюваного рішення від 06.06.2019 № 7/35/168, позбавляє позивача фактичної можливості сервітутного користування спірною земельною ділянкою для проходу та проїзду до власної земельної ділянки. Оспорюване рішення від 06.06.2019 № 7/35/168 є недійсним, оскільки надання цим рішенням ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. дозволу на укладення договору сервітуту не відповідає вимогам ст. 401, 404 ЦК України. Оспорюваний договір від 21.06.2019 відповідно до ст. 235 ЦК України є удаваним правочином, який за своїми умовами є договором оренди, що в свою чергу суперечить вимогам земельного законодавства щодо укладення договорів оренди землі комунальної власності, а також положенням ч. 1 ст. 203 ЦК України, в зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України, а спірна земельна ділянка - поверненню ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. Тернопільській міськраді на підставі ст.216 ЦК України.

Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 у частині задоволених апеляційним господарським судом позовних вимог, у вересні 2020 року Тернопільська міськрада подала до Касаційного господарського суду касаційну скаргу (уточнену), у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просила скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2020 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 10.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі №921/669/19 з підстав, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.10.2020.

12.10.2020 від ФОП Кашицького В. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Тернопільської міськради, в якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судове засідання у цій справі, призначене на 28.10.2020 на 10 год 20 хв, не відбулося у зв`язку із перебуванням суддів Берднік І. С. та Сухового В. Г. на лікарняному.

Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2020 призначено касаційну скаргу Тернопільської міськради до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.11.2020.

16.11.2020 від Тернопільської міськради до Верховного Суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у задоволенні якого Судом відмовлено через відсутність технічної можливості проведення судового засідання, призначеного на 18.11.2020, в режимі відеоконференції із Господарським судом Тернопільської області, про що винесено окрему ухвалу від 17.11.2020.

У судове засідання 18.11.2020 позивач та відповідачі своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників позивача та відповідачів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі № 921/669/19, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.06.2015 між ОСОБА_1 (продавець) та Кашицьким В. В. (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку, площею 0,1000 га у межах згідно з планом, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 6110100000:12:018:0134. Право приватної власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за Кашицьким В. В. 16.02.2015, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.06.2015 №38996756.

Оскільки внаслідок особливостей ландшафту придбаної земельної ділянки Кашицький В. В. був позбавлений можливості облаштування окремого проходу чи проїзду до неї, він звернувся до власника суміжної земельної ділянки - Тернопільської міськради з проханням щодо встановлення йому земельного сервітуту на право проїзду та проходу через належну їй земельну ділянку.

Рішенням Тернопільської міськради від 19.08.2016 № 11/129 ФОП Кашицькому В.В. надано дозвіл на укладання договору сервітуту на земельну ділянку, площею 0,2213 га, терміном на п`ять років для проходу, проїзду за адресою АДРЕСА_1 , зобов`язано ФОП Кашицького В.В. оформити у двохмісячний термін договір сервітуту та документацію із землеустрою.

17.10.2016 між територіальною громадою м. Тернополя, від імені якої діє Тернопільська міськрада (власник), та ФОП Кашицьким В. В. (сервітуарій) укладено договір про встановлення земельного сервітуту, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого на підставі рішення Тернопільської міськради від 19.08.2016 №7/11/129 встановлюється земельний сервітут (обмежене платне користування) на земельну ділянку, площею 0,2213 га, в м. Тернополі, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в інтересах сервітуарія для проходу, проїзду.

Договір укладено терміном на п`ять років з 19.08.2016 по 19.08.2021. Після закінчення строку дії договору сервітуарій має переважне право поновити його на новий строк (п. 2.1, 2.2).

06.06.2019 Тернопільська міськрада прийняла рішення № 7/35/166, яким в односторонньому порядку розірвала з ФОП Кашицьким В. В. договір про встановлення земельного сервітуту від 17.10.2016 щодо користування останнім земельною ділянкою, площею 0,2213 га, для проходу та проїзду до земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6110100000:12:018:0134, власником якої є позивач, без належних на те правових підстав, чим порушила права ФОП Кашицького В. В. як суміжного землекористувача на встановлення земельного сервітуту та позбавила його можливості вільно користуватися власною земельною ділянкою (мати прохід та проїзд до неї).

Посилаючись на те, що, приймаючи рішення від 06.06.2019 № 7/35/166 про припинення дії договору земельного сервітуту від 17.10.2016, укладеного з ФОП Кашицьким В. В., та рішення від 06.06.2019 № 7/35/168, про надання дозволу ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. на укладання договору земельного сервітуту на спірну земельну ділянку для проходу, проїзду, паркування автотранспорту та розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 , та укладаючи на підставі цього рішення з ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. договір від 21.06.2019 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, Тернопільська міськрада порушила приписи, зокрема, ст. 401, 404 ЦК України та право позивача як сервітуарія за договором від 17.10.2016 на користування спірною земельною ділянкою, ФОП Кашицький В. В. звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними рішень Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/166 та від 06.06.2019 № 7/35/168, а також про визнання недійсним договору від 21.06.2019 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, укладеного між Тернопільською міськрадою та ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. .

Суд першої інстанції рішенням від 20.02.2020 заявлені ФОП Кашицьким В. В. позовні вимоги задовольнив частково. Визнав недійсним рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/166. В іншій частині позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції постановою від 01.07.2020 рішення суду першої інстанції скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог. В цій частині прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог ФОП Кашицького В. В. про визнання недійсним рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 №7/35/168 та визнання недійсним договору від 21.06.2019. В іншій частині рішення суду першої інстанції від 20.02.2020 залишив без змін.

Під час розгляду спору суд апеляційної інстанції встановив неможливість проходу та проїзду до земельної ділянки ФОП Кашицького В. В. іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту на суміжну земельну ділянку (спірну земельну ділянку), що підтверджується додатками до договору від 17.10.2016, зокрема, кадастровим планом, викопіюванням та планом земельної ділянки, що надається в сервітутне користування ФОП Кашицькому В. В. для проходу та проїзду на 5 років за адресою АДРЕСА_1 .

Судом встановлено і те, що на схемі генплану (М 1:500) спірної земельної ділянки, площею 0,2213 га, яка надана Тернопільською міськрадою в сервітутне користування ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. для проходу, проїзду, паркування автотранспорту та розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (додатки до заяви ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. про надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту, а також до договору від 21.06.2019), схематично позначено розташування групи тимчасових споруд загальною площею 150,0 м2, а також розташування 15 місць для паркування автотранспорту вздовж межі від В до Г, тобто межі із земельною ділянкою ФОП Кашицького В. В.; зі схеми генплану (М 1:500) спірної земельної ділянки вбачається накладання розміщення вказаних об`єктів (тимчасових споруд та місць для паркування автотранспорту) на схематично зображений шлях проходу, проїзду, який передбачено для реалізації права доступу до земельної ділянки ФОП Кашицького В. В. відповідно до договору від 17.10.2016 та додатків до нього, зокрема плану-схеми розташування земельної ділянки, яка надається в сервітутне користування ФОП Кашицькому В. В. для проходу та проїзду.

У касаційній скарзі Тернопільська міськрада оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 01.07.2020 в частині задоволених позовних вимог ФОП Кашицького В. В. про визнання недійсними рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 №7/35/168 та договору від 21.06.2019 з підстав, передбачених п.1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, і не оскаржує зазначене судове рішення в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції від 20.02.2020 про визнання недійсним рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/166.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог ФОП Кашицького В. В. в межах доводів та вимог касаційної скарги Тернопільської міськради, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п. 1); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (п. 4).

При цьому ч. 3 ст. 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу).

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Тернопільська міськрада вказала, що:

суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду України у постановах від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15 та від 19.10.2016 у справі № 3-806гс16 (№ 916/187/15-г), Вищого господарського суду України у постанові від 21.06.2016 у справі № 906/1241/15, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, в результаті чого безпідставно розглянув та задовольнив позовну вимогу ФОП Кашицького В. В. про визнання недійсним рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/168;

не врахувавши правових висновків Вищого господарського суду України у постанові від 21.06.2016 у справі № 906/1241/15 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 920/1072/17, суд апеляційної інстанції помилково вказав на можливість ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. задовольнити свої потреби в користуванні спірною земельною ділянкою для розміщення тимчасових споруд в інший спосіб, ніж укладення договору сервітуту, а саме шляхом укладення договору оренди землі для розміщення тимчасових споруд, та неправомірно визнав оспорюваний договір від 21.06.2019 удаваним та таким, що вчинений з метою приховати інший правочин - договір оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано ст. 287 ГПК України, ч. 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden ).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі № 921/669/19, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимоги ФОП Кашицького В. В. про визнання недійсним рішення Тернопільської міськради від 06.06.2019 № 7/35/168 Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,2213 га за адресою вул. Шептицького Товариству з обмеженою відповідальністю ?ПРОЕКТ 4.5.0.? та про визнання недійсним договору від 21.06.2019 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, укладеного між Тернопільською міськрадою та ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. , задовольнив ці вимоги позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач є власником земельної ділянки, площею 0,1000 га, доступ до якої обмежений внаслідок особливостей ландшафту, проїзд чи прохід до цієї земельної ділянки можливий лише через суміжну земельну ділянку (спірну земельну ділянку), яка належить до комунальної власності Тернопільської міськради, позивач не має можливості забезпечити потреби доступу до свого нерухомого майна (земельної ділянки) іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту на суміжну земельну ділянку (спірну земельну ділянку), належну на праві комунальної власності Тернопільській міськраді, для проходу та проїзду; ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. , з яким укладено договір від 21.06.2019, не є власником чи землекористувачем жодної із суміжних із спірною земельною ділянкою чи розташованих на них майна, спірна земельна ділянка була надана ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. для розташування паркувальних місць для автотранспорту та розміщення тимчасових споруд для ведення підприємницької діяльності.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду із вимогами, зокрема, про визнання недійсними оспорюваних рішення від 06.06.2019 № 7/35/168 та договору від 21.06.2019, у ФОП Кашицького В. В. існував порушений інтерес, оскільки користування ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. спірною земельною ділянкою відповідно до умов договору від 21.06.2019 (для розміщення тимчасових споруд та місць паркування авто), укладеного на виконання оспорюваного рішення від 06.06.2019 № 7/35/168, позбавляє позивача фактичної можливості сервітутного користування спірною земельною ділянкою для проходу та проїзду до власної земельної ділянки.

Постанова Вищого господарського суду України від 21.06.2016 у справі №906/1241/15, на яку посилалася Тернопільська міськрада у касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 3-806гс16 (№916/187/15-г), Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, на які скаржник також посилається в касаційній скарзі, наведений правовий висновок про те, що позовні вимоги про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, не може бути задоволено, оскільки таке рішення є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані із реалізацією певних суб`єктних прав та охоронюваних законом інтересів, таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпує свою дію внаслідок виконання, його скасування в судовому порядку не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 відступила від такого висновку, який також викладено і в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14. Велика Палата Верховного Суду визначила, що рішення органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із ст. 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції у справі № 921/669/19, яка розглядається, переглянув судове рішення місцевого господарського суду, зокрема, в частині визнання недійсним оспорюваного рішення від 06.06.2019 №7/35/168 не всупереч правовим висновкам Верховного Суду України у постанові від 19.10.2016 у справі № 3-806гс16 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, а відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, що є підставою для закриття касаційного провадження у справі № 921/669/19, яка розглядається, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

У справі № 6-2510цс15 (постанова від 16.12.2015), висновки в якій, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у справі №921/669/19, яка розглядається, Верховним Судом України розглядались правові питання щодо визначення правил підсудності справ у сфері земельних відносин; застосування ст.388 ЦК України в поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; застосування ч. 4 ст. 268 ЦК України до позовних вимог про визнання незаконним акта органу державної влади або місцевого самоврядування; належності та допустимості доказів щодо приналежності земель до лісового фонду до отримання акта на право користування такими землями; застосування норм процесуального права щодо преюдиційної сили судових рішень відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

У постанові від 04.09.2018 у справі № 920/1072/17, на яку Тернопільська міськрада також посилається у касаційній скарзі, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди, за обставин, що відповідач є землекористувачем суміжної земельної ділянки, на якій розташований міні-магазин, а надана у сервітут земельна ділянка не використовувалась відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, а була потрібна для обслуговування міні-магазину.

Отже, правовідносини у справах № 6-2510цс15 та № 920/1072/17, на які посилається Тернопільська міськрада у касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та у справі № 921/669/19, яка розглядається, не є подібними, оскільки різняться за правовим регулюванням спірних правовідносин та фактичними обставинами, а правовідносини у цих справах не є подібними, що є підставою для закриття касаційного провадження у справі № 921/669/19, яка розглядається, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої п. 4 ч.2 ст.287 ГПК України, Тернопільська міськрада зазначила, що суд апеляційної інстанції у постанові від 01.07.2020 в порушення норм процесуального права встановив обставини щодо накладання тимчасових споруд та місць для паркування автотранспорту, для розміщення яких ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. було надано спірну земельну ділянку в сервітутне користування, на схематично зображений шлях проходу, проїзду ФОП Кашицького В. В. до власної земельної ділянки через спірну земельну ділянку, на підставі недопустимих доказів - схеми генплану (М 1:500) спірної земельної ділянки та плану-схеми розташування земельної ділянки, яка надається в сервітутне користування ФОП Кашицькому В. В. для проходу та проїзду за договором від 17.10.2016 (додаток до договору), що є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Тернопільська міськрада у касаційній скарзі зазначила, що на плані-схемі розташування земельної ділянки, що є додатком до договору від 17.10.2016, укладеного з ФОП Кашицьким В. В., не визначено чіткого шляху проходу, проїзду для реалізації права доступу ФОП Кашицьким В. В. до його власної земельної ділянки через спірну земельну ділянку, натомість на вказаному плані-схемі спірної земельної ділянки серед іншого нанесено каналізаційну трубу, яка тягнеться від водозабірної станції, що розташована на сусідній земельній ділянці, а тому Рада висловила припущення , що саме це графічне зображення каналізаційної труби суд апеляційної інстанції вважав схематичним зображенням шляху проходу, проїзду позивачем до своєї земельної ділянки, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Перевіряючи у межах доводів та вимог касаційної скарги аргументи скаржника щодо наявності підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 4 ч. 2 ст.287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду спору суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що користування ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. спірною земельною ділянкою відповідно до умов договору від 21.06.2019 (для розміщення тимчасових споруд та місць паркування авто), укладеного на виконання оспорюваного рішення від 06.06.2019 № 7/35/168, позбавляє позивача фактичної можливості сервітутного користування спірною земельною ділянкою для проходу та проїзду до власної земельної ділянки.

Такий висновок суд апеляційної інстанції зробив, оцінюючи наявні у справі докази відповідно до ст. 86 ГПК України, надані як позивачем, так і відповідачами, зокрема:

додатки до договору від 17.10.2016 про встановлення земельного сервітуту щодо спірної земельної ділянки для проходу та проїзду, укладеного між Тернопільською міськрадою та ФОП Кашицьким В. В. - кадастровий план, викопіювання та план спірної земельної ділянки, якими підтверджується, що позивач обмежений у доступі до власної земельної ділянки, площею 0,1000 га, іншим шляхом, аніж встановлення сервітуту на суміжну земельну ділянку (спірну земельну ділянку), належну на праві комунальної власності Тернопільській міськраді, для проходу та проїзду, оскільки земельна ділянка позивача, площею 0,1000 га, з одного боку обмежена річкою Серет, а з іншого - земельною ділянкою, що перебуває в користуванні КП Тернопільський водоканал , і на якій знаходиться водозабірна станція (є санітарною зоною), тому проїзд чи прохід до земельної ділянки, належної позивачу, можливий лише через суміжну земельну ділянку (спірну земельну ділянку);

додатки до заяви ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. про надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту, а також до договору від 21.06.2019 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди (для проходу, проїзду, паркування автотранспорту та розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності), укладеного між Тернопільською міськрадою та ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. - схема генплану (М 1:500) спірної земельної ділянки, на якій схематично позначено розташування групи тимчасових споруд загальною площею 150,0 м2, а також розташування 15 місць для паркування автотранспорту вздовж межі від В до Г, тобто межі із земельною ділянкою ФОП Кашицького В. В., і з якої вбачається накладання розміщення вказаних об`єктів (тимчасових споруд та місць для паркування автотранспорту) на схематично зображений шлях проходу, проїзду, який передбачено для реалізації права доступу до земельної ділянки ФОП Кашицького В. В. відповідно до договору від 17.10.2016 та додатків до нього.

Таким чином, аргументи касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що користування ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. спірною земельною ділянкою відповідно до умов договору від 21.06.2019 (для розміщення тимчасових споруд та місць паркування авто), укладеного на виконання оспорюваного рішення від 06.06.2019 № 7/35/168, позбавляє позивача фактичної можливості сервітутного користування спірною земельною ділянкою для проходу та проїзду до власної земельної ділянки, є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено на підставі допустимих доказів (зокрема, схеми генплану (М 1:500) спірної земельної ділянки (додатки до заяви ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. про надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту, а також до договору від 21.06.2019), що тимчасові споруди та місця для паркування автотранспорту, які має намір розмістити ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. на спірній земельній ділянці для здійснення підприємницької ділянці, накладаються на схематично зображений шлях проходу, проїзду, який передбачено для реалізації права доступу до земельної ділянки ФОП Кашицького В. В. відповідно до договору від 17.10.2016 та додатків до нього.

Зі змісту касаційної скарги слідує, що Тернопільська міськрада зазначає про встановлення судом апеляційної інстанції вказаних вище фактичних обставин на підставі недопустимих доказів, та вказує лише на своє припущення , що графічне зображення каналізаційної труби суд апеляційної інстанції вважав схематичним зображенням шляху проходу, проїзду позивачем до своєї земельної ділянки.

При цьому будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів, окрім схеми генплату спірної земельної ділянки, ні Тернопільська міськрада, ні ТОВ ПРОЕКТ 4.5.0. в порядку ст. 73, 74 ГПК України під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не надали.

В силу положень ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити припущення Тернопільської міськради про помилковість вказаних висновків суду апеляційної інстанції та зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції Верховного Суду як суду права в силу приписів ст. 300 ГПК України, тому Касаційний господарський суд позбавлений можливості перевірити такі припущення Тернопільської міськради.

З урахуванням наведеного, не підтвердилась підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо оскарження судового рішення з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 310 ГПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Тернопільської міськради про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 в частині задоволених позовних вимог прийнята з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст.129 ГПК України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 921/669/19 за касаційною скаргою Тернопільської міської ради в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Тернопільської міської ради в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 у справі №921/669/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий