Рішення

від 30.11.2020 по справі 910/9244/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2020Справа № 910/9244/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" (14013, Чернігівська область, місто Чернігів, проспект Перемоги, будинок 126Б)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" (01010, місто Київ, вулиця Кутузова, будинок 13)

про стягнення 122 026,30 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" про стягнення 122 026,30 грн., а саме: 116 060,59 грн. основного боргу, 4 329,16 грн. пені, 773,05 грн. процентів річних, 863,50 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами шляхом надання заяви - приєднання договору № 3104614 ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 21.08.2019, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 14.07.2020 від позивача надійшла заява № 26/1 від 10.07.2020 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9244/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/9244/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 21.07.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 01010, місто Київ, вулиця Кутузова, будинок 13, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим ухвала суду від 21.07.2020 повернута відділенням поштового зв`язку 31.08.2020 неврученою відповідачам у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб -порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/9244/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 21.07.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористалися наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020 та № 1100 від 11.11.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: " 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України після закінчення дії карантинних обмежень та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь -яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно до статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до Законів України "Про ринок електричної енергії", Про ліцензування видів господарської діяльності", Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ" є постачальником електричної енергії споживачам на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, згідно з постановою НКРЕКП №429 від 14.06.2018.

Учасники ринку електричної енергії, згідно зі ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії.

Згідно п. 2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії" (далі - Правила), яка регулює взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між елетропостачальником та споживачем, а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) відповідно до вимог Правил здійснюється на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Згідно з ч.ч.1,4 ст. 276 Господарського кодексу України, загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії становлюються сторонами у договорі, виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.

Особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України Про ринок електричної енергії та п.3.1.1. р.ІІІ Правил, постачання електричної енергії споживачам здійснюється обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Зазначеним договором визначаються умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача. Регулятор затверджує примірний договір постачання електричної енергії споживачу. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Так, пунктом 1.2.7. Правил встановлено, що постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу та укладається в установленому цими Правилами порядку.

Договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Умови цього договору є однаковими для всіх споживачів (п.1.1,1.2 додатку 5 Правил).

Пунктом 1.2.15. Правил встановлено, що укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв -приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).

На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

Відповідно до підпункту 3.1.7. пункту 3.1. Правил договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку.

При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.

Пунктами 3.2.1.,3.2.10. Правил передбачено, що електропостачальники, які постачають електричну енергію споживачам на роздрібному ринку, мають самостійно розробити форму відповідного договору на основі примірного чи типового договору, який є додатком до цих Правил. Розроблені форми договорів електропостачальники мають оприлюднювати на своїх офіційних веб-сайтах. За наявності публічних комерційних пропозицій електропостачальник розміщує на своєму веб-сайті та в центрах обслуговування споживачів бланк заяви-приєднання до договору постачання електричної енергії споживачу.

Розроблений позивачем договір про постачання електричної енергії споживачу, а також бланк заяви-приєднання та комерційні пропозиції розміщені на офіційному веб-сайті позивача в мережі Інтернет.

Згідно пунктів 3.2.5, 3.2.8 Правил укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання. Умови комерційної пропозиції мають бути однозначними, без можливості подвійного тлумачення.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 21.08.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" підписано та засвідчено печаткою товариства заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу, розміщених на сайті електропостачальника "Енера Чернігів". Копія заяви наявна в матеріалах справи.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За таких обставин судом встановлено, що шляхом підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу, згідно ст. 634 Цивільного кодексу України та враховуючи положення вищезазначених норм Закону між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" (споживач за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" (постачальник за договором, позивач у справі), 21.08.2019 укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 3104614ВЦ з комерційною пропозицією № 1 "Клієнт" (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору він є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору.

Розділами 2-13 Договору сторони погодили предмет договору, ціну, оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, зобов`язання та права сторін, їх відповідальність, строк договору та інші умови тощо.

Згідно з пунктом 2.1 Правил датою початку дії Договору є наступний робочий день від дня отримання Оператором системи розподілу заяви-приєднання.

Відповідно до п. 13.2 Договору останній укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви - приєднання, яка є Додатком № 1 до цього Договору та сплаченого рахунку - квитанції постачальника.

Згідно умов додатку № 2 "Строк дії договору" комерційної пропозиції № 1, договір діє до моменту постачання електричної енергії споживачу іншим постачальником. Керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що умови даного договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до укладання договору, 01.07.2019.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно із частинами 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За приписами частини 1 статті 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

Інші особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно Правил споживач електричної енергії - фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

При цьому як визначено п.1 ч.1 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії", споживач має право купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

Так, у заяві-приєднанні, зокрема, зазначено адресу об`єкту (АГНКС, м. Чернігів, вул. Робітнича, 6) та ЕІС-код точки комерційного обліку за об`єктом споживання (62Z9926700872299), вказано про початок постачання електричної енергії з 01.07.2019.

Окрім цього між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" підписано та скріплено печатками обох сторін комерційну пропозицію № 1 "Клієнт" для споживачів, які не відносяться до сегменту ринку, обов`язки постачання якому покладені на постачальника універсальної послуги (надалі - комерційна пропозиція № 1), що є додатком № 2 до Договору про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до пункту 2.1 Договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.3.1.4, 3.1.9 Правил електропостачальник перед початком постачання електричної енергії споживачам, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності оператора системи, повинен укласти договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з оператором системи, на підставі якого отримати доступ до мереж оператора системи з метою реалізації своїх прав та виконання обов`язків та функцій як електропостачальника по відношенню до споживачів, електроустановки яких приєднані на відповідній території до мереж оператора системи, узгодивши умови щодо необхідного інформаційного обміну, взаємних прав, обов`язків та відповідальності сторін, а також порядок виставлення споживачам рахунків за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії від імені оператора системи. Споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається.

Згідно п.2.2 Договору обов`язковою умовою постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу (передачі) електричної енергії.

Зокрема, позивачем надано копію укладеного 01.01.2019 між ТОВ "Енера Чернігів" як постачальником та Публічним акціонерним товариством "Чернігігвобленерго" як оператором системи Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 3.

Відповідно до умов п. 2.1 зазначеного Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії оператор системи надає послуги з розподілу електричної енергії споживачам постачальника, згідно з реєстром за кодами ЕІС кодами споживачів та їх точок вимірювання; реєстр ведеться в електронному вигляді. Оператор системи забезпечує інформаційний обмін та контроль за режимами розподілу в обсязі, необхідному та достатньому для виконання постачальником функцій відповідного суб`єкта роздрібного ринку електричної енергії.

У комерційній пропозиції № 1 (додаток №2 до Договору) у розділі Договірні обсяги сторони визначили, що cпоживач до 5 числа (включно) місяця, що передує розрахунковому, надає постачальнику інформацію на наступний розрахунковий місяць (прогнозний графік) про замовлене місячне (по годинах) споживання електричної енергії в цілому по споживачу та з розбивкою по площадкам вимірювання, обсяг споживання електроенергії по яких визначається оператором системи за допомогою щодобового автоматизованого дистанційного зчитування облікованих даних лічильників (погодинного або меншого періоду інтеграції) та площадках, на яких не встановлено АСКОЕ.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що постачальник зобов`язується забезпечити комерційну якість послуг, які надаються споживачу за цим Договором, що передбачає вчасне та повне інформування споживача про умови постачання електричної енергії, ціни на електричну енергію та вартість послуг, що надаються, надання роз`яснень положень актів чинного законодавства, якими регулюються відносини сторін, ведення точних та прозорих розрахунків із споживачем, а також можливість вирішення спірних питань шляхом досудового врегулювання.

Як зазначає позивач в позовній заяві, на підставі отриманих від АТ Чернігівобленерго відповідно до п.4.3. Правил даних щодо обсягів розподіленої електричної енергії Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів- Автогаз" та на підтвердження фактичного споживання відповідачем активної електричної енергії в лютому та березні 2020, позивачем (постачальником) було складено акти прийняття - передавання товарної продукції - активної електричної енергії за лютий 2020 року № 3104614ВЦ/36364/1 від 29.02.2020 на суму 64 675,32 грн. та за березень 2020 року № 3104614ВЦ/55529/1 від 31.03.2020 на загальну суму 51 838,09 грн., всього на загальну суму 116 513,41 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт прийняття активної електричної енергії згідно вказаних актів відповідачем підтверджується підписом представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" на зазначених актах.

При цьому як вбачається зі змісту вказаних актів заперечень щодо факту отримання, обсягів поставленої позивачем та спожитої відповідачем активної електроенергії та її вартості за вказаними актами, відмови від підписання актів прийняття - передавання товарної продукції, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах, з боку споживача не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з постачання електричної енергії відповідачу у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах прийняття - передавання товарної продукції, а відповідачем, у свою чергу, спожито електричну енергію у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадка вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії.

Крім того, пунктом 5.4 Договору сторони визначили, що ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадку застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін.

Також у комерційній пропозиції №1 (Додаток №2 до Договору) у розділі Ціна сторонами визначено порядок встановлення ціни спожитої електроенергії.

При цьому позивачем додано до матеріалів справи розрахунки заборгованості за лютий - березень 2020, у яких здійснено розрахунки фактичної вартості електричної енергії, купованої для споживача, за спірний період лютий - березень 2020, відповідно до умов Договору.

На виконання вимог комерційної пропозиції №1 (Додаток №2 до Договору) розділів Спосіб оплати та Термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та термін його оплати позивачем були виставлені відповідачу на оплату рахунки-фактури №3104614ВЦ/36364/1 від 29.02.2020 на суму 64222,50 грн. та №3104614 ВЦ/55529/1 від 31.03.2020 на суму 51838,09 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, та які згідно наявних в них відміток споживача отримані останнім 10.03.2020 та 10.04.2020 відповідно.

При цьому з урахуванням здійсненої відповідачем платіжним дорученням № 4884992К від 27.02.2020 на суму 46000,00 грн. оплати за Договором, частина грошових коштів в сумі 452,82 грн. зарахована позивачем в рахунок оплати розрахункового періоду за лютий 2020.

Згідно частини 7 статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов додатку № 2 "Спосіб оплати" комерційної пропозиції № 1 до Договору оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі 100 % попередньої оплати заявлених споживачем обсягів споживання на розрахунковий період з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.

Попередня оплата здійснюється до 24 числа місяця, що передує розрахунковому. Сума недоплати підлягає безумовній оплаті споживачем не пізніше 5 робочих днів з дня отримання рахунку.

Окрім цього у графі "Термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та термін його оплати" комерційної пропозиції № 1 (додаток № 2 до Договору) сторонами погоджено, що оплата рахунка постачальника за Договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше 5 робочих днів від дати його отримання споживачем.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати наданих послуг за договором в матеріалах справи відсутні.

Підпунктом 8 пункту 6.1 Договору визначено право споживача вимагати від постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вимагати проведення звіряння розрахункових даних та/або оскаржувати їх в установленому цим договором та чинним законодавством порядку.

Підпунктом 8 пункту 7.2 Договору встановлено обов`язок постачальника розглядати в установленому законодавством порядку звернення споживача, зокрема з питань нарахувань за електричну енергію, і за наявності відповідних підстав задовольняти його вимоги.

Постачальник не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком № 2 до цього договору (пункт 3.3 Договору).

Розрахунковим періодом за договором є календарний місяць (пункт 5.6. Договору).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з постачання електричної енергії відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з її оплати, є акти прийняття - передавання товарної продукції, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг (виконаних робіт).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору про постачання електричної енергії № 3104614ВЦ від 21.08.2019 відповідачем оплата поставленої позивачем електричної енергії за лютий - березень 2020 року в повному обсязі проведена не була.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, підписання споживачем (відповідачем) актів прийняття - передавання товарної продукції, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлену електричну енергію.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів"грошових коштів в сумі 116 060 грн 59 коп. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору № 3104614 ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 21.08.2019 відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 3104614 ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 21.08.2019, до якого відповідач приєднався на підставі Заяви - приєднання від 21.08.2019 та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості за поставлену за Договором активну електричну енергію на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати спожитої за період з лютого по березень 2020 року активної електричної енергії на зальну суму 116 060,59 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача оплати за поставлену за вказаним Договором активну електричну енергію підлягає задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов розділу 5 Договору не здійснив оплату спожитої електричної енергії у визначені законодавством та Договором строки та розмірі, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ".

З урахуванням приписів статті549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 № 543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У графі "Розмір пені за порушення строку оплати та/або штраф" комерційної пропозиції № 1 (додаток № 2 до Договору) сторонами погоджено, що за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати товарної продукції в строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі додатку № 2 до Договору нараховано відповідачу штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 4 329,16 грн. та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України проценти річних в сумі 773,05 грн. та втрати від інфляції в сумі 863,50 грн. за загальний період прострочення з 16.03.2020 по 19.06.2020, які позивач просить суд стягнути згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або обґрунтованих заперечень щодо наданого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем в якості граничного строку оплати спожитої відповідачем в лютому 2020 активної електричної енергії, визначено 15.03.20 року, та, відповідно, початок періоду прострочення та нарахування пені та процентів річних зазначено як 16.03.2020, в той час як за висновками суду з урахуванням приписів ст. 254 ЦК України та дати фактичного отримання рахунку відповідачем граничним строком виконання зобов`язання з оплати спожитої в лютому 2020 електроенергії є 17.03.2020 та, відповідно, початком періоду прострочення є 18.03.2020.

Враховуючи вищевикладене та за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних, судом встановлено, що перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного судом періоду розмір пені та процентів річних становить 4258,98 грн. та 762,52 грн. відповідно, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині пені та процентів річних підлягають стягненню в сумах, нарахованих судом, а саме 4258,98 грн. пені та 762,52 грн. процентів річних.

Розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного судом періоду становить 1097,35 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 863,50 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Чернігів - Автогаз" (01010, місто Київ, вулиця Кутузова, будинок 13; код ЄДРПОУ 38704507) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" (14013, Чернігівська область, місто Чернігів, проспект Перемоги, будинок 126Б; код ЄДРПОУ 41823846) 116 060 (сто шістнадцять тисяч шістдесят) грн. 59 коп. основного боргу, 4258 (чотири тисячі двісті п`ятдесят вісім) грн. 98 коп. пені, 762 (сімсот шістдесят дві) грн. 52 коп. процентів річних, 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 50 коп. втрат від інфляції та судовий збір у розмірі 2100 (дві тисячі сто) грн. 61 коп.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 30 листопада 2020 року.

Суддя А.М. Селівон