Рішення

від 26.10.2020 по справі 911/20/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/20/20

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Ревуцькій А.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом прокурора Чернігівської області , м. Чернігів, в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру , м. Київ,

до відповідача: фермерського господарства Олександр , с. Соснова Переяслав-Хмельницького району Київської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

1) громадянин ОСОБА_1 , м. Чернігів,

2) Головне управління Держгеокадастру у Київській області, м. Київ,

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння

за участю представників:

прокурор: Івашин О.Є. , посвідчення від 21.02.2020 № 055461;

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явився;

від третіх осіб: не з`явились;

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Чернігівської області, м. Чернігів (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 23.12.2019 № 05/1-1325-17 в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, м. Київ (далі по тексту - Держгеокадастр України) до фермерського господарства Олександр , с. Соснова Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі по тексту - ФГ Олександр ), в якому просить суд витребувати з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Держгеокадастру України земельну ділянку кадастровий номер 3223387300:02:005:0236 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, а також стягнути на користь прокуратури Чернігівської області судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор твердить про те, що що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 №10-5508/15-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га кадастровий номер 3223387300:02:005:0236 на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району поза межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства. Здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Водночас ОСОБА_1 вже отримав земельну ділянку кадастровий номер 7425589700:02:000:4011 площею 2,000 га у Чернігівській області безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.02.2017 №25-2229/14-17-сг.

Відтак, ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки кадастровий номер 3223387300:02:005:0236 на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Прокурор твердить, що ст.81, 116, 121 ЗК України передбачає одноразовість отримання земельної ділянки у власність, у зв`язку з чим особа, яка скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку, меншу від граничної площі, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки вдруге.

Прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка є такою, що вибула з власності держави поза її волею, а тому підлягає витребуванню у добросовісного набувача - ФГ Олександр , яке на даний час вважається її власником на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2018, укладеного між ФГ Олександр та громадянином ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М. за реєстровим № 1511, оскільки спірну земельну ділянку передано у власність гр. ОСОБА_1 незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства.

Крім того, враховуючи що ОСОБА_1 речове право оформлено на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5508/15-18-сг, а витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння може вплинути на їх права та обов`язки, на підставі ст. 50 Господарського процесуального кодексу України прокурор просив суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - громадянина ОСОБА_1 та Головне управління Держгеокадстру у Київській області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.01.2020 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/20/20, постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження по справі на 17.02.2020. Цією ж ухвалою судом залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - громадянина ОСОБА_1 та третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадстру у Київській області (далі по тексту - ГУ Держгеокадастру у Київській області).

29.01.2020 до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення ГУ Держгеокадастру у Київській області від 18.01.2020, в яких останній зазначив, що на момент звернення (21.06.2018) гр. ОСОБА_1 до державного реєстратора прав, останній на підставі ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , мав відмовити ОСОБА_1 в державній реєстрації прав на спірну земельну ділянку у зв`язку із невідповідністю заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а саме порушення ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України.

05.02.2020 до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення позивача - Держгеокадастру України, в яких вказано, що здійснюючи дії щодо оформлення безоплатного набуття у власність спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського фермрського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області з відповідним клопотанням, в якому повідомив, що останнім право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства не використано, що підтвердив особистим підписом. У свою чергу, Держгеокадастр не заперечує, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 з порушенням ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України відбулось повторне безоплатне набуття останнім спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з земель державної власності.

У підготовче судове засідання 17.02.2020 з`явився прокурор. Представники позивача, відповідача та третіх осіб не з`явились та про причини нез`явлення суд належним чином не повідомили.

Ухвалою від 17.02.2020 зупинено провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

28.07.2020 до господарського суду надійшло письмове повідомлення прокуратури Київської області від 27.07.2020 № 05/09/2-954 про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження, оскільки постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено та скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019 з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.08.2020 провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання на 31.08.2020.

У судове засідання 31.08.2020 з`явився прокурор, представники позивача, відповідача та третіх осіб не з`явились та про причини нез`явлення суд належним чином не повідомили.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2020 підготовче судове засідання у справі відкладено на 14.09.2020.

У судове засідання 14.09.2020 з`явився прокурор, представники позивача, відповідача та третіх осіб не з`явились та про причини нез`явлення суд належним чином не повідомили.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.09.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2020.

У судове засідання 05.10.2020 з`явився прокурор, представники позивача, відповідача та третіх осіб не з`явились та про причини нез`явлення суд належним чином не повідомили.

У судовому засіданні 05.10.2020 судом оголошено перерву до 26.10.2020.

У судове засідання 26.10.2020 з`явився прокурор, представники позивача, відповідача та третіх осіб не з`явились та про причини нез`явлення суд належним чином не повідомили.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши позов прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до фермерського господарства Олександр , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - громадянина ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Київській області, про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2016 (вх. № Ч-18005/0/5-16 від 07.09.2016) гр. ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2 га за рахунок земель запасу (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення) для ведення особистого селянського господарства на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області із зазначення, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням заявником не використано.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20.09.2016 року № 25-14890/14-16-сг Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, орієнтований розмір ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).

У подальшому, 26.01.2017 (вх. № Ч-1863/0/5-17 від 26.01.2017) гр. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою, в якій просив затвердити Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та передати земельну ділянку у власність.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.02.2017 року № 25-2229/14-17-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області; надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 7425589700:02:000:4011) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області; встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 7425589700:02:000:4011) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за гр. ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою № 186145032 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме мано, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, копія якої наявна у матеріалах справи.

Окрім цього, з матеріалів справи також вбачаться, що 27.03.2018 (вх.. № 5986/0/94-18 від 27.03.2018) гр. ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розташованої в адміністративних межах Строківської сільської (селищної) ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. У цьому ж клопотанні гр. ОСОБА_1 засвідчив, що ним раніше не використано права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 11.04.2018 №10-3137/15-18-сг Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, орієнтований розмір ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

11.06.2018 (вх. № 10634/0/94-18 від 11.06.2018) гр. ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням, в якому просив затвердити документацію із землеустрою та передати безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером: 3223387300:02:005:0236, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5508/15-18-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3223387300:02:005:0236) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області; встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3223387300:02:005:0236) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за гр. ОСОБА_1 та в подальшому припинено, шляхом відчуження такого права на користь ФГ Олександр , що підтверджується наявними у відповідному реєстрі відомостями на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М. за реєстр. № 1511.

В матеріалах справи наявний лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23.05.2019 № 10-28-0.19-4549/2-19, в якому наведено таблицю із переліком громадян, серед яких ОСОБА_1 , які відповідно до відомостей Державного реєстру прав на нерухоме майно вже мали у приватній власності земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства. Також у зазначеному листі вказано, що уповноваженим суб`єктом владних повноважень з питань державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Держгеокадастр.

Також, у матеріалах справи наявний лист ГУ Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2019 № 10-10-0.222-8237/2-19, в якому навено перелік осіб, які отримали у власність земельні ділянки, у тому числі гр. ОСОБА_1 .

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Держгеокадастру від 17.07.2019 № 10-28-0.19-6146/2-19, в якому зазначено, що завданням Головного управління Держгеокадастру в області є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Таким чином, за доводами прокурора спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5508/15-18-сг видано незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства, адже станом на час отримання спірної земельної ділянки у Київській області гр. ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом отримання земельної ділянки державної власності на території Шестовицької сільської ради Чернігівської області, у зв`язку з чим відбулось незаконне вибуття земельної ділянки кадастровий номер 3223387300:02:005:0236 з власності держави, а витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття інтереси держави визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ).

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Поряд з цим, відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є структурним територіальним підрозділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка уповноважена державою здійснювати контролюючі повноваження відносно діяльності підпорядкованого структурного підрозділу.

З матеріалів справи вбачається, що листами від 18.04.2019 № 05/1-58вих-19, 07.06.2019 05/1-867вих19 та від 18.12.2019 № 05/1-1583вих19 прокуратурою Чернігівської області повідомлено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про те, що окремими громадянами, зокрема ОСОБА_1 , отримано у власність земельні ділянки на території Чернігівської та Київської областей з порушенням вимог земельного законодавства. Разом із тим, зазначеними листами прокуратура Чернігівської області неодноразово просила повідомити, чи вживались Держгеокадастром заходи на усунення вказаних порушень (листування, звернення з позовами до суду), чи проводилась службова перевірка із дорученням копій відповідних документів та висловити позицію щодо подачі таких позовів прокурором з метою захисту державних інтересів у порядку та на підставі ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Так, листом від 23.05.2019 № 10-28-0.19-4549/2-19 Держгеокадастр України повідомив прокуратуру Чернігівської області, що повторно набувши у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства всупереч приписам ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України зазначені громадяни порушили принцип разовості приватизації землі по кожному виду використання та інтереси Головного управління як органу державної влади, що від імені держави уповноважений розпоряджатись землями сільськогосподарського призначення державної власності. При цьому ж Держгеокадастр України повідомив місцеву прокуратуру, що уповноваженим суб`єктом владних повноважень з питань державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості грунтів є Держгеокадастр.

В подальшому, листом від 17.07.2019 № 10-28-0.19-6146/2-19 Держгеокадастр повідомив прокуратуру Чернігівської області, що Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області доручено вжити відповідних заходів реагування та про результати поінформувати органи прокуратури.

Втім, за доводами прокурора, Держгеокадастр та ГУ Держгеокадастру у Київській області тривалий час зволікають та не вчиняють реальних заходів, спрямованих на усунення порушень земельного законодавства, бездіяльність вказаних державних органів триває і сьогодні. Так, як зазначає прокурор, позивач не звертався до суду із відповідними позовними вимогами, внаслідок чого державні інтереси залишаються незахищеними і на даний час. Крім того, сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

Крім цього, у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018270000000132, яке розпочато 05.06.2018, проводились окремі слідчі дії, у тому числі щодо вилучення у розпорядника земель - ГУ Держгеокадастру у Київській області документів про незаконну приватизацію, зокрема, ОСОБА_1 земельної ділянки, що на думку прокурора свідчить про обізнаність вказаних органів про допущені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок.

Отже, вказані відповіді свідчать про невжиття Держгеокадастром будь-яких заходів з метою усунення порушень вимог законодавства, допущених підпорядкованим органом, а саме - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, та ігнорування свого обов`язку щодо поновлення порушеного права держави.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, судом встановлено, що Держгеокадастром не вжито жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави та щодо поновлення зазначеного права держави, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави, з огляду на що суд вважає, що вимоги Закону України Про прокуратуру та Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду прокурора були дотримані.

Відповідно до положень статей 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 18, 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Землі України за основним цільовим призначенням, зокрема, поділяються на землі сільськогосподарського призначення;

Відповідно до частини 4 статті 116 та пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Відповідно до частини 3 статті 22, частин 1, 3 статті 116, частини 6 статті 118, частини 4 статті 122 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз норми статті 388 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що власник з дотриманням вимог цієї статті може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Відповідно до статей 318, 324 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до нього, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21.02.1986 у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого Європейського суду з прав людини надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У даному випадку суд зазначає, що витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України у зв`язку з порушенням вимог Земельного кодексу України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи гр. ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства двічі скористався таким правом.

Зазначене підтверджується зокрема наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.02.2017 № 25-2229/14-17-сг та наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 11.04.2018 №10-3137/15-18-сг.

Окрім цього відповідно до Інформаційні довідки № 186145089 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 12.05.2017 за гр. ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425589700:02:000:4011 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.02.2017 № 25-2229/14-14-сг та 29.11.2018 за гр.. ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223387300:02:005:0236 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5508/15-18-сг.

Судом також встановлено, що 29.11.2018 гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужив спірну земельну ділянку на користь ФГ Олександр . Вказані записи внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, ФГ Олександр в даному випадку є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3223387300:02:005:0236 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Оскільки внаслідок неправомірних дій гр. ОСОБА_1 шляхом введення в оману (заява від 27.03.2018), який в порушення норм чинного законодавства двічі отримав безкоштовно земельні ділянки для ведення особистого сільського господарства, видача наказу ГУ Держгекадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5508/15-18-сг не може підтверджувати наявність волі держави на вибуття спірної земельної ділянки з державної власності.

У даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ФГ Олександр на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Колегія суддів звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права та були надалі відчужені. Крім того, підстави витребування майна у добросовісного володільця регулюється ст. 388 Цивільного кодексу України, а не незаконним володільцем, підстави витребування майна від якого унормовано у ст. 387 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Оскільки вимога про визнання недійсними наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5508/15-18-сг не є ефективним способом захисту позивача, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки такий наказ за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на який він спрямований.

Згідно з частинами 1, 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд бере до уваги постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі №911/2869/19 за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до фермерського господарства "Олександр", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та Головного управління Держгеокадастру у Київській області про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, яка прийнята за аналогічних обставин щодо сусідньої земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 3223387300:02:005:0238 для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини у справі Вінчіч та інші проти Сербії , заява № 44698/06). Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення Європейського суду з прав людини у справі Томіч та інші проти Чорногорії , заява № 18650/09, у справі Шахін і Шахін проти Туреччини , заява № 13279/05).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3223387300:02:005:0236 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ФГ Олександр відбулось з порушенням вимог ст. ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, тож земельна ділянка підлягає витребуванню у ФГ Олександр на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь прокуратури Чернігівської області належить до стягнення судовий збір у мінімально встановленому законом розмірі 1 921,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, п. 1 ч. 1 ст. 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння фермерського господарства Олександр (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Соснова, пров. Леніна, буд. 3, код ЄДРПОУ 32090362) на користь Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ( 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 3, код ЄДРПОУ 39411771)

земельну ділянку площею 2,0 га (два гектари) кадастровий номер 3223387300:02:005:0236 за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

3. Стягнути з фермерського господарства Олександр (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Соснова, пров. Леніна, буд. 3, код ЄДРПОУ 32090362)

на користь прокуратури Чернігівської області (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, буд. 9, код ЄДРПОУ 02910114)

1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 01.12.2020.

Суддя О.В. Конюх