Рішення

від 01.12.2020 по справі 910/14349/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2020Справа № 910/14349/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-МК" (39600, Полтавська область с. Кременчук, вул. Генерала Жадова, буд. 10, оф.1, код ЄДРПОУ 37748433)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОПРОМ-ОЙЛ" (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 26, код ЄДРПОУ 42598477)

про стягнення 209 458, 73 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-МК" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОПРОМ-ОЙЛ" про стягнення за договором поставки нафтопродуктів № 281-11/08/20 від 11.08.2020 заборгованості в розмірі 209 458, 73 грн.

У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "НАФТОПРОМ-ОЙЛ" за адресою: 03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 26, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 09.10.2020 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "адресат відсутній".

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 24.10.2019 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал-МК" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТОПРОМ-ОЙЛ" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №281-11/08/20, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти у свою власність й оплатити нафтопродукти у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього. (пункт 1.1. договору).

Загальна вартість договору (ціна договору) складається з суми загальної вартості товару, поставленого покупцеві згідно з додатковими угодами, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.4. договору).

За змістом пункту 4.1. договору, поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди до договору.

Згідно із пп. 2.1.1. п. 2.1. договору, постачальник зобов`язується на підставі підписаної сторонами додаткової угоди передати (поставити) у власність покупця товар.

Для передачі товару покупцеві представник покупця зобов`язаний надати представнику продавця довіреність (пп. 2.2.2 п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 4.8. договору, строк поставки та відправлення певного об`єму товару узгоджується сторонами у відповідній додатковій угоді до цього договору. Відправлення товару здійснюється на підставі відповідної письмової заявки покупця, в якій зазначаються залізничні та/або поштові реквізити залізничної станції та/або пункту призначення поставки товару, найменування покупця та/або вантажоодержувача, із зазначенням необхідних залізничних кодів станцій та вантажоодержувачів, а також підписаної сторонами відповідної додаткової угоди, після отримання від покупця попередньої оплати за товар та при умові відсутності зі сторони покупця простроченої заборгованості за попередні поставки товару, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

У разі необхідності до відправлення товару залізничним транспортом покупець надає постачальнику копію підтвердження залізничної станції призначення про готовність прийняти вантаж (товар) на адресу покупця або вантажоодержувача. Інші умови поставки товару погоджуються сторонами у відповідній додатковій угоді до договору (п. 4.9. договору).

У відповідності до п. 4.10 договору, приймання - передача (поставка) товару оформлюється Атом приймання - передачі товару або видатковою накладною. На постачальника покладається обов`язок оформити Акт приймання-передачі товару або видаткову накладну та передати зазначені документи покупцю. На покупця покладається обов`язок підписати зі своєї сторони та скріпити печаткою Акт приймання - передачі товару (підписати видаткову накладну) одразу після отримання зазначених документів від постачальника, після чого покупець зобов`язується повернути постачальнику один екземпляр вказаного Акту (видаткову накладну) в оригіналі. Покупець зобов`язується також повернути постачальнику копії транспортних (перевізних) документів (у разі поставки товару залізничним транспортом - копію залізничної накладної, а у разі поставки товару автомобільним транспортом - копію товаротранспортної накладної).

Покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в сумі, яка зазначена у відповідній додатковій угоді до цього договору, на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Оплата здійснюється покупцем за умовами попередньої оплати або по договору (п. 5.1., п. 5.2. договору).

Згідно із п. 5.6. договору, витрати постачальника по перевезенню товару до місця призначення відшкодовуються покупцем за умовами, визначеними у додатковій угоді.

Відповідно до п. 7.4. договору, у разі не оплати, несвоєчасної або неповної оплати товару відповідач оплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від суми невиконаних обов`язків за кожен день прострочення платежу та за весь період прострочки.

14.08.2020 між сторонами укладено додаткову угоду за № 1 до договору, в якій сторони визначили кількість, асортимент та ціну товару, який повинен поставити позивач.

За змістом додаткової угоди №1 до договору, позивач взяв на себе зобов`язання поставити відповідачу товар (2713 20 00 00 бутім дорожній 70/100, 24,1200 т) на загальну суму 294264,10 грн. з ПДВ.

Пунктом 1.6 додаткової угоди до договору № 1 сторони погодили, що оплата здійснюється відповідачем (покупцем) на умовах платежу по факту поставки з моменту отримання товару покупцем (в т.ч. транспортні послуги).

13.08.2020 сторонами укладено додаткову угоду за № 2 до договору, в якій сторони визначили кількість, асортимент та ціну товару, який повинен поставити позивач.

За змістом додаткової угоди №2 до договору, позивач взяв на себе зобов`язання поставити відповідачу товар (2713 20 00 00 бутім дорожній 70/100, 23,960 т) на загальну суму 292 312,10 грн. з ПДВ

Пунктом 1.6 додаткової угоди до договору № 2 сторони погодили, що оплата здійснюється відповідачем (покупцем) на умовах платежу по факту поставки з моменту отримання товару покупцем (в т.ч. транспортні послуги).

11.08.2020 сторонами укладено додаткову угоду за № 3 до договору, в якій сторони визначили кількість, асортимент та ціну товару, який повинен поставити позивач.

За змістом додаткової угоди №3 до договору, позивач взяв на себе зобов`язання поставити відповідачу товар (2713 20 00 00 бутім дорожній 70/100, 24,620 т) на загальну суму 290 515,90 грн. з ПДВ

Пунктом 1.6 додаткової угоди до договору № 3 сторони погодили, що оплата здійснюється відповідачем (покупцем) на умовах платежу по факту поставки з моменту отримання товару покупцем (в т.ч. транспортні послуги).

На виконання умов договору, 14.08.2020 позивачем було оформлено, а відповідачем, в особі директора, підписано видаткову накладну за № 2300 про відвантаження БНДВ ROAD BITUMEN 70/100 у кількості 24,120 тон за ціною 10 166,67 грн. без ПДВ на загальну суму з ПДВ 294 264,10 грн та рахунок на оплату № 1641 від 14.08.2020. Копія видаткової накладної та рахунку долучена до матеріалів справи.

На зазначений вантаж також було складено товарно-транспортну накладну №2300 від 14.08.2020 та відповідно останньої вантаж був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис відповідача на товарно-транспортній накладній.

Відповідач платіжним дорученням за № 4 від 12.08.2020 перерахував позивачу попередню оплату в розмірі 290 515,90 грн, яку позивач зарахував в рахунок оплати боргу за 1-ю поставкою.

Крім цього, відповідач платіжним дорученням за № 4 від 13.08.2020 перерахував позивачу попередню оплату в розмірі 31 810,00 грн, яку позивач теж зарахував в рахунок оплати боргу за 1-ю поставкою.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач провів повний та своєчасний розрахунок за 1-ю поставкою та борг відповідача за додатковою угодою №1 за отриманий товар та надані транспортні послуги відсутній.

13.08.2020 позивачем було оформлено, а відповідачем, в особі директора, підписано видаткову накладну за № 2279 про відвантаження БНДВ ROAD BITUMEN 70/100 у кількості 23,96 тон за ціною 10 166,67 грн без ПДВ на загальну суму 292 312,10 грн з ПДВ та рахунок на оплату № 1623 від 13.08.2020. Копія видаткової накладної та рахунок долучено до матеріалів справи.

На зазначений вантаж також було складено товарно-транспортну накладну №2279 від 13.08.2020 та отриманий відповідачем, про що свідчить підпис відповідача на ТТН.

Відповідач платіжним дорученням № 4 від 13.08.2020 перерахував позивачу попередню оплату в розмірі 307 406,89 грн, яку позивач зарахував в рахунок оплати боргу за 2-ю поставкою.

Таким чином відповідач провів повний та своєчасний розрахунок за 2-ю поставкою та борг за отриманий товар та надані транспорті послуги відсутній.

11.08.2020 позивачем було оформлено, а відповідачем, в особі директора, підписано видаткову накладну за № 2235 про відвантаження БД 70/100 у кількості 24.62 тон за ціною 9 833,33 грн без ПДВ на загальну суму 290 515,90 грн з ПДВ та рахунок на оплату № 1600 від 11.08.2020. Копія видаткової накладної та рахунок долучено до матеріалів справи.

На зазначений вантаж також було складено товарно-транспортну накладну №2235 від 11.08.2020, згідно з якою вантаж, а саме 24.62 тон БД 70/100 був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис відповідача на ТТН.

Крім цього, позивачем до матеріалів справи долучено копію акта надання послуга № 2235 від 11.08.2020 на суму 31 809,03 грн з ПДВ.

Позивач у позовній заяві зазначає, що загальна сума боргу відповідача перед позивачем становила 322 324,93 грн (290 515,90 грн - сума боргу за товар + 31 809,03 грн - сума боргу за транспортні послуги = 322 324,93 грн).

У зв`язку з викладеним позивач врахував суму переплати відповідача після розрахунку за 1-ю поставкою в сумі 12 866,20 грн в рахунок часткової оплати за 3-ю поставкою.

Крім цього, відповідач платіжним дорученням № 5 від 19.08.2020 перерахував позивачу оплату в розмірі 100 000,00 грн, яку позивач зарахував в рахунок оплати боргу за 3-ю поставкою.

Відповідач своєчасного та повного розрахунку за 3-ю поставкою не провів, у зв`язку з цим борг відповідача за додатковою угодою № 3 за отриманий товар та надані транспорті послуги становить 209 458,73 грн (322 324,93 грн - вартість отриманого товару + вартість транспортних послуг = - 12 866,20 грн - 100 000 грн = 209 458,73 грн).

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що відповідач всупереч взятих на себе зобов`язань за договором №281-11/08/20 поставки нафтопродуктів від 11.08.2020 та додаткових угод № 1, № 2, № 3 оплату поставленого товару у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 209 458,73 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, позивач свої зобов`язання за договором та додатковими угодами виконав повністю та поставив відповідачу бітум нафтовий дорожній в`язкий марки 70/100 на загальну суму 877 092,10 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 209 458, 73 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості в розмірі 209 458, 73 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки № 281-11/08/20 від 11.08.2020 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повність.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 141,89 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги адвоката у господарській справі №17-09/20 від 17.09.2020; акт виконаних робіт (надання послуг) № 18-09/2020 від 18.09.2020 та платіжне доручення №A42UA2402 від 17.09.2020 про сплату витрат на правову допомогу на загальну суму 3 141,89 грн.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/14349/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (209 458,73 грн), є співмірною.

У відповідності до ч.5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ураховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки відповідачем не підтверджено належними доказами свої заперечення щодо співмірності витрат позивача на правничу допомогу, оскільки позовні вимоги задоволені повністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3 141,89 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОПРОМ-ОЙЛ" (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 26, код ЄДРПОУ 42598477) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-МК" (39600, Полтавська область с. Кременчук, вул. Генерала Жадова, буд. 10, оф.1, код ЄДРПОУ 37748433) заборгованість в розмірі 209 458 (двісті дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн 73 коп., витрати зі сплати судового збору у сумі 3 141 (три тисячі сто сорок одна) грн 89 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 141 (три тисячі сто сорок одна) грн 89 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.12.2020

Суддя І.О. Андреїшина