Рішення

від 01.12.2020 по справі 910/13211/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2020Справа № 910/13211/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВГАЗТРЕЙД" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 5, код ЄДРПОУ 42394311)

до Державного архіву Київської області (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, б. 38, код ЄДРПОУ 03494333)

про стягнення 16 889, 98 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВГАЗТРЕЙД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного архіву Київської області про стягнення 16 889, 98 грн за договором постачання природного газу № 232293 від 01.01.2019, з яких 15014, 59 грн - основного боргу, 1382, 58 грн пені, 282,60 грн 3% річних та 210, 21 грн інфляційних втрат.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.09.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

24.09.2020 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 07.09.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена адресатам: позивачу - 06.10.2020, відповідачу - 07.10.2020.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

28.10.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що не заперечує про виникнення заборгованості щодо оплати за природний газ перед позивачем, яка виникла як різниця між вже сплаченою 26.12.2019 сумою (35 876,14 грн) та нарахованою сумою (50 890,87 грн). Також зазначає, що станом на 01.01.2020 року внаслідок урядового доручення Прем`єр-міністра України від 17.12.2019 за № 46351/0/1-19, яким з метою дотримання граничного обсягу дефіциту загального фонду державного бюджету було доручено Державному казначейству тимчасово припинити проведення платежів та реєстрацію бюджетних зобов`язань щодо видатків . Крім того, відповідач зазначає, що внаслідок проведеного тендеру, з 01.01.2020 було змінено сторону із постачання природного газу, та відповідач не мав змоги оплатити (погасити заборгованість) за рахунок видатків на опалення на 2020 рік, тому що згідно з ст.3, ч.12 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетний період закінчився 01.01.2020, і всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду. Також у відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти нарахування пені та 3% річних за договором № 232293/Т/19 від 01.01.2019, оскільки вважає, що у нього відсутня вина із сплати заборгованості за договором внаслідок загальновідомого факту про припинення Держказначейством України проведення платежів та реєстрацію бюджетних зобов`язань щодо видатків та позивач зі своєї сторони не вжив усіх заходів досудового врегулювання спору та вперше звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу лише 05.06.2020.

02.11.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що споживач був обізнаний про зміну постачальника газу з 01.01.2020 (який змінювався шляхом проведення відповідачем процедури закупівлі послуги з постачання природного газу через акредитований майданчик у системі Prozorro), але, не зважаючи на приписи Правил постачання природного газу, не вжив заходів, спрямованих на погашення заборгованості на дату укладання договору з новим постачальником природного газу. Також позивач зазначає, що відмова Державної казначейської служби України у здійсненні платежу за актом приймання-передавання природного газу від 31.12.2020 документально не підтверджена. Позивач зазначає, що посилання відповідача на п. 2.14. Порядку реєстрації або обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів №309 від 02.03.2012, не регулює правовідносини, що виникли між сторонами. Первинним документом на підтвердження зобов`язань між сторонами є акт приймання - передавання, накладна, тощо, але ніяк не акт звіряння взаємних розрахунків, як стверджує відповідач. Крім того, положення договору не містять обов`язку позивача по проведенню звірки взаємних розрахунків та вжиттю заходів досудового врегулювання спору. У відповіді на відзив позивач також зазначає, що умовами договору постачання природного газу (для споживачів, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів) № 232293/Т від 01.01.2019 укладеному між сторонами, встановлено, що постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2019 році природний газ (надалі - газ) в об`ємах та порядку, передбачених цим договором, а споживач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість газу у розмірі, строки та в порядку, що передбачені договором. Тобто, договором визначено, що позивач здійснює поставку товару - природного газу. Така діяльність позивача є ліцензованою. Також позивач зазначає, що він не здійснює діяльність по наданню житлово - комунальних послуг, тому положення Закону України №530-ІХ від 17.03.2020 щодо не нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги не розповсюджуються на спірні відносини у цій справі. Таким чином, позивач вважає, що останнім правомірно нараховано та заявлено до стягнення суму пені, 3% річних та інфляційні нарахування, згідно розрахунку, доданого до позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВГАЗТРЕЙД" (далі - позивач, постачальник) та Державним архівом Київської області (далі - відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу (для споживачів, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів) № 232293/Т, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2019 році природний газ (надалі - газ) в об`ємах та порядку, передбачених цим договором, а споживач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість газу у розмірі, строки та в порядку, що передбачені договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.7. договору фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання - передачі газу, що складається на підставі даних оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.

Загальна вартість договору складає 343 963,58 грн, в т.ч. ПДВ - 58 406,26 грн та складається з вартості всіх щомісячних договірних обсягів газу, поставлених споживачу протягом дії цього договору та на його умовах згідно актів приймання-передачі природного газу (п.4.2. договору).

Відповідно до пп. 4.7.1. договору оплату вартості газу споживач здійснює протягом поточного місяця постачання у розмірі вартості планового обсягу постачання, передбачених договором на місяць поставки газу.

Згідно з п. 4.7.3. договору у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 4.7.6. договору датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно з п. 4.8. договору оплата вартості газу здійснюється споживачем грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі XI договору.

Так, на виконання умов договору постачання природного газу № 232293/Т від 01.01.2019 позивач у грудні 2019 передав, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 50 890,73грн.

Відповідач 26.12.2019 здійснив часткову оплату вартості планового обсягу газу за грудень 2019 у розмірі 35 876,14 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що водночас, відповідач не виконував належним чином зобов`язання з оплати природного газу, внаслідок чого за Державним архівом Київської області виникла заборгованість в розмірі 15 014,59 грн.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також пеню в розмірі 1 382, 58 грн, 3% річних в сумі 282, 60 грн та інфляційні втрати у розмірі 210, 21 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір постачання газу №232293/Т від 01.01.2019, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2019 році природний газ (надалі - газ) в об`ємах та порядку, передбачених цим договором, а споживач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість газу у розмірі, строки та в порядку, що передбачені договором.

На виконання п. 1.1. договору позивачем поставлено відповідачу у грудні 2019 року 6,406 тис. м куб природного газу загальною вартістю 50 890, 73 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання - передачі природного газу від 31.12.2019.

Позивач зазначає, що відповідач 26.12.2019 здійснив часткову оплату вартості планового обсягу газу за грудень 2019 у розмірі 35 876, 14 грн, тому заборгованість перед позивачем становить 15 014, 59 грн.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач повну оплату прийнятого за актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2020 не здійснив, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 15 014,59 грн.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого позивачем газу матеріали справи також не містять.

Твердження відповідача про те, що з 01.01.2020 було змінено сторону із постачання природного газу, та відповідач не мав змоги оплатити (погасити заборгованість) за рахунок видатків на опалення на 2020 рік, тому що згідно з ст.3, ч.12 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетний період закінчився 01.01.2020, і всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, суд вважає помилковим, оскільки споживач був обізнаний про зміну постачальника газу з 01.01.2020 (який змінювався шляхом проведення відповідачем процедури закупівлі послуги з постачання природного газу через акредитований майданчик у системі Prozorro), але, не зважаючи на приписи Правил постачання природного газу, не вжив заходів, спрямованих на погашення заборгованості на дату укладання договору з новим постачальником природного газу.

Відтак, наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 15 014,59 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 15 014,59 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 282,60 грн, пеню в розмірі 1 382,58 грн та інфляційних у розмірі 210,21 грн за період з 15.01.2020 по 31.08.2020 (відносно розрахунку позивача за актом приймання-передачі газу від 31.12.2020 на суму 50 890,73 грн).

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Твердження відповідача про те, що поставка за даним договором природнього газу для опалення за природою є комунальною послугою та відповідно до Закону України № 530 - IX від 17.03.2020 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) розділу II Прикінцеві положення п. 3. ч. 4 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням короновірусної хвороби (COVID - 19) та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги , суд вважає помилковим, оскільки позивач не здійснює діяльність по наданню житлово - комунальних послуг, тому положення Закону України №530-ІХ від 17.03.2020 щодо не нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги не розповсюджуються на спірні відносини у цій справі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.2.1. договору передбачено, що споживач , у разі порушення строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені відносно суми боргу, судом встановлено, що розрахунок пені у сумі 1 382,58 грн є арифметично правильним у зв`язку із чим суд задовольняє позовні вимоги у цій частині у повному обсязі.

Щодо нарахувань інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 210, 21 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що позовні вимоги в частині 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 282,60 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 15014,59 грн, пені в розмірі 1382,58 грн, 3% річних в розмірі 282,60 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 210,21 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного архіву Київської області (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, б. 38, код ЄДРПОУ 03494333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВГАЗТРЕЙД" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 5, код ЄДРПОУ 42394311) 15014 (п`ятнадцять тисяч чотирнадцять) грн 59 коп. заборгованості, 1382 (одна тисяча триста вісімдесят дві) грн 58 коп. пені, 282 (двісті вісімдесят дві) грн 60 коп. 3% річних, 210 (двісті десять) грн 21 коп. інфляційних втрат та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.12.2020

Суддя І.О. Андреїшина