Рішення

від 05.11.2020 по справі 911/1273/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/1273/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Чехівського Володимира Миколайовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЕН ЛОДЖИСТИК"

про стягнення 107 726,16 грн.

Представники сторін:

від позивача: Валько І.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Чехівський Володимир Миколайович звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю АЙЕН ЛОДЖИСТИК про стягнення 107 726,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем, як замовником, умов договору на транспортне перевезення вантажів в частині здійснення оплати за надані послуги. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 107 500,00 грн. основного боргу, 61,68 грн. 3% річних та 164,48 грн. відсотків за використання безпідставно набутих коштів.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1273/20 від 18.05.2020 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Чехівського Володимира Миколайовича залишено без руху.

01.06.2020 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 18.05.2020.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.06.2020 відкрито провадження по справі № 911/1273/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.06.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08343, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Мойсеєва, буд. 72.

Зазначене поштове відправлення було вручено адресату 23.06.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, яке міститься у матеріалах справи.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.06.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Наразі, господарський суд, оцінюючи зміст позовної заяви, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на докази, які було подано позивачем в обґрунтування своїх вимог, суд дійшов висновку щодо доцільності постановлення ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 31.08.2020, суд ухвалив здійснювати розгляд справи №911/1273/20 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання у справі №911/1273/20 на 16.09.2020 о 16:20

16.09.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 16.09.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 08.10.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 17.09.2020.

08.10.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача в друге в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 08.10.2020 судом вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити її до розгляду по суті на 05.11.2020.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 12.10.2020.

05.11.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем, як замовником, умов договору на транспортне перевезення вантажів в частині не здійснення оплати за надані послуги. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 107 500,00 грн. основного боргу, 61,68 грн. 3% річних та 164,48 грн. відсотків за використання безпідставно набутих коштів.

В свою чергу, представник відповідача, в жодне судове засідання не з`явився, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву в строки, встановлені судом не скористався.

Наразі, з приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 05.11.2020.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 05.11.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою-підприємцем Чехівським Володимиром Миколайовичем (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙЕН ЛОДЖИСТИК" (далі - відповідач, замовник) було складено та підписано акти надання послуг транспортно експедиційного перевезення вантажів на загальну суму 107 500,00 грн., а саме: № 326 від 07.06.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 338 від 13.06.2019 на суму 3 500,00 грн.; № 340 від 14.06.2019 на суму 12 000,00 грн.; № 339 від 15.06.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 345 від 18.06.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 366 від 01.07.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 367 від 01.07.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 371 від 03.07.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 378 від 09.07.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 384 від 11.07.2019 на суму 11 500,00 грн.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постанові Вищого господарського суду України від 14.07.2014 у справі №904/1378/14.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За висновками суду, підписання з обох сторін (позивачем і відповідачем актів надання послуг транспортно-експедиційного перевезення вантажів свідчить про виникнення між сторонами правовідносин щодо надання послуг транспортно експедиційного перевезення вантажу та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України, та в свою чергу, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вищенаведені акти надання послуг транспортно експедиційного перевезення вантажів, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем оформлено та надано відповідачу акти надання послуг транспортно експедиційного перевезення вантажів на загальну суму 107 500,00 грн., а саме: № 326 від 07.06.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 338 від 13.06.2019 на суму 3 500,00 грн.; № 340 від 14.06.2019 на суму 12 000,00 грн.; № 339 від 15.06.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 345 від 18.06.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 366 від 01.07.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 367 від 01.07.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 371 від 03.07.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 378 від 09.07.2019 на суму 11 500,00 грн.; № 384 від 11.07.2019 на суму 11 500,00 грн. (копії долучені до матеріалів справи), які підписані та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЕН ЛОДЖИСТИК" без будь-яких зауважень та заперечень.

Враховуючи відсутність будь-яких зауважень з боку відповідача щодо наданих послуг, господарський суд встановив, що акти надання послуг транспортно експедиційного перевезення вантажів на загальну суму 107 500,00 грн., є погодженим, а послуги, надані позивачем відповідачу є прийнятими.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивачем складено претензію № 1 від 08.04.2020, яку 09.04.2020 направлено відповідачу. Відповідно до зазначеної претензії позивач просив відповідача у семиденний строк з моменту отримання претензії сплатити позивачу заборгованість за надані послуги у сумі 107 500,00 грн. Копії претензії та доказів її направлення долучені до матеріалів справи.

Таким чином, приймаючи до уваги дату направлення претензії (09.04.2020), а також вимоги ст. 530 ЦК України, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Одночасно, відповідач грошові кошти у сумі 107 500,00 грн. за надані послуги не сплатив. Протилежного суду не доведено, доказів повної оплати заборгованості до суду не представлено.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 107 500,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 61,68 грн.

Господарський суд, здійснивши перерахунок 3 % річних в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням дати прострочення платежу, приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач, за прострочення строків сплати коштів за наданні послуги, керуючись положеннями ст. 536 ЦК України, нарахував та просить стягнути з відповідача 164,48 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Щодо зазначеної вимоги, господарський суд зазначає наступне.

Позивачем нараховано відповідачу 164,48 грн. відсотків за користування чужими коштами за період з 01.05.2020 по 07.05.2020. При чому, розмір процентів за кожен день прострочення позивачем визначено у розмірі облікової ставку НБУ.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, позивач, для визначення розміру процентів у даному спорі, застосовує аналогію закону, а саме положення ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, згідно якої, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Разом із тим, господарський суд не погоджується із вищенаведеним та наголошує на тому, що застосування аналогії закону за змістом положень частини 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України у даних правовідносинах є неправильним, оскільки вказана норма регулює правовідносини позики, тобто зовсім іншу природу правовідносин, яких між сторін не виникало.

Між тим, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі (нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами), зокрема, регулюються положеннями Глави 48 Цивільного кодексу України, а саме ст. 536, якою чітко встановлено те, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Наразі суд зазначає, що з підписаних сторонами актів надання послуг вбачається, що сторонами не було погоджено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, а отже, нарахування позивачем останніх є безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.

Щодо нарахування відсотків до виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлені вимоги про нарахування до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айен Лоджистик" на користь позивача три відсотки річних та відсотки за використання безпідставно набутих коштів за період з 08.05.2020 року і до моменту виконання рішення суду.

Суд, розглянувши вимогу позивача про нарахування відсотків за використання безпідставно набутих коштів, відмовляє у задоволенні останньої з підстав наведених вище, з мотивів з яких позивачу було відмовлено у задоволенні 164,48 грн. відсотків за використання безпідставно набутих коштів.

Водночас, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про нарахування для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айен Лоджистик" 3 % річних за період з 08.05.2020 і до моменту виконання рішення суду, оскільки, судом раніше встановлено обгрунтованість стягнення 3% річних у даній справі.

Проте, суд для нарахування 3% річних з 08.05.2020 і до моменту виконання рішення суду, встановлює наступний порядок: В = С х 3 х Д : 365 : 100. При цьому В - сума нарахованих відсотків у гривнях, С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 098,79 грн.

З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.

Наразі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи:

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу до матеріалів справи надано копії:

- договору про надання правової ( правничої) допомоги від 07.04.2020 з додатком;

- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 29.10.2009 № 685;

- акту рахунку № 1;

- платіжного доручення № 7533 від 03.05.2020 на суму 6 800,00 грн.

Та оригінал ордеру Серія РН -524 № 295.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат представник відповідача не заявляв.

З огляду на викладене та враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката у сумі 6 789,62 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЕН ЛОДЖИСТИК" (місцезнаходження: 08343, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Мойсеєва, буд. 72; код ЄДРПОУ 37905278) на користь Фізичної особи-підприємця Чехівського Володимира Миколайовича (місцезнаходження : АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 107 500,00 грн., 3 % річних у сумі 61,68 грн., 2 098,79 грн. судового збору та 6 789,62 грн. адвокатських витрат.

3. Нараховувати до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЕН ЛОДЖИСТИК" (місцезнаходження: 08343, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Мойсеєва, буд. 72; код ЄДРПОУ 37905278) на користь Фізичної особи-підприємця Чехівського Володимира Миколайовича (місцезнаходження : АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ) 3 % річних за період з 08.05.2020 і до моменту виконання рішення суду наступним чином: В = С х 3: 100 : 365 х Д. При цьому "В" - сума нарахованих відсотків у гривнях, "С" - сума заборгованості, "Д" - кількість днів прострочення.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко