Рішення

від 02.12.2020 по справі 911/2519/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2519/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Статус Медексперт Інтернешенал (49068, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, Новокодацький район, вул. Велика Діївська, буд. 12, кв. 155, код 42911016)

до

фізичної особи-підприємця Ковтуна Сергія Петровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про стягнення 16029,76 гривень

31.08.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Статус Медексперт Інтернешенал до фізичної особи підприємця Ковтуна Сергія Петровича про стягнення 16029,76 гривень, з яких: 15425,00 гривень основний борг, 178,27 гривень 3% річних, 426,49 гривень відсотки за користування чужими коштами.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ним на підставі виставленого відповідачем рахунку сплачено суму попередньої оплати за товар в розмірі 15425 гривень, однак відповідач оплачений товар не поставив, а також ухиляється від повернення позивачу суми попередньої оплати, тож позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом про стягнення з відповідача грошових коштів в примусовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2020 позовну заяву ТОВ Статус Медексперт Інтернешенал прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2519/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується залученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання 16.09.2020 відповідачем ухвали про відкриття провадження від 02.09.2020 у справі № 911/2519/20, відзив на позов не подав, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не заявив.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі виставленого ФОП Ковтуном С.П. рахунку на оплату від 06.04.2020 № 173 на суму 15425,00 гривень, ТОВ Статус Медексперт Інтернешенал , згідно платіжного доручення від 06.04.2020 № 90, сплатило визначену у рахунку суму за наступний товар: монітор Samsung U32R590CWI BLACK - 1 штука, вартістю 11650,00 гривень; жорсткий диск Good RAM SSD CX 400 1Tb SSDPR-CX400-01T - 1 штука, вартістю 3775,00 гривень.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як вказує позивач, стало неналежне виконання з боку відповідача обов`язку щодо поставки товару погодженого сторонами та обумовленого у рахунку на оплату, який позивачем в свою чергу повністю оплачений.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З аналізу правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що сторонами фактично було укладено договір поставки, відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.ст. 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, а відповідачем у свою чергу не спростовано, що позивач перерахував на користь відповідача суму грошових коштів у розмірі 15425,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 06.04.2020 № 90 з призначенням платежу Оплата згідно рахунку № 173 від 06.04.2020 за монітор та жорсткий диск , відтак позивач на умовах попередньої оплати оплатив товар, який відповідач був зобов`язаний поставити.

А тому, позивач, як покупець, вправі очікувати належного виконання з боку продавця свого обов`язку щодо поставки обумовленого ними товару.

Натомість, як вказує позивач та не спростовано відповідачем, останній не здійснив свого обов`язку щодо поставки узгодженого сторонами товару на суму 15425,00 гривень.

Водночас, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже зі змісту згаданого положення слідує, що покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання - щодо повернення попередньої оплати.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки, відповідачем не виконано свого зобов`язання з поставки товару, то позивачем реалізовано передбачене частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України право вимагати у продавця повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи свідчать, що позивач надіслав на електронну адресу відповідача лист від 30.04.2020 № 02-04/20, в якому просив останнього в термін до 05.05.2020 повернути грошові кошти за оплачений, але не поставлений відповідачем товар в розмірі 15425,00 гривень.

Крім того, 12.08.2020 позивач засобами поштового зв`язку повторно надіслав на юридичну адресу відповідача вимогу № 1208/20 про повернення суми попередньої оплати.

Проте, як стверджує позивач, відповідач вказані вимоги проігнорував.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять як доказів поставки товару на суму 15425,00 гривень, так і доказів повернення на користь позивача вказаної суми, відтак, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно користується грошовими коштами позивача, які ним були зараховані в якості попередньої оплати товару.

Враховуючи положення наведених вище норм законодавства та те, що відповідач вперше отримав від позивача вимогу про повернення коштів 05.05.2020, що в перебігу розгляду справи ним не заперечувалось, то така мала бути задоволена в строк до 11.05.2020. Втім, як вже зазначалося, матеріали справи не містять доказів повернення на користь позивача грошових коштів у розмірі 15425,00 гривень.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 15425,00 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 178,27 3% річних та 426,49 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами розрахованих за загальний період з 07.04.2020 по 28.08.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду дійшла наступного висновку, відображеного у пунктах 68, 72, 73, 78 постанови від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином враховуючи, що обов`язок повернення попередньої оплати за товар який не було поставлено позивачу, то з моменту пред`явлення вимоги про повернення коштів є грошовим зобов`язанням, позивач правомірно нараховував 3% річних у зв`язку із неповерненням грошових коштів на вимогу позивача.

Як вже зазначалося судом у відповідності до положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний був повернути грошові кошти у строк до 11.05.2020 включно, тобто у 7-денний строк від дня пред`явлення вимоги.

Відтак прострочення настало з 12.05.2020, а не з 06.04.2020 як помилково визначає позивач.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача 3% річних становить 134,39 гривень, відтак вимоги про стягнення відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 426,49 гривень, суд зазначає наступне.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (пункт 19 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18).

Суд зазначає, що за змістом статті 536 Цивільного кодексу України у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі. Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Враховуючи те, що сторонами не було укладено письмового договору, в якому б сторони встановили обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати та відповідно і розмір таких процентів, а розмір таких процентів за користування чужими грошовими коштами не визначений законом або іншим актом цивільного законодавства, тому відсутні правові підстави для їх нарахування у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Позивач нормативно обґрунтував вимоги про стягнення процентів із посиланням на ст. 536, 1048 Цивільного кодексу України та правову позицію висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Суд вважає помилковим посилання позивача на правову позицію викладену у зазначеній постанові Верховного Суду, адже у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо можливості застосування положень статті 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань. При цьому застосування ст. 1048 Цивільного кодексу України по відношенню до ст.ст. 536, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, дійшла висновку про те, що законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

В постанові вказано, що помилковими є висновки судів щодо необхідності застосування положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, враховуючи, що у справі, яка розглядалася, йшлося про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), та те, що у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Відтак, правове обґрунтування позивача про необхідність застосовувати до спірних відносин положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими. Адже у розглядуваній справі має місце неправомірна поведінка боржника, а, як вже вказано вище, ч. 1 ст. 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки.

Водночас, правовідносини у цій справі виникли на підставі договору, укладеного в спрощений спосіб, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо договору поставки, а не договору позики.

Як вже встановлено судом, між сторонами відсутні договірні відносини у письмовій формі, розмір відсотків, який міг би бути застосований до спірних правовідносин сторонами не визначений, крім того чинним законодавством не передбачено можливості застосування до договору купівлі-продажу положень про позику. Втім, правочини купівлі-продажу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому застосування до спірних правовідносин положень ст. 1048 ЦК України, на які посилається позивач, є безпідставним.

У зв`язку з наведеним вище вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 426,49 гривень задоволенню не підлягає.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 15425,00 гривень основного боргу, 178,27 гривень 3% річних, 426,49 гривень відсотків за користування чужими коштами підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з фізичної особи-підприємця Ковтуна Сергія Петровича на користь товариства з обмеженою відповідальністю Статус Медексперт Інтернешенал 15425,00 гривень основного боргу та 134,39 гривень 3% річних.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 2040,32 гривень.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 гривень.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, представництво ТОВ Статус Медексперт Інтернешенал здійснювалось адвокатом Адвокатського бюро Костянтина Потапова Легіс Юніон Потаповим Костянтином Олександровичем, повноваження якого підтверджуються ордером від 03.08.2020 серії АЕ № 1020979, та який відповідно до свідоцтва від 28.04.2017 серія ДП № 3334 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Судом встановлено, що 03.08.2020 ТОВ Статус Медексперт Інтернешенал (клієнт) та Адвокатським бюро Костянтина Потапова Легіс Юніон (виконавець/бюро) укладено договір № 0308/20-ПД про надання правової допомоги, згідно якого виконавець зобов`язується надати Клієнту професійну правничу допомогу (в подальшому - правнича допомога ) в обсязі, визначеному пунктом 1.2. Договору, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та витрати, необхідні для виконання даного Договору. Виконавець має право надати Клієнту правничу допомогу поза межами обсягу, визначеного пунктом 1.2. Договору. Обсяг правничої допомоги, яка надається відповідно до Договору, включає реалізацію від імені Клієнта процесуальних прав та обов`язків, що полягає у складенні письмової вимоги до Фізичної особи-підприємця Ковтуна Сергія Петровича про повернення коштів, складенні, підписанні та поданні (направленні від імені Клієнта до Господарського суду Київської області позовної заяви до Фізичної особи-підприємця Ковтуна Сергія Петровича про стягнення коштів (пункти 1.1., 1.2.).

Згідно пунктів 4.1., 4.2., 4.3. в цілях розрахунків сторони визначили, що фіксована вартість складення письмової вимоги до фізичної особи-підприємця Ковтуна Сергія Петровича про повернення коштів становить 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок (орієнтовний час складення претензії - 1 (одна) година), складення від імені клієнта позовної заяви до фізичної особи-підприємця Ковтуна Сергія Петровича про стягнення коштів становить 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок (орієнтовний час складення позовної заяви - 5 (п`ять) годин). Вартість іншої правничої допомоги визначається Сторонами у додаткових угодах до даного Договору. Виконавець має право отримати оплату та/або передоплату правничої допомоги в тому числі па підставі виставленого Клієнту рахунку-фактури.

Відповідно до п. 5.1. договору за результатами надання правничої допомоги згідно даного договору виконавець складає Акт здачі-прийняття професійної правничої допомоги (у подальшому - Акт ), у якому зазначається надана правнича допомога, витрачений Виконавцем на надання правничої допомоги час та сума оплати. Акт підписується Сторонами даного Договору.

Адвокатським бюро в особі директора Потапова Костянтина Олександровича та клієнтом 25.08.2020 підписано акт прийому-передачі наданих послуг, згідно якого клієнт прийняв надану виконавцем професійну правничу допомогу в повному обсязі, вартість яких становить 6000,00 гривень, що включає в себе: складання позовної заяви 5000,00 гривень та претензії 1000,00 гривень.

Згідно наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 10.08.2020 № 14 ТОВ Статус Медексперт Інтернешенал перерахувало на користь Адвокатського бюро Костянтина Потапова Легіс Юніон 6000,00 гривень із призначенням платежу - оплата згідно рах. № 1 від 03.08.2020 та договору від 03.08.2020 № 0308/20-ПД.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу у зв`язку із розглядом цієї справи становить 6000,00 гривень.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Кодексу).

Відповідачем в перебігу розгляду справи клопотання про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги у зв`язку із розглядом цієї справи заявлено не було.

Одночасно, суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що при звернені до суду із розглядуваним позовом позивачем до стягнення було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 16029,76 гривень, однак судом встановлено, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача підлягає сума в загальному розмірі 15559,39 гривень, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума понесених витрат на оплату правової допомоги у розмірі 5823,94 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю Статус Медексперт Інтернешенал задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Ковтуна Сергія Петровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Статус Медексперт Інтернешенал (49068, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, Новокодацький район, вул. Велика Діївська, буд. 12, кв. 155, код 42911016) 15425,00 гривень боргу, 134,39 гривень 3% річних, 2040,32 гривень судового збору та 5823,94 гривень витрат на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення .

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2020.

Суддя Р.М. Колесник