Рішення

від 25.11.2020 по справі 440/5330/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5330/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 21.05.2020 №12832-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" на ім`я ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу державної власності, яка розташована на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

25.09.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру в Полтавській області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Аргументи учасників справи

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язано орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову у наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови. Вважав оскаржуваний наказ №12832-СГ від 21.05.2020 протиправним, оскільки останній не містить жодного законодавчого обґрунтування.

23.10.2020 до суду від ГУ Держгеокадастру в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, з огляду на те, що позивачем на доданому до клопотання графічному матеріалі не зображено бажане місце розташування земельної ділянки. Також відповідач вказувала, що повноваження Держгеокадастру з надання дозволів на розробку землевпорядної документації за своєю суттю є дискреційними, а тому суд не може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення за заявою позивача.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Обставини справи, встановлені судом

15.04.2020 позивач звернувся до відповідача зі заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Зі змісту заяви вбачається, що до вказаної заяви позивачем додано: викопіювання з місцем розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного коду.

За результатами розгляду вказаної заяви наказом від 21.05.2020 №12832-СГ відповідач відмовив позивачу в задоволенні заяви з мотивів невідповідності поданого клопотання вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, а саме, громадянином не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Позивач, не погодившись із зазначеним наказом, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положеннями частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.

Згідно зі частини четвертої статті 122 Земельного кодексу Україні центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Висновки щодо правозастосування

Згідно зі частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність наказу відповідача від 21.05.2020 №12832-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації.

А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перевіряє відповідність цього індивідуального акта критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або відмову в наданні такого дозволу.

Так само, дана норма визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом зі змісту спірного рішення, відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, виходив з того, що позивачем на доданому до заяви графічному матеріали не зображено бажане місце розташування земельної ділянки.

Оцінюючи ці доводи відповідача, суд зауважує, що частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України дійсно передбачено необхідність надання громадянином разом з клопотанням графічного матеріалу із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Дослідивши наданий ОСОБА_1 разом із заявою від 15.04.2020 графічний матеріал суд встановив, що на ньому штрихпунктирною лінією зображено бажане місце розташування земельної ділянки. При цьому суд враховує, що графічний матеріал виготовлено за допомогою відкритих даних Публічної кадастрової карти України та на ньому зазначено кадастровий номер земельної ділянки, в межах якої позивач просила надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З цих підстав суд відхиляє доводи відповідача про те, що з наданого позивачем графічного матеріалу неможливо визначити місце розташування обраної позивачем земельної ділянки.

При цьому суд виходить з того, що в силу положень статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Отже, зазначення позивачем на доданому до заяви графічному матеріалі кадастрового номера земельної ділянки дозволяє достеменно встановити місце її знаходження.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена наказом від 21.05.2020 №12832-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", не ґрунтується на вимогах статті 118 Земельного кодексу України, а тому вказаний наказ належить визнати протиправним та скасувати.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, суд зазначає наступне.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30.01.2003 №3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Таким чином відповідач як суб`єкт владних повноважень не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Безперечно, правомірним у даному випадку виходячи із фактичних обставин конкретних правовідносин є лише один варіант поведінки.

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до відповідача зі заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Як слідує з наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області №12832-СГ від 21.05.2020 (є предметом оскарження у цій справі), позивачу зазначена підстава для відмови у наданні дозволу на розробку землеустрою, не передбачена частинами шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним та розширенню не підлягає.

Така поведінка відповідача є по суті зловживанням своїми повноваженнями та вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача.

У зв`язку із чим суд погоджується із обраним позивачем способом та вважає за необхідне зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу державної власності, яка розташована на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області згідно із заявою від 15.04.2020.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог даної статті, відповідач не надав суду належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження правомірності спірного наказу.

Беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно зі частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 21.05.2020 №12832-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу державної власності, яка розташована на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області відповідно до поданої заяви від 15.04.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.С. Шевяков